Усі художні твори української літератури. ІI семестр. 11 клас. Голобородько

Ліна Василівна Костенко

(народилася в 1930 р.)

Народилась Ліна Василівна Костенко у містечку Ржищеві на Київщині в учительській сім’ї. Батьки майбутньої поетеси були людьми високоосвіченими, порядними. Батько знав дванадцять мов, добре орієнтувався у всіх навчальних предметах і викладав їх у школі.

Коли дівчинці минуло шість років, сім’я переїхала до Києва. Тут ще зовсім дитиною застала її війна. «Я писала мало не осколком великі букви щойно з букваря...», — скаже поетеса про ті тяжкі роки. У Києві Ліна закінчила середню школу, вчилася у Київському педагогічному інституті. У п’ятдесятих роках із відзнакою закінчила Московський літературний інститут ім. О.М. Горького.

Писати вірші Л. Костенко почала з дитинства, друкувати — з шістнадцяти літ. Перша збірка «Проміння землі» вийшла у 1957 році, через рік — «Вітрила», у 1961 році — «Мандрівки серця». Потім з’явилися книги поезій «Над берегами вічної ріки», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур».

На своєму літературному шляху довелося Ліні Костенко пережити майже п’ятнадцятилітнє невизнання її як митця. Це був сумний період як у житті письменниці, так і в історії української літератури взагалі. Але й тоді вона писала. Писала й складала в шухляду. Не зламалася, не зневірилася, не занепала духом, а шліфувала своє поетичне слово. Так залягла в письмовому столі «Маруся Чурай», бо «недосконала», «невиразна...»

Поверненням Ліни Костенко стала книжка поезій «Над берегами вічної ріки», а потім з’явилася «Маруся Чурай». Вона вмить зникла з книгарень, хоч і вийшла стотисячним тиражем.

За історичний роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку поезій «Неповторність» письменниці було присуджено Державну премію імені Т. Г. Шевченка.

Ліна Костенко видала збірку віршів для дітей «Бузиновий цар».

Із болем у серці сприйняла Л. Костенко звістку про Чорнобильську катастрофу і всі ці роки вносить свою частку у ліквідацію наслідків аварії.

Вона вже кілька разів їздила до Чорнобиля, у тридцятикілометрову зону. Нею створений документальний фільм «Чорнобиль. Тризна», написана повість про цю трагедію людства.

Ліна Костенко

* * *

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія — це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко

* * *

Хай буде легко. Дотиком пера.

Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.

Цей білий світ — березова кора,

по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

Хай буде гірко. Спогадом про Вас.

Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.

Нехай печаль не зрушиться листами.

Хай буде легко. Це був тільки сон,

що ледь торкнувся пам’яті вустами.

Ліна Костенко

* * *

Недумано, негадано

забігла в глухомань,

де трави пахнуть ладаном

в кадильницях світань.

Де вечір пахне м’ятою,

аж холодно джмелю...

А я тебе,

а я тебе,

а я тебе

люблю.

Ловлю твоє проміння

крізь музику беріз,

Люблю до оніміння,

до стогону, до сліз.

Без коньяку й шампану

і вже без вороття

я п’яна, п’яна, п’яна

на все своє життя!

Ліна Костенко

По сей день Посейдон посідає свій трон.

У правиці тримає тризуба.

В голубій одіссеї реліктових крон

причаїлась і зваба, і згуба.

За кущами заліг як не Фавн, то Амур.

А мужчини високі і мужні.

І виходить із піни антична ґламур,

виливаючи море із мушлі.

Понад хмари стоїть величавий Парнас.

На Олімпі лютує Юнона.

І Пегас, як фугас, пролетів і погас,

зачепивши крилом Посейдона.

Просто хочеться моря. Ні Скілл, ні Харибд.

І богиню із піни, невзуту.

Поки танкер якийсь не наскочить на риф

й не розіллє муари мазуту.