Історія: Україна і світ. 7 клас. Васильків

Глосарій

Альбігойські війни — війни, що їх наприкінці XII — на початку XIII ст. вели рицарі Північної Франції (а пізніше — король) проти альбігойців у південнофранцузькій провінції Ланґедок.

Альбігойці — прихильники катарів та вальденсів, які діяли впродовж ХІІ-ХІІІ ст., виступали проти деяких учень та правил католицької церкви, закликали повернутися до християнства періоду апостолів, жили скромно, стримано й самотньо (від назви міста Альбі, що в Південній Франції).

Баскак — монгольський управитель, якого призначали керувати завойованими землями від імені хана.

Берестяні грамоти — записи на берестяних листах (з березової кори).

Бояри — другі за статусом, після князя, представники правлячої частини суспільства, зазвичай, наближені до князя дружинники або нащадки родоплемінної знаті.

Боярська республіка — князівство, керівна верхівка якого (бояри) зосереджували в своїх руках повну владу, при тому опираючись на правила демократії.

Варвари — назва, яку давали стародавні греки та римляни народам і племенам, що не належали до греко-римської цивілізації, стояли на нижчому рівні культурного розвитку й часто нападали на греко-римський світ.

Варварське королівство — держава, створена якимось із варварських народів на території Західної Римської імперії після її розпаду в V столітті.

Васал — землевласник, який одержав від заможнішого землевласника (сеньйора, сюзерена) сільськогосподарські угіддя, маєтки й заступництво, за що виконував повинності й зобов’язання.

Васалітет — відносини особистої залежності одних землевласників (васалів) від інших (сеньйорів).

Велике переселення народів — вторгнення та переміщення германських, слов’янських, іранських, тюркських, арабських племен на терени Римської імперії впродовж III-VII ст.

Велике розселення слов’ян — переміщення й осідання слов’янських племен на теренах Центральної, Південної та Східної Європи впродовж VI-VIІ ст.

Вікінги — у VIII-XI ст. воїни-мореплавці зі Скандинавії.

Вітраж — малюнок на склі або візерунок із кольорового скла.

Віче — загальні збори всіх вільних мешканців міста.

Власник — особа, що має право власності, тобто на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним їй майном.

Внутрішня колонізація — заселення і освоєння земель, територій усередині країни.

Володілець — фактичний господар (володар) речі незалежно від наявності права на неї; той, хто утримує річ / майно (в руках, у домі, в господарстві), але, на відміну від власника, не має права розпоряджатися річчю / майном.

Вотчинне землеволодіння — форма землеволодіння, при якій отриману від феодала землю можна було передати у спадок, продати чи подарувати.

Ганза (Ганзейська унія / Ганзейський союз, Любецька унія, Німецька Ганза, Любецька Ганза) — з ХІІ-ХІІІ ст. об’єднання вільних німецьких міст та купців Північної Європи для захисту торгівлі.

Генеральні штати — збори представників станів у Франції, що скликалися королем для розв’язання важливих державних проблем: воєнних, дипломатичних, фінансових чи церковних.

Гільдія — у Західній Європі об’єднання кіпців і ремісників для захисту своїх інтересів або привілеїв.

Готичний стиль — період у мистецтві (здебільшого в архітектурі), що тривав у Західній Європі впродовж середини XII-XVI ст. і вирізнявся новизною, «легкістю», витонченістю, ошатністю пам’яток; поняття ввели в обіг діячі доби Відродження, зневажливо ставлячись до всього, що вважали «варварським».

Графіті — стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предметами на стінах архітектурних споруд, керамічних виробах та інших речах.

Гуманізм — від латинських слів «гуманітас», «гуманус», «гомо», що означають відповідно «людяність», «людяний», «людина»; людяність; ставлення, турбота про благополуччя людини, повага до її гідності; в добу Відродження прогресивні думки, спрямовані на утвердження прав людини на земне щастя, радість, вільний вияв бажань і прагнень.

Гусити — прихильники протикатолицьких та національно-визвольних ідей у Чехії (частково в Словаччині) в першій половині XV ст., послідовники вчення Яна Гуса.

Гуситські війни — воєнні дії чеського народу проти католицької церкви та німецького панування, що тривали впродовж 1419-1437 рр., ініційовані гуситами.

Данина — вид податку в Середньовіччі; спочатку нерегулярний, а потім регулярний відкуп з підкорених теренів, що його примушували сплачувати пірати нормани-вікінги; найдавніша форма оподаткування населення в Русі.

Династична унія — від поєднання слів «династія» — «родина» і «унія» — «об’єднання, союз»; об’єднання двох держав, що зберігають власні кордони, закони та інтереси, але управляються однією династією, зазвичай утвореною в результаті шлюбу.

Догма — від однойменного грецького слова, що означає «думка», «учення», «постанова»; вчення або твердження, яке сприймається як вічна, незмінна й незаперечна правда; основне твердження якої-небудь релігії.

Дружина — особисте князівське військо.

Духовно-рицарський орден — від однойменного німецького слова або латинського «ордо», що означають «ряд», «порядок»; у Західній та Центральній Європі релігійно-військові організації, що створювалися в період хрестових походів під керівництвом католицької церкви та з метою поширення її впливу.

Експансія — від латинського слова «експансіо», що означає «розширення», «розповсюдження»; розширення, розповсюдження чийогось панування чи впливу за межі яких-небудь початкових територій, що здійснюється мирним або воєнним способами.

Еліта — люди, найбільш впливові у політичному, інтелектуальному, економічному вимірах.

Єпархія — від однойменного грецького слова, що означає «уділ», «округ»; церковно-адміністративний округ, що ним управляє єпископ.

Єресь — від грецького слова «айресіс» — «вибір», «напрямок», «школа», «переконання», «осягання» тощо; те, що позбавлене здорового глузду, дурниця; відступ від загальновизнаних поглядів; учення, що суперечить догмам, правилам панівної церкви.

Єретик — від грецького слова «айретікос» — «той, який вибирає», «відщепенець»; відступник від загальновизнаних поглядів; віровідступник, прихильник єресі.

Закупи — ті, хто зобов’язувалися службою сеньйорові повернути взяте в нього в борг («купу»).

Зовнішня колонізація — заселення (підкорення) і освоєння земель, територій за межами країни, що деколи супроводжувалося жорстокими діями щодо місцевого населення.

Ізгої — категорія населення Русі, які в силу певних обставин втратили свій початковий соціальний статус.

Ікони — портретні та сюжетні зображення священного характеру, до прикладу, зображення Ісуса, Пресвятої Богородиці, святих, пророків, подій Святого Письма.

Інвеститура — від латинського слова «інвестіо» — «одягати»; урочиста процедура надання васалові феоду чи посади.

Індуїзм — одна з найдавніших релігій, що склалася в Індії на основі брахманізму та буддизму.

Інквізиція — від латинського слова «інквіро» — «розслідувати», «розшукувати»; підпорядкована папам римським слідча і судова служба католицької Церкви, створена в XIII ст. для боротьби з єретиками; жорстоке знущання, катування.

Інкорпорація — поступове включення земель іншої держави, що переважно відбувається мирним шляхом на основі династичного успадкування.

Іслам — одна зі світових релігій, що сформувалася в Аравії у першій третині VII ст.

Каста — замкнена суспільна група людей, які пов’язані походженням та заняттям.

Книжкові мініатюри — рукописні малюнки, якими ілюстрували книги.

Князь — вищий представник правлячої частини суспільства у Русі.

Козак — вільна людина, прикордонник і промисловець-уходник, що мав промисли на «нічийних» землях Дикого Поля.

Колонізація — від латинського слова «колонія», що означає «поселення»; 1) заселення вільних територій; 2) захоплення якої-небудь території або країни з метою подальшого освоєння чи використання в своїх інтересах.

Коран — священна книга мусульман, де містяться основні релігійні норми, правила та пророцтва.

Король — титул монарха в деяких країнах, що освячувався владою Папи Римського.

Кортеси — у державах Піренейського півострова станові збори, де разом зі знаттю й духовенством засідали та радилися представники від міст і вільних селян.

Лихварство — надання грошової позики з умовою сплати за неї відсотків.

Лицар — середньовічний титул воїна-вершника, якому притаманні честь, благородство, сила, доброта, здатність захистити слабкого; іноді вживають як синонім слова «рицар».

Лицарство — суспільний стан середньовічної Європи («ті, хто воює»); середньовічний кодекс поведінки і честі, елементами якого є побожність, честь, доблесть, шляхетність, вірність тощо.

Літописи — історико-літературні твори, де оповідь про події в релігійному, культурному, політичному житті Русі-України ведеться за літами (роками).

Літопис Руський — найдавніше збережене зведення попередніх літописів Русі-України в київській редакції, яке охоплює події до 1292 року та складається з «Повісті минулих літ», «Київського літопису» і «Галицько-Волинського літопису».

Магдебурзьке право — німецьке міське право, за яким міста звільняли від управління і суду приватних власників або державних урядників.

Магістрат — орган міського самоврядування.

Магнати — найбагатші та найвпливовіші шляхтичі, що мали потужний вплив на Польське королівство.

Майстер — вправний фахівець з якого-небудь ремесла.

Митрополія — церковно-адміністративний округ на чолі з митрополитом.

Міська комуна — від латинського слова «комуна» — «спільнота», «громада»; міська громада, яка домоглася від власника права самостійно управляти, тобто розв’язувати свої внутрішні та зовнішні проблеми.

Мозаїка — візерунки чи зображення, зроблені з частинок різнокольорових камінців, мармуру чи скла, які закріплювали на шарі цементу або на вапняному розчині.

Монархія — від грецьких слів «моно» — «один» і «архе» — «влада», що означають «єдиновладдя»; 1) правління, за якого найвища влада належить одній особі — монарху (королеві, князеві, ханові, султанові тощо); 2) держава, де править монарх.

Парламент — від однойменного англійського слова або французького «парлер» — «говорити»; в багатьох середньовічних державах станові законодавчі збори, які повністю або частково обираються народом, у сучасних держава х орган законодавчої влади.

Персональна унія — укладення особистого союзу між правителями в Середньовіччі.

Печеніги — тюркські кочові племена, що населяли Північне Причорномор’я упродовж Х-ХІ ст.

Підмайстер — ремісник, який не мав власної майстерні і працював у наймах або помічником майстра.

«Піднебесна» імперія — китайський простір, де панували спільні цінності і порядок; імперія, котрою керував глава китайської правлячої династії.

Племінний союз — об’єднання кількох племен довкола одного центру чи правителя.

Полюддя — процес збору князем данини.

Раннє Відродження — період (упродовж XV ст.) розвитку насамперед італійського мистецтва, що опиралося на ідеали гуманізму та орієнтувалося на античні традиції.

Реконкіста — в 718-1492 рр. — війна християн за звільнення Піренейського півострова з-під мусульманського володарювання; «відвоювання».

Рицар — середньовічний воїн-вершник; титул землевласника у середньовічній Європі; іноді вживають як синонім до слова «лицар».

Роздробленість — поділ Русі на незалежні і напівнезалежні володіння, які слабко підпорядковувалися великокнязівській владі.

Романський стиль — період у мистецтві (здебільшого в архітектурі), що тривав головно у Західній Європі впродовж Х-ХІІ ст. (подекуди до XIII ст.) і вирізнявся наслідуванням давньоримських традицій; поняття ввели в обіг французькі археологи, історики, мистецтвознавці Шарл де Жервіль та Арсіс де Комон у 1820 р.

Русь — назва середньовічної держави в Східній Європі з центром у місті Київ.

Русь-Україна — землі Русі, що склали основу для подальшого формування України і розташовувалися на її території.

Рядовичі — особи, які наймалися до князів чи бояр на роботу за договором — «рядом».

Самоврядування — управління, що здійснюється силами місцевої громади (насамперед, городян).

Сеньйор — великий землевласник, якому належали обширні сільськогосподарські угіддя, маєтки і право влади на підлеглих територіях.

Середньовіччя (Середні віки) — період євразійської історії від V ст. (падіння Римської імперії) до кінця XV ст. (відкриття Христофором Колумбом Америки).

Смерд — особисто вільний селянин у Русі.

Собор — особлива церква, що є престолом єпископа.

Станово-представницька монархія — держава, де монарх, правлячи, опирається на збори представників від деяких станів суспільства.

Султан — титул володаря у мусульманських країнах.

Суспільний стан — від німецького словосполучення, що означає «верства»; велика група людей, які наділені спільними правами, обов’язками, мають приблизно рівні майнові можливості.

Сюзерен — від однойменного французького слова, що означає «той, який зверху»; сеньйор, який панував над васалами.

Теократія — від однойменного грецького слова, що означає «боговладдя»; державне правління, за якого влада належить духівництву.

Тлатоані — правитель, вищий володар у містах-державах Месоамерики, зокрема ацтеків.

Умовне землеволодіння — форма землеволодіння, при якій землю надавали на час несення державної чи військової служби без права розпоряджатися нею далі.

Університет — від латинського слова «універсітас» — «сукупність (тих, хто вчить, і тих, хто навчається)»; заклад вищої освіти (з гуманітарними і природничими факультетами), що постав у добу Середньовіччя в Європі.

Учень — особа, яка навчається певному ремеслу.

Феод — земельна ділянка, що надавалася в спадкову власність і за яку потрібно було нести службу (здебільшого військову) та виконувати повинності.

Феодал — представник панівного стану, власник феоду.

Феодалізм — суспільний устрій, коли заможні власники (феодали) розпоряджалися великими земельними угіддями, маєтками й підданими та здійснювали владу на підлеглих територіях і в державі.

Феодальна драбина — система взаємозалежностей за правилом «сеньйор-васал», де на вищих «щаблях», «сходах» перебували найбагатші та найвпливовіші, на нижчих — «середні», на ще нижчих — «дрібні» й невпливові феодали.

Феодальна роздробленість — розподіл держави на володіння, що по-різному підпорядковуються центральній владі.

Фреска — техніка живопису, коли фарби наносять на вологу штукатурку й таким чином розписують стіни.

Халіфат — від арабського слова, що в перекладі означає «послідовник, представник»; держава, очолювана халіфом; у мусульманських країнах система правління, коли влада належить релігійним діячам.

Хан — титул верховного правителя у кочових народів.

Хозари — кочовий народ, який панував у причорноморських степах до X ст. і змушував слов’янські племінні союзи полян та сіверян виплачувати данину.

Холопи — повністю залежна категорія населення Русі, що виконувала різні роботи для своїх власників.

Хрестові походи — середньовічні воєнні кампанії християн, які присягнули Богові звільнити Святу землю від мусульманського ярма.

Християнізація — процес прийняття християнства особисто чи колективно, в деяких випадках примусово.

Християнство — одна зі світових релігій, віра в єдиного Бога.

Церковна ієрархія — ступені (сходинки, щаблі) священства та підлеглості в християнських церквах.

Цех — від німецьких слів «цехе», «цейхен» — «знак», «прапор»; об’єднання ремісників однієї чи споріднених спеціальностей для захисту своїх прав та інтересів.

Шлюбна дипломатія — налагодження політичних відносин (зміцнення союзів, залагодження конфліктів) через укладання шлюбів між представниками правлячих династій певних країн.

Шляхта — провідний стан Польського королівства та руських земель, що опинилися в його складі від другої половини XIV ст.

Язичництво — віра в багатьох богів.

Ярлик — ханська грамота на управління землями, що її отримували залежні руські князі.