Духовні і моральні основи в житті людини. 5 клас. Жуковський

§ 13-14. Які наслідки гніву та прощення?

Бліцзавдання «Сила мого імені»

Запишіть у зошиті своє ім’я і пригадайте добрі риси характеру, що починаються на першу літеру вашого імені.

Наприклад:

«Мене звати Василь. Я вважаю доброю рисою ввічливість».

«Мене звати Дарина. Я вважаю доброю рисою дружелюбність».

Ви записали дуже багато гарних особистих якостей. І все ж у нашому житті замало просто мати гарні чесноти, треба вміти ними користуватися. Ми дуже рідко знаходимо в собі сили не відповісти на зло злом. Усі сварки чи конфлікти пояснюємо тим, що хтось був першим, а ми лише відповіли на зло. Іноді все, про що думає потерпілий, — це як «зрівняти рахунок», помститися, віддати болем за біль.

Тема гнівної помсти трапляється в багатьох літературних творах. У них наголошується, що потрібно вчитися керувати своїми почуттями, прощати одне одному. Гнів та прощення — тема нашого сьогоднішнього уроку.

• 1. Назвіть дії, які асоціюються у вас зі словом «гнів».
• 2. Чи доводилося вам спостерігати в житті вчинки людей у гніві?
• 3. Чи приємно було спостерігати за такими діями?
• 4. Чому гнів називають ворогом серця?
• 5. Як ви вважаєте, що може стати протидією почуттю гніву?

Словник понять і термінів

Гнів — бурхливий вияв злості, стан нервового збудження, роздратування, обурення, здатний призвести до непередбачуваних наслідків.

Прощення — припинення обурення чи гніву за заподіяну образу або провину, відмова від бажання помсти, зміна негативного ставлення до людини на позитивне, позбавлення від болісних переживань.

ТОПінформація

Прощення — духовний шлях боротьби зі злом

Любов — природний стан людини, у якому вона народжується. Але в житті дуже часто трапляється так, що ми не тільки не вміємо й не хочемо будувати стосунки на основі любові, а й просто не бажаємо бути терплячими в ставленні до оточення. Взаємна нетерпимість, гнів, ненависть, заздрість — саме вони, як може здаватися, рухають сучасним світом, де люди голодують і жебракують, ведуть війни, знищуючи одне одного. Історія свідчить, що всі спроби подолати зло злом призводять до абсолютно протилежних результатів.

Священні книги християн (Біблія) та юдеїв (Тора) одразу за історією гріхопадіння перших людей і вигнання їх із раю свідчать про перше вбивство й подальший розвиток людства, у якому, на жаль, було дуже багато насильства. Пізніше виробився захисний механізм рівної відплати, так званий закон таліону: око за око, зуб за зуб. На цьому законі основано майже всі сучасні правові системи, не здатні перемогти прояви зла в нашому світі, а спроможні лише його обмежити.

Ісус Христос, прийшовши на землю, запропонував людству принципово інший шлях боротьби зі злом: замість відплати кривдою за кривду, Він переконує всіх перемагати ненависть — любов’ю, заздрість — доброзичливістю, гнів — добросердям. Питання лише в тому, як особисто ми можемо дотримуватися цих принципів. Як навчитися не відповідати на ненависть ненавистю, на гнів гнівом? До цього існує особливий підхід — прощення.

Різні душевні травми, біль, маленькі та великі образи, непорозуміння, ненависть, важкі ситуації — це все, хочемо ми чи ні, накопичується в нашому житті. Частіше за все, коли нас ображають, завдають лиха, кривдять, у відповідь ми, свідомо чи ні, чинимо з нашими ближніми так само. Укорінений у людині егоїзм стає причиною того, що вона гнівно відповідає злом на зло. Та якщо ми намагаємося відповісти тією самою монетою на образу, то самі стаємо недобрими, хоча й виправдовуємо себе тим, що хтось учинив так першим. І тому, коли когось із нас скривдили, дуже важливо не опуститися до рівня того самого зла.

Ми можемо часто нагадувати нашим близьким й знайомим про їхні провини й дорікати їм — і це шкодить насамперед нам самим, руйнуючи те добро, яке ми маємо зберігати у своєму серці. Усі накопичені рани та біль руйнують стосунки. Тож люди потребують прощення.

Прощення — необхідна умова для духовного розвитку людини. Це звільнення від почуття гніву, роздратування чи обурення щодо іншої людини, яка завдала нам неприємностей. Через прощення особистість звільняється від негативних емоцій і заново отримує можливість будувати доброзичливі стосунки з оточенням.

Запитання:

• 1. Що нового ви дізналися з ТОПінформації?
• 2. Що з прочитаного ви б хотіли використовувати у власному житті?

Пропоную прочитати оповідання англійського письменника XIX ст. Чарлза Дікенса.

Сімдесят разів по сім

Маленька Бетсі сиділа край віконця і вчила урок. Її осявало веселе сонечко. Вона почувалася щасливою, і їй дуже хотілося зробити щось, угодне Богові, Який усе так прекрасно створив на світі. Їй згадалися недавно прочитані уривки з Євангелія про те, що коли брат твій згрішить перед тобою сім разів за один день, сім разів за один день звернеться до тебе: «Я каюся», — ти маєш йому простити. Її сірі очі стали серйозними й замисленими, і вона рішуче стисла губки.

Через якийсь час Бетсі спустилася в їдальню, де знайшла тільки свого брата Фредді. Він був старшим за неї на два роки, але розумом і поміркованістю зовсім не так її випереджав, як ви, мабуть, собі уявляєте. Фредді був у прекрасному настрої.

— Який жаль! У такий день сидіти в школі! — із цими словами він кинув книжку, що була в його руках, в інший кінець кімнати.

Вона впала на підлогу розваленими аркушами, розірвавшись на обкладинці.

— Фредді! — закричала Бетсі. — Це моя «Арифметика», адже ти знаєш, як я її берегла!

— І справді твоя, — відказав він із щирим каяттям. — Я думав, що це моя. Повір мені, я не навмисне, Бетсі. Вибач мені!

— Добре, — сказала Бетсі, повільно підбираючи порвану книжку й пам’ятаючи слова Письма про вибачення образ. — Добре, я прощаю.

І потім додала упівголоса: «Раз!».

Після сніданку діти пішли до школи. Раптом Фредді закричав:

— Бетсі, який величезний собака! Очі — як жарини, і язик висить. Напевно, скажений!

Бідна Бетсі страшенно злякалася і побігла. З жаху вона, звичайно, не помічала нічого під своїми ногами і, скочивши ногою у вибоїну, упала. На її черевичку з’явилася глибока подряпина, яку вже не можна буде виправити:

— Ой, Фредді, як тобі не соромно! Це зовсім не скажений собака, це просто Катон, який і мухи не скривдить.

— Ой, Бетсі, хіба ж я знав, що ти впадеш? Мені тільки хотілося, щоб ти пробіглася трішки. Шкода, що ти забилася, вибач мою дурість. Чи можеш мені пробачити?

— Постараюся, — сказала Бетсі, роблячи велике зусилля, щоб проковтнути образу, і тихенько, глибоко зітхаючи, сказала: «Два!».

У школі Фредді й далі поводився вкрай неспокійно. Спочатку він узяв у сестри олівець і загубив його; потім, саме в ту хвилину, коли вона встала, щоб підійти до своїх друзів, пустун витягнув ногу, як тільки міг, і Бетсі спіткнулася об неї та впала під загальний сміх, через що дуже знітилася. Брат, звичайно, почав доводити, що він «не навмисне» і що, мовляв, йому «її дуже шкода». Хіба ж він винен, що у нього такі довгі ноги? Він так намагався сховати їх під стіл. Що ж йому робити, коли вони там не вміщаються? Йому так прикро через цей випадок.

Терпляча маленька Бетсі мусила вибачити ще раз. Протягом усього ранку вона перетерпіла від Фредді ще дві-три образи, про які було б занадто довго розповідати.

Коли закінчилися уроки й діти зібралися йти додому, Бетсі сумно зауважила, що погода змінилася і полив дощ як з відра. Однак Фредді позичив у когось парасольку, розкрив її і, узявши за руку сестричку, хоробро пішов уперед.

— Обережніше! — закричала Бетсі. — Ти так гойдаєш парасолькою, що з неї тече прямо мені на кофту.

— Сподіваюся, що не помреш від декількох дощових крапель, — заперечив Фредді.

Удома бідна дівчинка з болем побачила, що парасолька полиняла і гарненька рожева кофта була зовсім зіпсована брудними смугами.

— О, це вже занадто! — зізнався Фредді. — Слово честі, Бетсі, я ж не навмисне! Якби ти знала, як мені тебе шкода, то певно, вибачила б мені.

— Я тобі вибачаю, — сказала Бетсі напружуючись. Потім взялася щось рахувати на пальцях і нарешті, зітхаючи, промовила: «Сім!».

— Що ти цілий день рахуєш? — запитав її брат із цікавістю. Вона нічого не відповіла й весело побігла обідати, повторюючи подумки: «Сім разів!». О, як це було важко і як радісно, що більше прощати не потрібно. А їй просто не витримати більше! Після обіду дітям потрібно було готувати уроки на наступний день.

— Ох-ох-ох! — позіхнув Фредді. — Перед тим як візьмуся за це важке правило, яке мені так набридло, заведемо один раз музичну скриньку, яку подарував тобі дядечко. Нехай вона нам пограє!

Оченята Бетсі заблищали. Дівчинка піддалася спокусі й вибігла з кімнати. Незабаром вона повернулася зі своїм скарбом і з величезною обережністю почала заводити музичну скриньку позолоченим ключиком. Однак лукавий Фредді непомітно для неї вставив трісочку в тендітний механізм, і, коли дівчинка приготувалася слухати, чудова скринька залишилася безмовною.

— Що це означає?! — збліднувши, закричала Бетсі.

— Не бійся! — заперечив Фредді поважно. — Я надзвичайно вмілий чарівник, і якщо тільки ти дозволиш мені доторкнутися до твоєї скриньки, то відразу залунає музика.

Бетсі тремтячими руками простягнула йому скриньку. Хлопчик сміливо сунув туди пальці, але мабуть, занадто поквапився. Тендітні пружини лопнули, зі скриньки пролунав тріск — і все замовкло. Фредді, як облитий водою, дивився на справу своїх рук.

— Люба Бетсі, — сказав він нарешті зі щирим каяттям, — але ж вона зовсім зіпсована. Чи вибачиш ти мені колись?

— Ні! — закричала Бетсі, тупнувши ногою. — Я не хочу, а втім, і не треба більше прощати: це вже восьмий раз. Бідна моя маленька скринька! Ти це навмисне зробив, злий хлопчиську! Зараз же побіжу до твоєї кімнати й порву твого паперового змія, зіпсую все, що потрапить на очі!

Страждаючи через скоєне, Фредді навіть не наважився зупинити сестру. Вона вся у сльозах, із розпашілими щоками побігла коридором і зненацька наткнулася на дядечка.

— Це що таке?! — вигукнув він.

Але перед тим як дядечко встиг висловити своє здивування, Бетсі вже сказала йому про свою образу. Коли вона закінчила, запитав її:

— Отож, Бетсі, ти вважаєш, що тепер маєш повне право сердитися?

— Так! — із хвилюванням сказала дівчинка. — Так, я маю на це повне право! Я пробачила його рівно сім разів. Це вже восьмий.

— То ти, виходить, не знаєш, як іншого разу Господь сказав апостолу Петру, що треба прощати братові сім разів і ще сімдесят разів по сім?

— Сім та ще сімдесят разів по сім! Але ти, мабуть, не знаєш, дядечку, як це важко, усе прощати й прощати? — сказала зі сльозами Бетсі.

— Ну ні, мені здається, що трішки знаю, — сказав дядечко, усміхаючись. — Учні Христові зрозуміли, як це надзвичайно важко, бо як почули цю заповідь, то вигукнули в один голос: «Господи! Примнож нашу віру!».

— Так, моя маленька Бетсі, — додав він уголос, — це важко, але ми всі повинні намагатися не рахувати, скільки разів прощаємо. Зрозуміло, що сімдесят разів по сім — це й означає — прощати завжди.

— Ні, ні, цього я ніяк не можу! — ридаючи сказала дівчинка й уперто відвернулася від принишклого Фредді, що з’явився на порозі.

— Я тобі подарую мою нову книжку з подорожами, Бетсі! Збиратиму гроші, доки не куплю тобі нову музичну скриньку! — вигукнув він зі сльозами.

Але вона не слухала його.

— Ну добре, — сказав дядько, — нехай буде по-твоєму. Тільки раджу тобі не читати більше «Отче наш».

— Це чому ж? — запитала Бетсі з подивом.

— Та ти ж тільки подумай, як ти скажеш Богу: «І прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим», тобто прости мене, Господи, як я прощаю Фредді.

Бетсі почервоніла наче рак. Із хвилину вона роздумувала, потім закричала, що не може обійтися без «Отче наш», повернулася до розкаяного грішника й кинулася в його обійми, заливаючись гарячими слізьми.

Із тієї пори пустун Фредді почав ставитися до своєї маленької сестрички набагато ніжніше й уважніше. І якщо ви запитаєте його: «Скільки разів Бетсі прощає тобі тепер? Як і раніше, сім разів?» — то ви побачите, як його славні, чесні очі туманяться слізьми, і він відповість вам:

— Бетсі така добра, що не рахує більше, і я не смію рахувати. Я і без підрахунків певен, що вона прощає мені всі сімдесят разів по сім.

Запитання:

• 1. Які характеристики Фредді ми бачимо на початку оповідання?
• 2. Чи були пояснення хлопчика чистими й щирими?
• 3. Як дядечко зумів переконати Бетсі?
• 4. Які зміни відбулися з Фредді?
• 5. Чому в житті часто трапляється така поведінка, як у Фредді? А з вами чи вашими близькими бувало щось схоже?
• 6. Що спонукає людину прощати «сімдесят разів по сім»?

Інтелект-спринт

Підтвердьте або спростуйте думку, обов’язково обґрунтовуючи свою позицію.

1. Прощення полегшує і прикрашає наше життя.

2. Образа й непрощення руйнують внутрішній світ людини.

3. Є вчинки, які не можна пробачити.

4. Прощати сімдесят разів по сім означає нескінченне прощення.

5. Пробачити — це не означає махнути рукою та не звертати уваги.

6. Уміти прощати — це духовний подвиг, бо вимагає великої любові, внутрішнього зусилля і сили волі.

Учимося аналізувати

Якими, на вашу думку, можуть бути наслідки гніву та прощення? Заповніть таблицю.

Наслідки гніву	Наслідки прощення
Грубощі	Злагода

Продовжте історію

Після уроку фізкультури діти повернулися до класу. Останнім зайшов Микитка. Він трішки запізнився. Перепросивши вчителя, підійшов до парти. Його речі були розкидані. Незважаючи на початок уроку, хлопець накричав на сусіда по парті, обізвав однокласницю, яка заступилася, нагрубив учителю...

Що робити далі сусідові по парті, однокласниці, учителю, щоб не потурати гніву й водночас не відповідати злом за зло?

Школа чеснот

Дві сестри посварилися. Коли молодша почула, що старша потрапила до лікарні, її почало гризти сумління. Вирішила вона відвідати сестру й помиритися з нею. Старша сестра лежала в ліжку бліда і суворим, але слабким голосом сказала: «Лікарі кажуть, що я дуже хвора. Якщо помру, то пам’ятай, що я тобі пробачила. Але якщо вдасться одужати, то знай, що між нами все залишиться, як і було».

Запитання. Як ви вважаєте, чи прощення старшої сестри справжнє? Поясніть свою думку.

Учимося прощати

Розподіліть наведені слова у дві колонки так, щоб зліва були ті, що про людину, яка не хоче прощати іншим, а справа — ті, що характеризують людину, готову пробачити.

Розчарована, добра, щаслива, стурбована, прагне до примирення, нещасна, задоволена, похмура, весела, делікатна, спокійна, життєрадісна, пригнічена, вільна, мстива, підозрілива, сердита, доброзичлива, чуйна.

Людина, яка тримає образу	Людина, яка готова пробачити

Хочу перепросити

У зошиті запишіть ті слова, за допомогою яких можна попросити пробачення.

Отже, прощення — це внутрішня зміна стану людини з ворожнечі на любов. Якщо людина, яка погано вчинила, через це сумує, бажає прощення, то вона намагається виправити зло, яке скоїла. Прощаючи її, ми даємо можливість виправитися, повернутися до добра. Треба вчитися пробачати одне одному. Не варто чекати, щоб хтось прийшов і попросив прощення, намагаймося самі зробити перший крок. Не носімо в собі образи. Пригадайте, що ви відчуваєте, коли ображені? А коли примиритеся? Після примирення на душі стає спокійно й радісно. Прощення відновлює стосунки людини з друзями, родиною, суспільством і є проявом істинної любові до ближнього.

Проєктне завдання

Розшукайте та наведіть приклади прощення з літератури, засобів масової інформації, повсякденного життя та особистого досвіду.