Довідник з історії України. 5-11 класи. Харківська

Додаток 1. Історичні регіони України

Брацлавщина — історико-географічна область, що займала частину Поділля (тепер це Вінницька та частини Черкаської, Кіровоградської та Одеської обл.) та назва якої походила від міста Брацлав. 1362 року територія Брацлавщини була зайнята литовським князем Ольгердом. У XVI ст. було створено Брацлавське воєводство, яке за результатами Люблінської унії 1569 р. було передано до Королівства Польського. За умовами Андрусівського перемир'я 1667 р. Брацлавщина відходила до Речі Посполитої. 1793 р. внаслідок другого поділу Польщі територія Брацлавського воєводства була захоплена Російською імперією. 1796 р. територія Брацлавщини стала частиною Подільської та Київської губерній.

Буковина — історико-географічна область, розташована між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту та Серету. У складі України сьогодні перебувають землі Північної Буковини — Чернівецька область; Південна Буковина належить до складу Румунії. Протягом IV-VII ст. Буковина належала до першого державного утворення слов'ян — Антського племінного союзу, після розпаду якого тут оселилися слов'янські племена тиверців і білих хорватів. Протягом Х-ХІ ст. Буковина — складова частина Київської Русі, а у XII — першій половині XIV ст. — Галицької та Галицько-Волинської держави. З 60-х рр. XIV ст. і до 1774 р. була у складі Молдови. Унаслідок воєнних дій Росії й Австрії проти Туреччини у 1774 р. Буковина була зайнята австрійськими військами. У складі Австрії (з 1867 р. — Австро-Угорщини) вона була до 1918 р. Протягом 1786-1849 рр. ця територія була у складі Галичини, а потім стала окремим коронним краєм імперії. 1919 р. до Румунії відійшла Південна Буковина, а 1920 р. — ще й Північна Буковина. Унаслідок ультиматуму СРСР до Румунії 28 червня 1940 р. Буковина була зайнята радянськими військами. 10 лютого 1947 р. відновлено кордон між СРСР і Румунією станом на 28 червня 1940 р.

Великий Луг — у XVI—XVIII ст. так називалися плавні в пониззі Дніпра (нижче від острова Хортиця), де жили й господарювали запорозькі козаки. Загальна площа Великого Лугу становила понад 400 км2. У 1956 р. цю територію затопили водами Каховського водосховища.

Волинь — історико-географічна область у басейні приток р. Прип'ять і верхів'їв р. Західний Буг. Володимир Святославович заснував тут місто Володимир, яке стало центром Володимиро-Волинського князівства. У VII-X ст. тут проживали дуліби, бужани та волиняни. У 988 р. Волинь потрапляє до складу Київської держави. У середині XII ст. Волинська земля відокремилася від Києва, а у 1199 р. володимиро-волинський князь Роман Мстиславич об'єднав Галицьку і Волинську землі в єдине Галицько-Волинське князівство. Після розпаду Галицько-Волинської держави у 1349 р. волинські землі були розділені між Польщею та Великим князівством Литовським. У 1569 р. після підписання Люблінської унії Волинь повністю увійшла до складу Польщі. Після трьох поділів Польщі у 1772, 1793, 1795 рр. Волинь опинилася у складі Російської імперії. Ризька угода 1921 р. між Польщею та Радянською Росією передбачала перехід східної Волині до УСРР, а західної — до Польщі. У листопаді 1939 р. західна Волинь разом із рештою західноукраїнських земель, зайнятих Радянською армією, була приєднана до УРСР.

Вольності Війська Запорозького Низового — володіння Запорозької Січі, які охоплювали значну територію Центральної та Південної України в пониззі Дніпра та його приток (Оріль, Самара, Чортомлик та ін.) й у пониззі Південного Бугу та його приток (Інгул, Кальміус). Центром Вольностей була Запорозька Січ, яка кілька разім змінювала своє місцезнаходження. Свою назву — Вольності Війська Запорозького Низового — ці землі дістали тому, що на них поширювалися права й вольності, надані Кошу Запорозької Січі.

Галичина — історична назва українських етнічних земель, розташованих на півночі Карпат, басейну річок Дністер, Західний Буг, Сян. Це території Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської областей. Здавна була заселена племенами східних слов'ян: білих хорватів, дулібів (бужан, волинян) і тиверців. У 981 р. внаслідок походів князя Володимира галицькі землі були уведені до складу Київської держави. У 1199 р. Галичина увійшла до складу Галицько-Волинської держави. Галицькі землі у 1349 р. було приєднано до Польщі, у межах якої у 1434 р. утворено Руське і у 1462 р. Белзьке воєводства. Після першого поділу Польщі у 1772 р. галицькі землі потрапили до складу Австрійської імперії, на яких була утворена провінція Королівство Галичини і Лодомерії. Після розвалу Австро-Угорщини в листопаді 1918 р. на землях Галичини та Буковини було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку, яка 22 січня 1919 р., підписавши Акт Злуки, об'єдналася з Українською Народною Республікою в межах однієї держави. У 1919 р. Галичина потрапила під польську окупацію, а у 1923 р., за рішенням Ради послів Антанти, була приєднана до Польщі. 17 вересня 1939 р. радянські війська увійшли на територію Галичини. Народні збори Західної України 26 жовтня 1939 р. прийняли рішення про уведення Західної України до складу Радянської України.

Закарпаття — історична назва краю у південно-західній Україні. Нинішня територія Закарпатської області. На початку нашої ери стала зоною активного заселення слов'янськими племенами. У Х-ХІ племена білих хорватів належали до Київської Русі, з XI ст. землі Закарпаття були у складі Угорщини, з кінця XVII ст. воно перебуває під владою Австрії, з 1918 р. — знову Угорщини. За рішенням Паризької мирної конференції на основі Сен-Жерменського договору у 1919 р. Закарпаття перейшло до складу Чехословаччини. У жовтні 1938 р. Закарпаття здобуває автономію, а у березні 1939 р. сейм Карпатської України проголосив її незалежність. Невдовзі ця територія була окупована Угорщиною. Згідно з договором між Чехословаччиною та СРСР, у червні 1945 р. Закарпаття увійшло до складу УРСР.

Київщина — історична область, яка уміщувала центральні й північні області України з центром у Києві.

Лівобережна Україна (Гетьманщина) — частина України на лівому березі Дніпра, яка перебувала у другій половині XVII-XVIII ст. у складі Російської імперії. До її складу належали території сучасних Полтавської та Чернігівської областей, лівобережні частини Київської та Черкаської областей, Київ з невеличкою територією на правому березі Дніпра, північна частина Дніпропетровської області.

Малоросія — назва України в офіційних актах царської Росії у дореволюційній історіографії. Походить від терміна «Мала Русь», який з'явився на початку XIV ст. у Візантії для визначення Галицько-Волинської держави. Офіційного значення термін набув після Переяславського договору 1654 р. і поширився на Подніпров'я. Від часу Андрусівської угоди (1667 р.) до кінця XVIII ст. Малоросією називалося головним чином Лівобережжя з Києвом й невеликою територією навколо нього.

Наддніпрянська Україна — умовний термін для позначення тієї частини українських етнічних земель, які до 1917 р. належали до складу Російської імперії, згодом — до Української Народної Республіки, з 1919 р. — до складу УСРР, з 1937 р. — УРСР.

Нижнє Подніпров'я — історична область, яка охоплює територію долини Дніпра від острова Хортиця до Дніпровського лиману.

Низ — синонім Запорозької Січі.

Новгород-Сіверщина — історичний регіон, який охоплював території сучасних Чернігівської області України та Брянської області Російської Федерації. Тут розташовувалось Сіверське князівство — одне з удільних князівств Чернігово-Сіверської землі, яке постало 1097 року за результатами з'їзду в Любечі.

Новоросія — історична область на півдні України й частково на півдні Росії. Назва виникла у 1765 р. у зв'язку з освоєнням Російською державою територій Північного Причорномор'я у другій половині XVIII ст. У різні часи охоплювала Катеринославську, Таврійську (без Криму), Херсонську, Бессарабську, Ставропільську губернії та область війська Донського.

Південна Україна — історичний регіон, який обіймає території сучасних Запорізької, Дніпропетровської, Херсонської, Одеської, Миколаївської областей, а також Автономну Республіку Крим.

Північне Причорномор'я — історико-географічний район на півдні України. Заселення території сталося ще в епоху середнього палеоліту. Першими мешканцями краю, відомими з писемних джерел, були кіммерійці (кінець II — початок І тис. до н. е.). Їх змінюють інші кочові народи — скіфи (ІХ-ІІІ ст. до н. е.) — сармати (III-IV тис. до н. е.). У результаті грецької колонізації (IV-V тис. до н. е.) виникають античні міста-держави. У кінці IV ст. територія Північного Причорномор'я зазнала руйнівного нашестя гунів. Згодом жителями регіону стали слов'янські племена уличів і тиверців, яких у X ст. витіснили печеніги, торки, половці. Від середини XIII ст. Північне Причорномор'я перебувало у складі Золотої Орди, а з 30-х рр. XV ст. — його правонаступника Кримського ханства. З кінця XIV до кінця XV ст. західна частина регіону перебувала у складі Великого князівства Литовського. Після утворення Запорозької Січі Північне Причорномор'я стає ареною боротьби козацтва проти турецькотатарських набігів на українські землі. Протягом XVI — середини XVII ст. відбувалася колонізація краю українськими селянами й козаками. У середині XVII ст. починається уведення Північного Причорномор'я до складу Росії, де воно дістає офіційну назву Новоросії.

Поділля — історико-географічна область, яка уміщує сучасні Вінницьку, майже всю Хмельницьку (без півдня) області, південь Тернопільської, північні райони Одеської, невеликі прилеглі території Житомирської, Черкаської, Кіровоградської, Київської областей. Найвідомішою палеолітичною стоянкою на Поділлі є Лука Врублевецька. За часів енеоліту тут будували свої міста трипільці. У V ст. Поділля належало до складу гунської держави Аттіли. З VI ст. тут формувалося князівство улічів. Згодом територія Поділля увійшла до складу Галицького князівства. У 1360-х роках тут формується Подільське князівство, на чолі якого були князі Коріятовичі. У 1430-х роках Західне Поділля було приєднано до Польщі, запроваджено польський адміністративно-територіальний устрій та утворено Подільське воєводство. Унаслідок Люблінської унії 1569 р. уся територія Поділля опинилася у складі Польщі. За часів Національно-визвольної війни на Поділля було поширено полково-сотенний устрій. Унаслідок Андрусівського перемир'я 1667 р. ці землі лишилися у складі Речі Посполитої. За результатами розділів Польщі частину Західного Поділля було долучено до Австрійської імперії, а решту захопила Російська імперія, де 1796 р. було створено Подільську губернію. Під час національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Поділля було останнім оплотом УНР. Саме тут, у Вінниці, Проскурові, Кам'янці-Подільському перебував уряд УНР у 1919-1920 рр. Після поразки частина Західного Поділля увійшла до складу Польщі, а решта — до складу УРСР, де 1932 р. було створено Вінницьку область, а у 1937 р. — Кам'янець-Подільську. Внаслідок анексії СРСР територій Польщі та Румунії у 1939-1940 рр. вся територія Поділля увійшла до складу УРСР.

Подніпров'я — синонім Наддніпрянської України.

Покуття — історико-географічна область, яка охоплює частину сучасної Івано-Франківської області. Назва «Покуття» з'являється у джерелах XIV ст. У кінці XIV—XVIII ст. Покуття перебувало під владою Польщі, у 1772-1918 рр. — під владою Австрійської імперії (згодом Австро-Угорщини). У 1919 р. цю область знову захопила Польщею. 1939 р. внаслідок анексії СРСР польських території Покуття увійшло до складу УРСР.

Полісся — історичний регіон, який охоплює території, що належать зараз Білорусі, Україні (північні райони сучасних Чернігівської, Київської, Волинської, Рівненської та Житомирської областей), Польщі та Російській Федерації.

Правобережна Україна — історичний регіон, який охоплює землі України на правому березі Дніпра (території сучасних Вінницької, Житомирської, Кіровоградської, Київської областей, а також частина Черкаської області). Унаслідок Андрусівського перемир'я 1667 р. Правобережна Україна залишилась у складі Речі Посполитої. Другий поділ Речі Посполитої 1793 р. призвів до того, що Правобережна Україна увійшла до складу Російської імперії.

Прикарпаття — історичний регіон, який більшою мірою охоплює території сучасних Івано-Франківської та Львівської областей. Прикарпаття було заселене тиверцями й білими хорватами. У X ст. воно увійшло до складу Русі-України, внаслідок об'єднавчої політики Володимира Великого. 1144 р. тут утворилося Галицьке князівство.

Середнє Подніпров'я — історична область, яка охоплює долину Дніпра від гирла Десни до острова Хортиця, де закінчуються Дніпровські пороги (південні райони Київської та Чернігівської областей, північні райони Кіровоградської, північно-західні райони Дніпропетровської, Полтавська та Черкаська області). Ці території були здавна густо заселені, тут найактивніше відбувалися процеси етнічного формування.

Слобожанщина (Слобідська Україна) — історико-географічна область у Східній Україні. Охоплювала території сучасних Харківщини, Сумщини, Донеччини, Луганщини, а також частини Курської, Бєлгородської та Воронезької областей. Ці землі належали до складу Київської держави. Після монгольської навали у XIII ст. були незаселеними. Від початку XVI ст. на них поширила свою владу Московія. Протягом XVII-XVIII ст. кілька хвиль переселенців, переважно з України, заселили ці землі. Поселення, що засновували переселенці на цих землях, називалися слободами, звідки й пішла назва регіону. У XVII ст. територія Слобожанщини була поділена на 5 полків: Острогозький, Сумський, Охтирський, Харківський та Ізюмський. Полки підпорядковувалися бєлгородському російському воєводі, через нього — Розрядному приказові. У 1765 р. російський уряд скасував полковий поділ Слобожанщини, а її територія увійшла до складу Слобідсько-Української губернії.