Сучасна художня література. 7 клас. Івасюк

Марина Муляр

Її впізнають за голосом. Марина працює журналісткою, і її стихія - радіо. Авторські програми, гості, інтерв'ю і... фентезі. Так, це її улюблена література. Крім того, їй подобається психологія й інтелектуальне аніме.

Уважаємо, у своєму першому романі письменниця поєднала всі захоплення. Тут і паралельний всесвіт, і порятунок людства, комп'ютерні ігри, життя на астероїді й трохи іронії. Муляр пише мовою, якою ти звик говорити повсякчас. А ще хоче, щоб ти навчився / навчилася розрізняти, хто насправді твій ворог, робити правильний вибір та брати відповідальність на себе.

Гра. Рівень перший: Синій Коридор

Троє підлітків з далекого майбутнього — відчайдушна Аг, грайлива й завжди весела Фана та юний хакер на прізвисько Темний — несподівано стають свідками, а потім і учасниками небезпечної й непередбачуваної комп'ютерної гри. В їхнє звичне, комфортне і трохи нудне життя на штучно створеній планеті раптово проникають прибульці з іншого світу.

(уривок)

2

— Ну й хто?.. — почав був Спалах, але замовк і став роздратовано озиратися. Морок знизав плечима і відступив далі від світла. Вигук стояв під ліхтарем, схрестивши на грудях руки і суплячи брови:

— Навряд чи це володар Синього Коридору. Він мав попередити. Може, щось пішло не так? Гаразд, нехай сам нам усе пояснить.

Вигук дістав з-під плаща невеличку чорну кульку і підняв на розкритій долоні. У глибині кульки світилися три маленькі білі цятки і одна яскраво-червона. Фана штовхнула Аг ліктем:

— Що то в них?

— Маячок. Такі дітям дають, щоб не губилися. Парний, мабуть, у того, кого вони шукають.

— А кого?

— Тихо.

Аг знову зробила рух затиснути Фані рота, та вона й так замовкла, бо принци почали рухатися. Попереду пішов Вигук із маячком, за ним брати.

— А хто такий Володар Коридору? — видихнула Фана Аг у вухо, обережно скрадаючись від тіні до тіні будинку.

— Скоро дізнаємось, — похмуро буркнула Аг.

Так вони проминули кілька кварталів. Раптом Фана зупинилася:

— Аг!

— Замовкни!

— Та що — замовкни? Диви, куди вони заходять!

Лише тут Аг збагнула, що напівскляні двері під веселим блискучим дашком надто вже знайомі.

— Це ж твій будинок.

— Ото. А ти на мене цикаєш.

— Пробач, — недбало кинула Аг, стежачи за принцами, що вже зайшли до незамкненого передпокою.

— Аг, мені страшно.

— То, може, вимкнемо?

— Що вимкнемо?

— Отож-бо, що?

Фана відкопилила губу й скривилася, та раптом втерла ще сухого носа й усміхнулася:

— Слухай! За домом є прибудова, ми там велики ставимо. Як вилізти на дах, можна зазирнути одразу в три вікна: до батьків, на кухню і до дядька. Давай! Там тільки на руках підтягтися.

Захоплена несподіваним Фаниним азартом, Аг теж зірвалася з місця і, притьмом проскочивши освітлений двір, кинулася за будинок.

Кухня була темна, у батьків затишно блимав телевізор.

Дівчата проповзли дахом ще трохи й обережно зазирнули до третього вікна.

Геній програмування сидів біля столу. Його невеличка постать у розтягнутій смугастій майці здавалася ще меншою на тлі високої шкірзамінникової спинки чорного крісла. У товстих лінзах окулярів примарно відблискував зелений вогник настільної лампи. У другому кріслі, так само схрестивши на грудях руки, сидів принц Вигук. Зморшка тривоги й роздратування прорізала його бліде чоло. Спалах умостився на підвіконні. Дівчата бачили його спину й кучеряву чорну потилицю. Морок підпирав стіну в кутку, мружачись на світло лампи.

— Ми вимагаємо пояснень.

Тихий Вигуків голос кресав іскри з напруженої тиші. Аг здалося, що від того голосу навіть шибки жалісно тьохкають.

Фанин дядько випростався в кріслі. Блиск із товстих мінусових лінз зійшов, і за ними стали помітними гострі й холодні сірі очі.

— Пояснення, принце, доволі просте. У мене викрали гру, випадково відкрили Синій Коридор і з’єднали наші світи. Я так само не готовий до цього, як і ви. Я розробляв гру так, аби виграш був неможливий, тобто переможцями зрештою завжди опинялися ви. Це мало зробити вашу магію тут, у моєму світі, підсиленою в рази й рази. Завдяки вашій силі і моїй технології ми вирішили б усі наші проблеми, точніше, ви — свої, а я — свої. Та плани завжди руйнуються раптово.

Цей закон, на жаль, діє і у вас, і в нас. Маємо, що маємо. Перший гравець, замість додати вам сили, просто відкрив портал і примусово доправив вас сюди. Будемо шукати помилку. А передусім — шукати злодія, що потягнув мою консоль з мого кабінету. Маю підозру...

Вигук спохмурнів ще більше:

— Ви запхали наш світ до якоїсь дурної гри?

Фанин дядько дратливо смикнув кутиком рота:

— Не ваш світ, а лише вашу особисту магію. Решта — ілюзія, гарно відмальовані картинки. Дякую, що дали мені змогу подивитися на оригінал. Цілий світ нікуди неможливо запхати, крім людської голови. А загалом, принце, ви не праві: усі світи — чиїсь іграшки.

Тут Морок припинив мружитись. Темні безодні його очей широко розчахнулися, білі вії ледь здригнулися, подаючи сигнал братові. Спалах різко озирнувся, штовхнувши плечем віконну раму. За мить рука зі страхітливими срібними кігтями втягла до кімнати перелякану Фану. Морок криво посміхнувся:

— Я добре бачу в темряві.

Фана зіщулилась на підвіконні. Спалах міцно тримав її за плечі. Запала тиша. Нічний метелик, останнє досягнення мікроелектроніки, бився об скляний абажур лампи. Мамин подарунок милій Фаночці був гарненький, малиново-перламутровий, з крихітним вимикачем між крильцями.

Звичайно ж, мила Фаночка регулярно забувала його вимикати, і метелик пурхав будинком від лампи до лампи. Зараз він відірвався від зеленого скла і націлився просто в сяйливі Спалахові очі. З несподіванки принц коротко зойкнув і затулив долонями обличчя. Тієї ж секунди Аг випростала з-за підвіконня руку і різко смикнула подругу назад, на дах прибудови. Ще за мить вони скотилися з велосипедного стійла і понеслися темною вулицею геть.

3

Троє принців, один по одному, зіскочили з прибудови й побігли слідом за дівчатами. Важко летіли за ними чорні плащі. Геній програмування провів їх очима до рогу й тут почув, як у нього за спиною прочиняються двері кімнати. На порозі постав геніїв розгніваний старший брат, тобто Фанин батько.

— Відколи це твої друзі не вітаються заходячи і не прощаються йдучи, та ще й відбувають крізь вікно?

— Пробач, більше жодних непорозумінь не виникне, — холодно відказав молодий чоловік в окулярах, повертаючись поглядом до вікна. Якби старший брат міг перехопити той погляд, побачив би, що жодних вибачень в нім немає, лише зверхність і холодний переможний блиск.

Позаду чувся тупіт переслідувачів. Принци були в непоганій формі, Аг вже почала засапуватися. Попереду заблимав веселими вогниками кеб, з чемністю автомата пригальмовуючи перед потенційними пасажирами, за ним, метрів за десять, сунув другий, обидва порожні. Аг притримала Фану за руку:

— Чекай. А це ідея.

Вони вскочили до кабіни першого, і машина почала розганятися, на екрані керування висвітилося запрошення вказати кінцевий пункт. Переслідувачі, незнайомі з місцевою системою транспорту, звичайно, зробили ривок і перехопили другий кеб. Уловивши сенсорами наявність пасажирів, той теж наддав швидкості. Фана потяглась було до панелі задати координати будинку Аг, але та ляснула її по руці й тицьнула навмання кудись у дальній бік карти.

Керовані автопілотом кеби хутко наздоганяли вервечку машин, що прямувала до центру міста, але коли до неї лишалося кількадесят метрів, Аг різко натиснула на панелі «зміна маршруту» і вказала першу-ліпшу годящу бічну вуличку.

Кеб слухняно відстрибнув убік, загальмував, завернув і зупинився. Наступний, з принцами, промайнувши на повній швидкості, влився до вервечки. Дівчата посиділи ще кілька хвилин, очікуючи, поки він зникне з очей, а тоді спокійно ввели потрібні координати і оглядовий режим. Машина рушила плинно, як на прогулянці, оминаючи швидкісні магістралі.

Фана зацікавлено роздивлялася посиніле коліно з червоною подряпиною крізь дірку в рожевих бриджах.

— Дуже болить? — спитала Аг, прикладаючи до подряпини бактерицидну серветку.

Фана зробила міну, яку вони між собою називали «качечка бяка», потім пирснула:

— Якщо змогла так бадьоро звідти вшитися, то не дуже. Я про інше думаю: куди мені тепер? Не додому ж? Раптом вони повернуться і знов засядуть у дядька?

Аг роздратовано відмахнула з очей жорсткі темні пасма, заздрісно глянула на Фанині ніжні біляві кучерики, зібрані на маківці в пухнасту пальмочку. Навіть такої напруженої миті подумки зауважила, яка ж Фана гарнюня. Ніщо її не псує: ні пилюка, що в ній вивозились на велосипедному гаражі, ні вчорашня пляма від морозива на комірці блузки. Стоп. Чого це вона — про пляму, про морозиво, про Фанині кучері, коли треба геть про інше.

— Слухай, зараз доїдемо до мене. Сподіваюся, предки вже вдома. Скажемо, що загулялися. Мій тато — не лише інтелектуал та горлодер, а ще й джентльмен. Ми з ним разом проведемо тебе додому. Там є твої предки. Нічого страшного, просто не лишайся з дядьком наодинці, і все.

— А консоль? Ми ж не можемо її повернути. Ти чула: дядюсь усе так прилаштував, що кожна нова гра додаватиме сили цим ко... коронованим особам. Отже, її не можна запускати в серію. Згадай! З самої гри ясно, що буде далі. Ці принци мають прорватися за героєм до нашого світу і підкорити його, разом з усіма новітніми технологіями, зброєю, ну й усе таке. Якщо гра з цієї консолі не переписується, то це прототип, її більше ніде нема. Зараз втоплю у фонтані і...

— І троє коронованих осіб залишаться нашими добрими співгромадянами назавжди. Блискучий план!

— То вигадай кращий!

— Чекай. Тут поки що не вигадувати треба, а розгадувати. По-перше, підсилення чиєїсь там особистої магії, чи не знаю чого, через електронну гру — це повна дурня. Твій дядюсь брехав їм просто в очі. Подруго, він — не та людина, яка забуде тестовий екземпляр свіжої розробки на дивані у вітальні. Він навмисне лишив консоль там, де ти могла її знайти. Він знав, що ти її стягнеш і побіжиш гратися негайно.

— А-аг.

Фана дивилась подрузі в очі й удавала, що зосереджено накручує на пальця свій білявий кучерик. Насправді вона відверто крутила тим пальцем біля скроні:

— Ти, бува, детективів не обпиталася? Для чого дядькові такі складнощі? Він міг просто попросити мене протестувати гру, якщо потребував дурепи, яка неодмінно програла б!

— Для того, щоб мати відмазку перед принцами! Це не він їх сюди витяг, це прикра випадковість.

— А для чого?..

— Не знаю, для чого вони йому тут потрібні. Не знаю, як він їх знайшов. Не знаю, як нам вдалося їх викликати, і чи взагалі ми це зробили. Точно знаю одне: твій дядюсь грає нечесно, і він нацькував принців на нас через цю консоль. Вони, Фаночко, так само, як ти, вірять, що на ній — єдиний екземпляр тієї гри.

— А насправді?

Аг зітхнула:

— Ну, подумай. З чогось же він її робив. У нього лишився архів. Навіть якщо припустити, що це справді єдиний, тестовий екземпляр, маючи вихідняки, він збере ще один за кілька хвилин. Може, вже зібрав.

— Зажди, зажди, зажди!

Тепер Фана вже не маскувала образливого жесту, а по-справжньому крутила і смикала свої кучері. Так їй краще, головне швидше, думалось:

— Нам підкинули гру. Ми бігаємо з нею. Принци бігають за нами, а дядюсик тим часом спокійно збирає наступний екземпляр. Як там вони його називали? Володар Синього Коридору? Він збере гру і знову відкриє портал. Як — не питай, і я тебе не питатиму. Може, принци й проривалися в наш світ, але дядько точно збирається прорватися у їхній. Він дурить їх і тримає тут, аби не заважали! А нам же що робити?

Аг дивилася на одно- й двоповерхові будиночки рідного міста, що пропливали за вікнами.

— Дядюся ми все одно спинити не встигаємо. Як кажуть журналісти: будемо стежити за розвитком подій.

Далі їхали мовчки, відчинивши вікна, вдихаючи квіткові аромати. Родючий ґрунт на астероїді лежав тонким шаром, отож і росла на ньому всіляка дрібнота: низенькі кущики, коротенька трава, а ще квіти. Їм того грунту цілком вистачало, вони цвіли скрізь: на клумбах, у палісадниках, просто вздовж вулиць, цвіли і пахли гостро, печально, особливо вночі.

4

Наступний день був славний контрольною з алгебри, загальноастероїдною освітньо-виховною комісією, що проносилася коридорами, як пустельний вітер, перепиняючи всі освітньо-виховні процеси, на жаль, вже по закінченні контрольної. А ще того дня Темного Лорда в школі не було.

— Може, захворів, — розгублено припустила Аг.

— Прогулює, — твердо відрубала Фана. — Ходімо дістанемо його вдома.

Проте підтвердилася версія Аг. Мама Темного сказала, що вночі в хлопця заболів зуб. Довелося бігти до цілодобового стоматологічного центру. Отож, вранці мати пожаліла свою сердешну дитинку і дозволила виспатися.

— Гадаю, він і тепер спить, хоча сніданок зі столу зник. Гаразд, дівчата, ризикніть, — мама Темного весело підморгнула, — але мушу попередити: сонний він завжди не в гуморі.

Вона зупинилася перед зачиненими дверима синової кімнати й голосно постукала:

— Антоне! До тебе прийшли. Це дівчата, тож стеж за манерами.

З-за дверей почулося спочатку нерозбірливе: «Бу-у». Потім більш осмислене: «Угу», і двері прочинилися. На дівчат глянув звичайний собі, буденний Темний Лорд у чорній футболці з червоним драконом на грудях, у ретельно продертих на лівім коліні джинсах, із навскісним каштановим чубом, що майже затуляв одне око. Обидва ока, і напівприховане, і добре помітне, були карі, нахабні й глузливі.

— Чого припхалися? Задачки з контрольної я вже поштою отримав. Читав — аж соромно було: шостий клас, а ніби в садочку кубики складаємо. Тьху!

Фані контрольна зовсім не здалася кубиком, скоріше хрестиком на її, Фанинім, пристойнім табелі за півріччя, але зараз вона воліла про це помовчати.

— Нам потрібна твоя порада, — чемно мовила Аг, нечемно штурхаючи Темного в груди, аби не заступав проходу в кімнати. Здивований хлопець кивнув і слухняно провів їх до дивана коло вікна і зачинив двері. З Аг він часом обговорював свіжі фентезюшні книжки, що з’являлися в мережі, гарненьку галасливу Фану іноді смикав за хвостика на перервах, та тільки й того. А тут раптом — порада.

• Перечитай текст. Чому Аг звернулася за порадою?

Вже всівшись на диван, Аг раптом зніяковіла. Слова, що їх так довго обмірковувала вночі, десь розгубилися. Уся історія з принцами, паралельним світом, лиховісною грою, вкраденою консоллю здалася недолугим сюжетом з мільйонного сайту фанфікшн.

— Чаю хочете? — раптом зовсім не глузливо й не нахабно спитав Темний, спокійно так спитав, по-людськи, і Аг полегшало.

— Темний, паралельні реальності існують.

— А ти можеш це довести?

На низенькому скляному столику з’явилися три червоні чашки і тарілка з тістечками.

— У тім-то й річ, я можу довести, що так. А Фана може підтвердити, але нас це зовсім не тішить.

— Я слухаю.

Чай затишно потік з носика чайника до першої чашки, потім до другої. Аг почала розповідати.

Фана їла тістечка, запивала чаєм і притакувала головою на кожне подружине речення. Ще в школі Аг показала їй худого кулака і просичала:

— Не тріскочи.

От Фана й не тріскотала. Їла тістечка, притакувала, переводячи блакитні очі з Аг на Темного і назад. Коли Аг нарешті розповіла все, Темний зиркнув на дівчат з-під своєї розбишацької гриви і процідив:

— Годі приколюватись. Тільки чаю доброго на вас перевів. Палато, від тебе не чекав. Таке навіть першого квітня не смішно.

— А нам і не смішно.

Аг було приємно, що він, не загнувшись, вимовив її старовинне ім’я, але зараз це було не важливо. Важливо було, що Фана зробила найкращу, найрозумнішу річ з усіх можливих. Вона заплакала, тихо й гірко:

— Темний, зупини їх, Темний! Ти ж зможеш розібратися!

Хлопець підійшов до Фани, взяв її за плечі й добряче струснув:

— Годі. Вже повірив. А тепер будемо розбиратися.

Він витяг з рюкзака футляр, з футляра — клавіатуру, розгорнув на колінах, під’єднав до великого настінного екрана.

— Так. Для початку перевіримо, чи не прибували до астероїда на вчорашніх кораблях троє чоловіків у чорному. Де тут наш реєстр пасажирів?

— А звідки в тебе доступ до внутрішньої документації порту? — вражено закліпала очима Фана.

— Кого ти питаєш? — гримнула на неї Аг і прикипіла поглядом до списку новоприбулих за останню добу з маленькими кольоровими фото. Принців у списку не було.

Аг розчаровано відкинулася на спинку дивана.

Коли сторінка оновилася, Аг з несподіванки аж відсахнулась від екрана:

— Темний, це ж!.. Ти вліз у військову базу даних?

Та за мить цікавість взяла гору над острахом:

— Ну! Гортай швидше! Чому так повільно оновлюється?

— Тому, — темний зверхньо усміхнувся: — Я що, ламер — від себе заходити? Ми — городами, городами. Через три сусідні системи астероїдів, з абсолютно лівого супутника.

— Городами?

Аг стало смішно й затишно від цього старовинного слова, як перед тим від чаю.

— Але їх нема й тут.

— Виходить, щось у ваших байках про паралельні світи таки є. Фано, а дай-но мені ту твою консоль. Як це може бути, що файл не переписується?

Фана дістала з рюкзака поцуплену консоль і простягла Темному.

— Та-ак... Все одно повертати її ми не збираємось, отож... Де моя викрутка?

За кілька секунд він зосереджено схилився над розібраним пристроєм.

— Хлопці! Тобто дівчата, йдіть гляньте. Такого ви ще не бачили. Та й я, правду кажучи, теж.

Серед мікросхем та різноколірних дротиків не знати на чому кріпився плаский сірий камінь. Трохи пошліфований водою, але не надто. З тих, що можна знайти будь-де на березі нешвидкої річки чи озера, тобто в музеї земних пам’яток чи в астероїдному природничому музеї. Але ж не всередині ігрової консолі! Та камінець був саме там. Прозирав крізь кольорове плетиво сірим боком.

— Що це? — Фана розгублено помацала пальцем. — А я ще й подумала, вона важча за мою. Еге ж, важча.

— Маємо артефакта, — підсумував Темний і пішов заварювати наступну порцію чаю.

— А чого ж? — Аг люто струснула головою. — Паралельний світ, принци в чорних плащах, то вже й містичний артефакт. Повний боєкомплект фентезюшного несмаку.

Фана позирнула на чергове тістечко. Тоді на свою талію, перетягнуту блискучим сріблястим ремінцем, і теж розлютилася:

— Ну, язиками за дурні книжки плескати — вас не зупиниш. А робити що?

Темний незворушно понюхав свіжий чай, відкопилив нижню губу, аби спрямованим подувом прибрати з очей довгого чуба, і знову втупився поглядом у напіврозібрану консоль:

— Фаночко, боюся здатись тобі нечемним і навіть дивакуватим, але — думати.

— Якщо це артефакт, він і є тим, що дядькові не відновити. — Аг теж не зводила очей з каменя. — І принцам він брехав лише наполовину. Він розраховував витягти їх сюди, зіпхнувши це на Фану. А ще він сподівався, що, награвшись, Фана поверне консоль. Тихенько підкладе на диван, як і взяла, поки принци шукатимуть загадкового крадія. Він не міг прорахувати, що вона подасться до мене, ми зіткнемося з принцами у темному завулку, і що підслухаємо їхню розмову теж. І Фанин дядько, і принци справді потребують цієї консолі. Чи цього камінця.

— То вони від нас не відчепляться, — приречено мовила Фана й таки взяла нагледжене тістечко з тарілки.

— Але ж нас троє, і ми не ходимо весь час взявшись за ручки, — підморгнув їй Темний.

— А ти — з нами? Ти ж Темний Лорд. Граєш завжди за зльоків.

Фана дивилася на Темного якось дивно. Було незрозуміло, жартує вона чи ні.

— А ми і є справжні зльоки. Поцупили у безневинних середньовічних експлуататорів шлях до їхньої законної середньовічної вотчини. І це не кажучи про авторські права твого дядюся!

Аг рішуче простягла Темному руку:

— Спасибі. Ми вже підемо.

— Угу. Тим більше, що пундики дехто вже всі втоптав.

Він показав Фані язика, тоді знову посерйознішав:

— Консоль лишіть мені. Я над нею ще трохи почаклую, та й принци поки що мене не знають. Завтра в школі передам комусь із вас. Так і будемо передавати, щоб кожного дня опинялася в когось іншого.

— Спасибі, — ще раз повторила Аг вже у дверях, а Фана з-за її плеча показала Темному останнє тістечко, сховане в кулачку.

ЗАПИТАННЯ, РОЗДУМИ ТА ДИСКУСІЇ

• 1. Які характери головних героїв? Чи схожі вони?
• 2. Що відомо з уривка про всесвіт, у якому відбуваються події?
• 3. Спробуй самостійно продовжити історію. Як ти будеш далі розвивати сюжет?
• 4. РОБОТА З ДЖЕРЕЛАМИ ІНФОРМАЦІЇ: знайди пояснення слів вервечка, артефакт, консоль, вотчина.
• 5. Про які авторські права мовиться в тексті?
• 6. ПРАЦЮЙТЕ ВДВОХ: чому важливе авторське право на художні твори? Як ми його дотримуємося?
• 7. Історичні артефакти - це і є історичні цінності? Чому їх оберігають та чому вони є ознакою культурного народу?

СЛОВНИК

Бактерицидна серветка - серветка, просочена речовинами, які вбивають мікроби.

Вихідняки - оригінальні файли, створені розробником.

Кеб - тут: автомобіль.

Мікроелектроніка - галузь, у якій виробляються деталі для всіх сучасних комп'ютерів.

Фанфікшн - літературні твори, написані фанатами за мотивами книжок, фільмів, коміксів, ігор.