Географія. 8 клас. Грома (2025)

Тема 3. Топографічні карти

§ 7. Топографічні карти. Читання топографічних карт

ГЕОПОШУК

Картографічні проєкції дають змогу звести до мінімуму спотворення на картах і вцілому задовольняють запити користувачів. Проте, є такі види людської діяльності (будівництво, землевідведення й інші), в яких застосовують дуже точні вимірювання й обчислення і навіть кілька сантиметрів відіграють вирішальну роль. Чи можливо створити карти, на яких значення спотворень, спричинених кривизною земної поверхні, були б мізерними? Картографам це вдалося. Яким чином і що це за карти — дізнаємося далі.

• Пригадай зображення різних умовних знаків топографічних карт (див. форзац 1).

• Відкрий е-додаток. Виконай інтерактивну вправу 7.1 «Топографічні умовні знаки».

ГЕОДОСЛІДЖЕННЯ

Як створюють топографічні карти

Термін «топографія» буквально означає означає «опис місця» (з грец. «топос» — місце, «графо» — пишу). Сьогодні топографія — це наука, яка займається геометричним вивченням місцевості й створенням топографічних карт. Із нею пов’язана геодезія, що вивчає форму й розміри Землі.

Топографічна карта — це цілісний картографічний твір, єдиний за своїм змістом, оформленням і математичною основою, на якому детально зображені природні й соціально-економічні об’єкти місцевості.

Для створення топографічних карт було використано рівнокутну поперечну циліндричну проєкцію, відому ще як проєкція Гаусса-Крюгера. У такій проєкції земний еліпсоїд торкається поверхні циліндра своїм меридіаном (мал. 7.1) і тому вздовж цього меридіана відсутні спотворення. Математично було вирахувано, що на відстані не більше 3° від нього спотворення все ще залишаються такими незначними, що ними можна знехтувати. Тому, умовно повертаючи земний еліпсоїд кожного разу на 6°, а потім розгорнувши поверхню циліндра, отримали набір із 60 вузьких шестиградусних колон. Колони пронумеровали від 1 до 60. Відлік колон ведуть від 180° довготи із заходу на схід. Таким чином, відомий нам Гринвіцький меридіан буде межею між 30 і 31 колонами. Видно, що крайні меридіани, які обмежують колони, поступово сходяться до полюсів (6 колона нагадує дольку апельсина).

Мал. 7.1. Побудова 6° колон у поперечно-циліндричній рівнокутній проєкції Гаусса-Крюгера

Кожну колону також було розділено на пояси по 4 широти. Пояси позначено літерами латинського алфавіту, починаючи від екватора. Таке розграфлення земної поверхні дало змогу отримати набір трапецій розміром 6° завширшки й 4° заввишки. Саме ці трапеції й лягли в основу створення базових топографічних карт масштабу 1 : 1 000 000.

Для чого потрібна номенклатура топографічних карт

Як бачимо, необхідно близько двох тисяч аркушів карт масштабу 1 : 1 000 000, щоб покрити всю земну поверхню. Кожна з них отримала спеціальне позначення, яке складається з великої латинської літери (відповідає поясу) й через тире — числа́ (номер колони). Таке літерно-числове позначення топографічних карт називають номенклатурою. Номенклатура допомагає швидко знайти необхідну карту і зрозуміти, яка територія зображена на ній. Наприклад, на топографічну карту М-36 нанесено Київ і територію в межах 48°-52° пн. ш. й 30°-36° сх. д. (мал. 7.2).

За картами масштабу 1 : 1 000 000 детально вивчити місцевість важко. Наприклад, уся територія України вміщається у 9 таких карт. Тому їх правильніше називати дрібномасштабними оглядовими. На практиці для вирішення завдань проєктування, будівництва, військової справи використовують топографічні карти більшого масштабу — від 1 : 100 000 до 1 : 10 000. Для міст створюють ще детальніші картографічні зображення у масштабах 1 : 500 - 1 : 5000, які називають топографічними планами.

Мал. 7.2. Розграфлення й номенклатура топографічних карт частин Європи й Азії масштабу 1 : 1 000 000

Щоб отримати карту масштабу 1 : 100 000, Міжнародну карту масштабу 1 : 1 000 000 ділять на 144 рівні частини (12 рядків і 12 стовпців). Кожна утворена трапеція отримує свій номер, який додається в номенклатурне позначення карти (мал. 7.3, в). Наприклад, місто Тернопіль нанесено на аркуш карти М-35-88 масштабу 1 : 100 000. До речі, на всіх топографічних картах, крім номенклатури, яку зазначають у правому верхньому куті, над рамкою по центру підписують ще й назву найвизначнішого географічного об’єкта на карті.

Поділом топокарти масштабу 1 : 100 000 на 4 частини отримують карту масштабу 1 : 50 000. Так само поділом на 4 частини отримують ще більш детальні великомасштабні топокарти. Кожен раз до номенклатури карти додається відповідна літера або число (мал. 7.3).

Мал. 7.3. Розграфлення й номенклатура аркушів карт: а — масштабу 1 : 500 000; б — масштабу 1 : 200 000; в — масштабу 1 : 100 000

Приклад позначення номенклатури на топографічних картах різного масштабу

масштаб	поділ на частини	позначення листа карти	приклад номенклатури листа
1 : 1 000 000			М-36
від масштабу 1 : 1 000 000
1 : 500 000	4	А, Б, В, Г	М-36-А
1 : 200 000	36	I, II... XXXVI	M-36-IV
1 : 100 000	144	1, 2, 3...144	М-36-21
від масштабу 1 : 100 000
1 : 50 000	4	А, Б, В, Г	М-36-65-А
1 : 25 000	4	а, б, в, г	М-36-65-А-б
1 : 10 000	4	1, 2, 3, 4	М-36-65-А-б-3

Мої проєкти й дослідження

Відкрий е-додаток. Виконай завдання 7.2: визнач координати свого місцеперебування.

Як читати топографічну карту

Читати географічну карту означає отримувати з неї необхідну інформацію: про елементи місцевості, їх взаємне розташування, якісні й кількісні характеристики. Наприклад, можна зрозуміти, якими дорогами краще рухатися з одного населеного пункту до іншого, чи траплятимуться на шляху перешкоди, якими є рельєф місцевості, рослинність, швидкість течії річок тощо. Хоча топографічна карта — це різновид географічної, способи зображення на ній мають свої особливості.

Більшість об’єктів місцевості на топографічних картах показано за допомогою умовних знаків для топографічних карт. Ці знаки є уніфікованими, тобто єдиними й загальноприйнятими. Їх легко зображати, вони мають форму геометричних фігур, символів чи малюнків і нагадують справжні зображувані об’єкти. Багато знаків для топографічних карт схожі на відомі тобі з 6 класу умовні знаки планів місцевості.

Умовні знаки для топографічних карт поділяють на площинні, позамасштабні, лінійні й пояснювальні. Площинними знаками показують ліси, луки, болота тощо. Позамасштабними знаками зображують об’єкти місцевості, які через свої невеликі розміри не можуть бути відображені в масштабі (криниця, джерело, кущ). Лінійними знаками зображують видовжені об’єкти (дороги, лінії електропередач, огорожі). Лінійні знаки зберігають масштаб об’єктів за довжиною, проте їх ширина показується умовно. Пояснювальними знаками є літерні або цифрові написи, що супроводжують деякі топографічні знаки. Наприклад, поруч зі знаком «школа» завжди є підпис шк., а біля знака «дерево в лісі» розміщують цифри, що характеризують деревостан (середню висоту, товщину дерев і відстань між ними).

Робота з картою

Наведи приклади площинних, позамасштабних, лінійних і пояснювальних умовних знаків для топографічних карт. Використай зображення умовних знаків, розміщені на форзаці 1.

Які географічні відомості про рельєф можна отримати з топокарти

Однією з переваг топографічних карт є детальне відображення елементів рельєфу. Зокрема, вони містять інформацію про абсолютні висоти точок місцевості, простягання форм рельєфу та його розчленованість (відносні висоти), крутизну схилів. На топографічних картах рельєф зображують за допомогою системи особливих ізоліній — ізогіпс (більш знайомих тобі як горизонталі). Також на топокартах абсолютні висоти окремих важливих точок підписують цифрами, а напрямки схилів показують невеликими рисками біля горизонталей — бергштрихами (мал. 7.4).

Під час вивчення рельєфу за топографічною картою найперше слід звернути увагу на те, через скільки метрів проведені суцільні горизонталі. Цей показник називається висотою перетину рельєфу, або висотою закладання. Записують цю інформацію під лінійним масштабом. На топографічних картах масштабів 1 : 10 000 і 1 : 25 000 суцільні горизонталі зазвичай проводять через 2,5 або 5 м, а для місцевостей із пересіченим рельєфом і в горах — через 20 або 40 м. Для зручності кожну п’яту горизонталь роблять потовщеною, а на деяких потовщених горизонталях підписують їх абсолютні висоти. Інколи на вирівняних ділянках (наприклад на вододілах) для відображення рельєфу потрібно застосувати додаткову горизонталь. Її показують коричневою пунктирною лінією і проводять через половину значення висоти перетину рельєфу.

Для визначення відносної висоти, тобто перевищення однієї точки місцевості над іншою, достатньо полічити, скільки суцільних горизонталей вміщається між цими двома точками (наприклад, від підніжжя до вершини пагорба) і помножити це число на значення висоти перетину рельєфу. Якщо точки розміщені не на самих горизонталях (наприклад, як дерево з абсолютною висотою 22,6 м на мал. 7.4), то до отриманого значення треба ще додати відстань по вертикалі до найближчої горизонталі. Цю відстань можна обчислити пропорційно до значення висоти перетину рельєфу.

Мал. 7.4. Зображення рельєфу на топографічній карті масштабу 1: 5000

Схожим чином вираховують значення абсолютних висот точок, якщо вони не підписані на карті. Спочатку треба знайти найближчу до точки підписану потовщену горизонталь. А тоді до її значення додати (якщо точка розміщена вище горизонталі) або відняти (якщо нижче) відносну висоту цієї точки над горизонталлю. З’ясувати, вище чи нижче розташована точка, можна за бергштрихами (вони вказують у бік зниження рельєфу), за річками і струмками (вони течуть по дну долин і в напрямку зниження), а також за підписами висот горизонталей. Їх роблять таким чином, щоб верх чисел завжди вказував у бік підвищення схилу.

Робота з картою

Покажи на мал. 7.4 улоговини, сідловину, яр.

Які значення абсолютних висот мають потовщені горизонталі?

Визнач абсолютні висоти точок А і В.

Визнач відносну висоту точки Б над деревом з абсолютною висотою 22,6 м.

За відстанню між сусідніми горизонталями можна визначити стрімкість схилу. На стрімких ділянках горизонталі розташовані ближче одна до одної, а на більш пологих — далі. Визначити точну стрімкість схилу в градусах можна, використовуючи спеціальну шкалу закладань. Її поміщають під нижньою рамкою карти, зазвичай правіше від масштабу (знайди її на форзаці 1). Для цього порівнюють відстань між сусідніми горизонталями на карті з відповідним відрізком на шкалі закладань (мал. 7.5). Робити це найзручніше з допомогою циркуля-вимірювача. Стрімкість схилу по лінії а-б становить ..., а по лінії в-г — ... (самостійно заповни пропуски за допомогою мал. 7.5).

Мал. 7.5. Визначення стрімкості схилу

ГЕОКРЕАТИВ

Рефері

• Відкрий е-додаток. Розглянь робочий аркуш «Суперечка грибників» (7.3), виконай завдання.

• Відкрий е-додаток. Переглянь відео 7.4 «Використання топографічних карт» і узагальни знання про номенклатуру таких карт.

Висновки

Для детального вивчення місцевості використовують топографічні карти різних масштабів. Створюють такі карти, поділяючи аркуші Міжнародної топографічної карти масштабу 1 : 1 000 000 на частини — трапеції. Щоб читати топографічні карти, треба знати умовні знаки, що відображають рельєф, гідрологічні об’єкти, рослинність, населені пункти, господарські споруди тощо.

• 1. Чому саме проєкцію Гаусса-Крюгера використовують для створення топографічних карт?
• 2. Що означає напис У-34-37-В-в (Більськ) зверху над топографічною картою, розміщеною на форзаці 1 підручника?
• 3. Які є типи умовних знаків на топографічних картах?
• 4. Покажи на форзаці 1 шкалу закладань. Для чого вона потрібна і як нею користуватися?