Підручник з Зарубіжної літератури (рівень стандарту). 10 клас. Кадоб’янська - Нова програма

Розділ 2. Проза й поезія XIX ст.

Специфіка переходу від романтизму до реалізму

Як ви вже знаєте, на початку ХІХ століття в Європі сформувався романтизм — ідейний рух у літературі й мистецтві, для якого характерний особливий інтерес до неординарної особистості, буремного героя, що протиставляє навколишній дійсності себе, світ своєї душі. Водночас поряд із романтизмом виникає інший літературний напрям — реалізм.

Романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст.

Реалізм — художній напрям, що домінував у літературі й мистецтві з середини XIX ст.

КУЛЬТУРА ПІЗНЬОГО РОМАНТИЗМУ ТА ПЕРЕХОДУ ДО РЕАЛІЗМУ XIX СТ.
Доба	ХІХ століття
Представники	література: • Німеччина — Генріх Гейне, Ернст Теодор Амадей Гофман, Якоб та Вільгельм Грімм; • Франція — Стендаль, Густав Флобер; • Росія — Федір Тютчев, Афанасій Фет; • США — Волт Вітмен; музика: Ріхард Вагнер, Нікколо Паганіні, Фредерік Шопен, Ференц Ліст, Гектор Берліоз; живопис: Федір Бруні, Теодор Жеріко, Ежен Делакруа, Іван Айвазовський, Вільям Тернер; скульптура: Франсуа Рюд
Особливості	• у надрах романтизму розвивається реалізм; • романтичні «два світи»: ідеальний світ, якого гідна людина, і реальний, у якому вона насправді живе; • тісне переплетення трагічного й героїчного; • увага до внутрішнього світу людини, поглиблений психологізм, культ почуттів;
	• принципово новий тип героя — надзвичайний, бунтівник, самотній, з трагічною долею; • провідні мотиви — самотність, світова скорбота (національна туга) та романтичний бунт, нескореність, трагічний розлад із життям, насмішка над невідповідністю мрії та реальності, захоплення стихією природи, потяг до далекого від сучасної цивілізації укладу життя; • звернення до історичного минулого, фольклору, екзотики
Основні жанри	ліричний вірш, пісня, літературна балада, поема, історичний роман, історична драма, казка

Світоглядно-естетичні засади романтичного мистецтва мали певні внутрішні суперечності.

Прагнення проаналізувати суспільні порядки, удосконалити світ, зробити його людянішим передбачає не стільки заглибленість у фантастичний, ідеальний світ мрії, скільки реалістичне осмислення дійсності з метою віднайти практичні шляхи її удосконалення.

Романтичною журбою або світовим смутком називають відображене в художніх творах романтиків гостре невдоволення навколишнім світом і тугу за життям згідно з духовним ідеалом.

У центрі художнього зображення письменників-романтиків — надзвичайний герой у надзвичайних обставинах. Його ще називають романтичним героєм.

Надзвичайні обставини, у яких діє такий надзвичайний герой, — це найчастіше ситуації, пов’язані із загрозою для його життя, це вороже або напіввороже людське оточення, яке не розуміє героя, протистоїть йому, намагається пригнітити його волю, обмежити його свободу. Найчастіше в конфлікті з цим зовнішнім ворожим середовищем герой гине.

Поступово у творах багатьох романтиків виникали елементи нового реалістичного світовідчуття, дехто з видатних митців-романтиків переходив на позиції реалістичного методу зображення дійсності.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Уперше демократичні цінності були сформульовані у Декларації прав людини і громадянина 1789 р. у Франції часів Великої французької революції.

Французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. (відчуваються запозичення оформлення десяти заповідей)

У 2003 році Декларацію внесено до Міжнародного реєстру ЮНЕСКО «Пам’ять світу».

ЮНЕСКО (англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, UNESCO) — скорочено Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури — міжнародна організація майже 200 держав, яка сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвитку національної культури, охороні пам'яток культури тощо.

Емблема ЮНЕСКО

Пам’ять світу — це документальна спадщина (документована колективна пам’ять народів світу), яка являє собою значну частину світового культурного надбання. Завдяки їй можна прослідкувати еволюцію думки, відкриттів та досягнень суспільства. Мова йде про спадщину минулого для нинішнього та майбутнього світового співтовариства.

Романтизм як напрям втрачає свої позиції наприкінці XIX ст., коли перестали творити найпотужніші його представники, але романтизм як універсальний світогляд залишився і посів дуже важливе місце в контексті розвитку подальших напрямів кінця XIX — початку XX ст. (символізм, імпресіонізм, неоромантизм), займав він почесне місце і поруч із модернізмом XX ст.

Погляд на реалізм поступово почав складатися як на такий напрям художньої культури, що об’єктивно відображає дійсність та із соціально-історичних позицій осмислює людські характери та умови життя. Одне з провідних завдань реалізму — виявити типовий взаємозв’язок характерів і життєвих обставин. У реалістичних творах поведінка образів-персонажів завжди зумовлена конкретними умовами, тобто соціально зумовлена. Герої реалістичних творів діяли в реальних типових обставинах.

Представників обох літературних напрямів об’єднувала спільна тематика (ще до виникнення реалізму романтики відчули ворожість дійсності людині), спільна філософська проблематика, спільні художні засоби (реалісти використовували прийоми романтичної літератури).

Хоча історія реалізму як художнього методу розпочалася ще за доби Відродження, відсутність чіткої естетичної програми тривалий час не давала йому змоги оформитися в окремий напрям культурного життя.

Не випадково існують терміни реалізм Античності, ренесансний реалізм, просвітницький реалізм, і, нарешті, реалізм ХІХ століття.

Славетний німецький романтик Генріх Гейне, звертаючись до реальних соціальних проблем, започаткував реалізм у німецькій поезії. Символ романтизму, англієць лорд Байрон прагнув зобразити, як середовище, суспільство формує людину, що стало в майбутньому центральною темою реалістичної прози.

У широкому розумінні реалізм (лат. realis — дійсний) у мистецтві — це відображення правди життя, що втілена художніми засобами.

Принцип поділу авторів та їхніх творів на романтичні й реалістичні певною мірою умовний. Можна сказати, що романтизм і реалізм є не просто двома періодами в історії літератури, а вічними способами зображення світу й людини, причому найбільших художніх вершин досягають саме ті автори, у творчості яких поєднано романтизм і реалізм. Такі твори вирізняються деякою нерозгаданістю й глибиною.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Прокоментуйте, як розширилося ваше розуміння термінів романтизм і реалізм.

2. Розкажіть, як ви розумієте причини взаємодії цих літературних напрямів.

3. Поміркуйте, які демократичні цінності, сформульовані за доби романтизму, залишилися актуальними для сучасного світу.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

• Об’єднайтеся в пари і складіть кластер на тему «Література пізнього романтизму та переходу до реалізму XIX ст.» (див. с. 41). Підготуйтеся до його презентації в класі.

Романтизм у Німеччині

Романтизм не був лише літературним напрямом, він був рухом, що охопив різні сфери духовної культури того часу. Є не лише романтична література, а й романтична музика і романтичний живопис, романтична філософія й історіографія, навіть романтична правова наука, психологія, медицина тощо. Романтизм складався й розвивався як ціла духовна культура.

Етапи розвитку німецького романтизму

Романтизм у Німеччині пройшов 3 етапи:

1 етап — ранній: кінець ХVIII — початок ХІХ ст., складалася естетична основа німецького романтизму в колі молодих талантів. Вони створили образ власного романтичного героя. Він обов’язково наділений творчим талантом: поет, музикант, художник, який силою своєї фантазії перетворював світ, що лише віддалено нагадував реальність. Міф, казка, легенда, переказ складали ґрунт мистецтва ранніх романтиків.

2 етап — народно-фольклорний романтизм: початок ХІХ ст. Романтики присвятили себе вивченню і збиранню німецького фольклору. До їхнього кола входили відомі вам збирачі німецьких казок брати Якоб і Вільгельм Грімм.

Елізабет Єріхау-Бауманн. Якоб (праворуч) і Вільгельм Грімм. 1855 р.

Романтики цієї течії не тільки збирали народну поезію й черпали з неї мотиви, образи, барви. Їх зачаровувала «природність» і «органічність» народної поезії, простота й безпосередність поетичного вислову, його емоційна наснаженість і мелодійність.

Прибічники народно-фольклорного романтизму не тільки звертаються до національних джерел і витоків літератури, а й вважають їх основою творчості. У їхніх творах вперше з’являється поняття «національного» як властивого лише німецькому народові, як глибинно самобутнього в етнічному значенні. Романтики свідомо прагнули творити мистецтво, що виходить із національних витоків та основ і вирізняється яскравою національною своєрідністю. На цьому шляху вони досягли неабияких успіхів і збагатили національну літературу.

Україна і світ

Фольклорно-етнографічна течія романтизму набула надзвичайної популярності не лише в німецькій, а й в інших європейських літературах. У цей період інтенсивно перекладаються твори слов’янського фольклору в Німеччині та інших країнах Заходу.

Найвідомішою є збірка німецького письменника, перекладача слов’янської поезії Вільгельма фон Вальдбрюля (псевдонім німецького поета Вільгельма Флорентіна Цуккалмальо) «Слов’янська балалайка» (1843 р.), де вміщено переклади 99 українських народних пісень. Великий прихильник слов’янської народної поезії взагалі, української зокрема, Вільгельм фон Вальдбрюль дібрав до збірника баладу «Ой не ходи, Грицю», потім історичні балади — «Ковалева дочка», «Пан Каньовський», «У Києві на риночку», «Сава Чалий», «Ой поїхав королевич», «Довбуш» тощо.

Протягом ХІХ ст. пісня «Ой не ходи, Грицю» була перекладена на німецьку мову понад 10 разів і вже стала, так би мовити, «своєю» в німецькій культурі. У ХІХ столітті цю пісню співали не тільки у Німеччині, а й в Австрії, Швейцарії, Франції тощо. І майже всі перекладачі прагнули точно зберегти розмір твору, не відходячи від ритмічно-музичної структури оригіналу.

3 етап — пізній романтизм: до середини ХІХ ст. Центр романтичного руху перейшов до столиці Пруссії — Берліна. З Берліном пов’язаний плідний період у творчості Ернста Теодора Амадея Гофмана, тут же вийшла перша поетична книжка Генріха Гейне.

Фантасмагорія — нагромадження химерних образів, видінь, фантазій; хаос, сумбур, гротеск.

Однією з найпопулярніших течій пізнього романтизму стала гротескна течія, яку за іменем її найвидатнішого й найхарактернішого представника, Ернста Гофмана, можна також назвати гофманівською.

Принципово новим у цій течії було перенесення романтичної фантасмагорії до сфери повсякденного життя, побуту, внаслідок чого убога сучасна дійсність поставала у примхливих гротескно-фантастичних обрисах та освітленні, розкриваючи при цьому свою непривабливу сутність.

Теорія літератури

Гротеск (від фр. grotesque — химерний, незвичайний) — це тип художньої образності, заснований на гіперболі, сміху, контрасті й поєднанні карикатури і правдоподібності, реального і фантастичного, трагічного й комічного. У загальному сенсі означає щось, виконане в потворно-комічному, химерно-фантастичному стилі. Це може бути літературний твір, картина, друкарський шрифт.

Термін гротеск походить від знайдених на межі XV—XVI ст. Рафаелем Санті у римських підземних гротах химерних настінних малюнків з поєднанням рослинних і тваринних форм. Гротеск використовувався ще в міфології та античній літературі, на ньому ґрунтуються твори Джонатана Свіфта, Ернста Гофмана, ним послуговувалися Едгар По і Микола Гоголь, Оноре де Бальзак та інші.

Гротеск у літературі

У повісті Миколи Гоголя «Ніс» зникнення Носа переплітається з буденною реальністю Петербурга. Абсурдність полягає в тому, що ніс, зникнувши з обличчя, став чиновником 5-го класу. Усі поводяться з ним, як зі звичайною людиною. Навіть героя події, який позбувся носа, турбує не те, чим він буде дихати, а те, який вигляд він матиме в суспільстві при дамах. Ніс на посаді чиновника зовсім не викликає ні в кого зайвих запитань. Безглуздість самої ідеї є гротеском.

Шинель в ілюстраціях Сави Бродського до повісті Миколи Гоголя — символ доби. Ототожнення світу з шинеллю, коли людину оточують лише символи державної влади з двоголовими орлами, — приклад гротеску.

Сава Бродський. Ілюстрація до повісті М. Гоголя «Шинель». ХХ ст.

У повісті «Гобсек» Оноре де Бальзак розкриває «владу золота» як руйнівну силу, що спотворює людські душі. «У золоті сконцентровані всі сили людства», — вважає Гобсек. І золото для нього — це передусім влада, воно є її символом: «Я володію світом, не втомлюючи себе, а світ не має наді мною найменшої влади». Сила золота у цьому випадку — гротеск.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Розкрийте особливості розвитку романтизму в Німеччині.

2. Пригадайте, твори яких німецьких романтиків вам запам’яталися і чим саме.

3. Оцініть інформацію про переклад на німецьку мову пісні «Ой не ходи, Грицю». Конкретизуйте, яке значення вона для вас має.

4. Поясніть, що означає термін гротеск. Поясніть, як наведена схема «Гротеск у літературі» конкретизує нове для вас поняття.

5. Прокоментуйте інформацію про гротеск у літературі. Доповніть її власними прикладами.

6. Узагальніть, що нового ви дізналися зі статті підручника.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

• Знайдіть і прослухайте записи української народної пісні «Ой не ходи, Грицю» у виконанні Марії Миколайчук, Раїси Кириченко та кавер-версію Віри Кекелії з шоу «Голос країни» 2017 р. Обговоріть, чим пісня привертала і привертає увагу поціновувачів українського фольклору.

Кавер-версія — авторська музична композиція у виконанні іншого музиканта чи колективу. Кавер-версія може містити елементи оригінальної музичної композиції, на яку накладаються елементи нового музичного аранжування.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

• Об’єднайтеся в пари і підготуйте віртуальну виставку творів мистецтва з елементами гротеску.

2.1.1 Ернст Теодор Амадей Гофман (1776-1822)

Німецький письменник, композитор, художник Ернст Теодор Амадей Гофман — яскравий представник гротескної течії романтизму. Притаманний романтизму синтез різних видів мистецтва з особливою силою проявився в романах, новелах і казках Гофмана. Примхливий художній світ його творів сповнений музики, провідну роль у ньому відведено фантазії, головні герої — музиканти, поети, художники.

Ернст Теодор Амадей Гофман

Псевдонім Гофмана як композитора — Йоганн Крейслер.

Гофман народився 24 січня 1776 року в місті Кенігсберзі. Батьки назвали його Ернст Теодор Вільгельм. Уже дорослим він замінив своє третє ім’я на Амадей на честь свого кумира — композитора Моцарта.

Коли Ернстові виповнилося три роки, сім’я розпалася. Хлопчик з матір’ю переїхав до будинку бабусі. Тут усі грали на музичних інструментах, і тому Ернст змалку полюбив музику — захоплення всього подальшого життя. Неабиякий хист хлопчик виявив і до малювання.

Із шести років Гофман навчався в міській школі Кенігсберга і паралельно відвідував уроки музики та уроки малювання. У дванадцять він уже вільно імпровізував на клавірі, органі, грав на скрипці, вивчав теорію музики, залюбки складав вірші, оповідання, казки.

Вулиця Французька в Кенігсберзі (перша половина ХХ ст). В одному з цих будинків народився Гофман

Попри здібності до музики й малювання Гофман змушений був обрати професію за сімейною традицією — стати юристом. З 1792 року він вивчав право в Кенігсберзькому університеті «Альбертіна», найкращому навчальному закладі Пруссії. Серед професорів університету був відомий філософ Іммануїл Кант, однак юний Гофман дозволяв собі прогулювати лекції метра й підсміюватися з його шанувальників.

У студентські роки Гофман захоплювався творами Руссо, Свіфта, Гете, Шиллера, брав уроки живопису та уроки гри на фортепіано й музичної теорії. Рідним будинком для нього став не університет, а театр, де він уперше почув оперу Моцарта «Дон Жуан», на слух вивчив її напам’ять і виконував на фортепіано.

Кенігсберзький університет «Альбертіна», або Крулевецька академія, — найстаріший університет Пруссії, який був відкритий у 1544 р., — другий після університету у Франкфурті-на-Одері (1506) вищий навчальний заклад Пруссії.

Кенігсберзький університет, у якому навчався Гофман

У 1800 році Гофман успішно закінчив курс юридичних наук в університеті, покинув Кенігсберг і поїхав до Берліна. У столиці він працював у суді, а у вільний час займався музикою і малюванням. У Берліні вирувало життя: тут були театри, шуміли багатолюдні салони, у яких бурхливо обговорювали події французької революції, сперечалися про мистецтво. Таке життя подобалося Гофману, та після іспиту на чин асесора він отримав направлення до Польщі, частина якої входила на той час до Прусської імперії. Ернст переїхав до Познані, де зустрів чарівну польку Михалину Рорер-Тищинську, з нею повінчався.

Музику Гофман вважав найромантичнішим мистецтвом, що передає потяг людини до прекрасного. Усіх людей він ділив на дві нерівні частини: музиканти і немузиканти. Музиканти — це ентузіасти, немузиканти — філістери.

Філістер — німецькою мовою означає «обиватель», тобто звичайна людина, яка хоче домашнього затишку, смачної їжі, спокою, душевного й тілесного комфорту.

Ентузіаста хвилює краса, він знаходить справжнє щастя у творчості. Лише матеріального благополуччя йому замало, духовне він цінує більше за матеріальне. Ентузіаст убачає красу скрізь: у веселці, грозі, у зливі й снігопаді, він чує музику світу, що оточує.

У Варшаві, куди Гофмана перевели в чині державного радника в 1804 році, він наблизився до світу мистецтва, що так його вабив.

Із «музичного дилетанта» Гофман у Варшаві перетворився на помітну постать у музичному світі та здобув визнання публіки.

У 1806 році війська Наполеона зайняли Варшаву, і Гофман втратив службу через розпуск прусських державних установ. Він переїхав до Берліна, але в розореній Наполеоном Пруссії нікому не був потрібний ні як юрист, ні як музикант або художник.

У 1808 році доля зглянулась над Гофманом: його запросили у Бамберг капельмейстером — диригентом театрального хору та оркестру. Він також писав музику для вистав міського театру, розписував його стіни.

Перша новела Гофмана була присвячена Крістофу Глюку, уславленому німецькому композитору XVIII століття.

Літературне життя Ернста Теодора Амадея Гофмана почалося в 36 років. 15 лютого 1809 року була надрукована його новела «Кавалер Глюк», герой якої — музикант — розмірковує про місце музики в житті людини.

З 1812 року Гофман майже цілком віддається літературі. У 1814 році він видав тритомну збірку новел і повістей «Фантазії в манері Калло», яку німецька публіка зустріла із захватом. Центральна тема збірки — доля художника й місце мистецтва в сучасному світі. Гофман сатирично змальовує в новелах загрузле в корисливих і буденних справах дворянське та буржуазне суспільство, у якому люди мистецтва приречені на самотність і страждання.

Жак Калло — французький гравер XVII століття, у творах якого життєва конкретність тонко помічених гострохарактерних деталей поєднувалася з гротескною виразністю образу й фантастичними елементами.

Найвизначнішим твором збірки стала повість-казка «Золотий горнець», яка мала надзвичайний успіх, а сам Гофман називав її своїм найулюбленішим твором.

У 1816 році Гофман отримав у Берліні посаду радника юстиції, що забезпечило йому сталий прибуток і дало змогу кожну вільну хвилину присвячувати мистецтву.