Українська література. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Борзенко
Іван Карпенко-Карий
(1845-1907)
Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівка на Херсонщині в сім'ї управителя поміщицького маєтку. Його батько, Карпо Адамович Тобілевич, мав дворянське коріння, мати, Євдокія Зіновіївна Садовська, походила з простого селянського роду.
Іван Карпенко-Карий (Тобілевич)
Коли хлопцеві виповнилось одинадцять років, він вступив до Бобринецького повітового училища, після закінчення якого обіймав різні посади: починав писарем і канцеляристом, згодом був судовим та поліцейським чиновником. Служба задля хліба щоденного не надто приваблювала обдаровану людину, однак збагатила письменника цінним життєвим досвідом, що пізніше неабияк прислужився в роботі над драматичними творами.
Ще за часів навчання І. Тобілевич захопився театром, брав участь в аматорських виставах, мріяв про акторське майбутнє. Тому й залишив службу і приєднався до професійного українського театру, обравши псевдонім Карпенко-Карий. Перша частина псевдоніма походить від батькового імені (Карпенко — син Карпа), а друга — від прізвища персонажа драми Т. Шевченка «Назар Стодоля», хороброго козака Гната Карого.
За участь у політичній діяльності І. Тобілевич потрапив на заслання до Новочеркаська. Там працював ковалем, згодом відкрив палітурну майстерню. Маючи вдосталь вільного часу, із головою поринув у драматургічну працю. Відбувши заслання, митець повернувся в Україну й оселився на власному хуторі Надія.
Тривалий час І. Тобілевич з успіхом поєднував працю актора й драматурга. Він не лише зіграв на сцені чимало різних ролей, а й написав п'єси, що стали класикою української літератури й театру.
У зв'язку з погіршенням здоров'я драматург був змушений виїхати на лікування за кордон. Помер Іван Карпенко-Карий 15 вересня 1907 року в Берліні, похований на хуторі Надія.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. У зручній для вас формі (тексту, плану, таблиці, схеми) запишіть відомості про життя драматурга.
Виявляємо вміння вчитися, ініціативу та підприємливість
2. Виявіть ініціативу: у довільній формі (плаката, повідомлення в соціальній мережі, презентації тощо) підготуйте цікаву інформацію про життя І. Тобілевича, поділіться нею з однокласниками.
ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ
Діти в родині Тобілевичів змалку захоплювались театром. Любов до мистецтва перейняли від матері Євдокії Зіновіївни, людини простої, але дуже обдарованої. Брат І. Карпенка-Карого, відомий актор Панас Саксаганський пригадував: «Вона знала напам'ять усю "Наталку Полтавку", і не тільки знала, а й уміла надзвичайно цікаво проказувати окремі ролі та відображати різних дійових осіб... Завдяки нашій матері мої старші брати, сестра Марія і я теж знали всю "Наталку" напам'ять».
І. Тобілевич брав активну участь у роботі драматичного гуртка, що діяв у містечку Бобринці на Єлисаветградщині (нині — Кіровоградська область). Актор-початківець виконував ролі у виставах за п'єсами І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Я. Кухаренка. Найбільше любив драму Т. Шевченка «Назар Стодоля», у різний час грав ролі Назара і його товариша Гната Карого.
Набутий на професійній сцені акторський досвід і потреба розширення театрального репертуару зумовили звернення І. Карпенка-Карого до драматургії. Йому належить авторство вісімнадцяти драматичних творів. Серед них «Бурлака», «Безталанна», «Бондарівна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Сава Чалий», «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».
У творчості драматург відмовився від етнографізму, відчутно посилив соціальний і психологічний моменти. Схожа тенденція виявилась у його виконавській манері (за свою акторську кар'єру зіграв понад 50 різних ролей). Образи Мартина Борулі («Мартин Боруля»), Герасима Калитки («Сто тисяч»), Терентія Пузиря («Хазяїн») у виконанні І. Карпенка-Карого одержали поглиблене психологічне трактування. Твори драматурга засвідчили перехід українського театру від побутових до соціально-психологічних тем і проблем.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо літературну компетентність
1. Коли І. Тобілевич розпочав свою акторську діяльність?
2. Які ролі він виконував?
3. Скільки драматичних творів він написав?
4. До яких тем він звертався у своїй творчості?
5. Як ви зрозуміли тезу: «Твори драматурга засвідчили перехід українського театру від побутових до соціально-психологічних тем і проблем»? Пригадайте твір І. Карпенка-Карого «Сто тисяч». Як ви вважаєте, чи порушені в цьому творі соціальні, психологічні проблеми? Обґрунтуйте свою відповідь.
Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності, обізнаність у сфері культури
6. Скориставшися матеріалами сайта музею І. Карпенка-Карого «Хутір Надія», підготуйте віртуальну екскурсію «Шляхами видатного драматурга».
ЖАНРОВЕ РОЗМАЇТТЯ ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКА
Драматургія І. Карпенка-Карого представлена різними жанрами. Серед них — трагікомедія, сатирична комедія, соціально-психологічна драма та історична трагедія. Значним успіхом користувалася соціально-психологічна драма І. Карпенка-Карого «Безталанна». Її жанр передбачає наявність гострого конфлікту та складних характерів. Автор розкрив почуття та психологічні суперечності героїв на тлі типових обставин українського села.
Іван Карпенко-Карий
П'єса «Сава Чалий» написана в жанрі історичної трагедії. Це твір із непримиренним конфліктом, який завершується загибеллю героя. Звернувшись до теми гайдамацьких повстань, автор зобразив головного персонажа конфліктною, внутрішньо суперечливою натурою.
Драматург звертався й до сатиричної комедії. Її ознаками є викриття суспільних вад, а також змалювання типових характерів і ситуацій у підкреслено смішному вигляді з переважанням сатири, злої іронії та сарказму. Усіма цими рисами наділена п'єса І. Карпенка-Карого «Хазяїн».
Письменник прагнув уникати шаблонів та глибше розкривати характери, показувати маленькі драми й трагедії звичайних людей. У цьому йому допомагала трагікомедія — драматичний жанр, який поєднує риси трагедії й комедії.
У деяких творах І. Карпенка-Карого явища дійсності зазнають одночасно комічного й трагічного висвітлення. Це стосується п'єси «Сто тисяч»: у ній майже анекдотичний сюжет про невдаху, який став жертвою шахрая, поєднався із серйозною історією про мрію маленької, хоч і далеко не досконалої людини та про те, як ця мрія зазнала краху.
Усі ознаки трагікомедії наявні також у п'єсі «Мартин Боруля».
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. Дайте короткі відповіді на запитання.
• До яких жанрів звертався драматург?
• У якому творі він зобразив події української історії?
• Які твори драматурга написані в жанрі комедії?
• У чому особливість жанру трагікомедії?
2. Дайте розгорнуту відповідь на запитання.
• Пригадайте твір І. Карпенка-Карого «Сто тисяч». Поясніть, чому жанр цього твору визначають як трагікомедію.
«Мартин Боруля»
ПОЯВА ТВОРЧОГО ЗАДУМУ
Іноді почуту від когось незвичайну історію ми недовірливо коментуємо: «Неправда, таке лише в книжках буває!» Нам здається, що художній твір і наше щоденне життя — дуже різні речі. Чи завжди це так? Адже трапляється, що література й життя багато в чому перетинаються між собою. Такі «перетини» свого часу дуже зацікавили письменників-реалістів. Зацікавили настільки, що вони однією з важливих умов успішного твору вважали дійсну життєву основу, а переконливим доказом правдивості характерів — наявність реальних прототипів у своїх героїв. А коли ситуація, що склалась у власній сім'ї, дуже нагадує книжну, зовсім легко заплутатись.
Напевно, І. Тобілевич, уперше прочитавши комедію Ж. Б. Мольєра «Міщанин-шляхтич», був неабияк вражений: твір нагадав про деякі факти з життя його родини. Карпо Адамович Тобілевич, батько драматурга, походив із давнього роду, дворянство якого, однак, не мало офіційного підтвердження. Він доклав багато зусиль, щоб довести свої права, але зазнав невдачі через прикру писарську помилку: у старих документах родове прізвище відрізнялося лише однією літерою — воно мало форму Тубілевич. А це стало вагомою підставою для офіційної відмови у визнанні дворянського статусу. Як же поставився до всього сам драматург? Відповідь на питання дає трагікомедія «Мартин Боруля» (1886).
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. Яка комедія Ж. Б. Мольєра вплинула на автора «Мартина Борулі»?
2. Які родинні обставини драматурга визначили задум «Мартина Борулі»?
Читаємо взірці української художньої літератури
3. Прочитайте комедію І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля»1. Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника.
Заувага. Фрагменти твору, які знадобляться вам для роботи в класі, виконання завдань, ви знайдете в рубриці «Читацький практикум» (с. 86-107).
1 В електронному додатку до підручника ви знайдете повний текст твору.
ЛЮДИНА Й СУСПІЛЬНІ УМОВНОСТІ
У п'єсі «Мартин Боруля» драматург показав, що люди дуже залежні від суспільних умовностей і стереотипів. Це може вкрай негативно впливати на їхнє життя. Іноді намір здобути бажаний соціальний статус загрожує перетворитися на манію, що здатна деформувати людську особистість. Тоді справжні моральні цінності — чесність, порядність, працелюбність — підміняються фальшивими уявленнями про щастя. В
Автор критично висвітлив одне з таких стереотипних уявлень, за яким цінність людини вимірюється соціальним становищем. Він висміяв віру в те, що аристократизму можливо набувати через формальне наслідування престижного способу життя.
Видатний український філософ Г. Сковорода писав про роль «спорідненої праці» в досягненні щастя. У творі І. Карпенка-Карого цей погляд поширено й перенесено в суспільну площину: важливо бути собою, а не вдавати когось іншого, жити своїм життям, а не наслідувати чуже, хай, на думку багатьох, і дуже престижне. Ідеї філософа по-новому розкрилися в актуальній для реалістичної літератури проблемі «пропащої сили». Герой І. Карпенка-Карого змарнував життя на ілюзії та поставив під загрозу щастя своїх близьких і достаток родини.
Представлений у п'єсі комедійний сюжет поєднується з морально-філософським підтекстом, що змушує глядачів не тільки сміятися, а й усерйоз замислюватись над справжніми людськими цінностями.
Виявляємо літературну компетентність, обізнаність у сфері культури
1. Яку тему обрав драматург для п'єси «Мартин Боруля»? Який аспект цієї теми автор висвітлив?
2. Традиції яких світових та українських майстрів слова розвиває І. Карпенко-Карий у своєму творі?
3. Як він оцінив прагнення героя здобути вище соціальне становище?
4. У чому полягає морально-філософський підтекст твору?
ОБРАЗ МАРТИНА БОРУЛІ
Головний герой у переліку дійових осіб схарактеризований як «багатий шляхтич, чиншовик». Це означає, що він не має власної землі, а працює на орендованій, за що й мусить віддавати відповідну плату, або чинш. Інакше кажучи, чиншовик — це орендар. Боруля також шляхтич, тобто дворянин, але з не підтвердженим офіційно дворянським статусом. У Російській імперії налічувалось чимало таких «шляхтичів». Вони дорівнювались до державних селян, однак зберігали право доводити своє дворянське походження. Здебільшого це були звичайні хлібороби, які власною працею заробляли на життя.
У розмові з дочкою Боруля пояснює, чому домагається дворянства: «Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе! І дай Бог, щоб ти не знала; а я всього попробував і знаю».
Попрощавшись із бідністю, Мартин Боруля хотів би позбутися й соціальної вторинності. Він конфліктує із землевласником Красовським, бо той його принизив, обізвав «бидлом».
Немає нічого поганого в тому, що Боруля захищає свою гідність. Не це в його особі критикує автор, а насамперед фанатичну віру в те, що лише дворянство здатне зробити людину щасливою. Насправді виходить якраз навпаки. Недаремно Марися зізнається: «Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе? Коли через нього ви хочете мене нещасною зробить, занапастить мій вік молодий!..» Бажання Борулі вивести й сина на «дворянську лінію» має так само негативні наслідки. Степан лише марно витрачає роки свого життя та пускає на вітер немалі батькові гроші.
Іван Карпенко-Карий у ролі Мартина Борулі
Сподіваючись на «дворянство», Боруля таки змінюється, але чи на краще? Ось що говорить про це Марися: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тілько той має право їсти, хто їжу заробляє; а тепер же все навиворіт».
Замість здорової моралі трудівника Боруля переймає фальшиві уявлення про «благородне» життя: «...тоді заживу настоящим дворянином: собак розведу, буду на охоту їздить, у карти грать».
Лише біда змушує його зректися ілюзій. Спаливши документи про «дворянство», Мартин Боруля зізнається: «Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала».
В образі головного героя втілено важливий, переважно внутрішній, психологічний конфлікт. Це протистояння різних життєвих цінностей і поглядів на людське призначення. І хоча Боруля нарікає, що ось, мовляв, «тисяча рублів згоріла», «половина хазяйства пропала», та все ж таки він зберіг головне — родинну злагоду, любов і повагу близьких людей, підтримку приятелів. Зрештою, і сам дістав добрий урок: не женись за примарним «щастям», а навчайся цінувати те, що маєш.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. Чому герой твору судиться із землевласником Красовським?
2. Що Мартинові Борулі може дати офіційне визнання дворянства?
3. Як змінився Боруля, відколи його опанувало бажання стати дворянином?
4. Яким Боруля бачить майбутнє свого сина?
5. Чому він виступає проти одруження дочки з її обранцем?
6. Як на Борулю вплинула відмова в офіційному визнанні дворянства?
7. У чому полягає внутрішній конфлікт Мартина Борулі?
Запрошуємо до дискусії, виявляємо ініціативність
8. Об'єднайтеся в групи відповідно до запропонованих для дискусії питань. Презентуйте висновки, яких ви дійшли, працюючи в групах.
• Чи є актуальним образ Мартина Борулі?
• Як уникнути «мартиноборулізму»?
• «Мартиноборулізм» — явище психологічне чи соціальне?
ОТОЧЕННЯ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ
Усі персонажі більшою чи меншою мірою сприяють розкриттю образу Мартина Борулі. Адже саме він відіграє головну роль у вираженні ідейного змісту твору. Уявивши себе дворянином, герой оцінює інших людей за своєю викривленою міркою. Дружині наказує заводити в побуті панські порядки, дочці забороняє стосунки з її коханим, а синові потурає в його пустопорожньому побуті канцеляриста.
Характер Мартина Борулі зображений повно і глибоко, інші ж змальовані узагальнено й навіть стереотипно. Марися нагадує головну героїню драми І. Котляревського «Наталка Полтавка». Вона так само добра, чесна й працьовита, а головне — здатна на щирі й вірні почуття. Дівчина хоч і поважає батька, але не підтримує його планів щодо дворянства. Її коханий — типовий сільський парубок, а їхні взаємини немов списані з народної ліричної пісні.
Син Борулі Степан робить не свою справу, бездумно копіюючи документи в канцелярії. А його приятель Націєвський узагалі є втіленням найгірших рис чиновництва. За душевними й моральними якостями він зовсім не пара Марисі. Майже карикатурно зображений повірений Трандалєв, який представляє в суді й Борулю, і його супротивника Красовського. Трандалєв навіть не намагається приховувати свої на диво цинічні погляди: «Чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи — не тужи!»
Одне слово, уся образна система трагікомедії підпорядкована важливому завданню: повніше й виразніше розкрити характер головного героя — «багатого шляхтича й чиншовика» Мартина Борулі, який намірився стати справжнім дворянином.
Виявляємо читацьку, літературну компетентності
1. Чому дочка Борулі не підтримує його прагнення до дворянства?
2. Як Марися ставиться до Націєвського?
3. Чому Націєвський утік перед самим сватанням?
4. Чого син Борулі навчився в місті? Ким він працює?
ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ І. КАРПЕНКА-КАРОГО
Трагікомедія «Мартин Боруля» понад сто років живе на українській сцені. Для багатьох глядачів вона стала улюбленою. У Київському драматичному театрі імені І. Франка в 1950 році роль Мартина Борулі виконав легендарний Гнат Юра, а через три роки на Київській кіностудії за цією виставою було знято фільм-спектакль.
Драматичні твори письменника успішно пройшли перевірку часом. Вони стали визнаною класикою нашої літератури й театру. Нові покоління читачів і глядачів знаходять у них те, що змушує замислюватись над важливими суспільними й моральними проблемами.
Високо оцінюючи творчість драматурга, академік С. Єфремов писав: «Можна іноді не згоджуватися з тим, як автор розв'язує питання, але ви раз у раз з інтересом його слухатимете. Це одно вже показує, що в особі Тобілевича маємо неабиякого художника, що вміє грати на струнах людської душі й держати її під чарами свого творчого натхнення. Твори його не перестаріли, та, певне, й довго ще не перестаріють, незважаючи на прудку зміну інтересів і подій у сучасному житті: є в них дещо таке, що виносить їх поза сферу біжучого життя з його хвилинними настроями та скороминущими інтересами».
Виявляємо літературну компетентність, обізнаність у сфері культури
1. В Інтернеті знайдіть фільм-спектакль Київського державного українського драматичного театру ім. І. Франка за п'єсою Івана Тобілевича, знятий у 1953 році на Київській кіностудії художніх фільмів (режисер спектаклю — Гнат Юра, режисер фільму — Олексій Швачко). Перегляньте цей фільм. Гра яких акторів вам сподобалася найбільше? Обґрунтуйте свою відповідь.
Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності
2. В електронному додатку до підручника знайдіть і перегляньте відеолекцію про комедію «Мартин Боруля». Що нового ви дізналися із цієї лекції? Занотуйте основні тези лекції, які доводить авторка. Які тези вас найбільше зацікавили?
Читацький практикум
Прочитайте уривки твору. Виконайте завдання.
Мартин Боруля
Комедія в 5 діях
(Уривки1)
Дієві люде:
Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиншовик.
Палажка — його жінка.
Марися — їх дочка.
Степан — син їх, канцелярист земського суда.
Гервасій Гуляницький — багатий шляхтич, чиншовик.
Микола — його син, парубок.
Протасій Пеньонжка — чиновник.
Матвій Дульськии — чиновник.
Націєвський — регістратор з ратуші.
Трандалєв — повірений.
Омелько — наймит Борулині
Трохим — наймит Борулині.
Гості
1 Повний текст твору ви знайдете в електронному додатку до підручника.
Виявляємо літературну компетентність, творчі здібності
• Уявіть себе режисером вистави за п'єсою «Мартин Боруля». Щоб дати настанови акторам щодо гри, ви маєте визначитися, які характери вони мають утілювати. Складіть короткі характеристики кожного персонажа, у яких відзначте провідні риси характеру, можливу манеру поведінки.
ДІЯ ПЕРША
Кімната в хаті Мартина Борулі. Двері прямо і другі з правого боку. Грубка з лежанкою. Дерев’яні стільці, канапка і стіл, покритий білою скатеркою.
Ява І
За столом сидить Трандалєв, а з бокових дверей виходить Боруля з бумагою в руках.
Боруля. Нате, читайте! (Дає бумагу.) Читайте відціля.
Трандалєв (чита). По вислушанії всех вишеізложенних обстоятельств і на основанії представленних документов, Дворянское депутатское собраніє определяет: Мартина, Генадієва сина, внука Матвея Карлова, правнука Гервасія Протасьєва, Борулю з сином Степаном, согласно 61 ст. IX тома Свода законов о состояніях, ізданія 1857 года, сопрічісліть к дворянскому єго роду, прізнанному в дворянском достоінствє, по опредєлєнію сєго собранія, состоявшемуся 14 декабря 1801 года, со внєсєнієм во 2-ю часть дворянской родословной кнігі і дело сіє с копіямі, как настоящего опредєлєнія, так равно і опредєлєнія от 14 декабря 1801 года, представіть на утверждєніє в Правітєльствующій Сенат, по департаменту Герольдії.
Мартин. О!.. Виходить, я — не бидло і син мій — не теля!.. І щоб після цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обиду? Та скоріше у мене на лисині виросте таке волосся, як у їжака, ніж я йому подарую.
Трандалєв. Так, виходить, візьмемо на апеляцію?
Мартин (б’є кулаком по столу). На апеляцію! Безпремінно на апеляцію! Що то за суд такий, що признав обиду обоюдною?.. Я вас питаю: яка тут обоюдна обида? Він каже на мене «бидло»!.. — а я мовчи? Він кричить на сина, на чиновника земського суда, «теля» — а я мовчи? Мовчи, коли дворянина так лають? То що ж би я був тоді за дворянин? Ну, і я сказав йому: свиня, безштанько, приймак!.. Але яка ж це обоюдна обида?
Трандалєв. Стривайте, не гарячіться! Будем апелювать. <...>
Мартин. Апеляція! То так апеляцію напишіть, щоб у Красовського у носі закрутило, щоб йому свербіло!.. Я грошей не пожалію, аби мені Красовського у острог посадить. <...>
ДІЯ П’ЯТА
Декорація та ж.
Ява II
Степан, а потім Марися.
Степан (роздягається). І хто б сподівався, що так скінчиться сватання? Добре й Націєвському, сердешному, досталось, одначе хоч би тобі пару з рота пустив!.. Як приїхав, то слабів дві неділі. Я його питаю: а що, як?.. Нічого, каже, приймали гаряче... Тепер і сам бачу, що гаряче. Погані наші діла, усе пішло шкереберть — і в дворянстві одказали, і земський суд скасували, і я остався за штатом — і куди примоститься, сам не знаю...
Входе Марися.
Марися. Стьопа! Приїхав? Здрастуй, братіку! (Обніма його.) Слава богу, що ти приїхав, — ми вже з мочі вибились і ради не дамо!.. Батько дуже слабі, — мабуть, умруть. (Плаче.)
Степан. Що ж йому таке?
Марися. Одно до другого... Тут оказія з тим женихом, ти, мабуть, чув?
Степан. Чув, Омелько розказував.
Марися. Не вспіли батько очунять після тієї оказії, а тут Красовський зібрав людей, виганяв нас з села, хотів розвалить хату; батько дуже сердились, сварились, кричали, і з ними зробилась якась причина: упали на землю зовсім як мертві. А, не доведи господи!.. Ми з матір’ю в ногах у Красовського валялись — насилу одпросились на місяць, та й то дядько Гервасій заступились... І це ще не кінець! Пройшло скілько днів, батько стали поправляться, як знову получили бумагу, що в дворянстві одказано, і зовсім уже занедужали, з сили вибились, нічого не їдять... все зітхають та читають ту проклятущу бумагу... Коли б хоч з Красовським помирились, а то він знищить нас зовсім; завтра строк вибираться, а куди вибираться, що робить з слабим батьком — самі не знаємо! Слава богу, хоч ти приїхав!
Кадри з х/ф «Мартин Боруля» (1953, режисери Олексій Швачко і Гнат Юра)
Степан. От наказаніє господнє!.. Не знаю, як і признаться тепер батькові!.. Я вже, Марисю, теж не служу — мене за штатом оставили.
Марися. Не кажи, не кажи батькові, борони боже! Вони зараз і вмруть, як ще довідаються, що й ти не служиш. Після скажеш...
Степан. А мати ж де?
Марися. Пішли до дядюшки Гервасія просить, щоб помирився з батьком, чи не дасть якої ради, — його так татко любили, завше слухали — і посварились... <...>
Степан. У мене аж ноги стали труситься... Стілько біди кругом, що й... (Махнувши рукою, пішов у бокові двері.) <...>
Ява VI
Мартин, Гервасій, Протасій, Палажка, Марися, Микола і Степан. Мартина садовлять на стільці. Він жовтий від розлиття жовчі.
Мартин. Здрастуйте!.. Бачите, як перевівся Боруля!
Гервасій. Послухай же мене, Мартине, я тобі добра зичу. Зараз і поздоровшаєш.
Мартин. Ні... ще поїду в город, повезу всі дворянські бумаги Каєтану Івановичу...
Гервасій. Знову за своє! Мало тобі лиха через те химерне дворянство?
Мартин. Бумаг же, бумаг багато!.. П’ять літ діло йшло, зовсім було признали, сопричислили... і не утвердили! І через що? Пустяк! Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах — Боруля, а у старих — Беруля!.. Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав — Беруля... Я і сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля... Може, й Беруля!.. Та так і покинуть? Жаль живий бере за серце... А може, ще Каєтан Іванович...
Гервасій. Витягне з тебе яку сотню або й дві.
Мартин. А як докаже, що Боруля і Беруля — однаково?
Гервасій. Чом же він і досі не доказав? Повір мені, Мартине, нічого з цього не буде, тілько хазяйство зведеш, дітей старцями зробиш і сам у бідності помреш. Чого ж ти хочеш?
Мартин. Дворянства...
Гервасій. Ні, торби! Воно ж тебе в хворобу угнало, глянь на себе... воно тебе посварило з Красовським і зо мною — всі біди твої від нього!.. Хазяйство ледве живе, а дворянство без розуму і без науки хліба не дасть. Послухай мене: спали всі бумаги, щоб і не свербіло, бо ти слабий на дворянство і умреш від цієї хвороби.
Мартин. А як утвердять?.. Може, хоч після смерті утвердять...
Гервасій. Ну, роби, як хочеш!
Палажка. Старий, зглянься на нас, послухай Гервасія, нащо нам те дворянство, як ти помреш, а ми без хліба останемся...
Марися. Рідний мій, дорогий тат... папінька! Нам не треба дворянства; одного бажаєм, щоб ви одужали, і знову будем жить весело, як колись...
Боруля шука очима Степана.
Степан. І я, папінька, не хочу дворянства...
Мартин. І ти, Стьопа?! Не хочеш? Дворянства не хочеш?.. Ти? (Зітхає.) Всі не хочуть... Хлопи... хлопи!.. (До Палажки.) Піди, душко, принеси палятурку, там у мене під подушкою...
Палажка пішла.
Нехай Омелько принесе соломи і затопе грубку.
Марися пішла, а через яке врем’я вертається з Омельком, котрий вносе солому, запихає у грубку і підтоплює.
Потухне послідня іскра від бумаг, потухне моє життя... умру на ваших очах, побачите!
Палажка вносе палятурку, повну бумаг, Мартин розв’язує.
Право на дворянство!.. Грамота... герб!.. І це все спалить?.. (Читає крізь сльози.) Отношеніє Дворянського депутатського собранія от 16 февраля 1858 года за №1541 о признанії рода Борулі в дворянстві. (Говоре.) Було ж, виходить, за що признать... Атестат прапрапрадіда. Підписав сам суперетендент Савостьян Подлевський... бумага синя... як лубок... старинна бумага! (Чита.) Отношеніє Казенной Палати о несостоянії рода Борулі в подушнім окладі... (Говоре.) Скрізь Боруля, а там десь Беруля!.. Ох!.. Копія свідєтельства дванадцяти дворян, що весь рід Боруль завше вів род жизні, свойственний дворянам... Особливо я! Герб... герб!.. Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамена зверху і внизу дві пушки...
Омелько. Підпалив, горить!
Мартин. Не кричи! Чого кричиш? Бодай тебе чорти підпалили у пеклі — поспієш! І своїми руками спалить дворянські достоїнства?.. Не можу!..
Гервасій (хоче взять). Та давай я спалю.
Мартин (захища бумаги). Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них!.. Хоч герб оставить на пам’ять онукам і грамоту прапрапрадіда і атестат...
Гервасій. Щоб знов розсвербілось дворянство? Та не будь дитиною, пали! <...>
Мартин. Стьопа!.. А як же ти будеш служить без дворянських бумаг? Тобі й чина не дадуть?
Гервасій. Та він і так не служить, його оставили за штатом, земський суд скасували, тепер такі чиновники не нужні.
Мартин. Як?!
Степан. Так, папінька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас, тридцять чоловік, оставили за штатом.
Мартин. За штатом?.. Не служиш?.. Не нужен?.. Земського суда нема?.. Ведіть мене!!
Ведуть.
За штатом!.. (Кида бумаги в піч.) Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан — теля! (Ридає.) Пустіть! Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду... (Підбіга до печі.) Згоріли... Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки — бидло! (Тихо плаче.)
Палажка. Годі, старий! Слана Богу, що дворянство згоріло! Тепер будемо жить по-старосвітськи...
Фрагмент з вистави «Мартин Боруля» (режисер-постановник Петро Ільченко, Національний драматичний театр ім. І. Франка, м. Київ)
Степан і Марися (цілують його). Папінька, заспокойтесь!
Мартин. Не кажіть на мене тепер папінька, кажіть татко!
Гервасій. Заспокойся, Мартине!.. А тепер я знов просю тебе: давай поженим наших дітей, вони любляться, а ми на весіллі забудемо усе лихо! Та накажемо їм, шоб унуків наших добре вчили, то й будуть діти їх дворяне!
Мартин. Я з радістю! Ідіть, діти, сюди. Нехай вас Бог благословить, та вчіть, вчіть дітей своїх, щоб мої онуки були дворянами.
Марися і Микола обнімають Гервасія, Палажку, цілуються з Степаном.
Протасій. А я вам на цей случай розкажу цікаву річ... Літ тридцять тому назад...
Гервасій. Нехай на весіллі кому-небудь розкажеш.
Протасій. Га?
Гервасій. Кажу, на весіллі кому-небудь розкажеш.
Протасій. Тьфу! Де чорт упре цього Гервасія, то прямо і рота не роззявляй...
Входе Омелько з соломою.
Мартин. Не треба, згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по вітру!..
Омелько. І що б то було на цигарки віддать!
Завіса
1886
Досліджуємо самостійно
1. Визначте в образі головного героя трагічні й комічні риси. Проілюструйте прикладами з тексту.
Запрошуємо до бібліотеки
Щоб більше дізнатися про «театр корифеїв», ви можете завітати до віртуальної бібліотеки в електронному додатку до підручника й ознайомитися з творами І. Карпенка-Карого «Хазяїн», «Сава Чалий», «Наймичка».
Готуємося до ЗНО
У зручній для вас формі (тексту, плану, схеми, таблиці) запишіть у зошит для підготовки до ЗНО відомості про життєвий і творчий шлях І. Карпенка-Карого, зазначте особливості жанру, сюжету, проблематики твору «Мартин Боруля», складіть характеристики головних персонажів, проілюструйте цитатами з тексту твору.
ПОВТОРЮЄМО ТА УЗАГАЛЬНЮЄМО
Щоб перевірити свої знання з теми «ТЕАТР КОРИФЕЇВ», виконайте завдання в підручнику та пройдіть тест в електронному додатку до нього.
1. Визначте, яким персонажам належать запропоновані репліки.
Репліка
- 1 Столоначальником буду, а потім, може, й секретарем, чин дадуть, женюся на багатій...
- 2 Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тілько той має право їсти, хто їжу заробляє; тепер же все навиворіт.
- 3 ...папаша, мамаша... треба так казать, як дворянські діти кажуть...
- 4 Добре діло це повіреничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш...
Персонаж
- А Степан Боруля
- Б Трандалєв
- В Мартин Боруля
- Г Марися Боруля
- Д Націєвський
Дайте розгорнуті відповіді на запитання.
2. Коли в Російській імперії дозволили українські вистави?
3. Хто з відомих акторів і драматургів належав до «театру корифеїв»?
4. Коли в «Руській бесіді» відбулася перша вистава?
5. Коли було написано «Мартина Борулю»?
6. Як виник задум «Мартина Борулі»?
7. На якій підставі «Мартина Борулю» визначають як трагікомедію?
Ви опрацювали тему «ТЕАТР КОРИФЕЇВ». Яких успіхів у навчанні ви досягли? Як розширилася ваша літературна компетентність? Які літературні й культурні події переконали вас у тому, що «театр корифеїв» зіграв важливу роль у формуванні національної самосвідомості народу? Які почуття виникають у вас, коли ви чуєте імена Івана Карпенка-Карого, Михайла Старицького, Марії Заньковецької, Марка Кропивницького та інших українських «корифеїв»?
