Історія України. 10 клас: Розробки уроків. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 6

Тема. І Наддніпрянська Україна в 1907—1914 рр.

Мета: схарактеризувати земельну реформу П. Столипіна та її вплив на українські землі у складі Російської імперії; визначити особливості діяльності українських політичних партій у цей період; проаналізувати український національно-культурний рух у тогочасній Наддніпрянщині; схарактеризувати українське питання в III і IV Державних думах; пояснити зміст понять і термінів «Товариство українських поступовців», «великодержавний шовінізм»; розвивати вміння набувати нових знань, використовуючи різні джерела інформації; сприяти розумінню учнями переваги політики реформ, їх користі для держави та усвідомленню ними, що нездатність влади йди на компроміс і задовольняти потреби народу штовхає його до радикальних дій.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Україна в 1907—1914 рр.», атлас, ілюстративний та дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: Товариство українських поступовців, великодержавний шовінізм.

Основні дати: 1906—1911 рр. — здійснення земельної реформи П. Столипіна в Російській імперії; 1908 р. — створення Товариства українських поступовців.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Фронтальне опитування

1) Як розгорталися події революції 1905—1907 рр. у Наддніпрянщині в січні—серпні 1905 р.?

2) Якими були наслідки проголошення Маніфесту 17 жовтня?

3) Визначте особливості селянського руху під час революції.

4) Які події революції відбувалися в Україні в листопаді—грудні 1905 р.?

5) Схарактеризуйте зміни в діяльності українських політичних партій у цей період.

6) Якими були здобутки українського національно-культурного руху в роки революції?

7) Схарактеризуйте участь депутатів-українців у діяльності І та II Державних дум.

8) Український громадсько-політичний діяч, член УСДРП Володимир Дорошенко створення української громади в І Державній думі оцінював як «проголошення існування нації». Чи поділяєте ви таку характеристику? Обґрунтуйте власну точку зору.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Запитання та завдання

1) Які чинники перешкоджали розвитку сільського господарства Наддніпрянської України на початку XX ст.?

2) Назвіть основні здобутки українського національно-культурного руху доби революції 1905—1907 рр. у Наддніпрянщині.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Земельна реформа П. Столипіна та її вплив на розвиток Наддніпрянської України.

Розповідь учителя

Революція 1905—1907 рр. зазнала поразки. Правлячі кола імперії зберегли владу, однак вони дедалі більше усвідомлювали необхідність змін. Однією з головних причин революції було аграрне питання, розв’язати яке шляхом реформи запропонував голова Ради міністрів і міністр внутрішніх справ Петро Столипін (1862—1911 рр.). Реформа була започаткована Указом від 9 листопада 1906 р. та завершилася Законами від 14 червня 1910 та 29 травня 1911 р. (Учитель привертає увагу учнів до схеми.)

ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА П. СТОЛИПІНА

Причини здійснення
Необхідність розв'язання аграрного питання, яке з економічного переросло в політичне			Послаблення конфронтації в суспільстві, відвернення загрози нового революційного вибуху
Мета
Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва	Збільшення товарності селянського господарства			Зміцнення соціальної опори самодержавства на селі		Розв'язання проблеми аграрного перенаселення
Складові реформи
Руйнування селянської «общини» та закріплення за кожним господарем у приватну власність земель, якими він користувався		Надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк			Заохочення переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу та Середньої Азії
Результати реформи в Україні
Упродовж 1907—1915 рр. в індивідуальну власність закріпили землю: на Правобережжі — 48 % селян, на Півдні — 42 %, на Лівобережжі — 16,5 %		Селянський земельний банк протягом 1906—1916 рр. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької			На нові землі протягом 1906—1912 рр. з Наддніпрянщини виїхало близько 1 млн осіб (щоправда, майже чверть повернулися додому)

Здійснюючи реформу, П. Столипін зіткнувся із сильним опором як із боку правих, що не були зацікавлені в руйнуванні традиційного сільського укладу, так і з боку лівих (особливо есерів та більшовиків), які, мріючи про нову революцію, не бажали зменшення соціальної напруги на селі. Чимало самих селян також опиралися реформі, побоюючись розорення й не бажаючи змінювати звичного життя.

Земельна реформа П. Столипіна не змогла повністю розв’язати всі суперечності на селі. Вона не ліквідувала соціальної напруженості на селі, яка ще більше загострилася. До старої неприязні між селянами й поміщиками додалася ворожість між заможним і бідним селянством. Економічні наслідки реформи були більш вагомими: значно збільшилося виробництво товарного зерна, було освоєно нові території на сході країни, завдяки розоренню частини селян з’явилася нова робоча сила для промисловості. Від 1910 до 1913 р. посівні площі в Наддніпрянщині збільшилися на 900 тис. десятин і досягли 22,9 млн десятин. У 1913 р. було зібрано найбільший валовий збір зернових — 1200 млн пудів. Третина всієї продукції сільського господарства вивозилася за кордон. Частка України в загальноімперському експорті зерна перевищила 40 % (250—300 млн пудів щорічно).

Завершити реформу П. Столипін не встиг. 1 вересня 1911 р. його було смертельно поранено в оперному театрі Києва есером Д. Богровим.

2. Українські політичні партії в 1907—1914 рр.

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи, які зміни відбулися в діяльності українських політичних партій у цей період. Учитель систематизує та доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

Додаткова інформація

Переслідування учасників революції 1905—1907 рр., що розпочалися після її поразки, призвели майже до повного розгрому українських політичних партій. Так, якщо на червень 1907 р. УСДРП мала близько 3 тис. членів, то вже через кілька місяців її кількість зменшилася в десятки разів. У 1908—1909 рр. єдиною ознакою існування партії була легальна газета «Слово», що виходила в Києві за редакцією В. Садовського, С. Петлюри, М. Порша та Я. Міхури, які також складали центральний комітет УСДРП.

Починаючи від 1908 р. лідери партії, що не були заарештовані або змогли емігрувати, намагалися відновити діяльність УСДРП. Результатом цього стало створення Організаційного комітету українських соціал-демократів вищих навчальних закладів та київської робітничої організації. Улітку 1909 р. представники відновлених місцевих організацій зібралися на нараду у Львові. Однак через розбіжності в поглядах УСДРП відновлено не було. Невдало завершилася також спроба приєднатися до РСДРП через відмінність у ставленні до національного питання.

Після цих невдач більшість провідників УСДРП, радикально змінивши погляди, перейшла на націоналістичні позиції. До них приєдналися й деякі лідери УСДС (М. Меленевський, О. Скоропис-Йолтуховський та ін.). У 1911 р. у Львові на параді УСДРП одна частина лідерів української соціал-демократії висловилася за те, що українцям у своїй боротьбі необхідно спиратися на власні сили, а друга — обстоювала необхідність підтримки з боку Австро-Угорщини. Зрештою ці суперечки спричинили виникнення двох окремих організацій — Українського інформаційного комітету та Молодоукраїнської партії. Проте остання так і не розпочала роботу. Український інформаційний комітет у 1912—1914 рр. здійснював активну діяльність, інформуючи європейську громадськість про українські справи. Його представники працювали у Великій Британії, Франції, Австро-Угорщині та інших державах.

У той час як провідники УСДРП, що перебували в еміграції, ставали на самостійницькі позиції, діячі партії, що залишалися в Російській імперії, продовжували діяльність. Вони організували видання українських суспільно-політичних журналів у Москві — «Украинская жизнь» та Києві — «Дзвін».

«Украинская жизнь», що виходила від 1912 р., була єдиним, хоч і російськомовним журналом, який висвітлював становище українців у Російській імперії, висловлював їхні прагнення та потреби. Статті до нього писалися провідними діячами українського руху. Журнал вважався офіційним органом УСДРП. Редагував його С. Петлюра. На основі матеріалу, зібраного редакцією журналу, П. Стеблинський та О. Лотоцький у 1914 р. видали книгу «Українське питання», де систематизовано виклали всі вимоги українства.

Після поразки революції УДРП припинила діяльність. Один з її лідерів писав: «Демократично-ліберальна партія поступово вмирала і, нарешті, 1907 р. зовсім вмерла, хоч і без офіційних похорон, а просто перестала існувати». Така доля партії була обумовлена тим, що вона, орієнтуючись на легальні методи роботи, в умовах післяреволюційних переслідувань, за відсутності власної думської фракції, діяти не змогла. У цій ситуації члени ради УДРП Б. Грінченко, С. Єфремов, Є. Чикаленко та інші вирішили на основі місцевих партійних осередків відновити колишню Загальноукраїнську безпартійну організацію. На з’їзді УДРП в 1908 р. ідею підтримали та назвали нову організацію, за пропозицією О. Лотоцького, Товариством українських поступовців (ТУП). Поступовці виступали за перетворення Російської імперії на федеративну державу, надання Україні автономії, упровадження української мови в школах, створення українознавчих кафедр у Київському та Новоросійському (Одеському) університетах. Свої задуми вони намагалися реалізувати за підтримки російських ліберальних партій, що мали своє представництво в Думі. У 1911—1913 рр. ТУП використовувала загальноросійські з’їзди земств, учителів із питань організації народної освіти для проведення через них резолюцій про необхідність запровадження в школах Наддніпрянщини навчання українською мовою.

У квітні 1912 р. на з’їзді ТУП було затверджено «українську платформу», що містила вимоги:

запровадження навчання в школах українською мовою;

викладання української мови, літератури та історії як окремих предметів у середніх та вищих навчальних закладах;

використання української мови в судочинстві, церкві та громадських організаціях;

скасування заборон на привезення з-за кордону літератури, виданої українською мовою.

Для популяризації «української платформи» ТУП використовувала журнал «Украинская жизнь» та уклала угоду з російською Партією конституційних демократів (кадетів), які мали представляти її в Думі.

3. Загальноросійські політичні партії та український рух.

Розповідь учителя

У Наддніпрянській Україні діяли осередки загальноросійських політичних партій. Усі вони мали власні позиції щодо національних прав українців. Представники партій російських лібералів, кадети та октябристи, обстоюючи єдність Російської держави, були категорично проти права українців на самовизначення й національно-територіальну автономію. Однак вважали, що будь-які репресії проти національних рухів ведуть лише до їх зміцнення, що всім народам необхідно надати демократичні права та національно-культурну автономію — право навчатися рідною мовою, використовувати її в суді та церкві, розвивати власну культуру тощо.

Праві чорносотенні організації «Союз руського народа», «Союз Михаила Архангела», «Клуб русских националистов» та інші категорично заперечували саме існування українців, а український рух вважали «німецькою інтригою», вигаданою для ослаблення Російської імперії.

Суттєво різнилися погляди на український рух серед партій соціалістичного спрямування. Представники фракції меншовиків Російської соціал-демократичної партії не заперечували права українців на національно-культурну автономію. Проте, на їхню думку, будь-які національні рухи послаблювали єдиний революційний фронт проти царизму, а демократичні свободи та соціалістичні перетворення є достатніми для задоволення національних потреб українців.

Прибічники більшовиків у складі РСДРП у своєму ставленні до українського питання спочатку не відрізнялися від меншовиків. Однак напередодні Першої світової війни, коли національне питання почало набувати особливої ваги у світовій політиці, лідер більшовиків В. Ленін проголосив безумовну підтримку права України на самовизначення. Цей захід він уважав доцільним для боротьби проти царизму та здійснення демократичних перетворень. Однак у наступний період здійснення соціалістичної революції національні рухи й національні утворення ставали перешкодою в боротьбі за встановлення світової пролетарської республіки.

Партія соціалістів-революціонерів (есерів) була єдиною загально-російською партією, яка беззастережно підтримувала право українців на національно-територіальну автономію. Есери були прибічниками перебудови Російської імперії у федеративну республіку та надання права національного самовизначення всім неросійським народам.

4. Український національно-культурний рух.

Розповідь учителя

Політика, здійснювана російською владою в Наддніпрянщині, спричинила погіршення умов розвитку українського національно-культурного руху. У ній набували поширення прояви великодержавного шовінізму.

Робота з термінами та поняттями

Великодержавний шовінізм — одна з агресивних форм націоналізму, що проповідує національну винятковість, зверхність однієї нації над рештою, розпалює національну ворожнечу й нетерпимість. Термін походить від імені М. Шовена, героя комедії французьких авторів братів І. та Т. Коп'яр «Трикольорова кокарда», який «відзначився» під час єгипетського походу 1798—1801 рр. своїм людиноненависницьким ставленням до арабського населення.

У 1908 р. в Києві розпочав діяльність «Клуб русских националистов». За підтримки російської влади згодом його відділи з’явилися в десятках міст і містечок Наддніпрянщини. Метою своєї діяльності «Клуб» уважав «вести суспільну і культурну війну проти українського руху на захист основ Російської держави в Україні».

Робота з документом

ОЛЕКСАНДР ЛОТОЦЬКИЙ ПРО РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО РУХУ В НАДДНІПРЯНЩИНІ ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ 1905—1907 рр.

По першій революції Україна не зазнала жодних змін у своєму політичному становищі. Утворення українських політичних організацій нищилося правом адміністративної реєстрації, можливість утворення певного національного тла бодай у парламенті російському відпала з виданням закону 3 червня 1907 р., що закрив доступ до Думи демократичних елементів України... Українська мова так і залишилася на своєму традиційному становищі «ізгоя» — у школі, в адміністрації, у суді та навіть у громадській книгозбірці...

Почалася боротьба з українством, і в першу чергу з українською мовою, на всьому приступному фронті. Заборонялися «Просвіти», клуби, не дозволялося друкувати українські оповістки, співати українські пісні не лише на концертах, але й просто на вулицях по селах; українським кобзарям заборонялося співати по ярмарках, школярам не вільно було співати колядок; учителі одбирали в школярів Євангелія українською мовою та ін.

1) Які факти життя наводить автор джерела?

2) Які висновки можна зробити на підставі цих фактів про політику російської влади стосовно українського руху в післяреволюційний період?

Циркуляр міністра освіти 1906 р., який дозволяв шкільним учителям використовувати українську мову для тлумачення окремих не зрозумілих учням слів, було скасовано. Закривалися українські друковані видання. У 1907 р. з 18 українських віщань у Наддніпрянщині залишилося лише дев’ять. У наступні роки їх кількість зменшилася. Тих, хто передплачував українську періодику, звільняли з посад як неблагонадійних осіб. Цензурні обмеження поширювалися на українські театральні вистави.

Суттєво обмежувалася діяльність «Просвіт». Незважаючи на суто культурницьке спрямування роботи (читання лекцій, організація вечорів, заснування бібліотек, поширення українських книжок тощо), воші постійно зазнавали переслідувань із боку влади. їхня діяльність припинялася перереєстраціями. Так, Сенат Російської імперії підтримав у 1908 р. рішення губернської влади Полтави відмовити в реєстрації місцевої «Просвіти». Він пояснив, що, допомагаючи культурно-освітньому розвитку української людності, «Просвіта» приховує в собі сепаратистські домагання й може призвести до небезпечних наслідків. 20 січня 1910 р. з’явився урядовий циркуляр, що забороняв реєструвати будь-які українські та єврейські товариства незалежно від поставленої ними мети. У ньому підкреслювалося, що об’єднання на основі національних інтересів призводить до посилення національної відокремленості та може викликати небажані для Російської імперії наслідки. Через урядові обмеження в 1914 р. в Наддніпрянщині залишалася лише одна «Просвіта» в Катеринославі.

Урядові обмеження поширилися навіть на проведення заходів у зв’язку з 50-річчям від дня смерті Т. Шевченка в 1911 р. Було заборонено збирання коштів на спорудження пам’ятника поетові та проведення вечорів пам’яті. Проявами «українського сепаратизму», на думку Тимчасового комітету у справах друку, були портрети Т. Шевченка, малюнок пам’ятника поету й карта України в «Народному календарі». Уживання назв «Україна» та «український народ» влада заборонила. Повні видання «Кобзаря» Т. Шевченка конфіскували та не дозволили здійснити панахиду за великим поетом.

Цікаво знати

Одночасно з українцями в Наддніпрянщині утисків зазнавали й інші неросійські народи. Особливо це стосувалося євреїв. Значного розголосу набула в 1911 р. «Справа Бейліса», за якою працівника цегельні єврея Менделя Бейліса, батька п’ятьох дітей, віддали під суд за підозрою в убивстві з ритуальною метою російського 13-річного хлопчика Андрія Ющинського. «Справа Бейліса» тягнулася два роки та завершилася великим судовим процесом. На захист М. Бейліса виступили М. Грушевський, A. Шептицький, С. Єфремов, В. Короленко та інші українські діячі. На суд чинили тиск чорносотенці, поліція висувала лжесвідків. Проте рішенням присяжних М. Бейліса було визнано невинним і виправдано.

5. Українське питання в III та IV Державних думах.

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи сутність українського питання в III та IV Державній думах. Учитель систематизує та доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

Додаткова інформація

Запроваджені 3 червня 1907 р. зміни у виборчий закон викликали значні зміни й у складі Державної думи. У III Державній думі, що працювала 1 листопада 1907 — 9 червня 1912 р., переважали великі землевласники й консервативно налаштовані депутати. Із 442 депутатів 95 представляли дев’ять українських губерній. Української думської громади в її складі створено не було. Заходами депутатів-українців О. Лотоцького та B. Піснячевського виник лише невеликий гурток симпатиків України — в основному священиків — колишніх товаришів по семінарії та духовній академії. Однак, коли йшлося про потреби України, вони здебільшого відмовчувалися.

29 березня 1908 р. уперше за історію Державної думи розглядалося українське питання. Це був законопроект про запровадження в початкових школах української мови, за яким передбачалося від 1908—1909 навчального року в районах етнічного розселення українців увести її вивчення та забезпечити викладання за необхідними посібниками. При цьому вивчення російської мови залишалося обов’язковим. Однак законопроект було розглянуто лише частково, а потім передано до комісії з питань народної освіти, де він і загубився. Останню крапку в цьому питанні поставили в жовтні 1910 р., коли після тривалих обговорень і наступного голосування заборонили використання української мови в початковій школі.

Ще раз увагу депутатів до українського питання було звернуто в грудні 1909 р. під час розгляду законопроекту про використання рідної мови в місцевих судах. Українські ультраправі депутати О. Бобринський та В. Шульгін, що відрізнялися вкрай шовіністичними поглядами, навіть організували «виступ від народу», запевняючи, що «вони, українці, самі не хотіли української мови в судочинстві». За результатами голосування українській мові було перекрито доступ і в суди.

Дещо іншим було ставлення до українського питання в IV Державній думі (15 листопада 1912 — 6 жовтня 1917 р.). Із 442 депутатів дев’ять губерній Наддніпрянщини представляли 96 депутатів. Під час передвиборчої кампанії лідери ТУП уклали угоду з кадетами, що вони захищатимуть у Думі права українців. За два роки роботи Думи до початку Першої світової війни українське питання в ній поставало двічі. У червні 1913 р. фракції кадетів і трудовиків звернулися із запитом до уряду про переслідування в Наддніпрянщині українських громадських організацій. Під час обговорення цього питання в Думі проблеми українства були широко висвітлені. На захист українців виступили кадети (П. Мілюков), трудовики (В. Дзюбинський), соціал-демократи (Г. Петровський). Це викликало обурення депутатів правої більшості, що підтримували урядову політику.

Удруге українське питання постало 1914 р. з приводу урядових заборон відзначати 100-річчя від дня народження Т. Шевченка. 26 лютого, у день народження поета, фракції трудовиків, кадетів, октябристів, а згодом і соціал-демократів внесли запит, де звинуватили міністра внутрішніх справ у тому, що, заборонивши відзначати ювілей Т. Шевченка, він перевищив свої повноваження. Як і раніше, обговорення цього питання вийшло за межі згаданої події та привернуло увагу громадськості до порушення прав українців.

Робота з таблицею

Учні завершують складання таблиці, розпочате під час роботи з підручником.

Зразок заповненої таблиці

УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ В III ТА IV ДЕРЖАВНИХ ДУМАХ

III Державна дума	IV Державна дума
Березень 1908 р. Обговорення законопроекту про введення української мови в початкових школах (не був прийнятий); жовтень 1910 р. Повторний розгляд питання запровадження української мови в початковій школі (не був прийнятий); грудень 1909 р. Законопроект про запровадження рідної мови в місцевих судах. За результатами голосування використання української мови в судочинстві було заборонено	Червень 1913 р. Фракції кадетів і трудовиків внесли запит до уряду з приводу переслідування в Україні українських громадських установ; лютий 1914 р. Фракції трудовиків, кадетів, октябристів, а згодом і соціал-демократів у своєму запиті до уряду звинуватили міністра внутрішніх справ у тому, що, заборонивши святкувати 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, він перевищив свої владні повноваження

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Бесіда за запитаннями

1) Коли розпочалася земельна реформа П. Столипіна?

2) На з’їзді якої української партії в 1908 р. було створено ТУП?

3) Яка загальноросійська політична партія беззастережно підтримувала право українців на національно-територіальну автономію?

4) Що таке великодержавний шовінізм?

5) Скільки «Просвіт» діяло в Наддніпрянщині в 1914 р.?

6) Які українські питання обговорювалися IV Державною думою?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Земельна реформа П. Столипіна мала розв’язати аграрну проблему та перешкодити вибуху нової революції. Цієї мети було досягнуто лише частково: деякі соціальні протиріччя реформа розв’язала, однак спричинила появу нових.

Українські політичні партії в умовах післяреволюційної реакції змушені були згорнути свою діяльність або шукати нові форми роботи.

У післяреволюційний період умови для розвитку українського національно-культурного руху були несприятливими: розгорталися переслідування української культури, закривалися українські громадські установи тощо.

У III та IV Державних думах обговорення українських питань, хоча й безрезультатні, сприяли приверненню уваги громадськості Російської імперії до проблем українства.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2) Повторіть матеріал про особливості розвитку та основні здобутки культури України в другій половині XIX ст.