Усі художні твори української літератури. І семестр. 11 клас. Голобородько
Українська література 1920-1930 рр
Михайль Семенко (Михайло Васильович Семенко)
(1892-1937)
Народився 19 (31) грудня 1892 р. в селі Кибинці Миргородського повіту Полтавської губернії. Навчався у Психо-неврологічному інституті в Петербурзі. Перша збірка «Prelude» (1913) позначена впливами поетів «Української хати». Наступними збірками «Дерзання» і «Кверофутуризм» (1914) та вміщеним в останній маніфестом Семенко розпочав паралельно до виниклого в Україні російського кубо- і егофутуризму течію українського кверофутуризму — мистецтва шукання.
1918 року Семенко видав у Києві збірки «П’єро задається», «П’єро кохає» і «Дев’ять поем»; 1919 — збірки «П’єро мертвопетлює», «Bloc-notes» і «В садах безрозних», а також поему «Ліліт». 1919 року проголосив «революційний футуризм» й опублікував «ревфутпоему» — «Тов. Сонце» та «Дві поезофільми»; був редактором журналу «Мистецтво». 1920 року видав разом з М. Любченком і О. Слісаренком «Альманах трьох»; 1921 — збірку «Проміння погроз»; тоді ж організував «Ударну групу поетів-футуристів», перейменовану на асоціацію панфутуристів «Аспанфут» (1922-1924), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі «Семафор у майбутнє» (1922) і газеті «Катафалк искусства» (1922).
Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції «лівого фронту» («УкрЛЕФ») і перетворив «Аспанфут» на «Комункульт» (1924), одночасно працював (1924-1927) як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ. 1924 року видав під назвою «Кобзар» дві збірки своїх творів 1910-1922 років, 1925 — збірку «В революцію» та поезофільм «Степ»; 1927 — (разом з Г. Шкурупієм і М. Бажаном) «Зустріч на перехресній станції» і заснував нове об’єднання футуристів під назвою «Нова генерація» з журналом цієї ж назви (1927-1930).
На початку 1930-х років визнав «помилковість» своїх колишніх позицій, виявом чого й були збірки «Сучасні вірші» (1931), «З радянського щоденника» і «Китай в огні» (1932) та «Міжнародні діла» (1933).
За три дні до свого арешту, 23 квітня 1937 р. Михайль Семенко провів у Києві творчий вечір. Надломлений морально та фізично, Михайль Семенко, як свідчать протоколи допитів 4, 7 та 8 травня 1937 р., «зізнався» у всіх звинуваченнях. 24 жовтня 1937 р. Михайля Семенка було страчено разом з іншими українськими письменниками в одній із київських в’язниць, поховано в братській могилі в Биківнянському лісі. Письменник реабілітований посмертно.
БАЖАННЯ
Чому не можна перевернути світ?
Щоб поставити все догори ногами?
Це було б краще. По-своєму перетворити.
А то тільки ходиш, розводячи руками.
Але хто мені заперечить перевернути світ?
Місяця стягн’уть і дати березової каші,
Зорі віддати дітям — хай граються,
Барви, що кричать весняно, — служниці Маші.
Хай би одягла на себе всі оті розкоші!
Тоді б, певно, Петька покохав її,
скільки було сили.
А то ходиш цим балаганом, що звуть — природа,
Й молиш: о, хоч би вже тебе чорти вхопили!
МІСТО
Осте сте
бі бо
бу
візники — люди
трамваї — люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги
berceus* кару
селі
елі
лілі
пути велетні
диму сталь
палять
пах
пахка
пахітоска
дим синій
чорний ди
м
пускають
бензин
чаду благать
кохать кахикать
життєдать
життєрух
життєбе-
нзин
авто
трам.
23.V.1914. Київ
* Berceus — колискова (фр.).
ЗАПРОШЕННЯ
Ви знаєте?
Прекрасний краєвид з гори Батиєвої .
Ви, певне, не були там ніколи?
Не гуляли по сніго-білому полю?
Ми вас запрошуємо —
наберіться бажання сміливого
і приходьте до нас. У нас тут доволі
весело.
Звичайно, до нас не заходять автомобілі —
Але почуваємо ми себе зовсім добре, справді.
Ах, як тут
гарно!
Як тут симпатично й ріжнобарвно!
Люди ми сильні, молоді,
сміливі —
не боїмось нікого й бажаємо усім добра.
Коли хочете — ми
не заздрим і Батиєві,
бо нам дуже вдячна ця прекрасна гора.
Будьте
ж такі добрі,
не дивіться, як на звірів, на нас —
довірливо й доброзичливо, захопивши «трості», —
самі
побачите, як у нас прекрас
но — приходьте до нас у гості!
7.1.1914. Київ
ДНІ НЕМИНУЧІ
Ждуть спереду моторошности дні —
Дні неминучі.
Горіння, зимність витримати мені
Страшної бучі.
Я надіну, надіну на груди міцні
Сталевий панцир.
Хто, хто шляхи зітре мені?
Виходь уранці.
За містом хмари, дими страшні,
Блиски сліпучі.
Ждуть спереду моторошности дні,
Дні неминучі.
1917
