Українська література. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Борзенко
Панас Мирний
(1849-1920)
Панас Якович Рудченко (літературний псевдонім — Панас Мирний) народився 13 травня 1849 року в Миргороді на Полтавщині в сім'ї бухгалтера. Добрі родинні традиції виховували в дітей любов до батьківщини. У спогадах письменник засвідчив: «Козача кров батьків, змішана з грецькою кров'ю (по матері), швидко бігла по жилах і змушувала битися молоде серце любов'ю до свого краю, до свого обездоленого народу, а чудові казки та пісні, що змалку тішили дитячу душу, схиляли його до рідного слова».
Панас Мирний (Олексій Артамонов, 1956)
Навчання в Миргородському та Гадяцькому училищах заклало основу для подальшої самоосвіти. Юнак багато читав, вивчав іноземні мови, мріяв про літературне майбутнє. Та в чотирнадцять років через матеріальні нестатки мусив піти на службу, спочатку до повітового суду Гадяча, а потім до гадяцького казначейства. Пізніше довелося декілька років попрацювати в Прилуках та Миргороді.
У 1871 році письменник оселився в Полтаві, був бухгалтером у казначействі, згодом обіймав різні посади в губернській казенній палаті — тодішній адміністративно-фінансовій установі. Хоча він і не надто переймався кар'єрою, однак завдяки своїм здібностям дослужився до високого чину дійсного статського радника. Чиновницька праця дала змогу підтримувати родинний добробут, однак справою всього життя стала література.
Через цензурні заборони твори письменника виходили переважно в закордонних виданнях. Часто вони потрапляли до українських читачів нелегально. Досить довго не було відомо, хто ж насправді приховується за псевдонімом Панаса Мирного. Розсилаючи листи про розшук активного учасника українського руху, російські жандарми навіть не уявляли, що йдеться про поважного службовця в генеральському чині, нагородженого багатьма орденами.
Справжнім випробуванням стало для прозаїка останнє десятиліття його життя. Під час Першої світової війни загинули двоє його синів, а переживання згубно позначилися на його здоров'ї. Помер Панас Рудченко (Панас Мирний) 28 січня 1920 року, похований у Полтаві.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність, уміння вчитися
1. У зручній для вас формі (тексту, плану, таблиці, схеми) запишіть відомості про життя письменника.
Виявляємо вміння вчитися, ініціативу та підприємливість
2. Виявіть ініціативу: у довільній формі (плаката, повідомлення на уроці або в соціальній мережі, презентації тощо) підготуйте цікаву інформацію про життя Панаса Мирного, поділіться нею з однокласниками.
Виявляємо літературну, соціальну та громадянську компетентності
3. У Полтавському літературно-меморіальному музеї Панаса Мирного зберігається чимало цікавих експонатів. Серед них і спогади сучасників про письменника. Наприклад, П.Г. Латиш, який товаришував із синами Панаса Яковича, згадував, що письменник мав напрочуд урівноважений характер: «Найбільший осуд з його боку — це пильний і, можливо, трохи невдоволений погляд його темно-карих очей. Про нього в народі говорили, що це людина, яка вміє очима лаятися». Поміркуйте, такі риси характеру допомагають чи заважають кар'єрі службовця, менеджера? Аргументуйте свої міркування.
ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ
Свій шлях до літератури Панас Рудченко розпочав ще у юному віці. З дитинства захопився творами Т. Шевченка, пізніше полюбив прозу І. Нечуя-Левицького. Старший брат Іван, відомий фольклорист, перекладач і літературний критик, став для письменника-початківця добрим другом і порадником.
Перші твори Панас Мирний написав наприкінці 60-х рр. Через цензурні заборони вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав» побачили світ за кордоном — у львівському журналі «Правда». Пізніше були опубліковані нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», оповідання «П'яниця», повість «Лихі люди».
Пам'ятник письменникові в Полтавському літературно-меморіальному музеї Панаса Мирного (Олексій Олійник, Макар Вронський, 1951)
Найбільшу славу й літературне визнання приніс Панасові Мирному роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», уперше виданий у Женеві в 1880 році. Зацікавив читачів і його наступний роман «Повія», що друкувався частинами й повністю був опублікований уже після смерті автора. Перу письменника належать оповідання «Морозенко», новела «Лови», цикл нарисів «Як ведеться, так і живеться», повість «За водою».
Панас Мирний відомий також як поет і драматург, автор драми «Лимерівна», комедії «Перемудрив» та інших творів. Писав він і гострі публіцистичні статті на захист української культури («Про мову», «Рідна мова»). Йому належать такі слова: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування».
До історії літератури Панас Мирний увійшов як визнаний майстер реалістичної прози. Його творчість відзначається масштабним змалюванням дійсності, точним відтворенням народного побуту, гострою соціальною проблематикою та психологізмом.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. Як ви зрозуміли наведений у статті підручника вислів письменника про мову? Чи згодні ви зі словами Панаса Мирного про те, що мова — це «жива схованка людського духу»? Обґрунтуйте свої міркування.
Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності, обізнаність у сфері культури
2. Скориставшись матеріалами сайту літературно-меморіального музею Панаса Мирного (м. Полтава), підготуйте віртуальну екскурсію «Гостини до Панаса Мирного».
Українське народне життя в реалістичному освітленні («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)
ІВАН БІЛИК — СПІВАВТОР ПАНАСА МИРНОГО
У роботі над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панасові Мирному допомагав його рідний брат і співавтор — Іван Білик. Разом вони склали «братську спілку» — злагоджену й ефективну творчу співдружність.
Іван Білик (ліворуч) та Панас Мирний (1881)
Іван Якович Рудченко (Іван Білик — літературний псевдонім) народився 2 вересня 1845 року в Миргороді. Після закінчення повітового училища працював чиновником по різних канцеляріях у Гадячі, Полтаві, Житомирі, Вітебську, Херсоні, Петербурзі. Записував і вивчав фольклор, видав збірники народних казок і чумацьких пісень. Іван Білик був талановитим літературним критиком і перекладачем. Помер Іван Рудченко (Іван Білик) 1 жовтня 1905 року в Петербурзі.
ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ РОМАНУ
Робота над твором тривала (з перервами) майже чотири роки. Задум виник після однієї випадкової розмови. У квітні 1872 року перед Великодніми святами Панас Мирний їхав із Полтави до Гадяча, де на той час жили його батьки. Дорогою почув від візника історію Василя Гнидки, заможного селянина, котрий очолив банду злодіїв, що грабувала та вбивала людей. Думки про це позбавляли письменника спокою: «Далі я вже не пам'ятаю, що ми балакали з машталіром; знаю тільки, що цілу дорогу балакали, але все те Гнидка собою затер, зарівняв у моїй пам'яті; тільки сам зостався, як здоровенний іржавий цвях, забитий у білу гладеньку стіну мого спомину.
Панас Мирний вирішив вивчити соціальні обставини, що змусили звичайну людину стати на злочинний шлях. Написав нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», а потім повість «Чіпка», що й стала основою майбутнього роману. Ознайомившись із повістю, Іван Білик підтримав художні наміри брата, однак зробив декілька посутніх зауважень щодо композиції, а також подав ідею створити «народний роман на основі щирого реалізму». Наголошуючи на необхідності зміцнення реалістичної основи, Іван Білик виступив за розширення історичного та соціального тла.
Урахувавши поради, Панас Мирний значно розширив повість, унаслідок чого суттєво змінилася організація твору, набувши романного характеру. Окремою сюжетною лінією була виписана історія Максима Ґудзя, чіткіше поставав образ Чіпчиного товариша Грицька. Важливу роль почав відігравати екскурс у минуле, що знайомив читачів з історією та соціальними змінами в житті селянства.
Окрім копіткої роботи з редагування тексту, Іван Білик сам написав розділи «Новий вік», «Старе — та поновлене», у яких широко окреслив конкретні соціальні реалії доби. У 1875 році роман був завершений, однак через цензурні заборони довго не видавався. Він побачив світ лише 1880 року в Женеві. У Російській імперії його вперше опублікували в 1903 році під назвою «Пропаща сила».
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. Складіть розповідь про історію створення роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
2. Чому, на вашу думку, історія про селянина-злодія справила на письменника глибоке враження?
НАЗВА ТВОРУ
Роман Панаса Мирного та Івана Білика видавався під двома назвами. Перша — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — була запропонована Іваном Біликом. Вона запозичена з біблійної книги Йова, героя якої спіткали різні земні нещастя, однак, попри все, він зберіг віру й лишився доброчесною людиною.
Завдяки зверненню до такого авторитетного джерела, як Біблія, автори увиразнили проблему вибору та відповідальності кожного за своє життя. Назва роману подається у формі риторичного питання. Вона має алегоричний характер: чи можливі конфлікти в суспільстві, у якому забезпечені основні права трудівників?
Пізніша зміна назви була зумовлена насамперед цензурними вимогами. Заголовок «Пропаща сила» вказував на марнування можливостей людини й усього народу в несправедливих соціальних умовах.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. У чому полягає алегоричний зміст назви «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»?
2. Яке значення вкладали автори в назву «Пропаща сила»?
Виявляємо літературну компетентність, беремо участь у дискусії
3. Уявіть, що ви завітали до книгарні або бібліотеки. На полиці дві книги привернули вашу увагу. Одна має назву «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», інша — «Пропаща сила». Припустімо, що з епічних жанрів ви віддаєте перевагу романам, а не повістям чи оповіданням. Яку із цих двох книжок ви переглянули б першою? Яка назва більше відповідає вашим уявленням про роман? Обґрунтуйте свою позицію.
Читаємо взірці української художньої літератури
4. Улітку ви мали прочитати роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»1. Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника.
Порада. Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» складається з 30 розділів і поділений на чотири частини. Перегляньте твір, пригадайте, про які події йдеться в кожній частині, зробіть у зошиті нотатки. Оберіть таку форму запису, яка допоможе вам найточніше відтворити в пам'яті твір.
Заувага. Фрагменти твору, які знадобляться вам для роботи в класі, виконання завдань, ви знайдете в рубриці «Читацький практикум» (с. 42-50).
1 В електронному додатку до підручника ви знайдете повний текст твору.
ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ
Одним із важливих завдань реалізму є широке й докладне зображення життя. Через це реалісти віддавали перевагу епічним жанрам. Чільне місце у творчості реалістів посів роман — великий за обсягом і складний за своєю художньою організацією епічний твір, у якому змальовано багатьох персонажів, а сама дійсність представлена повно й багатогранно.
Існує чимало різновидів роману, наприклад: історичний, пригодницький, інтелектуальний, біографічний тощо. «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — роман соціально-психологічний, оскільки дійсність та персонажі в ньому представлені переважно в соціальному та психологічному вимірах.
Автори змалювали масштабну панораму народного життя з усім комплексом суспільних процесів, що відбувалися майже півтора століття. У романі окреслені основні суспільні конфлікти, розкриті соціальні чинники поведінки персонажів. Багато уваги приділено аналізу психологічних мотивів життєвого вибору головного персонажа, майстерно виписані особистісні профілі інших героїв твору, висвітлені прояви соціальної й національної психології.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо літературну компетентність
1. Яким жанрам віддавали перевагу письменники-реалісти?
2. Чим роман відрізняється від інших епічних жанрів?
3. У чому особливість соціально-психологічного роману?
ПРОБЛЕМНО-ТЕМАТИЧНА ОСНОВА ТВОРУ
Панас Мирний та Іван Білик додали до твору промовистий підзаголовок — «Роман з народного життя».
У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» порушується ціла низка проблем: людина й суспільство, мораль і соціальна відповідальність, людина і воля, селянин і земля, виховання й родинне життя. А основною виступає проблема «пропащої сили».
Урядова реформа 1861 року, що скасувала кріпацтво, на ділі знехтувала справжніми інтересами селян, замінивши одні форми поневолення на інші. Унаслідок цього потужна народна енергія, обмежена несправедливими соціальними бар'єрами, витрачалася марно, а то й на шкоду суспільству.
Важливою в морально-етичному та психологічному плані є проблема вибору. Найяскравіше ця проблема розкривається на прикладі долі головного героя — Чіпки Варениченка, який у своїх «пошуках правди» порушив засвоєні з дитинства моральні приписи й обрав злочинний шлях.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо літературну компетентність
1. На що вказує підзаголовок роману Панаса Мирного та Івана Білика?
2. Які основні проблеми порушили автори роману?
Досліджуємо самостійно
3. Оберіть для дослідження одну з порушених в романі проблем: 1) людина і суспільство; 2) людина і воля; 3) мораль і соціальна відповідальність; 4) селянин і земля. Об'єднайтеся в малі групи за тематикою підготовлених повідомлень або есе та обговоріть результати роботи над ними. Повідомте про спільні висновки, яких ви дійшли, працюючи в малих групах.
КОМПОЗИЦІЯ І СЮЖЕТ
Співавторство різних особистостей, а також тривалий час роботи над текстом зумовили сюжетно-композиційну складність і багатоплановість роману. Не випадково відомий учений Олександр Білецький назвав твір «будинком із багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом».
У романі поєдналися різні сюжетні лінії: доля головного героя Чіпки Варениченка, життя Максима Ґудзя, лінія Чіпчиного товариша Грицька Чупруненка, історія села Пісок та роду панів Польських.
Після тривалої роботи з упорядкування тексту автори поділили роман на чотири великі частини, кожна з яких має по декілька розділів.
Перша частина виконує експозиційну роль: розповідає про батьків Чіпки, його дитинство, юність, товаришування з Грицьком Чупруненком. Друга — ретроспективна, містить передісторію основних подій. У ній знаходимо відомості про минуле села, про рід Максима Ґудзя та панів Польських.
Розвиток вирішальних подій припадає на третю частину. Чіпка втрачає землю, «шукає правду» і зрештою обирає злочинний шлях. У наступній, четвертій частині перетинаються лінії Чіпки й Максима Ґудзя. Галя, дочка Максима, стає Чіпчиною дружиною. Тоді самого Чіпку обирають до земської управи, однак за давні гріхи відсторонюють від виборної посади.
Розв'язкою роману стають криваве вбивство козацької родини Хоменків і арешт Чіпки. В історії життя головного героя роману можна виділити не один, а декілька кульмінаційних моментів: утрата землі, що підштовхнула до морального занепаду, вигнання із земства та остаточне виродження «правдошукача» — його участь у жорстокому вбивстві односельців заради наживи.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо літературну компетентність
1. Схарактеризуйте сюжет і композицію роману за планом: поділ на частини та розділи; сюжетні лінії твору; у яких частинах відбувається розвиток основної дії; розв'язка твору; кульмінаційні епізоди.
2. Як схарактеризував художню організацію роману О. Білецький? Що, на вашу думку, дало вченому підстави для такої характеристики?
ОБРАЗ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ: ВІД ПОШУКІВ ПРАВДИ ДО МОРАЛЬНОЇ ДЕГРАДАЦІЇ
Образ Чіпки представлений у розвитку: від народження й до того часу, коли він перетворився на засудженого злочинця і вбивцю.
Автори змалювали формування особистості героя та розкрили мотиви, якими він керується у своїй поведінці. Осмислюючи життя з реалістичних позицій, вони не оминули й можливостей натуралізму. Зокрема, урахували спадковість героя по батьківській лінії. Цей підхід поєднався в романі із соціально-психологічним, що стосується умовностей селянського звичаєвого права. Становище байстрюка, тобто народженого поза законним шлюбом, відчутно вплинуло на психіку хлопця. Уже змалку він починає усвідомлювати свою неповноцінність. Показовим є ставлення односельців до народження позашлюбної дитини: «Пішло знов по селу шушукання, глум, таємні страхи...». Навіть реакція священника, який мав би бути виразником християнської любові, доволі показова: «Понесли до батюшки. А панотець і собі: «Як його такого виродка у хрест уводити?!».
Молодий український селянин (Василь Тропінін, 1820-ті рр.)
Відчуття власної соціальної вторинності та водночас гострий і допитливий розум змушують Чіпку з самого дитинства замислюватись над несправедливим улаштуванням світу. Від початку автори окреслюють конфліктний характер персонажа, передусім з огляду на його маргінальне1 становище в межах селянського колективу.
1 Маргінальність (від лат. margo — край, межа, кордон) — становище особистості, яка перебуває на межі чи за межею панівної групи, спільноти, що накладає певний відбиток на її психіку та спосіб життя.
Поряд із ним (для порівняння) вони зображують бідного сироту Грицька, який усе ж, на відміну від байстрюка Чіпки, має більше шансів соціально адаптуватися: сироті співчувають, а байстрюка дражнять і зневажають. Маючи схожі початкові матеріальні можливості, ці персонажі по-різному реалізують себе в житті. З погляду звичаєвого права, навіть сирота Грицько мав кращі перспективи, ніж народжений поза законним шлюбом Чіпка.
Особливу роль у зростанні Чіпки відіграють персонажі, до яких він ставиться з глибокою повагою. Це літні люди з багатим життєвим досвідом. Вони передають хлопцеві народне уявлення про мораль і справедливість, сприяють формуванню в нього позитивного світогляду. Утрата бабусі Оришки та кривди, що чинять старому й беззахисному дідові Уласу, негативно впливають на Чіпчине сприйняття світу, стають важливими ланками його життєвих розчарувань.
Подією, що підштовхнула Чіпку до морального виродження, стала втрата землі. Діставши від громади земельний наділ, парубок долучився до загального ритму хліборобського життя. Його сила нарешті знайшла позитивну реалізацію — він став господарем, подолав свою соціальну неповноцінність. Однак утрата землі знову робить його людиною другого сорту, а розчарування в законних шляхах відновлення справедливості штовхає в бік стихійного бунтарства.
Невдовзі Чіпка потрапляє під згубний вплив злодійського товариства — колишніх дворових кріпаків, озлоблених на весь світ. Винуватячи всіх у своїх бідах, вони морально деградували і вдалися до крадіжок та розбою. Чіпка приймає зручне виправдання злодійського життя: для нього це відновлення порушеної справедливості. Він, мовляв, «своє відбирає».
Енергія сильної особистості скеровується таким чином в антигромадську площину, марнується й обертається на «пропащу силу». Пояснюючи свої злочини як вимушену форму соціального протесту, персонаж вступає в гострий конфлікт із суспільством та його мораллю. А вже після випадку із земством бунтарство Чіпки остаточно перероджується на сліпе бажання помсти, набуваючи у фіналі твору крайнього вияву ненависті до всіх людей.
Дуже показовим є епізод, у якому Чіпка зображений під час прощання з арештантами: «Плакали розбишаки, навіки прощаючись з рідним селом, з своїми людьми — рідними й нерідними. Один Чіпка не плакав. Як той сич насуплений, стояв він нарізно всіх, звісивши на груди важку голову, в землю потупивши очі, — тільки коли-не-коли з-під насуплених брів посилав на людей грізний погляд... Не знайшлося душі, щоб підійшла до його — попрощалася...».
Коментар фахівця
Чіпка — справді пропаща сила: повний найкращих замірів, він якось непомітно для себе заплутавсь у нетрях життя, загруз у драговині нерозважених суперечностей і всю енергію свою, розум та хист віддав справі нерозумного протесту, викресливши себе цим із гурту людей, що виконують творчу роботу в житті.
С. Єфремов, історик літератури
Виявляємо літературну компетентність
1. Який проміжок із життя головного героя представлений у романі?
2. Як односельці поставилися до народження Чіпки?
3. Які риси характеру виявились у хлопця вже з дитинства?
4. Чому Чіпка любив бабусю більше, ніж матір?
5. Яку роль у зображенні Чіпки відіграє порівняння з Грицьком?
6. Як на Чіпку вплинув дід Улас?
7. Чи змінився Чіпка, одержавши від громади землю?
8. Що для нього значило «бути господарем»? Чому Чіпка втратив землю?
9. Чому він не знайшов правди в суді?
10. З ким потоваришував Чіпка після втрати землі?
11. Як сам Чіпка пояснював вибір злодійського життя?
12. Чи змінився Чіпка після обрання в земську управу?
13. Після чого Чіпку заарештували? Чи розкаявся Чіпка у своїх учинках?
Досліджуємо самостійно, виявляємо літературну компетентність
14. Доведіть, що Чіпка — герой реалістичного твору. Чи наявні в його образі риси натуралістичного зображення? Якщо так, то які?
Запрошуємо до дискусії
15. Хто, на вашу думку, Чіпка Варениченко: жертва соціальних обставин чи природжений злочинець?
Виявляємо творчі здібності, обізнаність у сфері культури
16. Роздивіться портрети українських селян на сторінках підручника. Як ви вважаєте, чи могла б картина В. Тропініна бути портретом Чіпки? Чому? Створіть словесний портрет героя. Чи могла б картина А. Куїнджі бути портретом когось із персонажів роману? Якщо так, то кого саме?
ЖІНОЧІ ОБРАЗИ
У романі є декілька героїнь, які по-різному вплинули на долю Чіпки. Найсвітліші враження лишила по собі бабуся Оришка, проста селянка з добрим і щирим серцем. Саме вона передала йому народне уявлення про добро і зло, прищепила оптимізм і віру в справедливість. Розказані нею казки й бувальщини захоплювали уяву малого Чіпки, схиляли його в бік добротворення.
Дуже непрості стосунки склалися в Чіпки з матір'ю. Мотря була вимогливою: підтримувала сина в усьому доброму, та не могла пробачити злого. У їхніх стосунках сварки змінювалися примиренням. Криваве вбивство хуторян, до якого був причетний Чіпка, стало останньою краплею, що остаточно унеможливила згоду між матір'ю та сином. Глибоко вражена трагедією дівчинки, рідних якої вбили розбійники, Мотря нарешті зважилась розповісти про синові злочини.
«Польова царівна» і «розбишацька дочка» — так означено в романі доньку Максима Ґудзя Галю. У неї щиро закохався Чіпка, а вона робила все, аби відвернути його від злодійського життя. Усім серцем кохаючи чоловіка, Галя намагалася вірити в його пояснення про «пошуки правди», до останнього сподівалася відродити його сумління. «Так оце та правда?!» — зі сповненими розпачу й розчарування словами звернулась вона до Чіпки, коли дізналася про криваве вбивство хуторян. Доведена до відчаю, Галя вчинила самогубство, ставши ще однією жертвою знавіснілого «правдошукача».
Досліджуємо самостійно
Письмово складіть порівняльну характеристику жіночих образів роману (Оришка, Мотря, Галя) у формі таблиці або схеми. Зазначте, як ставилася кожна з героїнь до Чіпки, як на нього впливала.
ГРИЦЬКО ЧУПРУН І ЙОГО ДРУЖИНА ХРИСТЯ
У народній ліриці є наймитські та заробітчанські пісні. Вони дуже тужливі й песимістичні. Це пісні людей, котрі мусять задля заробітку працювати на чужому полі. Їхнє життя нещасливе, майже без майбутнього. Така доля чекала й на Чіпчиного товариша сироту Грицька Чупруненка, однак він зумів з нею позмагатися й переміг, знайшов вихід зі скрути: важкою працею заробив на власне господарство — став хазяїном, а не наймитом. Мріяв про багатство, про посаг заможної дружини, та знайшов врешті собі до пари наймичку, сироту Христю. У ній чоловіка привабило інше, важливіше багатство: її душевна щедрість і доброта. Грицько і Христя зажили тихим родинним життям, не дуже розбагатіли, але й не бідували.
Голова українського селянина в солом'яному капелюсі (Архип Куїнджі, 1895)
У цій парі втілено багато чого від народного ідеалу, оспіваного у фольклорі. Це проста й дещо сентиментальна історія здійсненої мрії, досягнутого родинного щастя.
Грицько Чупрун довго намагався підтримувати добрі стосунки з другом дитинства. А коли в родині Чупринів народився первісток, саме Чіпчину дружину Галю запросили бути хрещеною матір'ю. Грицькові боліло за давнього товариша, який загубив і своє, і чужі життя: «Що це, брате Чіпко? — журливо, з самого глибу серця, обернувся до нього Грицько. У тому запитанні, у його голосі не було ні докору, ні помсти, а вчувався тяжкий жаль — шкода пропащого брата...».
Виявляємо літературну, соціальну компетентності
1. Яке враження справив на вас Грицько Чупрун?
2. Які життєві цінності сповідує дружина Грицька? Аргументуйте відповіді прикладами з тексту.
Запрошуємо до дискусії
3. Чому Грицько Чупрун не обрав, як Чіпка, злочинного шляху?
МАКСИМ ҐУДЗЬ І «ЗЛОДІЙСЬКЕ ТОВАРИСТВО»
Проблема «пропащої сили» розкривається також в образі запеклого злодія Максима Ґудзя. У романі подано історію його життя, а в ній виділено важливі моменти. Зокрема, докладно висвітлені дитячі та юнацькі роки Максима, бо саме тоді визначились риси його особистості. Автори не оминули й чинника спадковості, актуального в літературі натуралізму. Вони підкреслили, що Максим успадкував козацьку вдачу свого діда-запорожця: мовляв, звідси його байдужість до хліборобської праці, енергійність, сміливість і товариськість.
Але якщо дідова вдача здобула позитивну реалізацію в запорозькому війську, то в мирному сільському побуті діяльна натура Максима знайшла лише руйнівний вихід. У селі він став учасником вуличних бійок і бешкетів, пиячив, а згодом призвичаївся до крадіжок. Зрештою потрапив до війська і там прижився.
Але й у війську Максим не надто змінився — ніколи не цурався кримінальних оборудок. Зійшовся з колишньою офіцерською утриманкою Явдохою, яка стала йому вірною товаришкою в темних справах. Обоє жили бажанням збагатитися, навіть не добираючи засобів. Тільки після народження доньки Максим Ґудзь зважився на зміни: вийшов у відставку, оселився на хуторі й про людське око зайнявся торгівлею. Тоді й знайшов собі нового злодійського «побратима» — Чіпку Варениченка, який «своє відбирав».
«Шукати правду» допомагали Чіпці його «товариші» Лушня, Матня і Пацюк — сільські волоцюги й пияки, з якими він зблизився після втрати землі. Разом пиячили, нарікали на долю, несправедливий світ, лаяли панів, а потім постановили «відбирати своє». Коли грабували панську комору, убили сторожа — безневинну людину. Саме це товариство не в останню чергу підштовхнуло Чіпку на криву стежку злодійського життя: із бунтаря й правдошукача хлопець остаточно перетворився на затятого розбишаку.
Виявляємо літературну компетентність
1. Перекажіть історію життєвого шляху Максима Ґудзя. Поміркуйте, яку роль відіграє цей персонаж у системі образів роману.
2. Як кріпацтво позначилося на долях Лушні, Матні, Пацюка? Як автор ставиться до цих персонажів? У який спосіб автор виявляє це ставлення?
Читацький практикум
Прочитайте уривки з роману. Виконайте завдання.
Хіба ревуть воли, як ясла повні?
Роман з народного життя
(Уривки1)
ЧАСТИНА ПЕРША
І
Польова царівна
Надворі весна вповні. Куди не глянь — скрізь розвернулося, розпустилося, зацвіло пишним цвітом. Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів на землю: як на Великдень дівчина, красується вона в своїм розкішнім убранні... Поле — що безкрає море — скільки зглянеш — розіслало зелений килим, аж сміється у очах. Над ним синім шатром розіп’ялось небо — ні плямочки, ні хмарочки, чисте, прозоре — погляд так і тоне... З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця; на ланах грає сонячна хвиля; під хвилею спіє хліборобська доля... Легенький вітрець подихає з теплого краю, перебігає з нивки на нивку, живить, освіжає кожну билинку... І ведуть вони між собою тиху-таємну розмову: чутно тільки шелест жита, травиці... А згори лине жайворонкова пісня: доноситься голос, як срібний дзвіночок, — тремтить, переливається, застигає в повітрі... Перериває його перепелячий крик, зірвавшись угору; заглушає докучне сюрчання трав’яних коників, що як не розірвуться, — і все те зливається докупи у якийсь чудний гомін, вривається в душу, розбуркує в ній добрість, щирість, любов до всього... Гарно тобі, любо, весело! На серці стихають негоди; на думку не лізуть клопоти: добра надія обгортає тебе добрими думками, бажаннями... Хочеться самому жити й любити; бажаєш кожному щастя. Недаром в таку годину — аби неділя або яке свято — хлібороби виходять на поле хліба обдивлятись!
1 Повний текст твору ви знайдете в електронному додатку до підручника.
Отакої саме пори, в неділю, після раннього обіднього часу, — тим шляхом, що, звившись гадюкою, пославсь од великого села Пісок аж до славного колись Ромодану, — ішов молодий чоловік. «Не багатого роду!» — казала проста свита, накинута наопашки. «Та чепурної вдачі»,— одмовляла чиста, біла, на грудях вишивана сорочка, виглядаючи з-під свити. Червоний з китицями пояс теліпався до колін, а висока сива шапка з решетилівських смушків, перехиляючись набакир, натякала про парубоцьку вдачу...
Ішов справді парубок. На перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній бородці де-не-де поп’ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі — теж гострі; лице довгобразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі широкі та груди високі... Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць разом з якоюсь хижою тугою... <...>
Спустившись в долину, повернув з курного шляху на обніжок — і пішов поміж зеленими житами. Ось підійшов до однієї ниви, нахилився, вирвав при самім корені пучок жита, глянув на його, далі глянув на ниву, — і лице засвітилось одрадою: «От де моя праця, — немов казали його очі, — не марно потрачена: вона зробила з мене чоловіка, хазяїна!.. Повертівши в руках вирване жито, він скинув очима на другий бік межі; знову глянув на свою ниву, наче рівняв дві ниви між собою, — і промовив вголос: «Бач... на нашому полі жито краще, ніж у дядька Кабанця: моє таке густе та гонке, а в його — ледве од землі одлізло — низеньке, жовте, засмоктане...»
Шлях (Костянтин Крижицький, 1899)
Не вспів доказати останнього слова, — чує: недалеко, з-за жита, хтось співає... Він притаїв дух; насторошив уші, слуха... Голос тонкий, гнучкий, дзвінкий, так і розходився на всі боки: то розлягався в високім просторі; то слався по землі, по зелених житах; то замирав оддалеки на полях розлогих; то вливався в душу якимсь несвідомим щастям. Парубок стояв, як зачарований. Йому здалося — він зроду не чув такого свіжого, гнучкого голосу. У його в очах засвітилась одрада; лице прояснилося, наче хто збризнув його свіжою водою; серце затіпалось, немов хто доторкнувся до його. «Хто б це?» — подумав він та й пішов на голос.
Не встиг ступить десяти ступнів, як пісня стихла, — тільки одна луна її бриніла ще над головою у його. Ще ступінь, ще... зашелестіло жито, заколихалося, немов у йому щось борсалось, билось... Ще хвилина — і з жита заманячила дівоча постать... Парубок став. Дівчина, як перепілка, знялась — і помчалась вподовж ниви. Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітками, вона й трохи не схожа була на селянок, часто запечених сонцем, високих, іноді дуже неповоротних дівчат. Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом,— вона здавалася русалкою...
Парубок спершу, мабуть-таки, чи й не прийняв її за ту польову царівну, бо стояв, як укопаний, розтягши й без того довгобразе лице, широко розкривши здивовані очі...
Дівчина одбігла трохи і собі стала. Озирнулась, глянула на його веселими очима, усміхнулась свіжим, молодим личком. Тут її краще розглядів парубок. Чорне кучеряве волосся, заквітчане польовими квітками, чудовно вилося коло білого чола; тоненькі пасма того чорного, аж полискуваного хмелю спадали на біле, рум’яне личко, як яблучко наливчате; очі оксамитові, чорні, — здається, сам огонь говорив ними... Дві чорні брови, мов дві чорні п’явки, повпивалися над очима, злегенька прикритими довгими густими віями. Сама — невеличка, метка й жвава, з веселою усмішкою на виду, вона так і вабила до себе. Зелена байова керсетка з червоними мушками, червона в букетах спідниця, на шиї дорогі коралі, хрести, золоті дукати — усе гарно пристало до хорошої дівоцької вроди.
Вона стояла навпроти парубка, як намальована, — наче манила своєю дивною красою. Не спускаючи з очей, він підходив до неї.
— Чого ти тут ходиш? — обізвалась вона перша.
— А ти чого хліб толочиш? — не зовсім ласкаво одказав він.
— Хіба се твій хліб?
— Не чий же... А що?..
— Цур тобі, як мене злякав!.. — та й замовкла. Парубок і собі мовчав.
— А ти хто така? — трохи згодом питає він, ковтаючи слова. — Де ти взялася? звідкіля сюди прийшла?..
Дівчина почула, як тільки чують дівчата, чого в його запнувся голос: очі в неї заіскрили, заграли...
— Навіщо тобі? — прядучи ними, вона питає в його.
— А чого ж ти прийшла сюди, на чуже поле? — каже він. — Хто ти така? чого тобі тут треба?.. — Чутно — аж дух спира йому в грудях од кожного слова.
— Не скажу! — одмовила вона нарозтяг, осміхаючись, і подалася трохи личком вперед, згорнувши пухкі білі руки попід ліктями. — А прийшла сюди, бо недалечко живу... А ти хто?
— Сюди йди! — каже він, усміхаючись і разом запрохуючи очима. — Посідаємо тут... побалакаємо... я тоді й розкажу — хто я...
Як стрель стрельнув у дівчину. Сплеснула в долоні, зареготалася та й помчалася буйними житами... Далі — вискочила на зелену луку, що красувалася польовими квітками; потім — повернула круто наліво, почесала яриною; як білочка на деревину в лісі, так вона збігла прудко на згірок; стала, перевела дух, озирнулася, осміхнулась, махнула правою рукою: «сюди, мов!» — та, наче мана яка, спустилася униз — і скрилася за горою.
Парубок ні з місця. Стоїть та дивиться вслід їй ще дивнішими очима — мовби переглянув через гору!.. У вухах його ще вчувався її голос свіжий, тонкий, її сміх молодий та дзвінкий; перед очима, як та причуда, манячила її постать метка, жвава; йому усміхалося її личко, біло-рум’яне, з ясними очима, з чорними бровами; уся вона, з зеленою керсеткою, з червоною спідницею, привиджувалась йому, як жива... <...>
Виявляємо читацьку, літературну компетентності
• У творчому діалозі автора й читача надзвичайно важливим є його початок, тобто сприйняття читачем перших сторінок літературного твору. Саме на них письменник намагається налагодити з читачем емоційний контакт. Спробуємо й ми, уважно перечитуючи перший розділ, прислухаючись до своїх вражень, емоцій, долучитися до творчого діалогу з автором.
• Прочитайте виразно пейзаж, поданий автором на початку твору. Яке враження він справляє на читача? Якими засобами автор досягає цього ефекту?
• Установіть, які зорові, звукові образи створено для опису весняної природи.
• Визначте, які тропи використано, щоб надати виразності цим образам. Наведіть приклади порівнянь, епітетів, метафор.
• З якою метою вийшов у поле парубок? Як це його характеризує?
• Яке враження на героя справила дівчина, яку він побачив на своєму полі?
• Доведіть, що письменник-реаліст психологічно вмотивував це враження.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
XXX
Так оце та правда?!
<...> Ніч, як куйовда, стояла надворі; мела страшенна хуга; завірюха крутила; та холод такий, що страшно й носа виткнути з хати; мороз перся у хату — позамуровував шибки узорчатими виводами; а в димарі, як голодний звір, ревла та вила відьма-буря, кидаючи у вікна кім’ями снігу — мов хто добивався у хату знадвору. Галя й Мотря сиділи собі та мовчки пряли. У кожної чогось так тяжко було на серці, що вони аж попригиналися до гребенів. Чіпка лежав на лаві, задравши голову угору, мовчки дивився у стелю та слухав божевільні заводи буйного вітру. Свічка на триніжку неясно горіла: знай ґніт нагоряв-жужелився, і знай його зривала або Мотря, або Галя, кленучи вогонь, що так немилосердно пік у пучки. Разів два чи три ненароком свічку зовсім гасили — і тоді в темряві проносився жарт та сміх, немов боявся світу, бо справді, коли знову засвічували світло, то — немов воно замикало уста їм — ні одне слово не зривалося з язика, наче то не люди сиділи, а якісь тіні — глухі й німі...
Коли це зразу, як грім, загуло коло хати, й почало щось стукати у вікно. Чіпка кинувся, скочив з лави, мов хто його скинув з неї,— та мерщій надвір. Засов клацнув; почувся гомін, тупіт. Незабаром Чіпка увів у хату Лушню, Матню, Пацюка та ще чоловіка семи незнайомих людей. Були між ними москалі — і Сидір там, були й прості.
— Господи! — ледве вимовила стиха Мотря та й прикипіла до гребеня.
— Здорові в хату! — обізвався дехто.
— А ти, стара, вже одужала? — питає Матня Мотрі. — Оже, їй-богу, час тобі вже умирати. Дивись: зуба в роті немає, а ти ще й досі живеш — марно тільки хліб переводиш!
— Відчепись од мене, лихий чоловіче! Чого ти прийшов у чужу хату насміхатись з старої людини? — одказала Мотря. <...>
Чіпка помітив скриту бурю, похопився промовить:
— Ходім, пани-браття, у світлицю, бо тут з бабами ніякого пива не звариш... хай вони собі прядуть.
Як ноги вломили братчики з хати — мерщій перейшли за Чіпкою у світлицю.
Мотрі зробилося так тяжко на душі, так гірко на серці, що вона аж не всиділа на гребені: встала, побралася на піч, лягла — та так і залилася сльозами. А Галя, оставшись одна, думала: «Підожди ж! підуть твої братчики... це вже не первина... постій же ... прокляті, каторжні!» — і лютувала разом на Чіпку й на його товариство. <...>
— Чи пора, то й ходімо, — понуро відказав Чіпка, підводячись.
За ним повставали другі. Випили ще на дорогу; вийшли з хати. Чіпка погасив світло — і собі за ними... «Кукуріку!» — прокричав на сідалі півень, залопотавши крилами. Усі кинулись.
— Пху, проклятий!.. перелякав!! — обізвався Лушня. <...>
Прокричали другі півні. Коли геть за північ почувся здалека тупіт, гомін. Далі — ближче... ближче... коло самої хати... «Ідуть! — подумала Мотря. — Хоч би ж хоч сюди не заходили», — прошептала. Коли чує — повернули в світлицю.
Перегодя трохи рипнули двері — увійшов хтось у хату.
— Хто там? — питає вона з печі.
— Це я, — одказав Чіпка.
І — чує вона — став над помийницею вмиватись... У серці їй наче хто гострим ножем шпортонув. <...>
Незабаром повходили в хату й друзі. Засвітили світло. Мотря виглянула з-за комина — і затрусилася... На кожному видні були сліди свіжої крові. Мотрі зробилося страшно, холодно. Вона забилась у самий куток печі, трусилася, як в лихоманці... Далі вона почула, як стали в печі огонь розводити — одежу палити. Вона боялася, щоб не скрикнути, боялася зітхнути — та все міцніше й щільніше стискувала зуби, тулилася в куток...
Упоравшись як слід: повмивавшись, попаливши, яка була в крові, одежу, розбишаки погасили світло, побрались у світлицю.
— О-ох!.. — здихнула Мотря. — Хоч би Галя коло мене... Ох, Господи!.. — застогнала вона: — дай мені дожити до завтрього... Одсахнусь тебе... зречусь тебе, мій сину... моє лихо... перед усім світом скажу... на все село прокричу... Ох!.. Чого хоч ніч така довга?.. чого хоч вона так нешвидко тягнеться?.. Хоч би швидше світа діждати... Господи... Боже наш! сохрани й заступи...
Та злізла з печі, упала навколішки перед образом та тихо й чуло молилася, б’ючи земні поклони. Не чула вона, коли й треті півні прокричали, не помітила, коли почало на світ благословитися. Од щирої молитви одірвав її, розбуркав несамовитий крик та стук у вікно.
— Ря-а-туйте... Ой... рят-у-у-йте!..— кричало щось під вікном молодим дитячим голосом.
Мотря кинулась до вікна.
— Хто там?.. — питала вона з хати.
— Це я... рятуйте... хто в Бога вірує... Одчиніть... пустіть... — аж плакало та просило.
Мотря тихенько вийшла надвір — та трохи не омліла... Перед нею стояла літ десяти дівчинка, у одній сорочці, об’юшеній кров’ю, боса, розхристана, розпатлана — стояла й трусилася...
— Що се?.. що з тобою, дочко?.. чия ти?.. де ти була?.. звідки вирвалась?.. — тремтячи сама всім тілом, питала Мотря дівчинку.
— Ой, лишенько... бабусю... Ой... горенько тяжке... — з плачем ледве вимовляла дівчинка. — Я з хутора... розбишаки були... усіх побили... порізали... постріляли... батька... й матір... діда... бабу... дядьків... дядину... маленького братика... усіх... усіх... Одна я зосталася... одну мене не знайшли... втекла...
— Як утекла?
— Поїхали... запалили хату й поїхали... Ой... о-ой! бабусю... горенько мені!..— скрикувала дівчинка, хапаючись рученятами за Мотрю,— боялася, щоб та, бува, не втекла...
— Цить... ци-ить, моя дитино! — зацитькувала Мотря. — Я знаю, хто ті розбишаки... Мовчи!.. То мій син, клятий!.. Цить... а то як почує — не животіти тоді ні тобі, ні мені...
Дівчинка прихилилася до Мотрі та тихо схлипувала. Мотря увела її у хату.
— Ходім у волость... у волость ходімо! — шепче вона, а сама чує, що голова у неї кружиться, очі страшно горять, ноги трусяться... от-от упаде! — Ходім, дочко... поки ще сплять... <...>
Незабаром прибігли волосні, назбиралось народу повнісінький двір, обступили кругом хату. Ні одної душі не випустили: усіх побрали, пов’язали. Піднявся крик, ґвалт.
Від крику прокинулась Галя. Швиденько накинула вона на себе юпку, вийшла з своєї хатини... Як глянула вона на Чіпку, що з скрученими назад руками стояв і понуро у землю дивився, як угледіла об’юшену кров’ю дівчинку.
— Так оце та правда?! Оце вона!!! — скрикнула не своїм голосом — і несамовито залилась божевільним сміхом.
Тіло в неї тряслося; очі помутилися — вона ними якось чудно водила; на губах встала кривава піна, а вона все сміялася, все сміялася...
Чутка про все те, як грім, розкотилася на всі кінці, рознеслася на всі боки — в одну мить обхопила усе село. Збігалися люди, як на пожежу, дивитись, а вертаючись додому, від страху Богу молилися.
— Чула? — як божевільний, вскочивши в хату, скрикнув Грицько.
Христя глянула на його та й пополотніла.
— Що там? пожежа?..
— Чіпка людей порізав... усю Хоменкову сім’ю виполонив!
— О-о-о... — якось чудно загула Христя. Очі в неї розкрилися, боязко й страшно повела вона ними по хаті.
— Уже погнали у город... в тюрму, — каже Грицько.
— А Галя? а мати? — ледве чутно спитала Христя.
— Не знаю... здається, дома...
Христя мерщій за кожушанку, хапаючись накинула її наопашки та чимдуж побігла з хати.
Грицько гукав, завертав, кликав. Вона нічого того не чула — була вже далеко.
Перегодя трохи вернулася, як з хреста знята. Вступивши в хату, перехрестилася.
— А що? — спитав Грицько.
— Галя... — знову перехрестилася: — повісилась...
— Отуди к лихій годині! — виторопивши очі, сказав Грицько та й замовк.
Цілий день вони обоє мовчали: смутні, бліді, неспокійні — мов дожидали смерті. <...>
Це вже було туди під осінь, на другий рік. Сонце заздалегоди, почувши її, надолужало своїм теплом: не гріло, а пекло. Дощ як затявся, і трохи не на корх лежало на шляху пилу, та стояв він і в воздусі, як сивий туман, ліз у вічі, душив у горлі... Люди знай їздили по шляху: настала саме гаряча пора возовиці. По тому ж самому шляху простувала у Сибір, на каторгу, ціла валка скованих по руках, по ногах рештантів. Кругом їх цілий звод москалів з ружжями.
Пройшовши Піски, валка стала коло волості, на вигоні, на перепочинок. То був Чіпка з своїм товариством.
Як почули люди, то стали збігатись з усього села — старе й мале, мов на ярмарок.
У той час Грицько вертався з поля з снопами — аж трьома возами. Він — за одним; Христя — за другим; а син — хрещеник Галин — сидів на третім поверх снопів, тільки головка манячила. Побачивши зборище, вони спинили волів, а самі пішли до гурту... та й поторопіли обоє! Не швидко вже Грицько опам’ятався, підступив ближче.
— Що це, брате Чіпко? — журливо, з самого глибу серця, обернувся до його Грицько.
У тому запитанні, у його голосі не було ні докору, ні помсти, а вчувся тяжкий жаль — шкода пропащого брата...
Чіпка скоса зиркнув, здвинув густі брови — та й одвернувся.
Грицько стояв, як пришиблений, дивився мовчки.
Незабаром старший москаль, що вів етап, скомандував в дорогу.
Рештанти стали підводитись, забряжчали важкими цепами. Почалося прощання, обнімання, почувся плач, голосіння... Плакали люди, обнімаючи своїх безталанних братів; подавали їм на прощання — кожен по своїй спроможності: той шага, той копійку, а хто й гривню... Плакали розбишаки, навіки прощаючись з рідним селом, з своїми людьми — рідними й нерідними. Один Чіпка не плакав. Як той сич насуплений, стояв він нарізно всіх, звісивши на груди важку голову, в землю потупивши очі, — тільки коли-не-коли з-під насуплених брів посилав на людей грізний погляд... Не знайшлося душі, щоб підійшла до його — попрощалася...
Брязь!.. дзень! Брязь!.. дзень!.. Валка рушила.
— Хай тобі бог помагає на все добре! — крикнув навздогін Чіпці Грицько.
Чіпка озирнувся — і одгукнув з дороги:
— Грицьку! поклонись матері... Скажи: хай мене дожидає в гості, коли не сконіє до того часу...
— Господи! — заливаючись сльозами, мовила Христя: — напути його на все добре! — та разом з Грицьком і повернула до возів.
— Воно таки правда, що цей Чіпка непевний...
— Такий і батько був...
— І вродився так — прости, господи! <...>
Мотрю узяв Грицько — догодувати до смерті. Швидко після того вона й умерла.
Чіпчину хату опечатали, забили. У ній одні сови та сичі плодилися та тічки собак товклися по городу, що увесь заріс бур’яном, як лісом. Через рік — веселе колись місце опустилося, зглухло. Облупана пустка стояла ще страшніша, ніж та, котру купив Хрущ. Люди знову стали її відхрещуватись, як проходили мимо; а малі діти боялися й здалека глянути на того чоловічка, що, як те страховище, позирав з воріт на шлях своїми витрішкуватими очима.
А недалеко од Пісок, над самим шляхом, коло Хоменкового хутора, насипана висока могила, на ній стоїть височенний хрест — оглядає навкруги хутори, села, всі околиці... Під ним тліє вісім безневинних душ, загублених в одну ніч «страшним чоловіком». <...>
Минав рік; минав другий... Стояла на край села сиротою пустка — завидувала палацу. Аж ось — випало й їй несподіване щастя: купив її у казні за безцінок давній знайомий — жид Гершко, причепурив трохи зокола облупані боки, полатав, де прогнивала, оселю — та й завів шинок. Щонеділі, щосвята, а часом і серед будня, щоб не одстати од вельможного сусіди, — бенкетує тут п’яне море темної простоти... Оже ще й досі, під пізній вечір, подирає мороз поза шкурою веселих гуляк, як глянуть вони на хрест, що геть-геть здалека чорніє над Ромоданом...
1875
Виявляємо літературну компетентність
1. Яке враження справили на вас останні сторінки роману?
2. Чому Чіпку можна назвати реалістичним героєм? Обґрунтуйте свої міркування.
3. Який моральний урок ви винесли з цього твору?
Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності
4. В електронному додатку до підручника знайдіть і перегляньте відеолекцію про роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Занотуйте основні тези, які доводить авторка лекції. З якими тезами ви погоджуєтеся?
Запрошуємо до бібліотеки
Щоб більше дізнатися про творчість українських письменників-реалістів, ви можете завітати до віртуальної бібліотеки в електронному додатку до підручника та ознайомитися з творами І. Нечуя-Левицького «Дві московки», «Микола Джеря», «Хмари», «Над Чорним морем», Панаса Мирного «Лихі люди», «Повія».
ПОВТОРЮЄМО ТА УЗАГАЛЬНЮЄМО
Щоб перевірити свої знання з теми «РЕАЛІСТИЧНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА», виконайте завдання в підручнику та пройдіть тест в електронному додатку до нього.
Виберіть правильний, на вашу думку, варіант відповіді.
1. Чиї роздуми й про кого передано в уривку «Ой ти, дівчино, з кучерявої рути-м'яти звита та з гостролистої шельвії!»?
- А Лаврінові про Мотрю
- Б Омелькові про Мелашку
- В Марусині про Мотрю
- Г Карпові про Мотрю
2. Прочитайте уривок.
Та й робоча ж ваша дочка! Що за золота в вас дитина. Там так пильнує коло роботи, що й не розгинається.
Укажіть, хто й кого вихваляє в уривку.
- А Довбишиха Мотрю
- Б Омелько Мелашку
- В Кайдашиха Мотрю
- Г Кайдашиха Мелашку
3. Прочитайте уривок.
Не сказавши нікому й слова, Мотря вхопила ... за ногу, витягла з борщу та й дала драла з хати.
На місці крапок треба вставити слово
- А кабана
- Б порося
- В півня
- Г голуба
4. Фразеологізм з легкої руки є назвою розділу, у якому йдеться про
- А Чіпчине клопотання біля землі
- Б згоду громади взяти Чіпку пастухом
- В одруження Чіпки з Галею
- Г початок Чіпчиного пияцтва
- Д вибори в земство
5. Прочитайте рядки з твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
Огняна стріла вдарила коло його; кругом усе затріщало і запалало огнем... Огонь розходився, розігрався... Уже він кругом охопив Чіпку; вже досягав своїми довгими язиками до його тіла; цілував його вид... Гляне Чіпка... То ж не вогонь, то людська кров хвилями хвилює...
В уривку йдеться про
- А пожежу в Чіпчиній хаті
- Б переживання Христі
- В Мотрине марення
- Г сон Чіпки
6. Доберіть характеристики до персонажів.
Характеристика
- 1 на словах, як на цимбалах, грає
- 2 у неї серце з перцем
- 3 широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима; гострі темні очі були ніби сердиті
- 4 все подихало молодою парубочою красою; був схожий з виду на матір
Персонаж
- А Лаврін
- Б Карпо
- В Кайдаш
- Г Мотря
- Д Кайдашиха
Дайте розгорнуті відповіді на запитання.
7. За яких умов розвивалась українська література другої половини XIX ст.?
8. Які українські організації опікувались національно-культурним розвитком?
9. У чому полягають особливості реалізму як літературного напряму?
10. Які українські автори писали реалістичні твори?
11. До яких основних тем зверталися реалісти?
12. Які риси реалістичного твору властиві роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»?
Ви опрацювали тему «РЕАЛІСТИЧНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА». Чи задоволені ви результатами свого навчання? Який твір зацікавив вас найбільше? Який твір ви хотіли б перечитати? Яких умінь ви набули? Які літературні герої допомогли вам усвідомити значення правильності життєвого вибору для становлення й ствердження людини?
