Українська література. 7 клас. Авраменко

Літературознавчий словник

Алегорія — наділення тварин, птахів, рослин рисами людського характеру.

Анафора — повторення окремих слів або словосполучень на початку віршових рядків, строф чи речень.

Байка — невеликий, здебільшого віршований, повчально-гумористичний чи сатиричний твір алегоричного змісту.

Віршовий ритм — рівномірне повторення, чергування певних мовних одиниць (рим, стоп чи строф).

Героїко-романтична повість — повість, у якій зображено героїчні вчинки романтичних героїв у надзвичайних обставинах.

Гімн, або славень, — урочиста пісня з яскраво вираженим патріотичним пафосом; один із символів держави.

Гіпербола — художній прийом, який полягає в значному перебільшенні рис людини, предмета чи явища з метою надання зображуваному виняткової виразності, наприклад: Щира праця гори верне (нар. тв.).

Головний герой / головна героїня — особа, яка перебуває в центрі уваги письменника, і навколо неї розгортається сюжет.

Гумор — відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах у доброзичливому й жартівливому тоні.

Гумореска — невеликий віршований або прозовий твір із гумористичним сюжетом.

Детектив — прозовий пригодницький твір, у якому розкривається певний злочин. Ознаки детективу: наявність таємниці, пов’язаної зі злочином; головний герой — детектив; у детектива є друг і / або помічник; зазвичай злочинець діє самостійно.

Дистих (двовірш) — дворядкова строфа.

Драматичний твір — твір, призначений для постановки на сцені.

Другорядний герой діє з головним, доповнює своїми діями розвиток сюжету, відіграє важливу роль у глибшому розкритті характеру головного героя.

Епітет — художнє означення, наприклад: золоті руки, світла душа, пишний сад.

Епічний твір — розповідний твір, у якому життя змальовано у формі розповіді про людей та їхні вчинки.

Загадка — короткий і дотепний опис людини, тварини, предмета, події чи явища, які треба розпізнати й відгадати.

Ідея — основна думка про змальовані у творі явища.

Інтрига — потаємні, переважно непорядні дії, учинки літературного героя, спрямовані на досягнення якої-небудь мети.

Історична повість — повість, що будується на історичному сюжеті, у якому широко відтворено певну епоху та її діячів.

Казка — усне народне оповідання про вигадані події, що сприймаються як реальні. Вигадка в ній пов’язується із життям людини, з її мріями про кращу долю.

Катрен (чотиривірш) — чотирирядкова строфа.

Колискова пісня — народна або авторська пісня для заколисування дитини.

Композиція епічного твору — будова літературного твору, розташування в ньому сюжетних і позасюжетних елементів, а також образів-персонажів.

Легенда — розповідь казкового чи фантастичного характеру про незвичайну подію або життя та діяльність якоїсь особи.

Ліричний герой — герой ліричного твору, що висловлює свої емоції, переживання, думки; ніби друге «Я» автора / авторки твору.

Ліричний твір — зазвичай віршований твір, невеликий за обсягом, у якому реальність відображено через думки й почуття ліричного героя.

Ліро-епічний твір — твір, що містить елементи лірики й епосу: лірика — це емоційно забарвлені твори, епос — твори оповідного характеру.

Літопис — найдавніший вид літератури, розташовані в часовій послідовності коротенькі замітки й докладні оповідання про історичні події.

Метафора — слово чи словосполучення, яке розкриває ознаки та властивості одного явища чи предмета через перенесення на них ознак іншого явища чи предмета, наприклад: засипаний піском часу, оповитий серпанком загадковості.

Міф — розповідь, що передає уявлення наших далеких предків про створення світу, його будову, про богів і демонів, різних фантастичних істот.

Мова автора — розповідь у літературних творах, що ведеться від імені оповідача.

Мова персонажів (або дійових осіб) — репліки дійових осіб.

Мораль — повчальний висновок у байці.

Мотив — основні переживання та думки в ліричному творі.

Народний переказ — усне оповідання про визначні історичні події та їхніх героїв.

Оповідання — невеликий прозовий твір про якусь подію із життя одного чи кількох героїв протягом короткого проміжку часу.

Паралелізм — прийом паралельного зображення явищ природи й емоцій, стану літературного героя через зіставлення: Розвивайся ти, сухий дубе, завтра мороз буде, / Ой збирайся, молодий козаче, завтра похід буде.

Пафос — це запал, піднесення, натхнення.

Персоніфікація — образний вислів, у якому ознаки людини переносять на неживий предмет чи явище, наприклад: танцюють сніжинки, камінь спить.

Пісня — невеликий ліричний твір, що виконують співом.

Повість — це великий розповідний прозовий твір, у якому широко змальовано життя одного / однієї або кількох героїв / героїнь протягом тривалого або важливого за подіями часу.

Повтор (рефрен) — фрази у творах, які повторюються для наголошення певної думки, або група слів, що повторюється в кінці кожної строфи.

Поема — ліро-епічний твір (переважно віршований), у якому зображено значні події і яскраві характери персонажів.

Порівняння — художній вислів, у якому один предмет чи явище зіставляється з іншим: Росте хлоп’я, мов кущ калини (Б.-І. Антонич).

Портрет — змалювання зовнішнього вигляду літературного героя.

Портретна деталь — зображення лише однієї, але прикметної, дуже яскравої риси зовнішності літературного героя.

Приказка — образний вислів, що влучно характеризує людину, але, на відміну від прислів’я, вона висловлює думку неповно.

Прислів’я — довершений за змістом вислів про риси та вчинки людей із повчальним характером.

Притча — оповідний літературний твір із повчальним висновком (тобто мораллю), за змістом близький до байки.

Психологічна повість, як і психологічне оповідання, розкриває характер літературних героїв у складних, часто екстремальних ситуаціях.

Ремарка — коротка інформація в драматичних творах про декорації, пору року, зовнішність дійових осіб, їхні інтонації, жести та рухи.

Рима — співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний та наступні за ним звуки.

Ритм — повторність певних одиниць через рівні проміжки часу.

Романтичний герой — сильна особистість, яка діє в надзвичайних умовах.

Сатира — різке висміювання хиб і вад, негативних явищ.

Співомовка — короткий гумористичний твір, часто побудований на народному анекдоті чи казковому мотиві, у якому описано комічний випадок.

Строфа — повторюване поєднання кількох віршових рядків, зв’язаних між собою римами й інтонацією. Строфи зазвичай складаються з двох рядків або чотирьох, хоча може бути й інша кількість (від двох до чотирнадцяти).

Сюжет — послідовність подій, у яких розкриваються характери літературних героїв (елементи сюжету: експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка).

Тема — життєві явища, що змальовані в епічному або драматичному творі.

Тропи — слова або вислови, що вживаються в переносному, образному значенні (гіпербола, порівняння, метафора, епітет, персоніфікація).

Фантастична повість — це великий за обсягом прозовий твір, у якому завдяки вигаданим, уявним елементам створюється світ, відмінний від реального.

Фентезі — літературний жанр, у якому магія та інші надприродні явища є елементами сюжету, теми чи місця дії.

Фольклор — усна народна творчість, а саме: пісні, легенди, міфи, перекази, загадки, приказки та прислів’я, що їх створювали впродовж віків наші пращури.

Художній образ — це узагальнена та разом із тим конкретна картина людського життя чи навколишнього світу, що створена творчою уявою митця (словесний, слуховий, зоровий, нюховий, образ-символ, образ-персонаж та ін).

Характер літературного героя — це набір рис, якостей, які відрізняють конкретного персонажа від інших дійових осіб і становлять основу його особистості.