Українська мова. 8 клас. Авраменко

З тлумачного словника

багва́, -и, ж., діал. Драговина, багно.

бо́ндар, -я, ч. Майстер, ремісник, який виробляє діжки, бодні, дерев’яні відра.

бу́льба, -и, ж. 1. М’ясисте потовщення на коренях або взагалі на підземній частині рослини. 2. Кулька на поверхні рідини; пухир, бульбашка. 3. діал. Картопля. 4. Білоруський народний дівочий танець-пісня.

вельмо́жний, -а, -е, заст. 1. Родовитий, знатний, багатий, який має значну владу. У знач. ім. вельмо́жний, -ного, ч:, вельмо́жна, -ної, ж. 2. У сполуч. зі словами пан, пані вживали у звертанні до особи (або в розмові про неї), яка посідала високе суспільне становище, мала значну владу.

верве́чка, рідко вірве́чка, -и, ж. 1. Один із чотирьох мотузків, на яких підвішено колиску; рідко. Мотузок. 2. перен. Ряд, валка кого-небудь, низка чого-небудь.

ви́года¹, -и, ж. Те, що дає добрі наслідки в чому-небудь, якийсь зиск тощо. Утрачена (упущена) вигода.

виго́да², -и, ж. 1. Зручність у чомусь, сприятливі умови. 2. Обладнання, речі, що створюють певні зручності для людини в побуті.

виднокі́л, -колу, ч., поет. Те саме, що видноко́ло, -а, с., поет. Обрій, овид, небокрай, горизонт. Простір, який можна охопити зором. На видноколі гроняться вже хмари, спішать громи на віче гомінке (Т. Чубай).

водола́зка, -и, ж., розм. Тонкий светр із високим коміром.

воркува́ти, -ую, -уєш, недок. 1. Видавати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць тощо). 2. перен. Ніжно розмовляти з ким-небудь.

гли́ця, -і, ж. 1. Листя деяких дерев — голки, шпильки; хвоя. 2. Велика дерев’яна голка, на яку нанизують листя капусти, тютюну; дерев’яна голка, якою плетуть сіті, килими тощо. 3. діал. Поперечна планка, яка що-небудь з’єднує. 4. діал. Місток, зробл. із колод; кладка. 5. архіт. Те саме, що баля́сина — виточений фігурний стовпчик поручнів балкона, сходів тощо.

горі́ли́ць, присл. Обличчям догори; протилежне — ниць.

гре́бувати, -ую, -уєш. 1. Почувати огиду до кого-небудь. 2. Ставитися до кого-, чого-небудь зневажливо, гордовито, без поваги, нехтувати кимось, чимось. 3. перев. із запереч. не. Бути перебірливим; використовувати всі можливості.

дереві́й, -ю, ч. Трав’яниста запашна лікарська рослина родини складноцвітих.

дерка́ч¹, -а, ч. Невеликий перелітний птах із жовтувато-бурим оперенням, який характеризується характерним скрипучим криком.

дерка́ч², -а, ч. 1. Стертий віник. 2. перен. Про щось обсмикане, обірване.

дібро́ва, -и, ж. Листяний ліс на родючих ґрунтах, у якому переважає дуб.

до́мна, -и, ж. Промислова піч для витоплювання чавуну із залізної руди.

дуби́льний, -а, -е. Такий, що призначений для ду́блення — оброблення шкур або іншої сировини вимочуванням у спеціальному розчині або настої певних рослин.

духівни́цтво, -а, с., збірн. Те саме, що духове́нство — служителі релігійного культу.

єси́, рідко, заст. Форма теп. ч. дієслова «є». Добре єси робиш (Т. Шевченко). Вельможно виростає простір, і нескінченний ти єси, одцвів у Видубичах жостір і одлунали голоси (В. Стус).

жа́йвороння, -я, с., збірне до жа́йворонок — польова чи степова співуча пташка ряду горобцеподібних.

запідпадьо́мкати, -аю, -аєш. Почати підпадьо́мкати — видавати своєрідні уривчасті звуки (про перепелів).

застугоні́ти, -ню, -ниш. 1. Почати стугоніти — ритмічно стукаючи, ударяючи по чому-небудь, утворювати тривалий шум, гул. 2. Почати сильно битися, пульсувати (про серце, кров).

збуру́нений, -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до збуру́нити — здіймати на воді хвилі, буруни; хвилювати.

кади́льниця (кади́ло), -і, ж. Металевий посуд на довгих ланцюжках із прорізною накривкою для куріння ладаном під час відправи православного й католицького релігійного культу.

клубо́читися, -иться. 1. Підніматися, зніматися клубами; текти, вируючи, піднімаючись хвилями (про море, річку, струмок і т. ін.). 2. перен. Бурхливо, сильно виявлятися (про думки, почуття).

коро́мисло, -а, с. 1. Дерев’яна вигнута палиця із зарубками або гачками на кінцях, якою носять на плечах відра з водою тощо. 2. Рід важеля з точкою опертя посередині, який застосовують у вагах, паровій машині тощо. 3. Дитяча гра, сутність якої полягає в тому, що двоє стають одне до одного спиною та, переплівшись руками, почергово нагинаються вперед, піднімаючи одне одного.

коструба́тий, -а, -е. 1. Який має нерівну поверхню; шорсткий. 2. перен. Невправний, незграбний, недоладний (про стиль, мову тощо). 3. Кошлатий, розкуйовджений, наїжений (про волосся, брови тощо).

кри́жень, -жня, ч. Велика дика качка.

крисла́тий, -а, -е. Який має розложисте гілля, розкішну крону (про дерево, кущ); гіллястий.

кубло́, -а, с. 1. Заглиблення в землі, часто під коренями дерев, де живуть і розмножуються звірі, плазуни; лігво. 2. Місце, житло птахів, зроблене з галуззя, листя тощо, для відкладання яєць, висиджування та виведення пташат. 3. Звірята одного приплоду; виводок. Вовче кубло. 4. перен. Місце зосередження, притулок антигромадських або аморальних, злочинних елементів.

ла́ден, -дна, -дне. Схильний, охочий що-небудь робити; готовий до певних учинків; згоден на певну дію, стан.

ле́гінь, -геня, ч., зах. Юнак, парубок.

лубо́к, -бка, ч. 1. Те саме, що луб — внутрішня частина кори листяних дерев, що межує з деревиною. 2. Виріб із луба (кузов воза, саней тощо). 3. перев. мн. Тверда накладка на місці перелому кістки; шина. 4. Липова дошка для малювання або гравірування картини, звичайно нескладної за виконанням. 5. тільки одн. Надрукована з такої дошки картинка з підписом, народна за походженням або розрахована на широкі народні верстви, що характеризувалася простотою образів і примітивністю зображення.

масть -і, ж. 1. Забарвлення волосяного покриву у тварин. // розм. Колір, забарвлення чого-небудь. 2. Один із чотирьох розрядів, що на них поділяється колода карт за кольором і формою очок.

мимохі́дь, присл. 1. Проходячи мимо кого-, чого-небудь; по дорозі. 2. перен. Не зосереджуючись на чому-небудь; між іншим.

мимохі́ть, присл. Те саме, що мимово́лі — без певного наміру; без участі свідомості; несвідомо; усупереч власній волі, під тиском обставин; хоч-не-хоч.

намі́тка, -и, ж. 1. Покривало з тонкого серпанку, яким зав’язують поверх очіпка голову заміжні жінки. 2. Покривало, що його накладають поверх клобука православні монахи. 3. перен. Те, що вкриває, застеляє що-небудь; пелена.

недото́рканий, -а, -е. 1. Якого ніхто не торкався, не чіпав і т. ін. // До якого ніхто не приступав, за якого ніхто не брався (про роботу). // перен. Непорочний, чистий, цнотливий. Недоторкана дівчина. 2. Який не терпить стосовно до себе жартів, фамільярності в поведінці, критичних зауважень, заперечень тощо; образливий.

недоторка́нний, -а, -е. 1. Який охороняється законом від посягань кого-небудь. 2. Якого не можна псувати, знищувати, паплюжити через значущість, важливість тощо.

нестя́ма, -и, ж., розм. 1. Стан розгубленості, замішання, хвилювання. 2. Крайній ступінь збудження, несамовитості. 3. Непритомний стан; втрата свідомості.

осо́ння, -я, с., діал. 1. Незатінене місце, яке освітлює та обігріває сонце. 2. Бокова частина будівлі, освітлювана сонцем.

очі́пок, -пка, ч. Старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки (часто з поздовжнім розрізом ззаду), що його зашнуровують, стягуючи сховане під ним волосся.

пала́нка, -и, ж., іст. 1. Невелике укріплення в запорожців, обнесене частоколом. 2. Адміністративний округ у запорожців, центральне управління певної частини запорозьких вольностей.

пацьо́рки, -рок, мн. (одн. пацьорка, -и, ж.), діал. 1. тільки мн. Намисто. 2. Мотузки, нитки, шнурки, пасма тощо; торочки; обірвані кінці, частини тканини.

пере́сип, -у, ч. Природний вал із піску або гальки, який відокремлює затоку від відкритої частини моря чи озера.

пі́вники, -ів, мн. (одн. півник, -а, ч.). Багаторічна трав’яниста рослина з великими жовтими або фіолетовими квітками та вузьким мечоподібним листям; вирощують як декоративну; використовують у парфумерії; ірис.

підво́да, -и, ж. Запряжений кіньми або волами віз, візок, що використовують для перевезення вантажу, рідше — людей.

пла́вні, -нів, мн. (одн. плавня, -і, ж.). Заболочені, порослі вологолюбною рослинністю низькі береги річок, що затоплюються під час повені.

полони́на, -и, ж. Безліса ділянка верхнього поясу Українських Карпат, яку використовують для пасовиська та сінокосу.

попру́га, -и, ж. 1. Частина кінської збруї — широкий ремінь, що його затягують попід черевом коня, закріплюючи сідло (чи сіделко). 2. перен. Довга вузька смуга чого-небудь.

поро́м, -а, ч., заст. Укритий настилом із дощок великий човен (або два човни), баржа, пліт тощо, що звичайно пересуваються на канаті й призначені для перевезення людей, вантажів, машин, возів тощо через річку або озеро.

при́смерк, -ку, ч. Сутінки.

про́весна, -и, ж. Рання весна, початок весни.

про́ща, -і, ж. 1. Богомілля, паломництво. 2. Відпущення гріхів.

ра́та́й, ратая, ч., нар.-поет. Плугатар, орач.

речитати́в, -у, ч., муз. 1. Форма вокально-музичного твору, яка інтонаційно та ритмічно наближається до декламації; наспівне декламування. 2. у знач. присл. речитати́вом — наспівно, протяжно.

ро́зпірка, -и, ж. Розріз в одязі, зроблений відповідно до його крою, фасону.

рума́к, -а, ч. Старовинна назва породистого верхового коня в східних народів.

ру́но, -а, с. 1. Густа та довга вовна з овець, яка не розпадається на окремі пасма, а становить одне ціле. 2. перен. Густе, пишне волосся.

сват, -а, ч. 1. Людина, яка за дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних сватає обрану особу; староста у весільному обряді. 2. Батько або родич одного з подружжя щодо батьків або родичів другого; свати́, -ів, мн. Батьки одного з подружжя.

свіча́до, -а, с., поет. 1. Дзеркало. 2. Підвісний свічник для багатьох свічок.

серпа́нко́вий, -анкова, -анкове. Прикм. до серпа́нок. 1. Легка прозора тканина. 2. Легка, подібна до диму, поволока, що обмежує видимість, скрадає обриси когось, чогось.

скре́снути, -ає. Звільнятися від криги (про річки, озера тощо). // Ламатися й починати рухатися (про лід).

стільни́к¹, -а, ч. Лист, утворений чашечками з воску, який бджоли й оси роблять для зберігання меду, перги, виховання потомства та перебування дорослих комах.

стільни́к², -а, ч., діал. Скатерка.

стільни́к³, -а, ч. Телефонна мережа, площа покриття радіотелефонним зв’язком, що збільшується завдяки новим ретрансляторам та абонентам, на зразок бджолиних стільників.

стільнико́вий, -а, -е. Прикм. до стільни́к. Стільникові комірки. // Який міститься в стільнику. Стільниковий мед.

стра́дниця, -і, ж. Та, хто зазнає чи зазнала багато фізичних або моральних страждань.

стрига́ль, -я, ч. Робітник, який стриже овець і верблюдів; стрижій.

стру́г, -а, ч. Інструмент для грубої обробки деревини струганням.

сюрча́ти, -чу, -чиш. Видавати різкі, переважно високі й часто повторювані звуки (про коників, цвіркунів, птахів тощо).

тра́пеза, -и, ж. У монастирі — обідній стіл, стіл з їжею та частуванням. // Обід, вечеря за таким столом. // заст., також жарт., ірон. Прийняття їжі взагалі; обід, банкет.

трембі́та, -и, ж. Гуцульський народний духовий музичний інструмент у вигляді довгої дерев’яної труби без вентилів і клапанів.

тю́лька, -и, ж. Дрібна морська промислова риба родини оселедцевих.

угамо́вуватися (вгамо́вуватися), -уюся, -уєшся, недок.; угамува́тися (вгамува́тися), -уюся, -уєшся, док. 1. Заспокоюватися, переставати тривожитися, хвилюватися тощо; ставати тихим, спокійним, без галасу, метушні тощо. 2. Ставати слабшим за силою вияву, дією; припинятися, стихати, зникати. 3. Зменшуватися, задовольнятися (про голод, спрагу тощо). 4. Переставати бушувати, ставати спокійнішим, тихим (про море, річку тощо). 5. Припиняти щось робити, переривати якусь дію. Ставати врівноваженішим, спокійнішим у поведінці, заспокоюватися.

у́пряж, -і, ж. Сукупність предметів для запрягання коней, волів, оленів та інших тварин // перен., розм. Про тяжку, здебільшого примусову працю, службу.

фіра́нка, -и, ж. 1. заст. Шматок тканини або тюлю, яким запинають вікно, двері тощо; занавіска. 2. Невеличкі засклені дверцята у вікні для провітрювання приміщення.

халабу́да, -и, ж. 1. Убога оселя, хата. 2. Рід намету, що має основу із жердя, критого соломою, корою, шкірами тощо; буда, курінь. 3. Критий віз. 4. Невелике крите приміщення для собаки; конура, будка.

ху́га, -и, ж. 1. Сильний вітер із снігом; завірюха, хуртовина; 2. перен. Чвара, колотнеча, сварка.

ша́нька, -и, ж., діал. Торбинка.

шу́йця, -і, ж. Ліва рука.

шумови́ння, -я, с. 1. Білувата пухирчаста маса на поверхні рідини, яка утворюється від сильного коливання, бовтання, кипіння, бродіння тощо; піна; перен. Щось легке, пишне, подібне до такої маси. 2. Сусальне золото; сухозлітка. 3. Декласовані елементи суспільства.

ярина́, -и, ж. 1. Сходи або посіви ярих культур. 2. діал. Городина, овочі.

яча́ння, -я, с. Дія за знач. яча́ти — жалібно кричати, квилити (про птахів, переважно лебедів); розм. Кричати, гомоніти (переважно про людей). Звуки, утворювані цією дією.

ТИПИ МОВЛЕННЯ

Ознаки тексту / Типи мовлення	Розповідь	Роздум	Опис
Питання	що робити?	чому?	який?
Зміст	події і вчинки персонажів	причини ознак і дій	ознаки особи, предмета
Будова	зав’язка — розвиток подій — кульмінація — розв’язка	теза — аргументи — висновок	загальне уявлення про предмет — окремі його ознаки — висновок

СТИЛІ МОВЛЕННЯ

Стиль мовлення / Ознаки стилю	Офіційно-діловий	Науковий	Публіцистичний	Розмовно-побутовий	Художній
Сфера використання	ділові стосунки	освіта, наука, техніка	громадсько-політичне життя	побут	художня література
Призначення	урегулювання службових стосунків	виклад наукового матеріалу	повідомлення, вплив	спілкування	естетична насолода
Форма	монолог (діалог)	монолог	монолог (діалог)	діалог	монолог
Мовні особливості	нейтральна лексика, кліше, стислість викладу, послідовність, реквізити, повні речення	нейтральна лексика, терміни, складні речення, точність, логічність	суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, тропи, фразеологізми, риторичні запитання, усі види речень, тон мови пристрасний, оцінний	розмовна лексика, фразеологізми, вигуки, висока емоційність, невимушеність, неповні речення	емоційно забарвлені й нейтральні слова, тропи, вільний порядок слів у реченні, виразність, образність