Захист України. Профільний рівень. 10 клас. Фука

§ 17. Збройні сили Руси-України. Війни Київської держави

З яких структурних частин складалось княже військо?

• Вплив зовнішніх і внутрішніх чинників на формування княжого війська • Після завершення Великого розселення слов’ян на великих територіях Центрально-Східної і Південної Європи утворився ряд слов’янських держав. Найбільшою за територією та кількістю населення була літописна Русь, яку історики згодом назвали Русь-Україна, Київська держава, Київська Русь, або Давньоруська імперія. Вона проіснувала два з половиною століття.

Початком цієї держави вважають 882 р., коли варязький князь Олег (Олаф) силою захопив центр князівства полян Київ і проголосив його столицею всіх східних слов’ян.

Перші правителі Руси-України — князі Олег, Ігор і Святослав, які зосередили свої зусилля на розширенні підвладних їм територій, підпорядкуванні Києву інших східно-слов’янських племінних княжінь, безпечному функціонуванні «шляху із Варяг у Греки», грабіжницьких походах на багату Візантію та виході до узбережжя Чорного моря. Це робилось силою зброї внаслідок переможних військових походів.

Формування могутнього руського війська та флоту було невід’ємною частиною державотворення.

• Комплектування княжого війська і його структура • В Олега та Ігоря основною складовою збройних сил була наймана варязька дружина. Не випадково літописець постійно ставить її на перше місце в переліку учасників великих воєнних походів на Візантію. Спільниками київських володарів ставали інші східнослов’янські дружини. Адже участь у воєнних походах і сплата данини були обов’язковими умовами підпорядкування племінних княжінь Києву.

Сина Ігоря та Ольги Святослава називають князем-воїном. Він також спирався на варязьку дружину. Більшу частину свого життя Святослав Ігорович провів у війнах та воєнних походах: розширив територію Руси на північному сході, підкоривши Києву в’ятичів — предків сучасних росіян, розгромив тюркський Хозарський каганат, захопив частину Болгарії, закріпив вихід Руси до Чорного моря між гирлом Дністра і Дніпра (іл. 17.1).

Іл. 17.1. Князь Святослав Ігорович

Княгиня Ольга, а згодом її внук Володимир Святославич перенесли основну увагу із загарбницьких походів на утримання та розвиток підвладних земель. Володимир Великий здійснив військову реформу — відмовився від послуг найманої варязької дружини. Варяги (нормани) відіграли свою роль у становленні Давньоруської держави, її війська та флоту і змушені були поступитись місцевій слов’янській військовій еліті. Щоб зміцнити свій вплив на підкорені племінні княжіння Володимир замінив місцевих правителів своїми синами.

Нові збройні сили формувалися за феодальним принципом: васали разом зі своїми загонами служили у війську сюзерена — Великого князя Київського.

За часів єдиної Давньоруської держави київський князь у разі війни створював військо із власної дружини, дружин залежних від нього регіональних князів і народного ополчення. Князь був зобов’язаний не тільки організувати військо та утримувати дружину, а й будувати й зміцнювати укріплення, готувати оборону.

Із середини XII ст. ця форма правління суттєво змінилася. Держава об’єднувала автономні удільні князівства й землі, правителі яких зовсім не вважали себе зобов’язаними коритися київському володареві й воліли вступати з ним у договірні відносини. Відтепер для участі в походах і битвах проти головної загрози — степовиків-половців — об’єднувались усі наявні на Руси сили: дружинники Київського князя, удільних князів, загони васалів-бояр, міське й сільське ополчення. У сутичках між князями або для боротьби із загонами кочовиків використовували лише князівські дружини.

Дружина поділялася на старшу й молодшу. До старшої належали представники боярських родів. Це були нащадки племінних князів та перших дружинників-варягів. Належність до дружини була спадковим правом бояр. Молодша дружина — це лицарська молодь, що походила з боярських родів і готувалася до військової служби. До молодшої дружини належали й менш визначні та незаможні бояри.

Поряд із князівською дружиною діяло народне ополчення (вої), яке спиралося на територіальну систему комплектування і скликалося безпосередньо в час ворожих нападів із міщан і селян-хліборобів однієї місцевості. Склалася так звана десяткова система управління (тисяцький - соцький - десяцький). Мобілізаційний округ, який називали «тисячею», був воєнно-оборонною територією.

Структурний поділ руських військ у бою, за повідомленнями літописців, був переважно тричленний. Головний полк — «чоло» і два бічних — «крила». Оскільки «чоло» першим стикалося з ворогом, очевидно, воно виступало вперед, а втрати були найбільшими саме в цьому передовому полку. Воїни бились у пішому строю. Згодом головний полк у наймогутніших руських князів складався, як правило, з важкоозброєної лицарської кінноти і завдавав найбільших втрат противникові. Історики підкреслюють, що тричленний поділ сил виявився дуже стійким і застосовувався в руському війську протягом XII ст. і першої половини XIII ст.

Військо княжої Руси-України не було регулярним, постійно готовим до війни. Воно збиралося в час нападу ворога або в похід, який визначав князь. Такий тип мобілізації на Руси називали «совокупити вої та дружину». Мобілізаційний процес тривав доволі довго. Це послаблювало оборонний потенціал Руси. Тому князь Володимир Мономах застосував нову тактику боротьби з кочовиками. Замість захисту він організовував глибокі рейди вглиб Степу. Нищив стійбища кочовиків, захоплював великий полон, ослаблював військовий потенціал половецьких орд.

• Чисельність війська і війни Руси • За часів Ярослава Мудрого відбулась остання велика війна Руси з Візантією. Київські князі перейшли переважно до «шлюбної дипломатії» — укладали мирні угоди із сусідніми державами, скріплюючи їх міждинастичними шлюбами. Однак це не означало припинення війн взагалі. Із кінця XI ст. у південноукраїнських степах поселились кочовики-половці. Стали регулярними їхні набіги на прикордонні землі. Опір кочовикам ускладнювали внутрішні міжусобні війни численних нащадків Ярослава Мудрого. Окрім того, не виключені були локальні війни із прикордонними правителями — польськими, угорськими, литовськими.

Не з’ясованим досі лишається питання чисельності давньоруських військових загонів. Оскільки спеціального письмового обліку воїнів не вели або він невідомий сучасним історикам, то дослідники використовують комплекс інших джерел (археологічних, демографічних, етнографічних та ін.) для розв’язання цієї проблеми.

У літописах можна знайти відомості про значну кількість війська, особливо в найдавніші часи. Олег у поході на Константинополь 907 р. мав, кажуть, 2000 човнів по 40 воїнів, тобто 80 000 війська. Сили Святослава в другому поході на Болгарію, як стверджували греки, становили 60 000, з них у боях полягло начебто 38 000. Ці великі числа не витримують критики істориків. Літописи подавали свої відомості за давніми переказами або з чуток, не перевіряючи їхньої достовірності, а часто і прибільшували, щоб цим уславити перемогу своїх князів або змалювати погром ворога.

В оповіданнях сучасників або й самовидців, що на власні очі бачили бої, кількість військ значно менша — часом така мала, що тепер нам важко повірити, як такими дрібними силами велись війни. У 1068 р. на Русь напали половці. Князь чернігівський Святослав Ярославич силкувався зібрати для оборони всі можливі сили, але зумів стягнути тільки 3000 воїнів. Із цією потугою він пішов у бій з половцями, яких, за повідомленням літопису, було 12 тис., і подолав їх. У 1073 р. половці знову напали на Київщину. Київський князь Святополк Ігорович мав війська лише 700 отроків — членів молодшої дружини — і більше не міг зібрати, бо «земля збідніла через війни». Печатник Курило 1241 р. привів Данилові 3000 піхоти і 300 кіннотників. Це, за словами визначного історика українського війська І. Крип’якевича, — найбільша кількість дружини, про яку читаємо в літописах того часу.

Але дуже часто князі йшли в бій із значно меншими силами. У битві з уграми 1077 р. Давид Ізяславич мав 100 вояків, його союзник половецький хан Боняк — 300. Із таким військом вони провели успішний бій. У 1152 р. князь Михалко пішов на половців зі 100 людьми дружини й 1500 союзників-берендеїв і переміг ворога. Данило в 1231 р. в одному з епізодів міжусобної війни мав при собі тільки 18 вірних отроків, а в бою з польсько-угорським військом під Ярославом 1245 р. на підмогу воєводі Андрієві вислав лишень 20 «вибраних мужів».

Учені, спираючись на східні джерела, підрахували, що військо Батия, яке насунуло на Русь, нараховувало не мільйон воїнів, як писали руські літописці, а 140 тис. бійців. Це було велетенське на той час військо. Приблизно по 5000 воїнів мали б полки окремих держав-князівств періоду роздробленості Давньоруської імперії.

Основа князівського війська, дружина, складала від кількох сотень до кількох тисяч воїнів.

Для прикладу, пригадаймо відомий сюжет з історії потужної Галицько-Волинської держави — перемогу князівської дружини Данила Галицького над німецькими рицарями-тамплієрами у березні 1238 р. під м. Дорогичин. З польських джерел відомо, що рицарів було 14, кожен із них мав 10-15 озброєних слуг. Таким чином, військо рицарів нараховувало приблизно двісті воїнів.

Історики війська особливо наголошують на тому, що князівські воєнні усобиці періоду Середньовіччя не можна порівнювати із сучасними бойовими діями. У часи Руси-України під час війни не було ні суцільної лінії фронту, ні таборів для військовополонених, ні обов’язкової загальної мобілізації, ні евакуації виробничих потужностей тощо. Князівські усобиці взагалі інколи скидалися на великі лицарські турніри.

• Озброєння княжих військ і тактика бою • Великого значення надавали озброєнню воїнів.

Зброю поділяли на оборонну і зачіпну (наступальну). До оборонної належали шолом, щит і броня (панцир) — сорочка з отвором для голови та короткими рукавами, зроблена з дрібних металевих кілець, сполучених одне з одним. До зачіпної зброї належали спис (копіє), а також меч, шабля, бойова сокира і лук зі стрілами.

Спис мав залізне вістря у формі видовженого листка, з отвором, щоб насаджувати на древко. Списи використовували важкоозброєне військо, піхота та кіннота. Залежно від роду військ, списи були різної довжини — від 1,5 м до 2,5 м. Зі списами полки йшли в наступ. У бою князь повинен був першим кинути спис, а якщо князь помирав, то списи ставили біля його гробниці.

Усі руські воїни мали при собі меч завдовжки 1 м з масивною ручкою, часом посрібленою і прикрашеною орнаментом. Меч, окрім бойової функції, мав престижне значення. Поширеною була шабля — трохи довша від меча (доходила до 1,2 м), а також легша і зручніша від нього. Сокиру використовували як зброю для наступу. В описах боїв її рідко згадують, частіше — топірець як підручну зброю.

З давніх-давен слов’янам був відомий лук зі стрілами, які носили в сагайдаку. Завдяки цьому виду зачіпної зброї в княжу добу поширилися лучники, яких називали «стрільцями» (іл. 17.2). Крім стрільців, у княжому війську був такий рід військ, як оружники (озброєні повною зброєю — бронею, шоломом, щитом, мечем і списом) (іл. 17.3). Оружники і стрільці становили основу піхоти. У X ст. з’являється і кіннота.

Іл. 17.2. Стрілець

Іл. 17.3. Оружники

Самостійним родом руських військ кіннота стала лише в XI ст.

Військо перед боєм вишиковували в бойову лаву та об’єднували в полки, одні з яких стояли посередині — «чоло», інші утворювали два бічні крила. Князь керував боєм, розпоряджався, коли яка частина війська має вступити в бій. За особливу честь вважали йти в перших лавах на ворога, бо перший удар нерідко був вирішальним. Інколи бій починався не одразу. Озброєне та впорядковане військо стояло на місці й чекало, поки ворог першим розпочне битву. Часом обидві сторони намагалися спровокувати одна одну глузуванням та жартами. Битву в Київській Руси називали «бій», «січа», «брань», «полк», а розпочинав її князь. Князівську звитягу й мужність особливо цінували в давньоруському суспільстві, коли воєначальник зазвичай бився в першому ряду своїх ратників.

Середньовіччі битви переважно відбувалися у відкритому полі. Бої за місто чи фортецю мали другорядне значення. Бойові шикування війська княжої доби були, як сказано вище, досить простими. Дещо складніший бойовий лад спостерігаємо в нещасливому поході новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185 р. перед боєм над Сурлієм. Тут відзначався виразний поділ на дві бойові лінії. У першій виступали легкоозброєні сили: стрільці, половецькі союзники, боярська молодь; у другій лінії — три полки князів, у яких була дружина й ополчення. Усе це була кіннота.

У княжій Україні-Руси успішно розвивалося не лише сухопутне військо, а й діяв доволі потужний флот. Про його чисельність та ходові якості свідчать успішні походи Руси на Константинополь (нині — Стамбул). Територія Київської Руси порізана густою мережею судноплавних рік. Дніпро, Десна, Прип’ять, Дністер, Буг і Сян були основними шляхами сполучення і в мирний, і у воєнний час. Перші човни «однодеревки», що використовували русини, були різних розмірів, плоскодонні, їх споруджували з видовбаних чи випалених колод столітніх дерев.

Новий розвиток суднобудування розпочався з приходом на наші землі варягів, що були найкращими мореплавцями Європи. З дуба вони будували великі судна, основу яких творила довга балка, до якої прибивали вигнуті поперечні ребра — шпангоути. Уздовж корабля влаштовували низькі лави для веслярів, що мали весла до 3 м завдовжки. Кермо було в задній частині човна, а посередині стояла щогла, висота якої сягала 20-ти метрів. Вітрила шили з грубого полотна або з тоншої дорогої тканини — паволоки. Такий корабель мав добрі ходові якості, був стійким та маневреним. З літописів відомо про кілька типів суден: човен, лодія, судно, що відрізнялися одне від одного розмірами (іл. 17.4).

Іл. 17.4. Давньоруський корабель-лодія

Княжа Русь-Україна мала достатньо розвинуту для середньовіччя військову організацію. Військо сприяло внутрішній консолідації держави. Київська Русь була непоборним щитом проти кочовиків, надійною загорожею, за якою безпечно розвивалася західноєвропейська культура.

• 1. Опишіть структуру княжого війська.
• 2. Яким чином комплектувалось військо Давньої Руси?
• 3. Розкрийте суть мобілізаційної системи на Русі.
• 4. З ким воювали давньоукраїнські князі?
• 5. Якою була чисельність князівських військ?
• 6. Дайте характеристику озброєння княжого війська. Порівняйте його із зброєю давніх слов’ян.