Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 10 клас. Фасоля - Нова програма

МОДЕРНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА

Український модернізм... видозмінював европеїзм-модернізм і перестворював національну культуру і національну традицію... долучався до процесів націотворення.

Т. Гундорова, літературознавець

Читацький путівник

Навчальні цілі теми «Модерна українська проза»

Знання:

сутність, філософсько-естетичних концепцій, що вплинули на творчість українських митців-модерністів; основні течії модернізму, самобутність їх прояву в українській літературі, музиці, образотворчому мистецтві; зміст літературознавчих понять психологічна новела, імпресіонізм, експресіонізм, символізм, неоромантизм, екзистенціалізм.

Уміння:

розкривати особливості прояву стильових течій модернізму в українській літературі; проілюструвати еволюцію стилю українських прозаїків-модерністів; розкривати пантеїзм світобачення героїв, виражений через побут, звичаї, обряди, почуття, мораль; виявляти ознаки певної стильової течії модернізму у виучуваному творі; розкривати символічний зміст назви; пояснювати образи-символи твору; аналізувати роль художньої деталі у відтворенні психологічного стану героїв.

Ставлення:

переконаність у важливості благотворного впливу краси природи, почуття кохання на людину; усвідомлення рівності жінок і чоловіків в усіх сферах суспільного життя як необхідної умови розв’язання актуальних політичних, соціально-культурних та психологічних проблем.

Явище модернізму в українській літературі було самобутнім і відзначалося наявністю в модерному творі ознак реалізму й романтизму, синтезом різних стилів модернізму, єдністю громадянського й особистісного начал. Так звана «нова школа» в прозі творчістю М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської та інших митців утверджувала переорієнтацію вітчизняного словесного мистецтва на новітні досягнення естетичної думки європейських літератур, відходу від традиційно притаманного українському письменству етнографізму, фольклоризму, побутописання.

Найпоширенішими напрямками в прозі були імпресіонізм, експресіонізм, неоромантизм. У творчості кожного конкретного письменника можемо спостерігати увесь комплекс стильових ознак, притаманних модерністським напрямам, хоча на перший план виступає домінантна ознака. Наприклад, у М. Коцюбинського імпресіонізм у поєднанні з менш вираженими ознаками неоромантизму, символізму, експресіонізму.

Настанова на зображення внутрішнього світу особистості зумовила зміну акцентів у розкритті традиційної для української літератури «селянської» теми. Якщо в реалістичному творі вона реалізувалася через дослідження проблеми «людина і суспільство», то тепер розглядалася крізь призму стосунків «людина — людина». Обґрунтовуючи поведінку, вчинки героя, письменники відштовхувалися не від соціальних причин, а від внутрішньої логіки розвитку характеру, зосереджувалися на аналізові змін у психології героя в його зіткненні з реальністю, прагненні реалізувати себе. Етнографізм і побутовізм змінюються психологізмом.

Об’єктом дослідження стають актуальні для українського соціуму теми героя і маси, вождя і народу (І. Франко, Леся Українка), морально-етичні проблеми сенсу людського життя, «добра і зла», «життя і смерті» тощо.

У літературі модернізму присутні сильні особистості, що творять себе і своє життя. Прикметно, що такою «сильною особистістю» часто стає жінка (О. Кобилянська). Герої перебувають у межовому стані. Увага автора прикута до їхніх страждань, проявів внутрішньої сутності в умовах екзистенційного вибору (В. Стефаник), що настає не у виняткових обставинах, а в буденному житті.

У пошуках точки опертя для своїх героїв і самих себе в нових соціальних умовах погляд митців усе частіше звертається до християнських, національних і загальнолюдських цінностей. У творах з’являються біблійні мотиви, образи, асоціації, алюзії (Леся Українка, О. Кобилянська, В. Стефаник), що зумовлює вживання філософської, релігійної лексики.

Художній твір стає ускладненим, позбувається прямолінійності вираження авторського погляду на світ. Читач відчуває себе «закинутим» у художню реальність тексту, і, позбавлений супроводу, з огляду на свої моральні цінності долучається до співтворчості з автором. Етична свобода, яку отримує читач, виявляється у можливості множинності інтерпретацій художнього тексту.

Характерним для модернізму є ущільнення письма, дії в часі й просторі. У тексті замість розлогих описів (подій, пейзажів, портретів, характеристик тощо) подаються окремі фрагменти, деталі, штрихи (М. Коцюбинський, В. Стефаник). Зовнішній конфлікт твору посилюється внутрішнім, що створює додаткову напругу, динамічність розвитку дії (О. Кобилянська, В. Стефаник). Динамічним стає навіть пейзаж (М. Коцюбинський, Леся Українка, О. Кобилянська).

Стиль викладу відзначається уривчастістю, емоційністю, які «забезпечуються» ритмом фрази, уживанням алітерацій, асонансів, відокремлених членів речення, неповних і «обірваних» речень, пауз, художнього обрамлення та ін. (В. Стефаник, М. Коцюбинський).

Відзначаються новизною й засоби відтворення психологічного стану персонажа. Усе частіше письменники звертаються до внутрішнього мовлення, невласне прямої мови, монологів, «потоку свідомості», самопсихоаналізу героя (М. Коцюбинський).

Модерністи не описують (світ, героя тощо), а відтворюють (переживання, настрій). Розвиток почуттів, самопізнання, зміни внутрішнього стану стають рушійною силою розвитку сюжету (М. Коцюбинський).

Активно використовуються художні засоби суміжних мистецтв, здебільшого живопису й музики. Кожен стиль і навіть письменник мають «свій» колір. Скажімо, кольором тривоги у М. Коцюбинського («Сміх») є жовтий, у Лесі Українки — червоний.

Імпресіоністи зосереджуються на фіксації миттєвих вражень, найтонших душевних порухів, нюансів певного емоційного стану людини.

Їхні твори вирізняються умовністю, фрагментарністю зображеного. Мова сповнена складною асоціативністю й метафоричністю. Речення часто уривчасті, активно використовуються безсплучникові конструкції, інверсія. Освоюються й поширюються в літературі так звані «малі форми»: шкіц, етюд, новела, поезія в прозі. Роман втрачає домінуючі позиції і також набуває нових ознак (ліризм, фрагментарність).

В українській літературі XIX століття поетика імпресіонізму найповніше відбилася у творчості М. Коцюбинського, частково В. Стефаника, О. Кобилянської. Для українського імпресіонізму характерним є сильний лірико-романтичний струмінь, що споріднює його з неоромантизмом і символізмом («Тіні забутих предків» М. Коцюбинського).

На відміну від імпресіонізму, який був мистецтвом передачі враження автора від постійних змін навколишньої дійсності, експресіонізм ґрунтується на концепції вираження авторського ставлення до життя.

Митці-експресіоністи обстоювали думку, що мета мистецтва — показати антигуманну сутність епохи технічного прогресу, залежність людини від власних інстинктів та тиску соціуму. Використовуючи засоби художньої виразності — гротесковий або фантастичний початок, свідомі деформації картин дійсності, абстрактні узагальнення, «нанизування» образів, — письменники відтворювали глибоко особистісне ставлення до зображуваного.

Експресіонізм за своєю сутністю є противником спокою, урівноваженості, гармонії. Його приваблюють ситуації конфлікту, кризи.

Основними ознаками експресіонізму в українській літературі є: зосередженість на глобальних проблемах (війна, голод); трагічність світосприйняття героїв, вияв сильних, яскравих почуттів; підпорядкованість художніх засобів зображення прагненню передати почуття в їхньому крайньому прояві: прийом калейдоскопічного зображення (емоційно насичені картини, що швидко змінюють одна одну); емоційно забарвлена лексика; використання тропів з метою нагнітання емоцій; наявність гротескового або фантастичного початку; контрастність кольорів. Улюблений художній засіб експресіоністів — гіпербола. Сюжет експресіоністського твору часто починається з найтрагічнішої події.

В українській прозі експресіоністичні тенденції властиві творчості В. Стефаника, В. Винниченка, О. Кобилянської, Ю. Федьковича.

Визначальною рисою неоромантизму, як і романтизму, є спроба подолання розриву між ідеалом та дійсністю завдяки внутрішньому потенціалу особистості, здатної перетворити бажане на дійсне. У неоромантичних художніх творах змальовується яскрава, неповторна індивідуальність, що вирізняється з маси і протистоїть злу, сірості повсякдення навіть у безнадійній ситуації. Головна увага автора зосереджується на відтворенні духовного світу людини, а не суспільно-соціальних подій.

До специфічних рис українського неоромантизму відносимо ігнорування матеріалістичного світосприйняття; домінування чуттєвої сфери людини, емоційно-інтуїтивного пізнання над логічним; прагнення згармонізувати ідеал з життєвою правдою; естетизм. Питомо національною ознакою є те, що український неоромантизм «вивів поняття нації за межі селянства, акцентував на провідній ролі інтелігенції. І вбачав цю роль не в тому, щоб інтелігенція «ішла в народ», а в тому, щоб творила високу культуру і до неї піднімала трудящу людність». Це дало змогу вивести літературу «за тісні межі провінційного побутовизму, етнографізму на ширші обрії художнього освоєння світу, зберігши глибинний національний колорит» (В. Пахаренко).

Неоромантичні тенденції в українській прозі знайшли найповніше вираження у творчості О. Кобилянської.

Символізм — метод і напрям модернізму, основним стильовим прийомом якого є перетворення конкретного художнього образу на багатозначний символ.

Засобами мистецтва слова митці-символісти досліджували конфлікт між духовними устремліннями людини і буденністю її повсякденного життя. Визнаючи самоцінність мистецтва, яке є вищим за життя, символісти використовували нові ритмічні та звукові форми, запровадили вільний вірш, розширили палітру засобів художнього вираження, поетичну образність і стилістику.

Особливістю національного прояву напряму в прозі є розмитість межі між символізмом і неоромантизмом.

Яскравим прикладом поєднання рис символізму й неоромантизму є твори О. Кобилянської «Царівна», «Людина», «Impromptu phantasie» та «Valse melancolique».

Запитання і завдання

1. У чому виявлялася самобутність культурно-естетичного феномену українського модернізму?

2. Назвіть основні ознаки модерної української прози.

3. Коротко охарактеризуйте стильове розмаїття українського прозового модернізму початку XX століття.

4. Викладіть матеріал розділу у формі таблиці (схеми, опороного конспекту).

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

17 вересня 1864 — 25 квітня 1913

Сонце! Я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?

Михайло Коцюбинський

Любов і краса — це ті діаманти, які він вишліфовував із непоказних камінчиків та заховував у вічний скарб нашої національної культури.

Володимир Гнатюк

Михайло Коцюбинський — письменник-модерніст, один із тих, хто закладав основи модерної естетики й формував канон модерної прози XX століття. Видатний естет і людинознавець, художник слова, майстер імпресіоністичного малюнка — ключова постать національної літератури. Його індивідуальна творча манера неповторна й оригінальна як за способом художнього трактування подій, життєвих явищ, так і за відтворенням психологічного стану героїв.

У створеному М. Коцюбинським світі панує сонце. Недарма його називають сонцелюбом, сонцепоклонником. Сонце, природа, людина — три виміри творчості митця.

Читацькі діалоги

У творчості Михайла Коцюбинського наскрізними є естетизм, глибокий гуманізм і висока духовність. Вона присвячена людині....

Знайомство здалеку і зблизька

Портрет. «Найбільше враження зробили на мене його великі, замріяні, глибоко проникливі очі. Він мав статну, вище середнього зросту фігуру; красивої форми, чисто, до блиску виголену голову, прекрасні вуса, які йому дуже йшли і прикрашали його обличчя. Одягнутий був у білий, елегантно пошитий костюм. Узагалі в його постаті, одязі й манерах було стільки простоти, скромності і в той же час відбивалось якесь внутрішнє благородство і привабливість. Рухи його були скупі, жодного зайвого жесту, голос проникливий,

прекрасного баритонового тембру, який запам’ятовувався і глибоко западав у серце. Від першої зустрічі з Михайлом Михайловичем у мене залишилось враження про нього як про надзвичайно розумну, культурну, виховану людину» (М. Микита, український співак).

Життєва позиція. «Будьмо передусім скрізь українцями — чи то в своїй хаті, чи в чужій, чи то в своєму краї, чи на чужині. Хай мова наша не буде мовою, якою звертаються лиш до челяді... Хай вона бринить і розгортається в нашій родині, у наших зносинах товариських, громадських, у літературі — скрізь... Не попускаймо собі навіть у дрібничках. Несімо прапор справи нашої в дужих руках... не відділяймо слово від діла...» (М. Коцюбинський).

Захоплення. Захоплювався українськими народними піснями, любив слухати лірників та бандуристів, яких часто запрошувала мати. Багато пісень потім інсценізував із сестрами й братами, розігрував їх сюжет.

«Квіти — це була його пристрасть і розкіш, і треба було бачити, як його очі іскрилися і гуляли з утіхи, коли переходив царинкою, засіяною сотками різних квітів. Не міг здержатись, щоб не запитати когось про їхню місцеву назву, яку не раз записував собі, додаючи до неї й ботанічну назву...» (В. Гнатюк, етнограф).

На роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці. Квіти, відомі тепер у ботаніці як «гвоздики Коцюбинського», Михайло Михайлович привіз з острова Капрі. Із Чернігова, де жив тоді письменник, італійська гостя розійшлася по всій Україні.

Сторінки життєпису. Народився Михайло Коцюбинський 17 вересня 1864 року в м. Вінниці в сім’ї дрібного службовця Михайла Матвійовича, нащадка старовинного боярського роду.

Батько був людиною доброчесною й працьовитою, але запальною й нестриманою, мав від природи неврівноважену вдачу, не міг терпіти утисків начальства й несправедливості.

Складні стосунки з керівниками були причиною частої зміни роботи.

Мати, Гликерія Максимівна Абаз, походила з польської шляхти. Саме під впливом матері та народних пісень у хлопчика рано розвинувся інтерес до літературної творчості: «Первак, я був улюбленцем в сім’ї. Особливо з матір’ю, од якої я дістав її психічну організацію, чутку і вражливу. Ми були у великій приязні. І власне їй завдячую я нахил до всього гарного та любов і розуміння природи».

Коцюбинські: Михайло Матвійович та Гликерія Максимівна. Фото

Дитинство і юність майбутнього письменника минали у містечках і селах Поділля.

Навчався в початковій школі, потім у духовному училищі м. Шаргорода (1876—1880). Знання з літератури, філософії, природничих наук Коцюбинський здобував самотужки, наполегливою самоосвітою.

У 1882 р. у Вінниці Коцюбинський згуртовує навколо себе передову молодь: організовує гурток, учасники якого вели запальні розмови про долю народу, про шляхи боротьби за соціальну справедливість, читали заборонену літературу. 18 квітня 1883 р. жандарми вчинили перший обшук на квартирі Коцюбинського, а після другого (1884 р.) за ним було встановлено негласний нагляд поліції.

У 1891 р. юнак склав іспит на народного вчителя при Вінницькому реальному училищі, а відтак працював домашнім учителем у с. Лопатинцях, де вів освітню роботу серед селян, записував фольклор.

У 1892—1893 рр. Коцюбинський був членом нелегального громадсько-культурного товариства «Братство тарасівців». У своїй програмі «тарасівці» звинувачували царизм, який проводив політику асиміляції народів, нищення націй, висували ідею українського національного відродження. Члени товариства закликали порушувати питання «прана вкраїнської нації» «скрізь, де тільки можливо», зокрема й у літературі. До «Братства тарасівців» входили такі відомі українські письменники й громадські діячі, як Борис Грінченко, Володимир Самійленко. Ідеї «Братства» відображені в казці Михайла Коцюбинського «Хо».

У 1892-1896 роках М. Коцюбинський працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду — філоксерою. Робота в селах Бессарабії і Криму дала йому матеріал для написання циклу «молдавських» («Для загального добра», «Дорогою ціною») і «кримських» («В путах шайтана», «На камені», «Під мінаретами») творів.

З листопада 1897 р. до березня 1898 р. обіймав різні посади в редакції житомирської газети «Волинь».

У 1898 р. оселився в Чернігові. Працює в Чернігівському земстві. Із вересня 1900 до 1911 року — у міському статистичному бюро.

У Чернігові М. Коцюбинський зустрів свою майбутню дружину — Віру Устимівну Дейшу. Тут виросли їхні діти — Юрій, Оксана, Ірина, Роман. Письменник брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців.

«Чернігівський період» найплідніший у творчій біографії митця. Тут з’явилися твори, що принесли авторові світову славу: «Intermezzo», «Цвіт яблуні», «Дорогою ціною», «Хвала життю», «Fata morgana», «Тіні забутих предків».

Пам’ятник М. Коцюбинському, м. Чернігів, парк Болдина гора

Останні роки життя письменника позначені різким погіршенням здоров’я, загостренням хвороби серця.

Він пішов у засвіт 25 квітня 1913 р. на 49-му році життя, у пору розквіту таланту, сповнений творчих задумів.

За передсмертним бажанням М. Коцюбинського поховали в Чернігові на Болдиній горі, в гаю Троїцького монастиря, На могилі встановлено пам’ятник письменнику (скульптори Ф. Коцюбинський, С. Андрійченко, Я. Ковбаса).

У Вінниці й Чернігові діють музеї М. Коцюбинського. Скелю на річці Південний Буг, де любив відпочивати митець, названо його іменем. У місті Шаргороді встановлено пам’ятну стелу (скульптор М. Непорожній).

Запитання і завдання

1. Яким постає Михайло Коцюбинський у спогадах його сучасників?

2. Під впливом яких факторів формувався характер Михайла Коцюбинського? Які події дитинства відіграли в цьому визначальну роль?

3. Яким уявляється вам образ письменника на тлі епохи? Зробіть історико-літературну реконструкцію його життєпису.

4. Які запитання виникли під час опрацювання розділу підручника й розповіді вчителя? Поставте їх учителеві, запитайте друзів. Чи отримали ви відповіді на свої запитання? Чи задовольнили вони вас?

5. Чи хочете ви продовжити знайомство з творчістю письменника? Якщо так, скористайтеся матеріалом подальших розділів підручника або інших джерел. Якщо — ні, спробуйте відповісти на запитання, чому особа митця не викликала зацікавлення? Дізнайтеся, чи є серед однокласників й однокласниць однодумці.

6. Підготуйте повідомлення на тему «М. Коцюбинський і живопис» (художники-ілюстратори Ф. Кричевський, Л. Прийма, О. Кульчицька, Г. Якутович, М. Маринюк; художники-портретисти В. Пойда, М. Жук). Ознайомте зі своїми напрацюваннями учнів середніх класів, де вивчається творчість Великого Сонцепоклонника.

7. Перегляньте художньо-документальний фільм «Золотий засів» — Режим доступу: https://glas.org.ua/projects/teleexcursions/kocubinskie.html. Поділіться враженнями в класі, з близькими.

8. Поміркуйте над питаннями: «Який «золотий засів» при народженні заронив у душу людини Господь? У чому таємниця справжнього таланту?»