Усі художні твори української літератури. ІI семестр. 11 клас. Голобородько

Олександр Васильович Ірванець

(народився 1961)

Поет, прозаїк, драматург, перекладач. Представник карнавально-провокативного складника постмодернізму. Політичні, соціальні, культурні реалії в його поезіях набувають рис гротескового спотворення. О. Ірванець балансує на межі, за якою починається відвертий кіч, і грає штампами та стереотипами кічевої культури.

Народився 24 січня 1961 року у Львові.

Виростав у Рівному. 1976 року закінчив 8 класів Рівненської СШ № 18, 1980 року — Дубенське педагогічне училище. 1988 року закінчив Московський літературний інститут імені Горького.

Автор збірок поезій «Вогнище на дощі» (1987), «“Тінь великого класика” та інші вірші» (1991), «Вірші останнього десятиліття» (2001), роману «Рівне/Ровно (Стіна)» (2002).

Його поезії та драматургія були перекладені англійською, німецькою, французькою, польською, шведською, російською, білоруською та хорватською мовами.

П’єси Ірванця ставилися на сценах Німеччини, Люксембурга, Казахстану.

У Польщі була створена радіоп’єса «Recording», а у Кракові вийшла окрема книга його драматургії. Готується до виходу книга прози О. Ірванця «Очамимря».

Окремі вірші перекладалися англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, білоруською, російською мовами.

З 1993 року постійно мешкає в Ірпені під Києвом. Останнім часом працює в драматургії і прозі — роман «Рівне/Ровно» опубліковано в квітневому й травневому числах часопису «Кур’єр Кривбасу» 2001 року. Більші за обсягом добірки віршів друкувались у московських «Литературной учёбе» і «Дружбе народов», польских «Literatura na swiecie» (Варшава), «Akcent» (Люблін), німецькій антології «Reich mir die steinerne Laute» Brodina Verlag, 1996 p. та пам’ятних «Вісімдесятниках», упорядкованих Ігорем Римаруком (Видавництво КІУС, Едмонтон, 1990 р.).

Письмо Ірванця відзначається наскрізною іронічністю. Його вірш «Любіть Оклахому» (пародія на «Любіть Україну» Володимира Сосюри) справив справжній фурор серед читацької аудиторії.

Сценарист фільму «Поводир» (2014), котрий менше ніж за тиждень побив рекорд українського кінопрокату — майже 95 тисяч глядачів.

Олександр Ірванець

ДО ФРАНЦУЗЬКОГО ШАНСОНЬЄ

Це є поезія найвища,

Це є найвища простота,

Коли передаються вірші,

Як поцілунки — з усі в уста.

Твої; пісні легкі і світлі

(їх так сприймають слухачі),

Та пам’ятай — у цьому світі

Є свистуни і стукачі.

А ти — гітара, гілка з дерева,

І ти сьогодні на кону.

Скажи, кому твоя заревана

Душа потрібна, ну, кому?..

Вдягайся модно, лайся модно,

Та час від часу пригадай,

Як слухав дзвона Квазімодо

В глухонімому Нотр-Дам.

Він припадав до дзвона тілом,

Він разом з ним літав, літав...

О, скільки тих, які хотіли

Тілами битися в тіла,

А язиками лізли в душі...

Я й сам колись таким грішив.

Пісні, мов кошенят задушених,

В зубах по вулицях носив.

Душа повільно прозоріла

Все по ночах.

А по очах

Боляче вдарило прозріння:

Про що кричав?

Кому кричав?..

Є вуха, що, немов корою,

Укриті суєтністю змін.

Хай серцем слухають і кров’ю,

Як Квазімодо слухав дзвін!..