Зарубіжна література. 5 клас. Богданець-Білоскаленко

Ернст Теодор Амадей Гофман

(1776-1822)

Ернст Теодор Амадей Гофман народився в м. Кенігсберзі (Німеччина) у родині адвоката. Жив разом із бабусею та матір’ю. Дядько хлопчика залучив його до малювання і найняв хороших викладачів, а також зацікавив містикою та фантастикою. У їхньому будинку часто лунала музика, на музичних інструментах грали всі члени родини.

Е. Т. А. Гофман був дуже обдарованим. У дванадцять років вільно грав на скрипці, органі, арфі та гітарі. У дорослому віці він змінив своє третє ім’я на одне з імен Моцарта — Амадей, тому що обожнював його музичні твори. У школі багато читав, особливо йому подобалася пригодницька література. Був надзвичайно вигадливим і мрійливим хлопцем, мав веселу вдачу. Писав вірші, оповідання та казки.

Після школи навчався на правничому факультеті Кенігсберзького університету. Цей фах давав йому можливість отримати надійний заробіток і забезпечити родину.

На першому курсі університету Е. Т. А. Гофман давав уроки музики й продавав свої малюнки, а в дев’ятнадцять років створив перший музичний твір і два романи. Після закінчення навчання працював у суді, але ця робота не давала справжнього задоволення, йому більше подобалося працювати керівником оркестру, диригентом або художником-декоратором у театрах.

З 1812 р. Е. Т. А. Гофман присвятив своє життя літературній творчості. За десятиліття написав два романи, багато повістей та оповідань, що ввійшли до шести великих томів, однак матеріального благополуччя письменник не мав.

Більшість творів митця мають казковий сюжет. У них діють разом із людьми чаклуни, феї, добрі й лихі духи, тварини. Ці казки цікаві і дорослим, і дітям. Серед них — «Пісочна людина», «Золотий горщик», «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер».

Дуже популярною є повість-казка «Лускунчик і Мишачий король», задум якої виник у письменника під час спілкування з Фріцом і Марі — дітьми свого друга. Ця казка — фантастична історія про Лускунчика, звичайну дівчинку Марі та Мишачого короля й королеву Мишильду. У творі чудові пригоди розпочинаються в Різдвяну ніч. Марі разом із братом Фріцом отримують багато подарунків, серед яких був потворний чоловічок — Лускунчик. Дівчинка дізнається від свого хрещеного історію про те, що насправді Лускунчик — зачарований принц. Він зможе знову стати людиною лише тоді, коли вб’є Мишачого короля. Марі готова на будь-які жертви, щоб урятувати Лускунчика. Дівчинка має чисту та вразливу душу, реагує на несправедливість і підступність. Героїня руйнує злі чари — і він стає прекрасним юнаком.

У казці відтворено мову природи: струмки, рослини та тварини живуть у чарівному царстві, де їх оберігають добрі духи. Це той фантастичний світ, який вигадав Е. Т. А. Гофман і в якому мріяв жити сам.

Письменник наголошує на тому, що внутрішня краса важливіша за зовнішню, а добро завжди перемагає зло — це ідея казки. Твір навчить вас бути сміливими та рішучими в будь-яких ситуаціях, потрібно завжди вірити в диво — і воно здійсниться.

Фантастичність, чарівність, вигадані герої та героїні, які боряться з містичними силами, атмосфера дива, фольклорна основа, щасливе закінчення подій — це ознаки казки.

«Лускунчик та Мишачий король» — це повість-казка, що поєднує ознаки двох жанрів. Запам’ятайте визначення цього терміна.

Теорія літератури

Повість-казка — це авторський твір із чарівним сюжетом, із тривалою історією та великою кількістю казкових героїв/героїнь, яких не існує в реальному житті.

Поєднання казковості та реалістичності — основна ознака повісті-казки. У ній автор пропонує читачам розібратися в людських стосунках, навчитися розрізняти різні риси в характерах героїв і героїнь і в їхніх вчинках.

• Користуючись поданою таблицею, знайдіть спільні та відмінні ознаки в казці та повісті.

Казка	Повість
невеликий обсяг	середній обсяг
простий сюжет, зазвичай одна-дві події	більш розгалужений сюжет, кілька подій
один-два головних героя/героїні, розкриття їхніх характерів і поведінки в конкретній ситуації	кілька головних героїв/героїнь, характеристика їхніх почуттів, дій та стосунків
у центрі уваги — сюжетні події	більшу увагу зосереджено на описах природи та портретах героїв/героїнь
сюжет зазвичай має чітке завершення	часто відкритий (не завершений) фінал

• Вирушаймо в мандрівку разом із Лускунчиком і Марі.

ЛУСКУНЧИК І МИШАЧИЙ КОРОЛЬ

Повість-казка

(Скорочено)

Новорічний вечір

Напередодні Нового року дітям радника медицини Штальбаума від ранку й до вечора не дозволяли заходити до вітальні, а особливо до сусідньої з нею зали. Фріц і Марі сиділи в куточку в маленькій задній кімнатці, аж поки почало смеркати. (...) Фріц пошепки, мов велику таємницю, розповів меншій сестрі — їй було тільки сім років, що він ще зранку чув, як у замкненій вітальні й залі щось шурхотіло, товклося та стукало. А недавно промайнув невисокий чоловік із великою скринькою під пахвою. Фріц добре не роздивився його, але був певний, що то не хто інший, як їхній хрещений батько Дросельмаєр. Марі з радощів заплескала в долоні й вигукнула:

— Ох, аби знати, що для нас цього разу змайстрував хрещений! (...)

Хрещений завжди приносив у кишені щось цікаве для дітей: то дерев’яного чоловічка, що вмів кумедно водити очима та вклонятися, то скриньку, з якої випурхувала пташка, то ще щось. Ну, а на Новий рік він щоразу майстрував якусь особливу гарну іграшку. На ті іграшки він витрачав багато часу й праці, тому батьки, коли минало свято, дуже берегли їх (...).

Діти обговорюють, що подарують їм батьки: Марі хотіла нову ляльку, а Фріц — гнідого коня й кавалерію. Згодом із вітальні прийшли тато і мама й повели дітей подивитися на подарунки від Діда Мороза.

Подарунки

(...) Видно, діти цілий рік були дуже чемні й слухняні, бо ніколи ще Дід Мороз не приносив їм стільки пречудових подарунків, як цього разу. Велика ялинка посеред вітальні була рясно обвішана золотими й срібними яблуками, і на кожній гіллячці, наче пуп’янки й квітки, вабили око обцукровані мигдалеві горіхи, барвисті цукерки й інші ласощі. Проте, мабуть, найбільшої краси ялинці додавали сотні маленьких свічок, що, мов зірочки, поблискували в її темному вітті. Ялинка променіла ними та привітно запрошувала дітей натішитися її квітками й плодами. А навколо неї чого тільки не було! І все яскріло, змінювало різні кольори, усе було таке гарне, що годі й описати.

Марі побачила ляльки, маленьке зграбне кухонне начиння, але найдужче її втішила шовкова сукенка, обшита яскравими стрічками. Вона висіла на вішалці якраз перед очима в Марі, так що її можна було оглянути з усіх боків. (...)

Фріц тим часом уже три або й чотири рази об’їхав навколо ялинки на новому гнідому коні, якого він побачив на прив’язі біля стола з подарунками.

— Ну й дикий огир! — сказав він, злазячи нарешті з коня. — Та нічого, я його вкоськаю.

Потім він оглядав новий ескадрон гусарів: усі вони, як один, були вбрані в чудові червоні мундири, шиті золотом, усі мали срібну зброю і сиділи на таких білих, аж блискучих конях, що здавалося, неначе ті коні також зроблені зі щирого срібла.

Трохи заспокоївшись, Фріц і Марі хотіли вже сісти й переглянути подаровані їм книжки (...), коли знову пролунав дзвоник. Вони здогадалися, що тепер їм покаже свої подарунки хрещений, і кинулися до столу під вікном.

Досі той стіл був запнутий завісою, а тепер її швидко відсунули. Що ж діти побачили! На зеленій, усіяній барвистими квітками галявині стояв прегарний замок із безліччю дзеркальних вікон і позолочених вежок. Задзвеніли дзвіночки, двері й вікна повідчинялися, і стало видно, як у залах гуляють маленькі чоловіки і жінки в капелюхах із перами та в сукнях із довгими шлейфами. У найбільшій залі, що була неначе охоплена полум’ям, — так багато свічечок світилося в срібних свічниках, під музику дзвонів танцювали діти в коротеньких курточках і піджачках. У вікно раз по раз виглядав добродій у ясно-зеленому плащі, привітно махав рукою і знову ховався, і навіть сам хрещений Дросельмаєр, тільки не набагато більший за татів великий палець, коли-не-коли з’являвся внизу коло брами та знову заходив до замку.

Фріц, спершись ліктями на стіл, довго дивився на чудовий замок і фігурки, що танцювали й прогулювалися в ньому, і нарешті мовив:

— Дядечку Дросельмаєре, а можна й мені зайти в замок?

— Ні, не можна! (...)

А. Шейнер. Ілюстрація до твору Е. Т. А. Гофмана «Лускунчик і Мишачий король»

— Дядечку Дросельмаєре, вийдіть хоч один раз в іншу браму!

— Не можна, голубе, — відповів старший радник суду.

— То нехай той добродій у ясно-зеленому плащі, що так часто визирає у вікно, погуляє з іншими чоловіками та жінками.

— Не можна, — знову відповів старший радник суду.

— Ну, то нехай діти повиходять із зали, я хочу роздивитися на них!

— Нічого цього не можна, — сердито відповів старший радник суду. — Яким уже механізм змайстрований, таким і має залишиться, його не переробиш.

— О-о-он як? — протягло мовив Фріц. — Нічого не можна? Слухайте, дядечку Дросельмаєре, якщо Ваші вичепурені чоловічки в замку можуть робити тільки весь час одне й те саме, то вони нічого не варті, мені нудно дивитися на них. Не те, що мої гусари, — ті не замкнені в будинку, а можуть рухатися і вперед, і назад, куди я захочу (...)

Лускунчик

А насправді Марі тому не хотіла йти від ялинки, бо побачила там те, чого раніше не помічала. Коли Фріц забрав своїх гусарів, які вишикувалися під самим віттям, на видноті опинився прецікавий маленький чоловічок, що стояв тихо й скромно, немов спокійно чекав, коли надійде його черга. Чоловічок таки справді був прецікавий, хоча не вдався ані зростом, ані поставою: трохи задовгий кремезний тулуб не дуже пасував до коротких, тоненьких ніжок, і голова теж була завелика. Одне слово, чоловічок був не вельми вродливий, зате надолужував на вбранні: зразу було видно, що він освічений і має добрий смак. Чоловічок був одягнений у гарний, бузкового кольору доломан¹ із білими позументами² й ґудзиками й у гусарські рейтузи, а такі чобітки, як у нього, навряд чи доводилося коли взувати будь-якому студентові або й офіцерові. (...) Та аж тепер, добре приглянувшись до нього, вона помітила, що в нього ще й на диво добродушне обличчя. Ясно-зелені, витрішкуваті очі аж світилися ласкою та привітністю. Дуже личила чоловічкові й біла, добре причесана ватяна борода — завдяки їй ще дужче впадала в око мила усмішка, що цвіла на його червоних устах.

¹ Доломан — парадна куртка гусарів.

² Позумент — золота чи срібна стрічка, яку використовували для прикраси одягу.

— Ох! — вигукнула нарешті Марі. — Ох, любий тату, а чий той чоловічок, що стоїть там під ялинкою?

— Отой? — перепитав батько. — Той чоловічок, доню, добре попрацює для всіх вас, він буде справно лускати вам найтвердіші горіхи. І він так само буде Луїзи, як твій чи Фріца.

Батько обережно взяв чоловічка з-під ялинки, підняв угору його дерев’яний плащ — і ти ба, чоловічок зразу широко роззявив рот і блиснув двома рядками гострих зубів. Батько звелів Марі покласти йому в рот горіх, і чоловічок — лусь! — розлущив його, на стіл упала шкаралупка, а на долоні в дівчинки опинилося солодке зернятко.

Тепер уже всі зрозуміли, і Марі так само, що цікавий чоловічок походив із роду Лускунчиків і робив те, що споконвіку робили його предки.

Батько сказав:

— Я бачу, Марі, що тобі Лускунчик сподобався найдужче, тому ти будеш доглядати й берегти його, хоча, як я вже сказав, Луїза та Фріц мають таке саме право користуватися його послугами.

Марі аж скрикнула з радощів. Вона миттю взяла Лускунчика й заходилася лускати горіхи — але вибирала найменші, щоб йому не доводилося так широко роззявляти рота, бо, правду сказати, це йому не дуже личило.

Тим часом Фріцові набридло муштрувати своїх гусарів та їздити верхи на гнідому. Він почув, як сестри весело лускають горіхи, підбіг до них і зареготав, побачивши кумедного чоловічка. Фріц також захотів горіхів, і Лускунчик почав переходити з рук у руки, безперестанку то роззявляючи, то стуляючи рот. Фріц вибирав найбільші й найтвердіші горіхи, аж раптом — лусь! — у Лускунчика випали три зуби, а вся спідня щелепа відвисла, мов нежива.

— Ох, сердешний мій Лускунчику! — зойкнула Марі й забрала його від Фріца.

— Нездара! — сказав Фріц. — Який із нього Лускунчик, коли він не має хороших зубів. Дай його сюди, Марі! Хай лускає мені горіхи, поки не поламає всі зуби, навіть щелепи! Так йому й треба, ледащові!

— Ні, ні, — заплакала Марі, — я тобі його не віддам! Глянь, як він жалібно дивиться на мене й показує мені свій покалічений ротик! (...)

Марі познаходила зуби, що випали в Лускунчика, підв’язала йому щелепу гарненькою білою стрічкою, яку відчепила від своєї сукенки, і ще дбайливіше закутала його в носовичок. Бідолаха, видно, був дуже наляканий, бо аж зблід. Так Марі тримала його на руках, заколисуючи, як малу дитину, і водночас розглядала чудові малюнки в книжці, що лежала серед багатьох інших сьогоднішніх подарунків. (...)

Дива

Марі перенесла пораненого Лускунчика до шафи у вітальню. О дванадцятій годині миші почали вилазити із щілин і шикуватися в лави на чолі з Мишачим королем. У нього було сім голів із золотими коронами. Лускунчик закликав до бою ляльок Скарамуччо, Панталоне, сажотрусів, лірників і барабанника.

Битва

Миші вводили в бій дедалі більші сили. До Лускунчика підскочив Мишачий король. Марі схопила свого лівого черевичка й шпурнула в короля. Ураз усе розвіялося, наче нічого й не було. Марі знепритомніла й упала на підлогу.

Хвороба

Коли Марі прокинулася, то розказала матері й лікарю, що відбулася битва між мишами та ляльками, але вони не повірили. До Марі прийшов її хрещений і показав Лускунчика, якому він майстерно повставляв зуби та вправив щелепу. Потім хрещений розповів казку про королівну Пірліпат.

Казка про твердий горіх

У короля та королеви була прекрасна донька Пірліпат. Одного разу на банкеті королю не сподобалася ковбаса, у ній було мало сала, яке королева віддала пані Мишильді та її мишам. Він доручив Дросельмаєру зробити пастки, у яких опинилися та загинули миші. Мишильда втекла, але пообіцяла помститися.

Продовження казки про твердий горіх

Наступного вечора Дросельмаєр продовжив казку.

Мишильда забралася в колиску Пірліпат і перетворила її на потворну істоту. Годинникар повідомив короля, що врода принцеси повернеться тільки завдяки горіхові Кракатуку та прекрасному юнакові, який їй його принесе та розлущить. Він відправляється на пошуки Кракатука.

Г. Спірін. Ілюстрація до твору Е. Т. А. Гофмана «Лускунчик і Мишачий король»

Кінець казки про твердий горіх

Годинникар знаходить Кракатук і прекрасного юнака, сина брата годинникаря. Він лускав дівчатам горіхи, за що вони й прозвали його Лускунчиком. Молодий Дросельмаєр розколов Кракатук, королівна з’їла зернятко й стала гарною дівчиною. Випадково юнак наступив на Мишильду й став такий самий потворний, як перед тим була королівна Пірліпат. Королівна передумала виходити за нього заміж. Звіздар із гороскопу довідався, що Лускунчик позбудеться потворності тоді, коли переможе сина Мишильди, а його самого покохає прекрасна дівчина. Марі вирішила, що королівна Пірліпат — лиха й невдячна особа.

Дядько й небіж

Нарешті Марі видужала. Тепер вона знала, що Лускунчик — молодий Дросельмаєр, гарний, але, на жаль, спотворений чарами пані Мишильди племінник хрещеного. Марі просить Дросельмаєра допомогти Лускунчику, але він відповідає, що тільки вона сама зможе його врятувати, якщо буде незламною і вірною.

Запитання та завдання

• 1. Чому казку про Лускунчика називають Різдвяною казкою? Чи відчули ви в ній святкову атмосферу? Як Е. Т. А. Гофман створює її?
• 2. Хто є дійовими особами казки? На які групи їх можна поділити?
• 3. До якого світу — реального або фантастичного — належить годинникар Дросельмаєр? Що розкриває його портретна характеристика?
• 4. Чому Марі та Фріцу не сподобався механічний замок — подарунок Дросельмаєра?
• 5. Чим Марі відрізняється від інших героїв казки? Чи схожа вона на свого брата?
• 6. Прочитайте опис зовнішності Лускунчика. Чому він сподобався Марі?
• 7. Як Марі захистила Лускунчика?
• 8. За що дівчинка засуджує королівну Пірліпат? Чи важлива для Марі зовнішня краса?
• 9. Чому Дросельмайєр відмовився допомогти Лускунчику?
• 10. Роздивіться ілюстрації до казки (с. 98, 101). Яких героїв/героїнь твору на них зображено? Чи такими ви їх уявляли, коли читали повість-казку?
• 11. Наведіть приклади повісті-казки українських і зарубіжних авторів/авторок і створіть на основі цієї інформації порівняльну таблицю в зошиті.

Перемога

Марі віддає Мишачому королю свої цукерки та їстівних ляльок, щоб урятувати Лускунчика. Він попросив дівчинку дістати йому шаблю. Уночі Лускунчик переміг Мишачого короля та попросив Марі піти з ним.

Лялькове царство

Я думаю, діти, кожний із вас, не вагаючись пішов би за чесним і добрим Лускунчиком, бо він не мав нічого лихого на думці. А Марі не вагалася й поготів — адже вона знала, що заслужила глибоку вдячність Лускунчика, і була певна, що він справді покаже їй багато дивовижного. Марі сказала:

— Я піду з Вами, пане Дросельмаєре, але тільки недалеко й ненадовго, бо не виспалася.

— Коли так, то я виберу найкоротший, хоч і не дуже зручний шлях, — відповів Лускунчик.

Він рушив уперед, а Марі пішла за ним. У сінях, біля старої величезної шафи з одягом, він зупинився. Марі здивовано помітила, що дверцята в шафі, звичайно замкнуті на замок, були тепер відчинені навстіж, — вона добре бачила батькове дорожнє лисяче хутро, яке висіло біля дверцят. Лускунчик дуже спритно подряпався вгору по планках і різьбленню, потім ухопився за велику китицю, що висіла на товстому ремінці ззаду на хутрі. (...)

— Чи не були б Ви такі ласкаві піднятися нагору, найясніша мадемуазель? — мовив Лускунчик.

І Марі ступила на драбину. (...) Вона раптом опинилася на пахучій луці, що вся яскріла, наче всипана коштовними каменями.

— Ми на Льодяниковій луці, — мовив Лускунчик. — А зараз ми зайдемо в ту браму. (...)

Здавалося, що її було збудовано з білого й брунатного мармуру, усіяного жовтими цятками, та коли Марі підійшла ближче, вона побачила, що то не мармур, а мигдаль у цукрі й родзинки. (...)

— Ох, як тут гарно! — захоплено вигукнула Марі.

— Ми в Різдвяному лісі, найясніша мадемуазель, — сказав Лускунчик.

— Ох, як би мені хотілося трохи побути в цьому лісі! — мовила Марі. — Тут так гарно! (...)

Дівчинка підвелася та пішла за Лускунчиком. Вони простували вздовж струмка, що лагідно дзюрчав і хлюпотів біля їхніх ніг. Здавалося, що це саме від нього лине той солодкий запах, який наповнює весь ліс.

— Це Помаранчевий струмок, — відповів Лускунчик на запитання Марі, — але він тільки пахне так гарно, а ні своєю красою, ні величиною не може зрівнятися з Лимонадним потоком, що так само, як і він, впадає в озеро Мигдалевого молока.

Справді, Марі скоро почула гучніший хлюпіт і шум, побачила широкий Лимонадний потік. Він гордо котив жовтогарячі хвилі серед буйних кущів, що ряхтіли зеленим світлом, немов смарагди. Та чудова вода дихала цілющою прохолодою, від якої легше ставало в грудях і веселіше билося серце.

Недалеко звідти повільно текла темно-жовта, теж надзвичайно духмяна річка. На її берегах сиділи гарненькі дитинчата, вудили маленьких товстих рибинок і зразу ж з’їдали їх. Підійшовши ближче, Марі роздивилася, що ті рибинки були дуже подібні до круглого печива. А трохи далі на березі було невеличке, дуже миле село. Будинки, церква, дім священника, комори — усе було темно-брунатне, але із золотими дахами, багато стін теж були помальовані так строкато, немов на них поналіплювали цукати з помаранчів і мигдалеві зернятка.

— Це Печивне село, розташоване на березі Медової річки, — мовив Лускунчик. — У ньому живуть гарні люди, але вони майже завжди сердиті, бо в них дуже болять зуби. Краще обминімо його.

Тієї ж миті Марі побачила чудове містечко, у якому всі будинки були прозорі й різних кольорів. Лускунчик рушив просто до нього, і ось Марі почула безладний веселий гамір і побачила силу-силенну гарнесеньких чоловічків, що саме лаштувалися розвантажувати повні підводи, які стояли на ринку. Те, що вони мали розвантажувати, було подібне до барвистих папірців і плиток шоколаду.

— Ми в Цукровому містечку, — сказав Лускунчик. — Тепер саме прибули подарунки з Паперової країни й від Шоколадного короля. Бідолашним цукерчанам недавно загрожувала армія Комариного адмірала, тому вони кладуть дахи на своїх будинках із дарунків Паперової країни та будують мури з міцних плит, які їм надіслав Шоколадний король. Але, найясніша мадемуазель Штальбаум, ми не будемо відвідувати всі міста й села цієї країни — до столиці, до столиці!

Лускунчик заквапився далі, і Марі, страшенно зацікавлена, побігла за ним. Незабаром війнуло чудовим запахом рож, і все навкруги замерехтіло лагідним рожевим світлом. Марі помітила, що то був відблиск темно-рожевої води, яка, на диво, мелодійно хлюпотіла й дзюрчала в них біля ніг, побрижена сріблясто-рожевими хвильками. Вода прибувала й прибувала, аж поки утворилося велике гарне озеро, по якому плавали прекрасні сріблясто-білі лебеді із золотими стрічечками на шиї та співали чудових пісень, а діамантові рибинки, наче у веселому танку, виринали й знову поринали в рожеві хвилі.

— Ох, — захоплено вигукнула Марі, — та це ж те саме озеро, яке мені колись обіцяв зробити хрещений, справді воно! А я — та сама дівчинка, що мала годувати лебедів!

Лускунчик усміхнувся так зневажливо, як ще ні разу не усміхався, і сказав:

— Дядько ніколи не зумів би зробити таке озеро. Швидше, Ви самі, люба мадемуазель Штальбаум... Але годі про це, краще перепливімо Рожевим озером на той бік, до столиці.

Столиця

На чарівній мушлі Марі та Лускунчик попливли по рожевому плесі й опинилися в столиці — місті Солодощів. Чотири королівни, сестри Лускунчика, повели їх у Марципановий замок.

Раптом слова Лускунчика почали віддалятися, ставати невиразними. Марі, мов на хвилях, піднімалася дедалі вище...

Кінець

Усі сміялися, коли Марі розповідала про молодого пана Дросельмаєра. Коли батько назвав дочку малою брехухою, вона гірко заплакала. Говорити про свої пригоди Марі більше не наважувалася.

Марі сказала Лускунчику, що не погордувала б ним, як королівна Пірліпат. Одного разу хрещений привів стрункого хлопця, білолицього та рожевощокого. Після обіду молодий Дросельмаєр запропонував Марі пройтися з ним у вітальню, до шафи з іграшками.

І Марі зразу ж стала нареченою Дросельмаєра. Кажуть, що через рік він приїхав за нею в золотій кареті, запряженій срібними кіньми, і забрав у своє королівство. На весіллі в них танцювало двадцять дві тисячі найкращі фігурки, оздоблені перлами й діамантами, і Марі начебто ще й досі королює в країні, де всюди можна побачити, якщо тільки в тебе є на це очі, блискучі Різдвяні гаї, прозорі Марципанові замки — одне слово, найдивовижніші та найчудовіші речі.

Оце й уся казка про Лускунчика та Мишачого короля.

(Переклад Євгена Поповича)

Запитання та завдання

• 1. Завдяки чому Лускунчик отримав перемогу над Мишачим королем?
• 2. Чому Марі погодилася на запрошення Лускунчика до подорожі?
• 3. З якими емоціями ви читали про подорож Марі та Лускунчика до Лялькового царства?
• 4. Що побачила Марі в Ляльковому царстві? За допомогою яких художніх засобів Е. Т. А. Гофман створює дивовижний опис цієї країни?
• 5. З ким познайомилася Марі в столиці Лялькового царства?
• 6. Які чарівні елементи в описі царства вас найбільше вразили?
• 7. Чому дорослі не повірили Марі, коли вона розповіла їм про свої пригоди?
• 8. Яка основна ідея казки? Про що ви замислилися, прочитавши її?
• 9. Чи сподобався вам кінець повісті-казки? Обґрунтуйте вашу відповідь.
• 10. Доведіть, що «Лускунчик і Мишачий король» — це повість-казка.
• 11. Розкажіть про головну героїню казки. Поясніть слова Лускунчика: «Дядько ніколи не зумів би зробити таке озеро. Швидше, Ви самі, люба мадемуазель Штальбаум».
• 12. Прочитайте повість-казку «Стефа і її Чакалка» українського письменника І. Андрусяка. Чим схожі головні героїні Марі та Стефа?
• 13. Напишіть переказ уривка тексту з розділу «Подарунки» повісті-казки «Лускунчик та Мишачий король», що виділено курсивом (с. 97). Закінчіть вашу роботу відповіддю на запитання: «Чи подобається вам свято Нового року? Чим саме?»

Під час обговорення літературних творів важливо не тільки те, що ви говорите, а і як спілкуєтеся зі співрозмовниками/співрозмовницями. Зверніть увагу на подану пам’ятку.

Пам’ятка

Спілкування під час обговорення літературного твору

Під час бесіди притримуйтеся визначеної теми.

Чітко й логічно висловлюйте свої думки щодо питання, яке ви обговорюєте. Наводьте цитати з твору, обґрунтовуючи свої думки.

Під час бесіди поводьте себе спокійно, будьте ввічливими.

Підтримуйте співрозмовників/співрозмовниць, проявляйте зацікавленість їхніми думками, не переривайте їх.

Використовуйте етикетні слова під час бесіди.

ОСТРІВ ЗНАНЬ

У 1986 р. в Національній опері України (м. Київ) відбулася прем’єра балету «Лускунчик» (музика П. Чайковського, постановка В. Ковтуна). З того часу в глядачів балету з’являється традиція загадувати новорічні бажання в той момент, коли на сцені «виростає» велика ялинка.

Балет «Лускунчик» (фрагмент). Національна опера України

• Які бажання ви б загадали, якби були на цій виставі?

Першого лускунчика (нім. Nussknacker), призначеного для розколювання горіхів, зробив столяр із Німеччини Ф. В. Фюхтнер у 1870 р. На початку XIX ст. лускунчиків почали використовувати як дитячі іграшки та прикраси для різдвяної оселі.

• Порівняйте подану інформацію з казкою про Лускунчика. Чи здійснилося в реальному житті перетворення Лускунчика, як про це мріяла Марі?

За мотивами казки Е. Т. А. Гофмана створено багато кінофільмів і мультфільмів.

У 2018 р. на екранах з’явився кінофільм «Лускунчик і чотири королівства» (реж. Л. Халльстръом і Дж. Джонстон, США) на основі казки та балету про Лускунчика.

• Подивіться цей кінофільм. Чим він відрізняється від казки-повісті Е. Т. А. Гофмана? Поділіться з однокласниками й однокласницями враженнями про нього.