Усі художні твори української літератури. ІI семестр. 11 клас. Голобородько
Дмитро Васильович Павличко
(нар. 1929)
Дмитро Васильович Павличко — український поет, перекладач, громадсько-політичний діяч. Народився 28 вересня 1929 р. в селі Стопчатові на Івано-Франківщині в селянській родині. Спочатку навчався в польській школі с. Яблунева, потім у Коломийській гімназії та радянській десятирічці. 1948 року вступив до Львівського університету, з 1953 року навчався в аспірантурі, але невдовзі залишив наукову роботу.
Від осені 1945 р. по літо 1946 р. був ув’язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА. 1953 року закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ. У 1971-1978 рр. Д. Павличко редагував журнал «Всесвіт».
Перша збірка поезій «Любов і ненависть» з’явилася 1953 року.
Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958). Збірка «Правда кличе» (1958), що побачила світ на самому початку хрущовської «відлиги», засвідчила, що він був сповнений віри в можливість появи в тогочасних суспільних умовах справді вільної, духовно багатої людини. Однак вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів. Етапною для Д. Павличка стала збірка «Гранослов» (1968), у якій автор утверджував ідею незнищенності національної культури. Але чи не найповніше талант поета розкрився в його ліриці. Збірки «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979) стали помітним явищем в українській літературі другої половини XX ст.
Традиції пристрасного слова І. Франка продовжують книги поезій «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994). Перу Д. Павличка належить також антологія перекладів «Світовий сонет» (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988).
Д. Павличко — один з організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України. На сьогоднішній день Павличко-поет виступає ще в одній важливій для нашого часу іпостасі — політика, державного діяча, який пристрасно й рішуче відстоює інтереси суверенної України, її народу. Досить багато займався перекладом найкращих взірців світової літератури, прикладом може бути видана в 1983 р. книга «Світовий сонет».
Дмитро Павличко
ДВА КОЛЬОРИ
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Дмитро Павличко
Я стужився, мила, за тобою,
З туги обернувся мимохіть
В явора, що, палений журбою,
Сам-один між буками стоїть.
Грає листя на веснянім сонці,
А в душі — печаль, як небеса.
Він росте й співає явороньці,
І згорає від сльози роса.
Сніг летить колючий, ніби трина,
Йде зима й бескидами гуде.
Яворові сниться яворина
Та її кохання молоде.
Він не знає, що надійдуть люди,
Зміряють його на поруби,
Розітнуть йому печальні груди,
Скрипку зроблять із його журби.
Дмитро Павличко
ЖИВУ, ЯК ТОЙ ГІРСЬКИЙ ПОТІК...
Живу, як той гірський потік,
На спокій — ні хвилини.
Іскрюсь від кременя в бігу,
Туманюся від глини...
Спадаю дзвінко з темних скель
У плесо, повне гулу.
Від крові пурпурним стаю,
А чорним — від намулу.
Та відновляється в мені
Невигасна й воскресна
Мого кохання чистота,
Як та блакить небесна.
Прояснює в мені любов,
Як сонце неминуще,
Все, що в моїй душі моє
Джерельне і цілюще.
