Історія: Україна і світ. 7 клас. Васильків

§ 22. Середньовічне суспільство: соціальна структура і конфлікти

Згадайте...

— з яких груп населення складалося давньоєгипетське, давньогрецьке суспільство;

— кого називали аристократією в Давній Греції та Давньому Римі.

Як ви розумієте...

— поняття «структура», «соціальний», «власність», «землеволодіння», «конфлікт»?

Чи знаєте ви, що...

— історикам відомо про понад 100 міжусобних війн, що відбулися в Західній та Центральній Європі в період з 1100 по 1400 роки (не враховуючи ті, що були спричинені релігійними конфліктами)?

22.1. Стани середньовічного суспільства

Європейське суспільство в Середні віки, як і в античну епоху, було структурованим (цим ми не особливо відрізнялися від тогочасних суспільств Сходу чи доколумбової Америки). Європейська людність складалася з різних груп населення, які мали подібні заняття, майнові можливості, статус. Вони взаємодіяли, усвідомлюючи свою належність до певної спільноти, а також мали усталені зв’язки з іншими великими та малими групами.

У структурі середньовічного європейського суспільства поступово виокремилися три суспільні стани — групи населення, що відрізнялися своїми статками, правами та обов’язками. Знатні, панівні, багаті та воїни згрупувалися в привілейований стан «людей, які воюють» (bellatores). Духівництво, заволодівши земельними угіддями, від яких отримувало значні прибутки, зазвичай підтримувало владу. Церковні керівники та духівники належали до іншого, теж привілейованого стану — «людей, які моляться» (oratores). Натомість селяни, містяни, ремісники, торговці та решта простого люду потрапили до непривілейованого стану «людей, які працюють» (laboratores). Отже, загальні риси способу життя людини визначалися належністю до того чи того стану.

В XI ст., коли сформувалася теорія трьох станів, до «людей, які працюють», зараховували лише селян. Тоді вони, окрім вирощування продуктів харчування для себе та інших, займалися виготовленням необхідних виробів. «Людей, які воюють», ми й сьогодні звично називаємо рицарями (лицарями), але в їхньому середовищі склалася дуже своєрідна та чітка ієрархія. Спочатку воїном міг стати кожен, хто мав змогу спорядити себе до бою. Поступово піше військо замінили кінні вершники, які потребували більше ресурсів для підтримки боєздатності. Так військова служба стала привілеєм заможних. Найменше було «тих, хто молиться», однак їх вважали першим станом, який мав молитвами забезпечувати спасіння душ і рицарства, і селянства. Духівництво як особливу спільноту, відмінну від мирян, також називають словом «клір». Рицарі обороняли духівництво та простий люд. Ці стани не могли існувати один без одного, були взаємозалежними.

Водночас із посиленням ролі міст, розвитком ремесел і торгівлі зростала кількість купців та ремісників. Вони належали до третього, найчисельнішого, стану, об’єднаного, окрім праці, обов’язком сплачувати податки.

Мовою історичного джерела

Альдеберон Панський в XI ст. про устрій суспільства:

«...Віримо в єдність Господнього дому; а все ж він — тридільний. Хтось до молитви стає, хтось — до бою, а хтось — до роботи. Трійця чинів одностайна, якій невідомі розколи. Перший — служінням підтримує цілість; а два позосталі, кожен по-своєму діючи, — кожному втіху приносять».

Стан (суспільний) — велика група людей, які наділені однаковими правами, обов’язками, мають приблизно рівні майнові можливості та відрізняються від інших соціальних груп функціями, статусом, престижем.

1. Якою була соціальна структура середньовічного суспільства?

2. Чим зумовлювалися зміни в соціальній структурі в Середньовіччі?

3. Як пояснював єдність тогочасного суспільства єпископ Адальберон Ланський, котрого разом з Герардом Камбрезійським вважають автором теорії трьох станів?

22.2. Землеволодіння в Середньовіччі

Чи знайомі ви із сюжетом знаменитої європейської казки італійського походження «Кіт у чоботях», відомої з XVI ст.? Мабуть, пам’ятаєте, що селяни на запитання короля «Кому належить ця земля?», — відповідали: «Це поля маркіза де Карабаса». Король, вражений володіннями «маркіза», видав за нього дочку. Як могло статися, що люди працювали не на своїй землі і це король сприймав як належне? Чи міг король не знати, кому належить певна земельна ділянка в його державі?

Оранка садиби французького герцога Беррі в березні, з рукопису XV ст.

Замок Кастель-дель-Монте — XIII ст., Андрія, Італія, сучасна світлина

Скористаймося машиною часу, щоб на короткий час побувати в «неказковому» минулому. Земля-годувальниця була цінним ресурсом. Той, хто мав землю, міг і прогодуватися, й заробити. Але більшу «вагу» в суспільстві відчував лише власник землі, на відміну від тих, що користувалися його землею і працювали на ній. Тільки власник землі міг розпоряджатися нею, надаючи іншим ділянки своєї землі на певний час «в оренду» за ренту — плату грішми чи послугами.

Про землеволодіння говоримо, коли землею, яка є законною власністю певної особи, тобто належить їй, володіє хтось інший. Володіти, тобто «тримати» землю, можна було за угодою з власником землі. Той, хто отримував землю у володіння, жив і господарював на ній, використовував у своїх цілях, але був зобов’язаний віддавати власникові землі домовлену плату чи відбувати повинність, наприклад військову. Отже, земельна власність була рентабельною, тобто приносила дохід (і статус) тому, кому належала земля, навіть якщо він особисто не працював на ній. Власник землі, вивільнений від фізичної праці, міг зосередитися на інших справах, як-от державне управління, військова служба, релігійні практики.

Історично сформувалися різні системи земельної власності. Невелике господарство, яке належить і успадковується в сім’ї вільних простолюдинів, значного впливу на економічні процеси не мало. Натомість манор — великий маєток знатного землевласника, що поєднував і власні землі пана (лорда), і наділи вільних та залежних селян, і спільні угіддя на довкільній території — був основною господарською одиницею. Власник манору мав судову владу над його мешканцями, панував над ними. Головним правилом, яке регулювало земельні питання, було: «Nulle terre sans seigneur» («Немає землі без пана»). Тож поняттям сеньйорія позначали і панську садибу (господарство землевласника), і владу, яку пан мав у своїх володіннях (юрисдикцію).

Вважали, що там, де земля не має конкретного власника, вона належить короні (не людині, яку короновано, а саме «короні»). Аналогічно, в Русі земля належала княжому «столу», незалежно від того, хто конкретно його посідав. Отже, верховним розпорядником землі був монарх.

Суспільство структурувалося довкола відносин, що випливали з володіння землею. Воно могло бути або тимчасовим (наданим на час служби як оплату за несення служби), або постійним (коли власник землі міг її передавати в спадок чи розпоряджатися на свій розсуд).

Васал складає присягу, мініатюра, XV ст.

Спадкове землеволодіння відоме під назвою феод, його власника називали феодалом. Великий феодал (пан, сеньйор) міг дарувати землю тим, хто цього заслужив сумлінним виконанням певних обов’язків. Той, хто отримував землю в дар, ставав васалом (слугою) сеньйора. Зрозуміло, що йдеться не про грядки-клумби, а великі земельні площі, з містами, селами та людьми, які в них мешкали. Часто васал, використовуючи право розпоряджатися своєю власністю, міг передавати землю слугам, стаючи сеньйором для своїх особистих васалів. Так зародився васалітет, коли «дрібні» феодали залежали від впливовіших і багатших, які роздавали землі чи права на прибутки із земель. Васал присягав сеньйору й обіцяв вірно служити, натомість пан мав обов’язок захищати слугу. Систему взаємин між власниками, яка вибудовувалася на основі підпорядкування, володіння феодами та використання праці підданих, історики назвали феодалізмом.

Васал — землевласник, який одержав від заможнішого землевласника (сеньйора, сюзерена) сільськогосподарські угіддя, маєтки й заступництво, за що виконував повинності й зобов’язання.

Васалітет — відносини особистої залежності одних землевласників (васалів) від інших (сеньйорів).

Манор (англ. manor) — феодальний маєток в середньовічній Англії та Шотландії, основна форма організації приватної власності в цих державах.

Рента — дохід від землі, який власник землі отримує від того, хто орендує цю землю, як плату за користування нею; рента могла бути виплачена грішми, натурою (продуктами), виконанням певних робіт. Сеньйор, сюзерен — власник землі, котрий віддавав частину своїх земель із селянами іншому, дрібнішому феодалові, за службу.

Сеньйорія («господарство, панство») — влада власника землі в межах його господарства; володіння сеньйора (пана, господаря).

Феод — земельні володіння, які надавав сеньйор васалу в спадкову власність і за які потрібно було нести службу (здебільшого військову) та виконувати повинності.

1. Як можна було отримувати дохід, маючи землю, але не працюючи на ній?

2. Які обов’язки пов’язані із землеволодінням?

3. Поясніть, що означав середньовічний принцип «немає землі без пана».

22.3. Соціальні конфлікти Середньовіччя

Різноманітні форми та прояви численних конфліктів, що траплялися в Середньовіччі, свідчать про складні соціальні відносини того часу. Соціальними конфліктами називають зіткнення позицій та цілей різних соціальних груп, які усвідомлюють протилежність своїх інтересів. Становище, коли якісь особи, групи або держави опиняються перед загрозою зіткнення чи протистояння, називають конфронтацією.

Жінки як воїни, які допомагають захистити місто від нападу

Пекаря, спійманого на обмані клієнтів, карають тим, що тягнуть через село за саньми з прив’язаною до шиї буханкою хліба, м. Брістоль

Соціальні конфлікти Середньовіччя здебільшого мали насильницький характер. Їх спричиняли: конкурентна боротьба за владу, за землю та ресурси; суперечності у розподілі ресурсів і благ; нерівність; релігійні та культурні відмінності; політичні протиріччя, протилежність інтересів, потреб, цінностей, поглядів. Економічні, політичні, релігійні, військові конфлікти бували тривалими чи короткочасними, локальними (місцевими) чи масштабними. Їх учасниками (сторонами конфлікту) могли бути як окремі особи, так і групи представників певних соціальних середовищ — селяни, ремісники, містяни, землевласники, міста, правителі, держави.

Багато подій, про які йшлося в попередніх параграфах, були проявами соціальних конфліктів. Вони призводили до господарських, політичних та культурних змін, розорення земель, руйнування споруд, зменшення населення, зміни відносин власності. Зрідка проблеми розв’язували переговорами та домовленостями, частіше — застосуванням сили, зброї.

Хрестові походи, Столітня війна, Реконкіста — невелика частина прикладів масштабних соціальних конфліктів, про які ви ще дізнаєтеся з наступних розділів цього підручника.

Мовою історичного джерела

«Літопис руський» про загибель князя Ігоря:

«...Ігор пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ]. Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу ще». І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна. Коли ж почули деревляни, що він знову іде, порадилися деревляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній усе стадо, якщо не вб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить».

І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і деревляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, убили Ігоря і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростень-города в Деревлянах і до сьогодні».

1. Які соціальні конфлікти виникали в Середньовіччі? Що сприяло розгортанню конфліктів?

2. Поміркуйте, чи можна було запобігти конфліктам, згаданим у підпараграфі. Які способи вирішення цих конфліктів ви б запропонували?

3. Про який конфлікт ідеться в літописному уривку? Визначте його причини, привід та наслідки. Пригадайте, коли відбулися описані події.

Машина часу

«Коров’яча війна».

У конфлікт було втягнуто населення 60 сіл на території сучасної Бельгії, які підкорялися різним володарям. Ця війна забрала життя 15 тисяч осіб.

https://cutt.ly/Jw1Scn0R

Вір, але перевір

Населення Русі вільно розпоряджалося своїм рухомим майном (коні, робоча худоба, одяг, зброя, знаряддя праці, торгові товари), але не землею. Основні види земельної власності сформувалися з другої половини XI ст.

Розрізняли князівський домен (маєток, який належав не державі, а самому князю як феодалу), боярські та монастирські землеволодіння, особисті землі церковних ієрархів, землі громади, індивідуально-сімейні земельні ділянки, а також незаселені вільні (державні) землі, верховним власником яких був великий князь як глава держави. Боярам та духівництву землю дарував князь, а власність громади на землю базувалася на природному праві.

Власник вотчини міг передати її в спадок, продати, обміняти, поділити. Термін «вотчина» походить від слова «отчина», тобто батьківська власність. Власниками вотчин були князі, а згодом князівські дружинники й бояри, представники родоплемінної верхівки. Після поширення християнства сформувалося церковне землеволодіння, феодалами були представники церковної ієрархи (митрополит, єпископи) і великі монастирі.

Відомі такі способи набуття земельної власності: отримання від князя земель за службу та для служби, освоєння вільних земель («займанщина»), пряме захоплення громадських земель («окняжіння» й «обоярення» землі), купівля, дарування, спадкування.

Корисна гра:

«Маєток феодала»

https://cutt.lv/ietwuXGM

Вправа «Флешкартки».

Об’єднайтеся в групи. Спільно створіть картки для запам’ятовування до однієї з тем: «Стани середньовічного суспільства», «Землеволодіння в Середньовіччі», «Соціальні конфлікти Середньовіччя».

Перевірте себе

1. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне такими словами: Коли ___? Що ___? Хто ___? Де ___? Звідки ми можемо дізнатися про ___? Чому ___? Як ___? Який результат ___? Запропонуйте свої запитання в класі.

2. Які вигоди приносила земля її середньовічним власникам?

3. Складіть порівняльну таблицю «Стани середньовічного суспільства».

4. Поміркуйте, які причини виникнення соціальних конфліктів у Середні віки.

5. Вправа «Ментальна мапа». Створіть ментальну ману «Землеволодіння в Середньовіччі».

6. Вправа «Мандрівка у часі». Опишіть від імені мандрівника в часі організацію життя в манорі.