Усі художні твори української літератури. ІI семестр. 11 клас. Голобородько
Стоїчна українська поезія
Василь Семенович Стус
(1938-1985)
Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області в селянській родині. У 1939 році батьки переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), щоб уникнути примусової колективізації. Ще через рік (1940) забрали туди своїх дітей.
У 1944-54 рр. Василь навчався у Донецькій міській середній школі № 265 і закінчив її зі срібного медаллю. Вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту міста Сталіне. Закінчивши 1959 року навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії на Уралі. Працював учителем української мови та літератури в середній школі № 23 м. Горлівки. Згодом був підземним плитовим на шахті «Октябрьська» в Донецьку. З березня по жовтень 1963 — літературний редактор газети «Социалистический Донбасе» (її українськомовної частини). Вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР ім. Т. Шевченка. У вересні 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту проти масових політичних репресій у Радянському Союзі в післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури. Пропозицію Стуса опублікувати 1965 року свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Попри позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева». 1970 року книжка віршів поета «Веселий цвинтар» потрапила до Бельгії й була видана в Брюсселі.
12 січня 1972 року — перший арешт; упродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Саме тоді було створено збірку «Час творчості». На початку вересня 1972 київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Повернувшись восени 1979 року до Києва, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. У травні 1980 був знову заарештований, у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. У 1985 році німецький письменник Генріх Бьолль висунув Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури, якої той, проте, так і не отримав. Помер в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження.
Похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області.
Василь Стус
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
добро і правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
в буремнім леті держить путь на стовп
високого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням. Аж туди,
де не лягали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж поза смертні грані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні щастя, ні біди.
І врочить порив: не спиняйся, йди,
То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.
26.І.1972
Василь Стус
ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО
благаю — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Думою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати вродила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене від біди вберегти.
23.І.1972
