Захист України. Профільний рівень. 10 клас. Фука

§ 21. Становлення Запорізької Січі та Козацького війська

Чим реєстрові козаки відрізнялись від низових січовиків?

• Передумови та причини утворення українського козацького війська. Реєстрові козаки • В історії національного та державного відродження України велику роль відіграло козацтво. Його виникнення стало закономірним, бо українські землі були частиною «Великого кордону», що розділяв дві цивілізації: землеробську і кочовиків. Вільні озброєні люди — козаки — оселилися на території Дикого Поля — нейтральної смуги між Кримським ханатом з одного боку і ВКЛ та Польським королівством — з другого.

Причинами утворення українського козацтва була наявність величезного масиву вільних земель степової зони, з багатими природними ресурсами, що приваблювали хоробрих та підприємливих людей — «уходників». До цього варто додати погіршення становища українського народу, що обумовлювало втечі селян і міської бідноти на окраїни Польської і Литовсько-Руської держав у пошуках кращої долі. Татарське прикордоння притягувало також молодих шляхтичів — шукачів пригод і воєнної здобичі.

Існування в умовах постійної воєнної загрози обумовило потребу появи в козацтва військової організації. На початку XVI ст. з’явились не лише самоорганізовані ватаги «уходників» і «здобичників», а козацькі війська. Це були збройні формування козацтва, створені урядовими старостами південних земель ВКЛ. Поступово з козаків постійних козацьких загонів прикордонних замків-фортець склалося городове козацтво.

Польща та ВКЛ у 1569 р. об’єдналися в одну державу — Річ Посполиту. У 1572 р. польський король Сигізмунд ІІ Август зарахував до складу збройних сил Речі Посполитої 300 заможних городових козаків і призначив їм державну платню. Цих козаків було занесено до особливого списку — реєстру. Це започаткувало появу реєстрових козаків (іл. 21.1). 1578 р. польський король Стефан Баторій збільшив реєстр до 500, а згодом до 600 козаків, надавши реєстровцям привілеї. Серед них: право на самоврядування, власне судочинство, звільнення від податків, право на землеволодіння. Такі козаки мали володіння у королівських маєтностях на території Середнього Подніпров’я. Центром реєстровців було м. Трахтемирів на Черкащині.

Іл. 20.1. Суцільнометалева бомбарда-гаківниця початку XVII ст.

Таким чином на Україні був узаконений новий суспільний стан — козацтво та його військова організація — «Військо його королівської милості Запорозьке». Кількість реєстровців зростала й сягнула 6-8 тис. воїнів

• Запорізька Січ. Організація та устрій • Козаки, які не входили до реєстру, проживали за порогами в нижній течії Дніпра. Вони створили військово-політичне об’єднання нереєстрових козаків, яке згодом одержало офіційну назву Вольності Війська Запорозького низового. Вони простягалась від середньої течії Південного Бугу на заході до Сіверського Донця на сході. На них універсалом короля Стефана Баторія 1578 р. поширювались права і вольності, надані Кошу Запорозької Січі. Військовим та адміністративним центром нереєстрових козаків була Запорозька (Запорізька) Січ. Низове козацтво після цього отримало назву запорожців, січовиків (іл. 21.2).

Іл. 21.2. Січовий козак

В основу поділу запорізького козацтва було покладено два принципи: військовий і територіальний. Як військо запорозька громада поділялася на 38 куренів, територіально — на округи (паланки). Курені розміщувалися в самій Січі, а назву отримували переважно від прізвищ отаманів-засновників або міст-метрополій.

Паланки були адміністративно-територіальними одиницями земель, де проживали запорожці. Центром кожної з них була фортеця-паланка. До 1768 р. на Запоріжжі було п’ять паланок, а згодом — вісім. Найбільша за площею південно-східна Кальміуська паланка межувала із землями Донського козацтва. Її центром була фортеця Домаха на місці сучасного Маріуполя.

Запорізькі Січі як військові та адміністративні центри низового козацтва проіснували понад 200 років, із середини XVI ст. до 1775 р. Протягом цього часу вони вісім разів змінювали місце розташування. Споруди Січі робили з неї справжню фортецю.

На Запорожжі керувалися звичаєвим правом. Вищим органом влади на Січі була рада, участь у якій брали всі без винятку козаки. До компетенції цього органу входило вирішення найважливіших питань: встановлення військового устрою, обрання старшини, вирішення питання війни та миру, ведення переговорів із іноземними делегаціями. Щороку відбувалися зібрання козацької ради на Різдво, Великдень і на Покрову.

Козацтво еволюціонувало від ватаг і загонів уходників та здобичників до юридично оформленого стану феодального суспільства з чіткими організаційними формами. Поступово наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. козацтво посідає провідне місце в суспільстві, замінивши князівську верству, що полонізувалась. Козаки стали політичним провідником українського народу, становлячи його військово-політичну еліту.

• Козацька зброя • У козацькому війську не було єдиних стандартів озброєння та амуніції, і кожний козак мав зброю згідно з його вподобаннями, здібностями, навичками володіння та матеріальними можливостями.

Основним видом холодної зброї у козаків була шабля — зазвичай угорсько-польського чи татарського типу (іл. 21.3). Це шаблі з довгим, до 90 см, плавно вигнутим клинком, як правило, з відкритим руків’ям, на перехресті іноді знаходився перстень для великого пальця, що забезпечувало надійніше утримання шаблі. Носили її при лівому боці у спеціальних піхвах. Іншими видами холодної зброї, поширеними у козаків, були келеп (бойовий молоток) та чекан — невелика сокира на короткому держаку. Застосовували і ножі — різних розмірів та форм з дерев’яними та кістяними руків’ями, також суцільно металеві. Списи використовувала і кіннота, і піхота. Вони мали металеві наконечники завдовжки 27—63 см, а держак — зазвичай 3,5-4 м. Головним видом метальної зброї у козаків був лук. Із часом він поступився ручній вогнепальній зброї, але в середовищі запорожців зберігався практично до кінця існування Січі. При стрільбі з лука вправний стрілець міг випустити за хвилину до 20-ти стріл на відстань до трьохсот кроків. Лучники носили за плечима сагайдаки, у яких зберігали до 30-ти стріл.

Іл. 21.3. Козацькі шаблі VII ст.

Вогнепальна зброя, яку носили або в спеціальній кобурі вершники, або на ремінці за спиною, була надзвичайно різноманітною. Відсутність стандартизації значно знижувала ефективність стрільби шеренгами. Основною вогнепальною зброєю козаків були мушкет (іл. 21.4) та рушниця, або аркебуза, яка була легшою та меншою за калібром. Калібр тогочасної рушниці становив 18-20 мм, довжина ствола, який виготовляли методом свердління, — 0,85-1 м. Дальність пострілу сягала 250-300 м. Іноді стволи були нарізними, що значно збільшувало (ледь не вдвічі) прицільну дальність пострілу, проте принаймні втричі зменшувало скорострільність. Основним був ударно-кремінний замок, набагато рідше колісний чи ґнотовий. Рушниця була доволі масивною зброєю — вона важила близько 7-ми кілограмів.

Іл. 21.4. Мушкети

Поряд із рушницями використовували гаківниці — потужніші та важчі рушниці калібром 25-30 мм і зі стволом завдовжки 1-2,5 м. Їх використовували як стаціонарну зброю, особливо під час облоги чи для захисту табору. Найменш потужним варіантом ручної вогнепальної зброї з коротким стволом був пістоль.

У козацькій армії артилерія спочатку рідко відігравала вирішальну роль у битвах та облогах. Запорожці віддавали перевагу легким гарматам, які давали змогу вільно маневрувати під час бою (іл. 21.5).

Іл. 21.5. Гармати запорожців

Лише гетьман Богдан Хмельницький створив артилерію як окремий рід військ. Він збільшив артилерійський корпус, закріпив за кожною гарматою власну обслугу. Також наказав встановити 15 малокаліберних гармат на двоколісні вози, які стали своєрідним прообразом бойової тачанки. Це була новація, і тут козаки випередили всю Європу

• Морські походи українського козацтва • Від часу виникнення козацтво нерозривно пов’язане з річками. Використання човнів під час походів на кримські улуси було настільки частим і ефективним, що вже у 1510 р. хан задумав модернізувати Очаківську фортецю, перегородити Дніпро ланцюгами, а малі річки — камінням.

Постійна конфронтація з турками примусили козаків створити свою флотилію. Козацький флот складався з легких та надзвичайно маневрених човнів — чайок (іл. 21.6). Вони рухалися завдяки веслам або вітрилам. Перевагою чайок було й те, що вони могли пришвартуватися до будь-якого берега, на відміну від великих і незграбних турецьких галер. Із XVI ст. козаки почали влаштовувати регулярні морські походи на турецько-татарські володіння на півдні України: Очаків (1508, 1516, 1523, 1528 та інші роки); Аккерман (нині — Білгород-Дністровський: у 1516, 1541, 1555, 1574, 1587, 1594 та наступних роках); Кілію — у 1576, 1595, 1598 роках, а також і пізніше.

Іл. 21.6. Козацька чайка

Визначним серед цих перемог був успішний морський похід запорожців навесні 1602 р. На 30-х чайках і кількох трофейних галерах вони прийшли під Кілію та розгромили турецький флот. 1606 р. запорожці штурмували фортеці Кілії та Білгорода.

Особливу винахідливість і кмітливість вони проявили під час взяття Варни — неприступної фортеці. Козаки, вивчивши місцевість, піднялися річкою вгору, обійшли місто-фортецю з флангу й відкрили вогонь із гармат і мушкетів. Штурм Варни завершився розгромом берегових укріплень і знищенням турецьких кораблів, які стояли на рейді. Наступного 1607 р. козаки на чолі з Петром Сагайдачним розбили турецьку флотилію під Очаковом. Восени 1608 р. запорожці взяли Перекоп, а 1609 р. на 16 чайках пройшли в гирло Дунаю і здобули Кілію, Ізмаїл, а згодом — Акерман (нині — м. Білгород-Дністровський) на правому березі Дністровського лиману.

1615 р. запорожці на 80 чайках пішли на Стамбул, гарнізон якого тоді нараховував 24 тис. яничар і 6 тис. сіпахів, і спалили два порти. Навесні 1616 р. козаки під проводом Петра Сагайдачного знову вирушили в похід проти турків. Запорожці дісталися узбережжя Криму й узяли місто Кафу (нині Феодосія), де знаходився найбільший ринок рабів-невільників. Козаки на чолі із Сагайдачним спалили в гавані турецькі кораблі, розгромили 14-тисячний турецький гарнізон і визволили кільканадцять тисяч невільників. Відтак козаки взяли штурмом Синоп і Трапезунд, де спалили 25 турецьких суден. Звістка про зруйнування турецьких фортець Кафи, Синопа і Трапезунда поширилася далеко за межі Османської імперії. За свідченнями очевидців, на той час на Запорожжі було 30-40 тис. козаків, вони мали 200-300 чайок. Перша чверть XVII ст. стала апогеєм слави козацького флоту. Досить згадати роль козаків у битві на Чорному морі в ході Хотинської війни 1621 р. Українські історики називають цей час героїчною добою козацьких морських походів.

Основними рисами козацького воєнно-морського мистецтва на той час були такі: по-перше, рішучість і активність дій, завдавання превентивних ударів з метою перехоплення ініціативи; по-друге, висока маневреність та мобільність; по-третє, швидка і більш-менш точна оцінка та урахування реальних обставин; по-четверте, ретельна підготовка удару; по-п’яте, жорстка військова дисципліна, тверде і безперервне управління особовим складом під час морських походів.

До цього слід додати раптовість нападу, постійну високу готовність до ведення бойових дій за будь-яких умов, уміння вести бій в умовах кількісної переваги противника, стійкий морально-психологічний дух запорожців.

• 1. Які привілеї були в реєстрового козацтва?
• 2. Схарактеризуйте Запорізькі Січі.
• 3. На які адміністративно-територіальні одиниці поділялись землі Вольностей Війська Запорозького низового?
• 4. Вкажіть основу організаційного устрою козацтва.
• 5. У чому ви вбачаєте сильні і слабкі сторони козацького озброєння?
• 6. З якою метою козаки здійснювали морські походи?