Українська література. 6 клас. Архипова

Ліро-епічний твір

Еміграція — переселення зі своєї Батьківщини в іншу країну.

• Вислови припущення, як слово пов’язане з темою.

Усі художні твори належать до одного з літературних родів — епосу, лірики чи драми.

ЛАЙФГАК

Чим відрізняються літературні роди?

Літературний рід можна розрізнити за формою і змістом.

Епічні твори написано прозовою мовою. Вони мають сюжет і героїв, характери яких розкриваються через вчинки. До епосу належать такі : жанри як новела, оповідання, повість, роман.

Ліричні твори написано віршовою мовою. У них описано думки, почуття, переживання людини. Ліричні твори невеликі за обсягом, у них немає чіткого сюжету чи розгортання подій. До лірики належать вірш, гімн, сонет, ода, пісня, балада та інші.

Драматичні твори написано у формі реплік дійових осіб. Вони мають сюжет, який розкривається в діалогах. Це п’єси, які можна розігрувати на сцені.

Проте є твори, які поєднують ознаки епосу й лірики. Їх називають ліро-епічними. Такі твори написано у формі вірша, але вони мають сюжет і героїв. До таких творів належить поема.

ЛІРО-ЕПІЧНИЙ ТВІР - це художній твір, у якому поєднуються ознаки лірики й епосу.

ПОЕМА - це віршований твір, у якому зображено значні події та яскраві характери, а розповідь супроводжується розкриттям авторських переживань і роздумів.

«Євшан-зілля» — це ліро-епічна поема, бо в ній зображено яскраві характери князя Володимира Мономаха, половецького хана, гудця, наділеного надзвичайними здібностями. У вступній і завершальній частині є ліричний герой, який оцінює події та вболіває за свою країну.

• Прочитай поему Миколи Вороного «Євшан-зілля». Чи знаєш ти, що означає назва твору?

ЄВШАН-ЗІЛЛЯ

Да луче єсть на своей землі костью лечі, інелі на чуже славну бити.

Літопис за Іпатським списком

* * *

В давніх літописах наших

Єсть одно оповідання,

Що зворушує у серці

Найсвятіші почування.

Не блищить воно красою

Слів гучних і мальовничих,

Не вихвалює героїв

Та їх вчинків войовничих.

Ні, про інше щось говорить

Те старе оповідання.

Між рядками слів таїться

В нім якесь пророкування.

І воно живить надію,

Певну віру в ідеали

Тим, котрі вже край свій рідний

Зацурали, занедбали...

Жив у Києві в неволі

Ханський син, малий хлопчина,

Половецького б то хана

Найулюблена дитина.

Мономах, князь Володимир,

Взяв його під час походу

З ясирем в полон і потім

При собі лишив за вроду.

Оточив його почотом

І розкошами догідно —

І жилось тому хлоп’яті

І безпечно, і вигідно.

Час минав, і став помалу

Рідний степ він забувати,

Край чужий, чужі звичаї

Як за рідні уважати.

Та не так жилося хану

Без коханої дитини.

Тяжко віку доживати

Під вагою самотини.

Зажурився, засмутився...

Вдень не їсть, а серед ночі

Плаче, бідний, та зітхає,

Сну не знають його очі.

Ні від кого він не має

Ні утіхи, ні поради.

Світ увесь йому здається

Без краси і без принади.

Кличе він гудця до себе

І таку держить промову,

Що мов кров’ю з його серця

Слово точиться по слову:

«Слухай, старче, ти шугаєш

Ясним соколом у хмарах,

Сірим вовком в полі скачеш,

Розумієшся на чарах.

Божий дар ти маєш з неба

Людям долю віщувати,

Словом, піснею своєю

Всіх до себе привертати.

Ти піди у землю Руську —

Ворогів наших країну, —

Відшукай там мого сина,

Мою любую дитину.

Розкажи, як побиваюсь

Я за ним і дні, і ночі,

Як давно вже виглядають

Його звідтіль мої очі.

Заспівай ти йому пісню

Нашу, рідну, половецьку,

Про життя привільне наше,

Нашу вдачу молодецьку.

А як все те не поможе,

Дай йому євшану-зілля,

Щоб, понюхавши, згадав він

Степу вільного привілля».

І пішов гудець в дорогу.

Йде він три дні і три ночі,

На четвертий день приходить

В місто Київ опівночі.

Крадькома пройшов, мов злодій,

Він до сина свого пана

І почав казати стиха

Мову зрадженого хана.

Улещає, намовляє...

Та слова його хлопчину

Не вражають, бо забув вже

Він і батька, і родину.

І гудець по струнах вдарив!

Наче вітер у негоду,

Загула невпинна пісня —

Пісня вільного народу.

Про славетнії події —

Ті події половецькі,

Про лицарськії походи —

Ті походи молодецькі!

Мов скажена хуртовина,

Мов страшні Перуна громи,

Так ревли-стогнали струни

І той спів гудця-сіроми!

Але ось вже затихає

Бренькіт дужий акордовий,

І за місто його чути

Спів народний, колисковий.

То гудець співає тихо

Пісню тую, що співала

Мати синові своєму,

Як маленьким колисала.

Наче лагідна молитва,

Журно пісня та лунає.

Ось її акорд останній

В пітьмі ночі потопає...

Але спів цей ніжний, любий ,

Ані перший, сильний, дужий,

Не вразив юнацьке серце, —

Він сидить німий, байдужий.

І схилилася стареча

Голова гудця на груди —

Там, де пустка замість серця,

Порятунку вже не буде!..

Але ні! Ще є надія

Тут, на грудях в сповиточку!..

І тремтячими руками

Роздирає він сорочку,

Із грудей своїх знімає

Той євшан, чарівне зілля,

І понюхать юнакові

Подає оте бадилля.

Що ж це враз з юнаком сталось?

Твар поблідла у небоги,

Затремтів, очима блиснув

І зірвавсь на рівні ноги.

ЗБАГАЧУЙ МОВЛЕННЯ

Половці — войовничі племена, які нападали на Русь.

Ясир — військова здобич.

Гудець — співець, віщун.

Сірома — бідолаха.

Твар — обличчя.

Рідний степ — широкий, вільний,

Пишнобарвний і квітчастий —

Раптом став перед очима,

З ним і батенько нещасний!..

Воля, воленька кохана!

Рідні шатра, рідні люди...

Все це разом промайнуло,

Стисло горло, сперло груди.

«Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати!» —

Так він скрикнув, і в дорогу

В нічку темну та пригожу

Подались вони обоє,

Обминаючи сторожу.

Байраками та ярами

Неутомно походжали —

В рідний степ, у край веселий

Простували, поспішали.

* * *

Україно! Мамо люба!

Чи не те ж з тобою сталось?

Чи синів твоїх багато

На степах твоїх зосталось?

Чи вони ж не відцурались,

Не забули тебе, неньку,

Чи сховали жаль до тебе

І кохання у серденьку?

Марна річ! Були і в тебе

Кобзарі — гудці народні,

Що співали-віщували

Заповіти благородні,

А проте тієї сили,

Духу, що зрива на ноги,

В нас нема, і манівцями

Ми блукаєм без дороги!..

Де ж того євшану взяти,

Того зілля-привороту,

Що на певний шлях направить, —

Шлях у край свій повороту?!

• Які мотиви твору ти можеш назвати?

• Прочитай виразно останню частину поеми. Які роздуми й переживання в ній звучать?

• Склади ланцюжок подій, записавши сюжет твору короткими фразами. Скористайся поданим початком.

Ханський син у неволі → у палатах хана смуток і самотність →

• Знайди в тексті поеми описи природи. Яка їхня роль? Запиши художні засоби, які допомагають яскравіше уявити зображуване.

НОВЕ Й ЦІКАВЕ

Загадковий євшан знайти легко, ним в Україні хоч гать гати, адже то — полин. У степу над Чорним та Азовським морями, над Сивашем його стільки, що степ сріблясто-сивого кольору, а степовий вітер незмінно пахне гіркуватим полиновим духом. Учені називають ці сухі степи злаково-полиновими.

В Україні росте понад 20 видів полину. Той, що духмяніє в степах над морем, називається приморським. Загальнознаний полин гіркий. Є й полин білий, що зростає на крейдяних відслоненнях над Сіверським Дінцем; на заході України у квітниках люблять садити полин Боже дерево. Відомий завдяки солодкому напоєві тархун (він же естрагон) також належить до полинів. Є ще й дуже пахучий сортовий лимонний полин, його вирощують у Криму і використовують у виробництві парфумів (Зірка Мензатюк).

ПОЗНАЙОМСЯ З АВТОРОМ

Микола Вороний

(1871-1938)

• Проведи детективне розслідування. Використовуючи підказки, розкажи про письменника.

1. Поєднай запитання з віршованими відповідями.

1. Як жилося ханському синові в палатах князя? 2. Як почувався хан? 3. Чому він просить саме гудця розшукати й повернути сина? 4. Як змінився настрій хлопця, коли він відчув запах зілля?

А Що ж це враз з юнаком сталось? Твар поблідла у небоги, Затремтів, очима блиснув І зірвавсь на рівні ноги. Б Та не так жилося хану Без коханої дитини. Тяжко віку доживати Під вагою самотини. В Оточив його почотом І розкошами догідно — І жилось тому хлоп’яті І безпечно, і вигідно. Г Божий дар ти маєш з неба Людям долю віщувати, Словом, піснею своєю Всіх до себе привертати.

2. На скільки частин можна поділити поему? Придумай заголовок до кожної.

3. Стисло перекажи ті частини, у яких переважає розповідь про події.

4. Яка думка міститься в епіграфі до поеми? Що ти пам’ятаєш про літописи?

5. Як думаєш, чому ханський син залишився байдужим до розповіді гудця?

6. Вислови власні міркування про те, що може допомогти українцям, які забули рідний край, повернутися до рідної домівки?

7. Символом чого може бути євшан-зілля? Поміркуйте, які ще українські символи зможуть повернути пам’ять. Чому?

8. Для чого потрібно знати історію рідного народу? Склади 5-6 речень — переконливих доказів цього.

9. Чого навчила тебе ця поема? Запиши висновок у зошит.

10. Знайди у філворді всі слова, пов’язані з твором Миколи Вороного «Євшан-зілля». Прокоментуй їхні значення. Зверни увагу, що слова-відповіді можуть згинатися по вертикалі та горизонталі.

Філворд — це угорський кросворд, у якому потрібно знайти всі слова, уписані в квадратну сітку.

Вибери 5-6 слів-відгадок і визнач, із яким кольором асоціюється кожне слово. Прокоментуй свій вибір.

Перемалюй у зошит філворд із відповідями, але розфарбуй лише комірки з кожним утвореним словом.

11. Поміркуй, які знання необхідні художникові/художниці, щоб створювати картини з історичними сюжетами. Намалюй ілюстрації до твору.