Всесвітня історія. 8 клас. Гісем

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 21. Освічений абсолютизм

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: що таке освічений абсолютизм; про його особливості в Австрії, Пруссії, Росії на прикладах освічених монархів цих країн; про роль освіченого абсолютизму в історії Європи.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Що таке Просвітництво? 2. Якими були погляди просвітителів на державу, церкву та людину? 3. Назвіть риси абсолютної монархії. 4. Укажіть особливості меркантилізму.

1. Поняття освіченого абсолютизму. Одним зі шляхів досягнення свободи, рівності та братерства просвітителі вбачали діяльність освічених монархів — мудреців на троні, які, користуючись своєю владою, сприятимуть справі просвіти суспільства та встановленню загальної справедливості. Уявлення про державу як головний інструмент досягнення суспільного блага в той час було панівним. Проте розуміння монархами рівності й свободи знаходило прояв лише в закріпленні прав і привілеїв кожного стану в межах абсолютної монархії.

Результатом епохи Просвітництва стала політика освіченого абсолютизму, яка в другій половині XVIII ст. здійснювалася в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення згори найбільш застарілих порядків. Монархи, які реалізовували цю політику, представляли своє правління як союз королів і філософів. Ключовим у політиці освіченого абсолютизму стала ідея перебудови держави на засадах розуму. Із цього випливало, що існуючий устрій держави, влада, система відносин у суспільстві мали бути змінені згідно з новими умовами. На чолі цього процесу мав стояти монарх-філософ. Найбільш яскраво риси освіченого абсолютизму проявилися в правлінні Марії-Терезії та Йосифа II (Австрія), Фрідріха II (Пруссія), Катерини II (Росія), Густава ІІІ (Швеція), Крістіана VII (Данія).

На практиці освічений абсолютизм знаходив прояв у проведенні адміністративних реформ, обмеженні впливу церкви, секуляризації церковної власності, запровадженні системи державної освіти, розвитку науки, упорядкуванні системи податків, розвитку торгівлі й промисловості, зміні становища деяких верств суспільства тощо.

Чи був абсолютизм XVIII ст. освіченим?

2. Володіння австрійських Габсбургів. Реформи Марії-Терезії та Йосифа II. Вестфальський мир (1648 р.) надовго закріпив роздробленість німецьких земель. У Німеччині налічувалося близько 300 князівств, 51 вільне місто і майже 1,5 тис. самостійних рицарських володінь. Усі вони були об’єднані у Священну Римську імперію німецької нації. Проте реальна влада імператора, який належав до родини австрійських Габсбургів, поширювалася лише на його родові володіння. Загальнонімецький рейхстаг (представницький орган), який засідав у Регенсбурзі, також не мав реальної влади. У Німеччині не було єдиних ні армії, ні фінансів.

Монархію Габсбургів для зручності називають Австрією, хоча на той час Австрія була лише однією зі складових частин держави, яка називалася «спадковими володіннями австрійського дому» Габсбургів.

Освічений абсолютизм — політика, яку проводили в другій половині XVIII ст. деякі європейські монархічні держави (монархія Габсбургів, Королівство Пруссія, Російська імперія, Королівство Данія тощо).

Краєвид Відня. Художник Бернардо Беллотто. 1758—1761 рр.

Прагматична санкція — закон про престолонаслідування, який проголошував неподільність володінь Габсбургів і передбачав перехід престолу за жіночою лінією в разі відсутності спадкоємців-чоловіків.

Землі мали різний рівень економічного розвитку. Кожен князь поводився як абсолютний монарх.

Найбільшими державами імперії були Австрія, Бранденбург-Пруссія, Саксонія, Баварія. Крім того, Австрія і Пруссія мали володіння, які не входили до складу Священної Римської імперії.

Під владою австрійських Габсбургів, крім австрійців, були чехи, словаки, хорвати, угорці, італійці та інші народи. Кожна земля володінь Габсбургів жила за своїми законами, мала власну скарбницю та свого головного міністра — канцлера, зберігалися станово-представницькі збори (чини) із місцевих дворян, духовенства, городян. Чини затверджували податки з населення.

Величезний вплив у суспільстві мала католицька церква, а протестанти зазнавали переслідувань.

Найбільш розвиненими володіннями Габсбургів були Австрія, Чехія та Сілезія; найвідсталішими — Тіроль та Угорщина. В Австрії та Чехії розвивалося цехове ремесло, створювалися мануфактури. Металургія й обробка металів були провідними галузями. Місто Відень наприкінці XVII ст. налічувало 100 тис. жителів.

Аграрні відносини були різними: у Тіролі селяни-горці були особисто вільними, у Чехії, Угорщині, Словаччині селяни були кріпаками, в Австрії — фактично вільними.

Період кінця XVII — початку XVIII ст. Австрія провела в майже нескінченних війнах. Головними її противниками були Османська імперія, Франція, а згодом Пруссія. У цих війнах імперія, з одного боку, розширила свої володіння, а з іншого — майже вичерпала всі ресурси. Загострилися соціальні та національні проблеми, які призвели до повстань у Чехії та Угорщині.

У 1740 р. помер імператор Карл VI, не залишивши спадкоємця престолу за чоловічою лінією. Наступником імператора згідно з Прагматичною санкцією стала його 23-річна донька Марія-Терезія. Їй одразу довелося вступити в боротьбу з претендентами на престол (Війна за австрійську спадщину 1740—1748 рр.). Марія-Терезія зуміла захистити своє право, але Австрія втратила Сілезію. Згодом це призвело до нового збройного протистояння — Семилітньої війни.

Марія-Терезія започаткувала в імперії реформи в дусі освіченого абсолютизму. Майже всі перетворення були продиктовані її прагненням відстояти єдність своїх володінь. Із метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому всі важелі правління зосередилися в руках імператриці. Австрія і Чехія були об’єднані під владою одного канцлера.

Марія-Терезія. Художник Мартін ван Мейтенс. 1759 р.

Марія-Терезія була єдиною жінкою на престолі за всю 650-річну історію династії Габсбургів. Сучасники захоплювалися нею як розумною, енергійною, доброю правителькою.

Більша частина правління Марії-Терезії була пов’язана з війнами. Це спонукало її реформувати армію. Значні зміни вона здійснила і у внутрішньому житті імперії.

Марія-Терезія мала 16 дітей, найвідомішими з яких були Марі-Антуанетт — королева Франції, страчена разом із чоловіком Луї XVI під час Великої французької революції кінця XVIII ст., та Йосиф II, який успадкував трон після смерті матері.

Йосиф II за плугом. Листівка. Художник Річард Ассман

Чому стало можливим зображення короля за селянською роботою?

Для успішного ведення війни було здійснено військову реформу. Вербування найманців замінили рекрутськими наборами, що дозволило збільшити армію зі 108 тис. до 278 тис. осіб. Для впорядкування системи податків було запроваджено загальний податок на прибуток, який сплачували всі верстви суспільства. Було ліквідовано внутрішні митні кордони. Селянам надали право викупити свої наділи, панщину обмежили трьома днями на тиждень.

Було видано цивільний «Терезіанський кодекс» і кримінальний кодекс «Терезіанська Немезіда». Здійснювалися заходи щодо розвитку освіти: було запроваджено загальну шкільну освіту й відокремлено школу від церкви.

Проведення реформ у країні продовжив син Марії-Терезії Йосиф II (самостійно правив у 1780—1790 рр.). Він був освіченою і розумною людиною, вихованою на ідеях Просвітництва.

Йосиф II замислив широку програму реформ, які мали покращити життя підданих. Він вдався до подальшого посилення центральної влади. Було скасовано права провінційних станових зборів, збільшено владу канцлерів, яких призначав імператор, зрівняно в правах усі землі, у судах та адміністраціях запроваджено німецьку мову. У 1781 р. було скасовано особисту залежність селянства.

Реформи Йосифа II викликали опір у суспільстві. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські; релігійна — спричинила конфлікт імператора з Папою Римським і повстання в Бельгії; адміністративна — загострила суперечності між народами імперії. Зрештою наприкінці свого правління імператор скасував усі реформи, крім селянської, а також залишив віротерпимість. Незадовго до смерті імператор Йосиф II сказав: «Я мав нещастя бачити, як усі мої плани занепадають».

3. Піднесення Бранденбург-Пруссії. Освічений абсолютизм Фрідріха II Великого. Після Вестфальського миру основні володіння бранденбурзьких курфюрстів складалися з чотирьох частин: Бранденбургу, Пруссії (до 1657 р. перебувала у васальній залежності від Польщі), Східної Померанії, герцогства Клеве, розташованого на Рейні.

Через землі Бранденбургу-Пруссії пролягли основні торговельні шляхи (переважно річками) із Німеччини до Балтійського та Північного морів. Отже, майже вся хлібна й посередницька торгівля з Англією та Нідерландами опинилася в руках бранденбурзького курфюрста. Це зумовило економічне піднесення цих земель.

Особливо швидко процес посилення Бранденбургу-Пруссії відбувався за правління курфюрста Фрідріха Вільгельма (1640—1688 рр.). Проголосивши у своїх володіннях віротерпимість і пільги для переселенців, курфюрст домігся прибуття значної кількості кваліфікованої робочої сили.

Імператор Йосиф ІІ прагнув підкорити собі церкву й послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоб укази й розпорядження Папи Римського оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; зменшив кількість монастирів і ченців. Церковні школи було переорієнтовано на світське навчання й підпорядковано «Вищій навчальній комісії». Йосиф II наважився на втручання у внутрішню структуру католицької церкви та навіть змінив деякі обряди.

Фрідріх Вільгельм. Художник Франс Люкс. 1650 р.

Він розпочав будівництво каналів, осушення боліт, що збільшило кількість придатних для обробітку земель і покращило торговельні відносини з Англією та Нідерландами.

У сфері торгівлі й промисловості проводилася політика меркантилізму. Засновувалися державні мануфактури. Навіть в’язниці було перетворено на майстерні. Заборонялося вивезення монет (срібних, золотих). Натуральний податок замінили грошовим. Було впорядковано систему збирання податків. На державній службі встановлювалася сувора дисципліна. Усі ці заходи сприяли створенню міцної фінансової системи та сильного війська (30 тис. осіб).

У 1657 р. Фрідріх Вільгельм домігся припинення васальної залежності Пруссії від Польщі. Його син Фрідріх I (1688—1713 рр.) за участь у Війні за іспанську спадщину на боці імператора отримав від нього титул короля Пруссії.

Наступний король Фрідріх Вільгельм I (1713—1740 рр.) будь-якими засобами намагався створити могутню армію, яка мала б забезпечити розширення його володінь. Для цього він запровадив значну економію. Завдяки таким заходам кількісний склад армії було доведено до 80 тис. осіб. В армії панувала сувора дисципліна (знаменита «прусська муштра»). Проте наука й мистецтво занепадали.

Політику Фрідріха Вільгельма I щодо збільшення володінь Пруссії продовжив його син Фрідріх II Великий (1740—1786 рр.). Ставши королем, він одразу вступив у війну проти Австрії та захопив більшу частину Сілезії.

Війна перетворила Пруссію на впливову європейську державу, і Фрідріх II виношував нові загарбницькі плани. Проте Семилітня війна (1756—1763 рр.) ледь не закінчилася для нього повною катастрофою. Хоча карта Європи залишилася без змін, війна піднесла країну на рівень Австрії, яка до того часу відігравала ключову роль серед німецьких держав.

Фрідріх II не залишав спроб збільшити територію Пруссії. У 1772 р. він разом із Росією та Австрією взяв участь у першому поділі Польщі. Після цього Фрідріх II повернувся до свого захоплення літературою та мистецтвом. Він написав чимало музичних творів і листів до філософів.

З ім’ям Фрідріха II пов’язаний період Просвітництва в історії Німеччини. Усі заходи, хоча вони іноді й збігалися з ідеями Просвітництва, були спрямовані лише на те, щоб зберегти й покращити військово-економічний устрій держави. Із цією метою король проголосив повну віротерпимість. Було видано збірник законів «Кодекс Фрідріха», за яким запроваджувався рівний для всіх незалежний суд, скасовувалися тортури.

Фрідріх II також сприяв розвитку землеробства та промисловості (особливо військової). Відкривалися банки, будувалися канали, дороги, здійснювалося масштабне будівництво в Берліні та Потсдамі.

Фрідріх Вільгельм I. Художник Самуель Теодор Геріке. 1713 р.

Фрідріх II Великий. Художниця Анна Доротея Тербуш. 1772 р.

Запроваджуючи реформи, Фрідріх II не змінював соціальної структури суспільства. Дворянство, яке він вважав єдиною опорою армії, залишалося панівною верствою. Для покращення становища поміщицьких селян король провів незначну реформу в Померанії: забороняв зганяти селян із землі та відбирати їхні наділи. Фрідріх II побоювався, що зміни в становищі селянства позбавлять його армію рекрутів.

Проте становище державних селян покращилося. Вони отримали право володіти землею та передавати її у спадок. Ця реформа була продиктована прагненням не допустити зменшення кількості платників податків у країні.

Фрідріх II піклувався про розвиток вищої, частково середньої освіти. У 1763 р. запровадили загальну обов’язкову початкову освіту, проте її якість була низькою.

4. Російська імперія у XVIII ст. Реформи Петра I дали могутній поштовх розвитку Російської імперії. Особливим досягненням країни в другій половині XVIII ст. стала металургія: наприкінці століття Росія вийшла на перше місце у світі з виробництва та продажу продукції залізоробних заводів. Іншою важливою галуззю промисловості було кораблебудування. Загальний обсяг зовнішньої торгівлі зріс у 5 разів, при цьому вивезення переважало над увезенням.

Незважаючи на успіхи, країна залишалася переважно аграрною. Більшість населення (95 %) жила в селах, майже половина селян перебувала у кріпосній залежності від поміщиків.

У січні 1725 р. Петро I помер, не залишивши законного спадкоємця. Це дало привід до низки державних переворотів. Узагалі другу чверть XVIII ст. в Російській імперії називають епохою палацових переворотів і правління фаворитів. За короткий час на престолі змінилося декілька правителів: Катерина I (1725—1727 рр.), Петро II (1727—1730 рр.), Анна Іванівна (1730—1740 рр.), Іван VІ (і740—1741 рр.).

Нововведення царя ще не встигли вкорінитися. Це зумовило гостру боротьбу між новими дворянами, які здобували собі звання відданою службою, та нащадками бояр, князів, які прагнули відновити колишній вплив і цим обмежити владу царя.

Після вступу на престол доньки Петра I Єлизавети (1741—1761 рр.) влада нарешті стабілізувалася. За 20 років перебування Єлизавети на престолі було відновлено систему правління, започатковану Петром I, скорочено при дворі кількість іноземців-службовців.

Значною подією стало скасування в 1753—1754 рр. внутрішніх митних кордонів, що сприяло розвитку торгівлі. Водночас Єлизавета здійснила низку заходів, спрямованих на зміцнення становища дворянства. Так, поміщикам дозволялося збирати подушне, продавати своїх селян для здачі в рекрути.

Свідченням зміцнення Російської імперії стали її перемоги в Семилітній війні.

Наступником Єлизавети став її племінник Карл-Петро Ульріх (Петро Федорович), онук Петра I і Карла XII, що правив Російською імперією під іменем Петро III (1761—1762 рр.). Він був при владі лише 186 днів, але встиг видати указ про перехід церковних земель до держави, послабив гоніння на старообрядців. Найважливішою його справою став Маніфест про вольності дворянства, який скасовував обов’язкову службу для дворян.

Що стало умовою піднесення Росії у XVIII ст.?

Єлизавета. Художник Іван Вишняков. 1743 р.

Згідно з Маніфестом про жалувані грамоти дворянству й містам (1785 р.) за дворянами юридично закріплювали селян із нерухомим майном; дворян звільняли від податків, повинностей, тілесних покарань, обов’язку нести військову й державну службу тощо. У містах було створено міські думи, а міщан поділено на шість розрядів за майновим цензом. Для роздачі земель дворянам у країні було проведено секуляризацію монастирських земель. Відбувалася подальша централізація державного апарату. Катерина II зосередила у своїх руках усю виконавчу владу.

Петра III було усунуто від влади 28 червня 1762 р. внаслідок останнього у XVIII ст. палацового перевороту та вбито. Новою імператрицею стала його дружина Катерина II (1762—1796 рр.), яка була головною натхненницею заколоту. Період її правління назвали «золотим віком» Російської імперії.

Катерина II продовжила реформи, спрямовані на подальше зміцнення самодержавства. Отримавши владу з рук дворянства, вона діяла винятково в його інтересах. Так, імператриця остаточно перебрала на себе право видавати закони (укази). Вона заборонила кріпосним селянам подавати скарги на поміщиків до урядових органів, дозволила поміщикам засилати селян за провини до Сибіру, продавати селян без землі. У 1783 р. кріпосне право було поширене на Лівобережну Україну та Слобожанщину.

Вершиною дворянських привілеїв став Маніфест Катерини II від 21 квітня 1785 р. про жалувані грамоти дворянству й містам.

У 1775 р. імператриця здійснила адміністративну реформу. За нею територію Російської імперії було поділено на 50 губерній (замість 23), що, у свою чергу, складалися з повітів.

Катерина II скасувала «особливий прибалтійський порядок», реорганізувала управління Донським краєм. Було ліквідовано гетьманство на Лівобережній Україні та козацький устрій на Слобідській Україні (1765 р.). 3 серпня 1775 р. царським маніфестом було оголошено про ліквідацію Запорозької Січі. У 1781—1783 рр. було скасовано полково-сотенний адміністративний устрій і запроваджено загальноросійський адміністративний поділ.

Посилення кріпацтва, свавілля землевласників, важке становище уральських приписних робітників, утиски козацтва спричинили Селянську війну 1773—1775 рр. під проводом донського козака Омеляна Пугачова. Війна охопила величезну територію — Південний і Середній Урал, Західний Сибір, Башкирію, Пермський край, Прикам’я, Поволжя та Дон.

Незважаючи на ряд перемог повсталих над урядовими військами, повстання було жорстоко придушене, а кріпосницькі порядки проіснували аж до 1861 р.

Період правління Катерини II став часом розширення володінь Російської імперії. Завдяки майже безперервним війнам і дипломатичним домовленостям до Росії було приєднано такі території: Північне Причорномор’я та Кримський півострів, Північний Кавказ, частина Казахстану, Правобережна Україна, Білорусія, Литва, частина Фінляндії. Закріпилася Росія і в Північній Америці (Аляска, узбережжя Тихого океану). Росія розправилася зі своїми давніми противниками: Кримським ханством, Річчю Посполитою та Швецією.

Омелян Пугачов. Невідомий художник. 1774 р.

Працюємо з хронологією

Друга половина XVIII ст. — епоха освіченого абсолютизму.

1740—1786 рр. — правління Фрідріха II у Пруссії.

1762—1796 рр. — правління Катерини II у Російській імперії.

1780—1790 рр. — правління Йосифа II в Австрії.

Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?

  • Правління Марії-Терезії, Йосифа II, Фрідріха II, Катерини II характеризують як освічений абсолютизм.
  • Священна Римська імперія німецької нації після Тридцятилітньої війни залишалася роздробленою державою. Наймогутнішими німецькими державами були Австрія та Пруссія.
  • Спроба Пруссії на чолі з Фрідріхом II встановити своє домінування в Центральній Європі була невдалою.
  • Після смерті Петра I Росія вступила в епоху палацових переворотів, які були закономірним етапом у зміцненні абсолютизму в державі. У результаті змінилося становище дворянства, розширилися його права і привілеї.
  • У другій половині XVIII ст. завершився процес формування території Російської імперії.

Запитання і завдання

1. Перевірте набуті знання за навчальною грою «Чиста дошка». Правила гри. На дошці записані запитання за змістом параграфа. Відповіді на них учні та учениці мають знайти під час уроку. Після правильної відповіді на певне запитання вчитель/вчителька стирає його з дошки. Гра завершується, коли дошка залишається чистою. Можна організувати змагання команд.

Зразок запитань: 1) Що таке освічений абсолютизм? 2) Назвіть наймогутніші держави, що входили до складу Священної Римської імперії німецької нації. 3) Що таке Прагматична санкція? 4) Які народи були об’єднані під владою австрійських Габсбургів? 5) Які реформи здійснила Марія-Терезія? 6) Чим відзначилося правління Йосифа II? 7) В інтересах якого стану суспільства Російської імперії діяли Єлизавета і Катерина II? 8) Які територіальні придбання здійснила Росія в другій половині XVIII ст.?

2. Назвіть причини виникнення багатонаціональної Австрійської імперії. 3. Колективне обговорення. Що спонукало Марію-Терезію до реформ? Назвіть їхні основні результати. 4. Що мала на меті Катерина II, здійснюючи внутрішні реформи? 5. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, які заходи Марії-Терезії, Йосифа II, Фрідріха II та Катерини II можна охарактеризувати як прояв політики освіченого абсолютизму. 6. Які зміни відбулися у становищі російського дворянства впродовж XVIII ст.?

7. За додатковими джерелами підготуйте історичний портрет Марії-Терезії, Йосифа II або Фрідріха II (на вибір). Скористайтеся відповідним планом-схемою в електронному додатку до підручника. 8. Порівняйте внутрішню політику Єлизавети та Катерини II в Російській імперії. Відповідь подайте у вигляді таблиці.

9. Робота в парах. Обговоріть і визначте, чому сучасники не сприйняли частину реформ Йосифа II. 10. Колективне обговорення. Чи зуміла Росія у XVIII ст. подолати свою відсталість від провідних європейських держав? 11. Чому деякі сучасні історики називають освічене правління Катерини ІІ в Росії скоріше імітацією, ніж справжнім втіленням цієї політики?

Катерина II. Художник Федір Рокотов. 1763 р.

Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербтська (Катерина II) походила з роду небагатих німецьких князів. Її батько був генералом в армії прусського короля Фрідріха II. За його протекцією принцесу одружили з Петром Федоровичем. Після прийняття православ’я вона взяла ім’я Катерина Олексіївна. На відміну від свого чоловіка, розумна й честолюбна Катерина швидко вивчила російську мову та особливості національного характеру й способу мислення народу, чим заслужила його прихильність.