Зарубіжна література. Профільний рівень. 11 клас. Ісаєва

ОРФЕЙ, ЕВРІДІКА, ГЕРМЕС

Була це душ копальня дивовижна, —

у ній, як жили тихих срібних руд,

тяглись вони крізь тьму. Поміж корінням

струміла кров, що до людей пливла;

тяжким порфіром в тьмі вона здавалась.

Ото й увесь багрянець.

Там були

урвисті скелі, і ліси безлюдні,

і зведені над пусткою мости,

і той сліпий, великий, сірий став,

що над своїм глибоким дном повиснув,

як небо дощове над краєвидом.

І поміж піль, полога і сумирна,

виднілася бліда стяга дороги,

простелена, мов довге полотно.

Орфей, Еврідіка та Гермес. Римська копія з давньогрецького оригіналу (430 до н.е.)

Дорогою цією йшли вони:

Попереду ішов стрункий мужчина

в киреї голубій; він нетерпляче

і мовчазливо в далечінь вдивлявся,

і крок його жадібно жер дорогу

великими шматками; в нього руки

звисали з-під киреї тяжко й хмурно,

немов забули вже про легкість ліри,

яка отак була вросла в лівицю,

як віть троянди у гілки оливи.

Чуття у ньому начебто двоїлись,

бо мчався зір, неначе пес, вперед,

вертався, і спинявся, і чекав

на повороті ближчому дороги, —

а нюх і слух позаду залишались.

Йому здавалось іноді, що він

вчуває кроки кожного з двох інших,

які за ним узвозом вгору йшли.

Проте це тільки крок його лунав

і вітер ззаду торгав за кирею.

Та він собі казав: «Вони ідуть»,

казав це гучно й до луни вслухався.

Вони ідуть, але страшенно тихо

обоє ходять. От якби посмів

він обернутись (але обертатись

було йому заказано при ділі,

яке він майже довершив), — тоді

побачив би, що йдуть обидва тихі:

це бог мандрівок і доручень дальніх

дорожній шлик над світлими очима,

вперед простерта палиця струнка,

маленькі крила, що об ступні б'ють,

і звірена його руці — вона.

Така кохана, — то її ця ліра

оплакала за плакальниць усіх,

аж світ на плач суцільний обернувся,

де знову все було: і ліс, і діл,

і шлях, і поле, і ріка, і звір;

але й в плачливому отому світі

так само, як над іншою землею,

і сонце йшло, й зоріло тихе небо,

плачливе небо в скривлених зірках, —

така Кохана.

Каміль Каро. Орфей, який виводить Еврідіку із царства мертвих (фрагмент) (1861)

Тепер вона ступає поруч бога,

хоч довгий саван заважає йти,

невпевнена, і ніжна, і терпляча.

Вона неначе стала при надії,

не думала й про мужа, що простує

попереду, не думала й про шлях,

що приведе її назад в життя.

Вона в собі вся скупчилась, посмертям

наповнена по вінця.

Як плід вбирає солодощі й тьму,

вона ввібрала в себе смерть велику,

таку нову, що й не збагнути їй.

Кетрін Аделайн Спаркес. Орфей і Еврідіка (1864)

В дівочості новітній, неторканній

вона вже існувала; стать її

була, немов надвечір юна квітка,

і так одвикли від звичаїв шлюбних

у неї руки, що й самого бога

безкрайно лагідний напутній дотик

її вражав, немов надмірна близькість.

Вона уже — не та білява жінка,

оспівана колись в піснях поета,

вона уже — не пахощі й не острів

широкої постелі, бо уже

вона не власність жодного мужчини.

Статуя Орфея в дендропарку «Софіївка» (м. Умань)

Її розв'язано, мов довгі коси,

і віддано, мов пробуялу зливу,

й поділено, немов запас стокротний.

Вона — вже корінь,

і коли нараз

її спинив і з розпачем промовив

до неї бог: «А він таки оглянувсь», —

безтямно й тихо запитала: «Хто?»

А там здаля, при виході у світло,

стояв хтось темний, що його обличчя

не розпізнати. Він стояв і бачив,

як на стезі дороги польової

печальнозорий бог і посланець

безмовно обернувся, щоб іти

за постаттю, яка назад верталась,

хоч довгий саван заважав іти,

невпевнена, і ніжна, і терпляча.

Переклад із німецької Миколи Бажана

ЧИТАЄМО, РОЗМІРКОВУЄМО, ОБГОВОРЮЄМО...

• 1. Уважно прочитайте перші дві строфи вірша. За допомогою яких художніх засобів описано царство Аїда?
• 2. Який настрій навіює цей пейзаж? На які події автор налаштовує читача?
• 3. Розкажіть про психологічний стан Орфея. Завдяки чому ми відчуваємо його?
• 4. Опишіть, якою постає у вашій уяві Еврідіка. Що увиразнено в її образі?
• 5. Як описані події сприймає Гермес — із байдужістю чи співчуттям? Аргументуйте відповідь текстом.
• 6. Поміркуйте, яку роль у творі відведено образу Гермеса — «бога мандрівок і доручень дальніх».
• 7. Чому, на ваш погляд, Орфей зазнає поразки?
• 8. Визначте ідею цієї поезії.
• 9. Доведіть, що «Орфей, Еврідіка, Гермес» — вірш, у якому епічні елементи поєднуються з потужним ліричним струменем.
• 10. До роздуму над якими життєвими проблемами спонукає ця поезія?
• 11. Чи можна стверджувати, що Рільке переосмислює давньогрецький міф? Обґрунтуйте свою думку.

Марцелло Провенцале. Орфей та звірі (1595)

ДІЗНАЄМОСЯ ПРО ВИДАТНУ ОСОБИСТІСТЬ

Близько 70 творів австрійського поета переклав Василь СТУС (1938-1985). Зокрема повністю — славнозвісні «Сонети до Орфея», 66 поезій з «Дуїнезьких елегій», фрагмент вірша «Орфей, Еврідіка, Гермес». Своїми перекладацькими спостереженнями над лірикою Орфея ХХ століття Стус поділився у статті «Райнер Марія Рільке». Слід відзначити, що над більшістю перекладів письменник був змушений працювати за колючим дротом, відбуваючи покарання за свої демократичні погляди. Для Стуса поетична спадщина Рільке була надзвичайно близькою, у його високій поезії він відчував паралелі з власним життям. Одну з таких разючих паралелей яскраво увиразнює перекладений українським митцем фрагмент «Еврідіки, Орфея, Гермеса». Ольга Калашник у своїй статі «Український Р-М. Рільке.“Орфей. Еврідіка. Гермес”» у журналі «Всесвіт» (2006. — № 7-8) відзначає, що Стус не випадково переклав саме той уривок твору, де йдеться про Еврідіку. «У листі до дружини поет тонко натякав на те, що зла, темна сила розлучила їх, відібравши в українського Орфея рідну половину: “Еврідіка — суть поемки Рільке, її головна тема, така близька мені тепер, особливо після нашого не-побачення”. А не побачився поет із дружиною тому, що відмовився переходити з нею на чужу мову, як того вимагав наглядач». У таких нелюдських умовах переклад «Орфея, Еврідіки, Гермеса» для Стуса «був не лише перекладацьким випробуванням, а й найніжнішим освідченням, поцілунком, дотиком через відстань, яку можуть подолати тільки любов і мистецтво».