Історія України. Повторне видання. 9 клас. Гісем

Розділ VI. Україна початку XX ст. перед викликами модернізації

§ 24. Соціально-економічний розвиток українських земель

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ЗМОЖЕТЕ: визначати особливості розвитку промисловості й сільського господарства на українських землях; порівнювати, як відбувався їхній розвиток у складі двох імперій; пояснювати, яку роль у розвитку економічного життя відігравав кооперативний рух; характеризувати становище населення українських земель; пояснювати поняття й терміни: концентрація виробництва, монополія, синдикат, міграція, кооператив.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Якими були особливості розвитку промисловості на українських землях у другій половині XIX ст.? 2. Як розвивалося сільське господарство в Наддніпрянській Україні та на західноукраїнських землях у цей період? 3. Що таке кооперація? 4. Чим була зумовлена і як відбувалася трудова еміграція українців?

  • Чим була зумовлена нерівномірність промислового розвитку українських земель на початку XX ст.?

1. Розвиток промисловості. Економічний розвиток українських земель на початку XX ст. мав певні особливості.

По-перше, їх розподіл між двома імперіями не давав сформуватися єдиному господарському комплексу. У складі Російської імперії та Австро-Угорщини господарства розвивалися як окремі складові економік двох імперій. Найрозвиненішими галузями економіки на українських землях у складі Російської імперії були кам’яновугільна та металургійна, у складі Австро-Угорщини — нафтодобувна та лісообробна.

По-друге, у промисловості панівну роль відігравав іноземний капітал. Особливо чітко це виявлялося в Донецько-Криворізькому промисловому районі, де значна кількість шахт, рудників, заводів належала іноземцям. Так, у чорній металургії Півдня діяло 18 акціонерних підприємств, капітал 12 з яких повністю належав іноземним компаніям (бельгійським, французьким, британським, німецьким), а в інших був мішаним. Понад 25 % іноземного капіталу, вкладеного в економіку Російської імперії, припадало на українські землі. Зокрема, у вугільній промисловості іноземцям належало 63 % основного капіталу, у металургії — 90 %. У нафтодобувній промисловості на українських землях у складі Австро-Угорщини, яка давала 5 % світового видобутку нафти, контроль за іноземним капіталом (німецьким, британським, французьким) був повним.

По-третє, економічний розвиток окремих регіонів відбувався нерівномірно. Одні регіони й міста були промислово розвиненими: Донбас, Одеса, Харків, Катеринослав (тепер Дніпро), Миколаїв, Львів, Тернопіль, Чернівці; в інших — промисловий розвиток майже повністю був відсутній (Закарпаття, Волинь, Поділля, Чернігівщина тощо).

РОЗПОДІЛ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ (ЗА КРАЇНАМИ), ВКЛАДЕНОГО В ЕКОНОМІКУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ до 1917 р.

По-четверте, на початку нового століття після загальноєвропейської економічної кризи 1900—1903 рр. стали помітними високі темпи економічного зростання й інтенсивний розвиток машинобудування, електротехнічної та інших новітніх галузей виробництва.

Доменні печі заводу бельгійського товариства «Провідане» у Маріуполі. Початок XX ст.

Концентрація виробництва — зростання кількості великих підприємств і зосередження на них значної частини засобів.

Криза супроводжувалася скороченням кількості дрібних фабрик і заводів та поглиненням їх великими підприємствами. Унаслідок цього в промисловості відбувалася концентрація виробництва. На великих підприємствах Наддніпрянщини працювало понад 44 % всіх промислових робітників, у той час як у США — 33 %. П’ять металургійних заводів українського Півдня становили 25 % загальноросійського виробництва чавуну, а українські цукрові заводи Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського і Бобринського — 60 % цукру-рафінаду.

Концентрація промислового виробництва сприяла розгортанню процесу монополізації, тобто утворенню монополій у металургійній, кам’яновугільній, залізорудній, нафтодобувній галузях. Через відсутність конкуренції монополісти вдавалися до завищення цін на свою продукцію й отримували надприбутки навіть у кризові роки.

Найпоширенішою формою монополістичних об’єднань у промисловості стали синдикати. На початку XX ст. у Наддніпрянщині з’явилися синдикати «Продамет» (1902 р.), «Трубопродаж» (1902 р.), «Продаруд» (1908 р.), «Продвугілля» (1904 р.), «Дріт» (1908 р.) та інші.

Випуск основних видів продукції промисловості в Наддніпрянській Україні порівняно із загальноімперським у 1913 р.

1. Яких видів продукції в Наддніпрянській Україні виготовляли понад половину від загальноімперського виробництва? 2. Чи можна на підставі наведеної інформації зробити висновок про те, що промисловість Наддніпрянщини у складі загальноімперської мала характер сировинного придатка, а не виробника готової продукції? Обґрунтуйте свою думку.

Перша галицька рафінерія (нафтопереробний завод) у с. Печеніжин (зараз — село в Івано-Франківській обл.). Листівка 1895 р.

Цукровий завод у с. Капітанівка (зараз — село в Київській обл.). Початок XX ст.

Заготівля лісу в Галичині. Початок XX ст.

Поступово на українських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кривий Ріг — залізорудної, Правобережжя і певною мірою Лівобережжя — цукрової, Східна Галичина — нафтової та лісопереробної. До того ж ці осередки промислового виробництва набули загальноімперського значення.

Незважаючи на те що на українських землях був зосереджений значний промисловий потенціал, підпорядкованість імперському центру зумовлювала значні зміни у структурі економіки: понад 70 % продукції промисловості становили сировина й напівфабрикати.

На початку XX ст. у становищі робітників відбулися помітні позитивні зрушення: зросла заробітна плата, робочий день було законодавчо обмежено 11,5 годинами тощо. Проте ці зрушення стосувалися лише незначної частки кваліфікованих робітників, зайнятих у металургійній та металообробній промисловості. Решта робітників і далі жила в нестерпних умовах.

Кризу 1900—1903 рр. змінила економічна депресія 1904—1909 рр. Із кінця 1909 р. розпочалося економічне піднесення, що тривало до початку Першої світової війни. На 1913 р. Наддніпрянщина стала основним виробником багатьох видів продукції в Російській імперії.

  • Що гальмувало розвиток сільського господарства на українських землях у складі обох імперій?

2. Розвиток сільського господарства. Незважаючи на доволі стрімкий розвиток промисловості, більшість населення українських земель (80—90 %) було зайнято в сільському господарстві. Провідні позиції в землекористуванні й товарному виробництві сільськогосподарської продукції зберігали поміщицькі господарства. У різних регіонах частка поміщицьких земель коливалася від 40 до 60 %.

Характерною рисою землеволодіння селянства було збільшення кількості господарств унаслідок їх дроблення, що супроводжувалося постійним зменшенням земельних наділів. Спостерігалося таке явище, як аграрне перенаселення. Воно було зумовлене демографічним вибухом другої половини XIX ст. і неспроможністю промисловості, що лише розвивалася, поглинути велику кількість вільної робочої сили. Надлишок робочої сили становив близько 9,3 млн осіб. Близько 80 % селянських господарств становили незаможні селяни, заможних налічувалося лише 5—8 %. Такий стан селянського господарства не дозволяв швидко впроваджувати новітню агротехніку і технології. Частими були неврожаї та голод.

Сільське господарство було малоефективним, розвивалося на екстенсивній основі й працювало переважно на забезпечення власних потреб. Розвиток товарного виробництва був дуже повільним.

Жнива. Початок XX ст.

Косовиця на Волині. 1890 р.

Через злидні на початку XX ст. посилився процес еміграції селян з українських земель у складі Австро-Угорщини до Америки, а з українських земель у складі Російської імперії — у східні райони імперії. Напередодні Першої світової війни селяни-переселенці з Наддніпрянщини найбільші громади утворили в Нижньому Поволжі (400 тис. осіб), Казахстані та Середній Азії (790 тис. осіб), на Далекому Сході (460 тис. осіб). Ці райони компактного проживання українців отримали назву Сірий Клин і Зелений Клин.

Із Галичини й Буковини тільки протягом 1900—1910 рр. виїхало понад 300 тис. осіб, Закарпаття в 1905—1914 рр. залишили понад 400 тис. осіб.

Незважаючи на негативні тенденції, у сільському господарстві все ж спостерігався розвиток. Українські землі у складі Російської імперії відігравали провідну роль у товарному зерновому виробництві. На початку XX ст. в краї збирали понад 75 % від загального обсягу озимої пшениці в Російській імперії. Зберігалася й поглиблювалася сформована в попереднє століття районна сільськогосподарська спеціалізація. На Півдні переважало товарне зернове господарство, на Правобережжі — товарне бурякове виробництво, на Лівобережжі й Слобожанщині — товарне бурякове виробництво та вирощування тютюну. Товарне тваринництво у структурі сільськогосподарського виробництва посідало досить незначне місце.

У Галичині поміщики почали створювати багатогалузеві маєтки — промислово-рільничі господарства, де діяли промислові підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. Заможні селяни створювали господарства фермерського типу. Завдяки запровадженню нових досягнень агрономії та сільськогосподарської техніки валовий збір і середня врожайність культур поступово зростали.

Проте в краї й надалі не вистачало свого хліба, його доводилося завозити з Угорщини. Значно краще було розвинене тваринництво, яким більше займалися селяни (91 % поголів’я). Експорт худоби став одним із головних джерел прибутку населення краю. На Закарпатті традиційно розвивалося виноградарство.

  • Який зв’язок існував між кооперативним та українським національним рухом?

3. Кооперативний рух. Українські селяни, господарюючи в ринкових умовах, стикалися з багатьма проблемами: збут продукції, придбання техніки, отримання позик у банках тощо. Самостійно вирішити їх було дуже складно. Селяни, а також міське населення (дрібні ремісники й робітники) за допомогою українських громадських діячів об’єднувалися в різноманітні кооперативи (споживчі, виробничі, кредитні тощо). У тогочасних політичних умовах кооперативний рух для українців став засобом захисту їхніх соціально-економічних інтересів, сприяв формуванню вмінь брати участь у діяльності самоврядних економічних організацій, був школою підготовки майбутніх громадських діячів.

Збільшення кількості кооперативів обумовлювало необхідність створення кооперативних спілок. У 1901 р. виник Союз кредитової кооперації в Бердянську, у 1908 р. — Союз споживчої кооперації в Києві, у 1910 р. — Союз споживчої кооперації у Вінниці. Однак у 1913 р. влада, намагаючись підпорядкувати українську кооперацію та долучити її до системи російської кооперації, примусила ці спілки ліквідуватися. Упродовж 1900—1914 рр. кількість кооперативів у Наддніпрянській Україні постійно зростала. У 1900 р. тут діяло 450, у 1905 р. — 820, у 1910 р. — 2100 кооперативів усіх видів. У 1914 р. в селах і містах діяло 3020 споживчих і 2477 кредитних кооперативів. За цим показником українські землі посідали перше місце в Російській імперії.

Після «мертвого періоду» в розвитку кооперативного руху в Наддніпрянській Україні багато зусиль для заснування нових кооперативів доклав «артільний батько» Микола Левитський (1859—1936). Ще в 1887 р. він організовував перші легально зареєстровані хліборобські спілки (артілі) в краї, а також перші виробничі артілі в містах. Поширенню кооперативного руху сприяли численні статті Μ. Левитського про кооперацію та видана в 1901 р. брошура «Спілкова умова для хліборобських спілок». У 1905 р. в Полтавській, Київській та Подільській губерніях діяла найбільша в Російській імперії кількість споживчих кооперативів.

Торговий знак і реклама Союзу руських молочарських спілок

Процеси консолідації кооперативного руху не оминули й українські землі у складі Австро-Угорщини. Головним організаційним і координуючим центром українських кооперативів у Галичині був «Крайовий союз ревізійний», заснований у 1904 р. У 1914 р. він об’єднував 609 кооперативів. Майже 100 кооперативів діяли в «Руському ревізійному союзі», що перебував під керівництвом москвофілів. Кілька сотень українських кооперативів не входили до цих союзів. На Буковині в цей період діяло близько 150 селянських кас, що об’єднувалися в кооперативну спілку «Селянська каса» (1903 р.). На Закарпатті кооперативний рух був розвинений менше, а існуючі кредитні спілки входили до угорських кооперативних спілок. Загалом на 1913 р. у Галичині діяло 1300 кооперативів, приблизно 200 — на Буковині й кілька на Закарпатті. Працювали також польські й угорські кооперативні об’єднання.

Кооперативи, скуповуючи у своїх членів сільськогосподарську продукцію та постачаючи їм добрива, сільськогосподарську техніку, насіння тощо, сприяли занепаду патріархального устрою селянських господарств, їхньому залученню до ринкових відносин.

Важливе значення для зміцнення кооперативного руху мав Освітньо-економічний конгрес, який у 1909 р. у Львові організувало товариство «Просвіта». На конгресі представники українського кооперативного руху з Галичини й Буковини визначили основні ідейно-організаційні засади подальшої кооперативної співпраці.

  • Які верстви населення зазнали найбільших змін у суспільстві?

4. Зміни в становищі населення. Розгортання процесу індустріалізації на українських землях викликало чимало змін у суспільному житті. Провідні позиції поміщиків-землевласників у суспільстві послабилися.

Своє становище зберігали переважно ті, хто створював товарні господарства в сільськогосподарському виробництві, переробні підприємства, вкладав кошти (купував акції) у банки, заводи тощо. На Правобережжі такими були родини Бобринських, Потоцьких, Браницьких.

Усе більшими ставали вплив і значення буржуазії. Серед відомих представників тогочасної української буржуазії були родини Терещенків, Харитоненків, Римаренків, Симиренків та інші.

У зв’язку з розвитком промисловості відбувалося зростання кількості робітників. У промисловості українських земель у складі Російської імперії в 1910 р. було зайнято 475 тис. робітників. Найбільшими центрами стали Харків, Катеринослав, Київ, Миколаїв, Одеса, Юзівка, Маріуполь.

Перший металевий пароплав «Українець», побудований на Мліївському механічному заводі Яхненків-Симиренків. 1850 р.

Становище промислових робітників було важким. Робочий день тривав 12—14,5 години на добу. Значного поширення набула наднормова праця. Переважна частина підприємств працювала за відсутності техніки безпеки, що призводило до численних нещасних випадків. Заробітна плата не забезпечувала прожиткового мінімуму більшості робітників. Особливо низькою вона була на підприємствах легкої промисловості. Підприємці також зменшували зарплату робітників за рахунок штрафів. Нестерпними залишалися житлово-побутові умови робітників. У 1913 р. щонайменше 70 % гірників Криворізького залізорудного басейну жили в бараках.

На нафтових родовищах Галичини працювало 5—6 тис. робітників. Загалом у Східній Галичині діяли 700 промислових підприємств, на яких працювало 42 тис. осіб. Більшість із них становили українці. На Буковині й Закарпатті кількість промислових робітників не перевищувала декількох тисяч осіб.

  • На які сфери життя впливали промисловці-меценати?

5. Українські промисловці-меценати. Кінець XIX — початок XX ст. називають «золотою добою» українського меценатства. Завдяки меценатам відбулася активізація суспільно-культурної діяльності українських діячів. Розширилось і поле діяльності меценатів.

Меценати пропагували свої надбання, поширювали наукові знання, утворювали благодійні фонди. Наприклад, Богдан Ханенко передав до бібліотеки Київського Товариства охорони пам’ятників старовини і мистецтва шість томів власних «Старожитностей Придніпров’я». Крім того, йому належала ключова роль у заснуванні Київського художньо-промислового і наукового музею, відкритого в 1904 р. Зараз колекція Ханенків представлена в Державному музеї західного і східного мистецтва (Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків).

Багато уваги доброчинності присвятила родина Терещенків. Художнє зібрання Терещенків лягло в основу Київської національної картинної галереї та інших музеїв столиці.

Досить популярним ставало «садове» меценатство. Власники родових маєтків збирали предмети декоративно-прикладного мистецтва, картини, скульптури, бібліотеки. Самі ж садиби були шедеврами садово-паркового й архітектурного мистецтва. Митці зустрічалися і творили в маєтках Тарновських (Качанівка та Мотовилівка), Миколи Кондратьєва (Низи), княгині Наталії Яшвіль (Сунки та Княгиніно) тощо.

Зростала допомога школам, лікарням. Крім того, поширювалося соціальне благодійництво. Меценати піклувалися про жебраків, безпритульних, хворих тощо. Розширились і шляхи передачі коштів на благо закладів освіти. Це були духовні заповіти, стипендіальні фонди, пожертвування благодійним організаціям і земствам.

Василь Тарновський (молодший) був щедрим меценатом українських культурних надбань: зокрема, допомагав часопису «Київська старовина» в 90-х рр. XIX ст. і Київському історичному музею. У його садибі Качанівці збиралися видатні діячі української культури Μ. Костомаров, П. Куліш, Марко Вовчок, російські живописці І. Рєпін, Μ. Ге та інші. В. Тарновський зібрав велику колекцію козацько-гетьманської музейної та архівної старовини і створив унікальну збірку шевченкіани. Він видав альбом із фотографіями офортів Т. Шевченка, каталог своїх музейних колекцій, альбом гетьманів («Історичні діячі Південно-Західної Росії», автори В. Антонович і В. Бец).

У цей час активну участь у благодійницькій діяльності брали й жінки. Вони виступали опікунами освітніх закладів або головами благодійних товариств. Так Христина Алчевська стала організатором народної освіти. Багаті спадкоємиці Μ. Браницька та А. Гавриленкова збудували у своїх маєтках храми, церковно-парафіяльні школи, лікарні. Жінки з родини Терещенків були членами Ради київського відділу кураторства імператриці Марії Федорівни, який опікувався глухонімими.

Меценати і благодійники чимало зробили для розбудови міст, де вони жили або тримали свої маєтки, заводи, фабрики.

Лазар Бродський — підприємець, цукровий магнат, меценат. На його кошти утримувалися єврейська лікарня в Києві, заклади єврейської освіти. Також він фінансував будівництво установ загальноміського значення — Бактеріологічного інституту. Бессарабського критого ринку, підтримував розвиток трамвайного сполучення в місті. Саме коштом Л. Бродського була збудована найбільша в Києві Хоральна синагога.

Талановитого інженера і вченого Василя Симиренка більше шанували за кордоном. На Батьківщині він був відомий тільки вузькому колу української інтелігенції. І мало хто знав, що 10 % від своїх статків цукровар постійно віддавав на розвиток вітчизняної культури. На його кошти було видано кілька великих накладів «Кобзаря» Т. Шевченка, твори П. Чубинського, Μ. Драгоманова, Μ. Коцюбинського. Він підтримував Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові, громадське зібрання «Родина», Товариство допомоги культурі та науці. В. Симиренко фінансував періодичні видання «Київська старовина», «Рада» тощо, дарував кошти на будівництво друкарень. При цьому він всіляко уникав слави мецената.

Працюємо з хронологією

1900—1903 рр. — економічна криза в Російській імперії.

На підставі фактів, розглянутих у параграфі, сформулюйте судження про:

  • нові явища в розвитку економіки українських земель на початку XX ст.;
  • причини відсталості сільського господарства на українських землях;
  • кооперативний рух на українських землях на початку XX ст.;
  • зміни в соціальній структурі українського суспільства й становищі основних верств населення;
  • меценатство і благодійництво родин Терещенків, Симиренків, Ханенків, Алчевських, Тарновських, Бродських та інших.

Запитання та завдання

1. Перевірте набуті знання за навчальною грою «Відгадайте термін або історичне явище». Правила гри. Учні та учениці об’єднуються в команди по 5—7 осіб. Учитель/учителька загадує термін або історичне явище для кожної команди, записує їх на картці та вкладає в конверт. Кожна команда має за визначений час (3—5 хвилин) поставити вчителю/вчительці 10—12 запитань, щоб відгадати свій термін або історичне явище. Учитель/учителька може відповідати лише «так», «ні» або «частково». Перемагає команда, яка виконає завдання найшвидше або використавши найменшу кількість запитань.

2. Колективне обговорення. Якими були характерні риси розвитку промисловості на українських землях? 3. Охарактеризуйте розвиток сільського господарства на українських землях у цей період. 4. Яку роль у розвитку українського економічного життя відігравав кооперативний рух?

5. Робота в парах. Обговоріть та охарактеризуйте зміни в суспільному житті українських земель, спричинені розгортанням індустріалізації. 6. Визначте наслідки економічної кризи 1900—1903 рр. для економіки України. 7. Назвіть імена відомих представників тогочасної української буржуазії. Хто з них уславився меценатською діяльністю?

8. Робота в парах. Обговоріть і визначте, які проблеми були найважливішими для соціально-економічного розвитку українських земель на початку XX ст. Якими шляхами їх було можливо розв’язати? 9. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, що стало причиною розквіту меценатства та благодійництва наприкінці XIX — на початку XX ст.