Українська література. 6 клас. Борзенко

Народна уява та духи природи

Уява допомагає нам пояснювати світ: коли щось не розуміємо, то звертаємось до неї по допомогу, а вона активізує наш попередній досвід і пропонує прийнятні пояснення.

Уявіть світ без технологій і звичних благ цивілізації. Простіше кажучи, світ без смартфонів, інтернету, комп’ютерів, телебачення, радіо, автомобілів, супутників тощо (доповніть цей перелік). Поміркуйте, як, скажімо, без технологій передбачити погоду й убезпечити себе від згубного впливу стихійних лих? І що ж допомагало людям робити це багато століть тому?

Болотяний — дух-господар болота — та його дочка болотяниця (Ангеліна Канкава, 2017)

Колись надзвичайно важливу роль відігравали вірування та прикмети, породжені спостереженнями людей за довкіллям. Народна фантазія надала цим спостереженням образного втілення — персоніфікувала у вигляді духів та фантастичних істот. Важливі етапи у хліборобському календарі супроводжувались порадами щодо взаємодії з духами природи, а ще передбаченнями погоди й рекомендаціями щодо господарських робіт.

Звісно, вірування в лісовиків, водяників, польовиків та інших фантастичних істот ми сприймаємо як легендарні оповідки, що вже втратили свій первісний магічний зміст. Проте вони й досі захоплюють красою образного мислення, загадкою, просто якоюсь неймовірною грою людської уяви.

Читацький практикум

Лісовик

лісун, полісун, гайовик, боровик, праведний дід, лісовий пан

Господар лісового царства, його дух-оборонець, хранитель, захисник.

Наші предки вірили, що коли ліс сягає певного обширу, накопичує достатньо внутрішньої енергії, він отримує щось схоже на свідомість і волю, які матеріалізуються в дух. Чим сильніший та здоровіший ліс, тим могутніший лісовик. Це справжній син лісу. <...>

Залежно від обставин, лісовик легко змінює подобу. Може обертатися на велетня, вищого за найбільше в лісі дерево, а може щезнути в траві, наче мурашка. Він легко стає сухим пнем, купиною, грибом чи звичайним мохом; за секунду перетворюється на птаха чи звіра, найчастіше — на ведмедя, вовка та пугача. Може набирати й людської подоби. Тоді це невисокий на зріст дідок. Шкіра в нього сіро-синя чи сіро-зелена та де-не-де поросла мохом. Кажуть, що з віком шкіра лісовика змінює колір: чим він старший, тим зеленіший. У лісового пана геть відсутні брови та вії. Очі — булькаті й зелені. Коли він гнівається, ті змінюють колір, стають оранжевими. Волосся на голові, вуса й борода сіро-зелені. Лісовик має тільки одне вухо — ліве, — і воно велике та всечуюче.

«Лісовик» (Ангеліна Канкава, 2017)

Лісовик — істота справедлива й без причини не карає. Усі лісові духи та звірі скоряються йому. Жодна подія в лісових володіннях не відбудеться без його відома та дозволу. Він передбачає небезпеки. Кажуть, що перед початком невідворотної пожежі лісовик гучно сурмить у ріг, попереджаючи всіх мешканців лісу про вогняну загрозу.

Мисливці, лісоруби, пастухи, звичайні селяни-збиральники намагалися дотримуватися неписаних правил поведінки в лісі, щоб не розгнівити лісовика.

Звіролови не полювали в пору розмноження тварин, не вбивали заради розваги. Першу спійману здобич вони обов’язково залишали в дар шановному пану лісовику.

Лісорубам рубати деревину можна було тільки взимку, коли ліс спить. І брати лише дерева, пошкоджені буревієм, старі чи хворі або в тих місцях, де вони росли загусто. «Дерево — то жива істота», — свято вірили наші предки. До того ж це й домівка для дрібного звіра, комах та деяких лісових духів.

Інколи з лісовим паном укладали угоди. Для цього спеціально йшли до лісу 24 червня — напередодні свята Купала (за язичницькою традицією). Пастухи в угоді просили небагато: щоб лісовий звір молоко з корів не смоктав, худобу в болота й у хащі не заганяв та на неї не полював. За це приносили лісовикові жертву у вигляді чорного півня чи чорного козлика. У разі «порушення» угоди писали скарги — на широкій дошці, яку підвішували до гілок дуплистих дерев у гущавині. Вірили, що лісовик обов’язково прочитає та суворо покарає винуватця. <...>

Якщо раптом випадково заблукали, можете попросити допомоги в лісовика. Треба промовити: «Дух лісу, тебе шаную й закон твій бережу, а зараз про милість тебе прошу. Лісом ти мене не кружляй, галявинами та глухими стежинами не води, з володінь своїх мене відпусти, стежку до домівки покажи». Тоді слід притулитися спиною до будь-якого дерева і прислухатися. Вам обов’язково буде знак, у який бік іти. Та коли ви накапостили в лісі — начувайтеся. Обдурити лісовика неможливо. Звісно, ви обов’язково заблукаєте. Тоді він з’явиться перед вами в подобі діда, пообіцяє вивести з лісу, та вчинить навпаки: заведе в непролазні хащі, щезне, а вас залишить. Або перекинеться на вовка чи розлюченого ведмедя й зачне на вас полювання. <...>

Розмірковуємо над текстом твору

1. Прочитайте виразно фрагменти тексту, у яких описується зовнішній вигляд лісовика. Поміркуйте, чому в цих описах підкреслюється здатність лісовика змінювати подобу.

2. Яким постає лісовик у цьому тексті? Складіть таблицю і схарактеризуйте лісового пана.

Походження	Функції	Зовнішній вигляд	Ставлення до людей

3. Поміркуйте, чому наші пращури з такою повагою ставилися до лісу. Свою відповідь обґрунтуйте.

Водяник

водяний, водовик, водан, донник, кум Гребінь

Дух, володар-захисник великої водойми. Звідси й назва — той, що з води й у воді, тобто водяник. Народжується тоді, коли водна стихія дістає щось схоже на свідомість — сукупність енергії води та її мешканців. Є її сином. Опікується рибами, тваринами, рослинністю та духами, котрі мешкають у водоймі, та владарює над усіма ними, утихомирює водну стихію, відповідає за повені й паводки. Чим більша вода — тим старіший та мудріший водяник. Коли водойма дуже велика й сам водяник не може впоратися, то його помічниками стають чоловіки-потопельники. Інколи для цього водяник бере собі в учні когось із потерчат. Русалок вважає своїми доньками, опікується ними, вони ж у всьому його слухають. Хоча деякі перекази приписують йому і жінку, і батьківство. Начебто поміж русалок він вибирає найгарнішу, і та стає його дружиною. Та в більшості легенд він, як і лісовик, затятий холостяк.

«Водяник» (Ангеліна Канкава, 2017)

У деяких народних переказах водяника описують як волохату істоту, що замість ніг має риб’ячого хвоста, на спині — крихітні крила, а на голові — руде волосся, з-під якого стирчать маленькі ріжки. А ще в нього замість носа свиняче рило та маленькі поросячі очі. Однак здебільшого його описують як доволі симпатичну істоту. Це старий дідо, із сивою чи зеленою бородою, яка сягає пояса й геть уся в баговинні та жабуринні. Завжди голий, з великим животом і набряклим, наче в потопельника, обличчям. Шкіра діда зеленуватого кольору. Чи має водяник хвоста замість ніг, а чи в нього ноги з перетинками — достеменно не відомо, оскільки з’являвся він людям на ясні очі, перебуваючи до пояса у воді. Руки ж його свідки описували як звичайні.

Уважають, що на самопочуття й зовнішність водяника мають значний вплив фази місяця. За молодого місяця це кволий, повільний, неповороткий дідок із зеленими волоссям та бородою. А в повню це доволі меткий і жвавий добродій, волосся й борода якого срібні. Час його найбільшої активності — період від заходу сонця до світанку. А період активності, небезпечної для людей, — це Навський тиждень, Купальська ніч, час цвітіння жита.

Водяник має чудовий талант перевертництва. Може ставати колодою, мерцем, рибиною, конем, свинею, коровою, собакою. Може обертатися й на людину. У людській подобі його легко впізнати: хоч він і схожий на звичайного чоловіка, але в нього з лівої штанки постійно крапає вода. Тому місце, де він щойно стояв, стає мокрим. Коли ж починає чесати волосся, то воно, спочатку наче сухе, враз стає мокрим і з нього теж зачинає крапати. Улюблене заняття — їзда верхи на сомові. За це сома часто називають чортовим конем. У деяких місцевостях цю рибу навіть заборонено їсти. А ще спійманого сома не слід лаяти, а, навпаки, всяко хвалити, щоб не почув водяний і не надумав помститися за зневагу до його коня.

Мешкає водяник у найглибших місцях водойми. Водяник, як і лісовик, сердиться, коли людина без дозволу заходить у його володіння. Наші пращури добре знали, що водяного володаря слід поважати, шанувати та всяко задобрювати. Щоб не було паводку чи повені, псування греблі, затоплення лугів, нищення хліба на полях, які лежать поблизу великої води, щоб не заплутувалися та не рвалися рибальські сіті, не хворіла та добре нерестилася риба, не капостили та не бешкетували русалки тощо. <...>

Восени, коли вже відчувалося наближення холодів, ті господині, що мали качок та гусей, приносили водянику в дар птицю: качку чи гуску,— як подяку за те, що дух води протягом літа зберігав їхнє добро. <...>

Перевіряємо, чи уважні ми читачі й читачки

4. Яке враження справив на вас цей текст? Що зацікавило? Що нового ви дізналися про народні вірування?

5. Гра «Хто уважніший?». Об’єднайтесь у команди й оберіть ведучого гри. Кожна команда придумує й записує три завдання: незакінчене речення за змістом прочитаного тексту (див. приклад). Ведучий складає таблицю, за допомогою якої вестиме облік правильних відповідей і визначатиме переможця гри (див. приклад в електронному додатку). Команди віддають записані завдання ведучому. Гра триває стільки раундів, скільки команд бере в ній участь. У кожному раунді ведучий зачитує завдання однієї з команд. Перемагає команда, яка запропонує більше правильних відповідей.

Приклади завдань.

• Своїми доньками водяник уважає ... (русалок).

• Улюблене заняття водяника — ... (їзда верхи на сомові).

• Господині, які мали свійську птицю, приносили водянику в дар ... (качку чи гуску).

Досліджуємо самостійно

1. Яким постає водяник у цьому тексті? Складіть таблицю і схарактеризуйте духа великої водойми.

Походження	Функції	Зовнішній вигляд	Ставлення до людей

2. Поміркуйте, чому наші пращури вірили, що у великих водоймах живуть водяники.

Польовик

житній дід, жицень

Син землі, володар-охоронець полів. З’являється-народжується на нивах разом із першими сходами жита чи пшениці, росте з ними, дозріває та й засинає. Улюблена пора доби для польовика — полудень. Польові мавки: полудниця, житниця, гречуха, жалиця, овсяниця, пшениця — та сини: спориш, межівник і луговик — його помічники, які допомагають дбати про врожай. За одними описами, польовик — це маленький чепурненький дідок, у якого шкіра чорна, наче земля. Очі різнокольорові: смолянисте та блакитне. Волосся й борода з колосків і трави. За поясом носить серп, який має магічні властивості. Ним польовик вирізає бур’ян на нивці та допомагає добрим господарям під час жнив. За іншими описами, польовик схожий на тварину. Його тіло вкрите чорною шерстю, він має хвіст, кігті, крила, маленькі ріжки, телячі вуха й великі зуби. Подекуди з’являється він перед людські очі у вигляді козлика чи здоровенного бика. Польовик може набувати подоби зайця чи пташки, горлиці, жайворонка, перепілки або ж чорнотілого й червоноокого незнайомця в червоних чоботях.

«Польовик» (Ангеліна Канкава, 2017)

Та здебільшого польовик — це легкий вітерець у полі, прозорий, наче промінь сонця. Наші предки вважали, якщо житнього пана не задобрювати, то він розсердиться та зачне пустувати: мишей та кротів до нивки принаджувати, гаддя напустить, колосся сплутає, насіє посеред жита пшениці, а між проса — ячменю. А задобрений та задоволений, буде він ще дбайливіше доглядати ниву. Тож безмісячної ночі, у пору цвітіння жита, виходили господарі-хлібороби в поле. Ішли якнайдалі від дороги та вели із собою добре вгодованого бика. <...>

Жнива починалися перед 12 липня (день святих Петра й Павла) із зажинок. Рано-вранці, до сходу сонця, усі: і старі, і малі, — вбрані у святковий одяг, урочисто виходили в поле. <...>

Господар низько вклонявся ниві та жав першу жменю, за ним відразу ж господиня. З перших двох жмень складали зажинковий хрест. Ось таким чином, у парі, урочисто нажинали три-п’ять снопів.

«Дідух» (Валерій Войтович, 2009)

У деяких місцевостях нажинали стільки снопів, скільки живих душ у родині. Останній обжинковий сніп був в особливій пошані. Люди вірили, що це зимівник для польовика-охоронця. Тому він мав бути найколосистішим, з розкішними «вусами» та густою «бородою», яку подекуди називали Перуновою чи Велесовою. Ще його називали Сніп-Рай, або Дідух. Цей сніп урочисто несли з поля в село, до комори, і співали. <...>

На Різдво саме цей обжинковий Сніп-Рай, величний Дідух, ставили в хаті на почесному місті — на покутті. Після Різдва сніп виносили в комору на зберігання. Дух польовика-охоронця мирно дрімав у цьому обжинковому снопі до весни.

Навесні Сніп-Рай-Дідух виносили в поле, розкидали його по нивці. Вважали, що цим ритуалом благословляється земля й вивільняється дух польовика. Це він оберігатиме нивку, дбатиме про щедрий урожай.

Розмірковуємо над текстом твору

1. Що нового ви дізналися з цього тексту про вірування наших пращурів? Що вас зацікавило?

2. Поміркуйте, чому наші пращури вірили в польовика, його синів і дочок.

Обираємо завдання на свій смак

Оберіть і виконайте завдання.

• Підготуйте цікаву розповідь про прочитані твори Дари Корній. Запишіть її на телефон, поділіться з друзями або виголосіть у класі.

• Намалюйте ілюстрації до творів Дари Корній, улаштуйте виставку робіт у класі.

• Доберіть фрагменти музичних творів, які, на вашу думку, відповідають характерам чарівних істот — духів природи.

Якщо ви об’єднаєте свої зусилля, підготувавши завдання та виявивши креативність, ініціативу, то можете влаштувати цікаве свято «На гостину до духів природи»!

Узагальнімо?

1. Розгадайте ребуси й коротко розкажіть про духів природи.

2. Щоб зберегти ваші враження від прочитаних українських міфів та легенд, підсумовувати й узагальнювати вивчене, пропонуємо створити лепбук «Міфи прадавньої України». Якщо залучите до цієї роботи друзів, близьких вам дорослих, то матимете не лише чудову нагоду поспілкуватися, а й отримати задоволення від спільної праці.