Усі уроки до курсу «Художня культура». 11 клас

Тема 3. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ІТАЛІЇ: ЕПОХА «ТИТАНІВ»

УРОК № 3

Тема. Леонардо да Вінчі. Живопис як одна з форм утілення всеосяжної геніальної натури митця («Джоконда», «Тайна вечеря»). Рафаель. Зображення чистоти та чарівності жіночого образу, його духовного зв’язку з природою («Сікстинська Мадонна», «Прекрасна садівниця»), благородного і духовного спілкування людей (фреска «Афінська школа»)

Мета: ознайомити учнів з історичними умовами розвитку мистецтва епохи Відродження, особливостями творчості Леонардо да Вінчі та Рафаеля Санті; розвивати вміння самостійно аналізувати твори живопису, уміння обґрунтовувати свою думку щодо творів мистецтва; виховувати духовність, шанобливе ставлення до живописних пам’яток людства.

Оснащення. Зоровий ряд: репродукції картин та фресок (фрески капели дель Арена Джотто ді Бондоне; фрески «Гріхопадіння», «Вигнання з раю» Мазаччо; Сандро Боттічеллі «Весна», «Народження Венери»; Леонардо да Вінчі «Мадонна у скелях», «Мона Ліза» («Джоконда»), фреска «Тайна вечеря» та ін.; Рафаель «Покладання у труну», «Прекрасна садівниця», фрески «Сікстинська Мадонна», «Афінська школа», «Парнас», «Диспути» та ін.); роздавальний матеріал (2 конверти із розрізаними репродукціями картин «Джоконда» Леонардо да Вінчі та «Тайна вечеря» Рафаеля Санті). Музичний ряд: фрагменти музичних творів («Ave Maria» К. Сен-Санса та Ф. Ліста). Обладнання: ТЗН. Тип уроку: комбінований.

Терміни й поняття: «Відродження», «сфумато».

Тобі дано можливість упасти до рівня тварини, водночас ти маєш змогу піднестися до рівня Бога лише завдяки своїй внутрішній волі...

Піко делла Мірандолла «Про людську гідність»

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання

Презентація сторінок «Антична скульптура», «Скульптури Мікеланджело Буонарроті — утілене відчуття форми» альбому «Культурна спадщина народів світу» (2—4 учні)

III. Актуалізація опорних знань

1. Вправа «Мозаїка»

Учні класу об’єднуються у 2 групи. Кожна група отримує конверт із розрізаними (не менше ніж на 32 частини) репродукціями картин «Джоконда» Леонардо да Вінчі та «Тайна вечеря» Рафаеля Санті. Завдання: скласти із пазлів картини, назвати ці твори та їх авторів.

2. Опитування

Із якою епохою в розвитку мистецтва пов’язані імена Леонардо да Вінчі та Рафаеля Санті? (Відродження)
Назвіть характерні особливості культури цієї епохи. (Відповіді учнів.)

IV. Мотивація навчальної діяльності

V. Викладення нового навчального матеріалу

1. Слово вчителя

Термін Відродження (Ренесанс) уперше запровадив Джорджо Вазарі (1511—1574) — архітектор, живописець та історик мистецтва XV ст. для визначення історичної епохи, перехідної від середньовічної культури.

Словникова робота. Відродження — доба розвитку культури в Італії XIV ст. та в країнах Західної Європи XV—XVI ст. Термін «Відродження» означає відродження традицій античної культури.

На минулому уроці ви отримали завдання — підготувати повідомлення в групах про художників епохи Відродження — Леонардо да Вінчі та Рафаеля Санті. Про особливості їх творчості та історичні події, що вплинули на неї, ми дізнаємося зараз.

2. Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими у групах

1-ша група «Історики»

В Італії раніше, ніж в інших європейських країнах, почався процес розкладання феодальних і зародження нових, буржуазних відносин. Для Італії є характерним ранній і дуже швидкий розвиток міст завдяки вигідному географічному розташуванню, що зробило її головною торговою посередницею між Сходом і Європою. Разом із тим, зазнала змін промисловість — з’явилося мануфактурне виробництво. Склалася нова соціальна структура суспільства, руйнував середньовічний соціальний розподіл. Важливу роль відіграло звільнення селян від кріпацтва цехового ладу. Характерна особливість ранньої буржуазії — складна економічна база (торговельні, банківські операції, мануфактура, земельна власність), поява інтелігенції, яка відігравала провідну роль у формуванні культури Відродження.

3. Слово вчителя

(Демонструються художні твори різних періодів італійського Відродження.)

Новий гуманістичний світогляд епохи Ренесансу насамперед втілився у мистецтві. З-поміж інших особливостей мистецтва Відродження можна зазначити його світський характер, активне використання наукових досягнень, сприймання людини як основної цінності світу. Пошук шляхів передавання глибини простору в живописі сприяв відкриттю законів лінійної перспективи, започаткуванню нарисної геометрії.

В італійському мистецтві епохи Відродження виокремлюють такі періоди:

XIV ст. — Передвідродження (або Проторенесанс);
XV ст. — Раннє Відродження;
кінець XV—XVI ст. — Високий Ренесанс;
кінець XVI — початок XVII ст. — Пізнє Відродження.

Початок XVI ст. був для Італії часом економічного занепаду, політичної кризи і початку іноземної інтервенції. Однак, саме в цей період, усупереч роздробленості, і міжусобним війнам, зростає розуміння загальнонаціональної єдності, настає небачений розквіт мистецтва. У мистецтві Високого Відродження центральне місце остаточно посіла людина. Образ прекрасної, гармонійно розвиненої, сильної тілом і духом людини стає головним змістом мистецтва. Мистецтво Високого Ренесансу зрікається подробиць, незначних деталей в ім’я узагальненого образу. Природно, що творцями такого мистецтва стали справжні «титани» епохи. Одним із них був Леонардо да Вінчі.

4. Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими у групах

2-га група «Біографи Леонардо да Вінчі»

15 квітня 1452 року в поселенні Анкіано, поблизу містечка Вінчі, на світ з’явився майбутній геній доби Відродження — Леонардо да Вінчі. Його вабили кам’янисті вершини на горизонті, глибокі ущелини, бездонне блакитне небо. Ще в ранньому дитинстві Леонардо запитаннями з математики дивував викладачів. Водночас він захоплювався грою на лірі. Але найбільше його цікавили малювання та ліплення, а також архітектура, фізика, хімія, біологія, анатомія, астрономія, військове мистецтво, філософія, література, ботаніка, зоологія, винахідництво. Сім тисяч аркушів із малюнками, ескізами, кресленнями, записами залишив Леонардо. Він проектував «ідеальні міста», вулиці та майдани з фонтанами, розробляв проекти будівель, потужних метальних апаратів, каналів, мостів. У своїх наукових експериментах Леонардо да Вінчі був художником, а в мистецтві — мислителем і вченим. Нотатки, пояснення до малюнків, ескізів, проектів він писав живою італійською мовою, яскравою і барвистою, а його сучасники та послідовники ще упродовж 200 років використовували латину.

Він часто говорив: «Наставницею собі я взяв природу, учительку всіх учителів». Як частину природи Леонардо да Вінчі розглядав і людину, тіло якої підвладне фізичним законам і разом із тим є «дзеркалом її душі». Свою любов до природи Леонардо да Вінчі виявляв у тому, що прагнув відкрити її закони, у тому, що зображував навколишній світ, малюючи з тією самою уважною старанністю і квітку, що розпускається, і виразний рух людини, і туманний серпанок, який укриває далекі гори. Адже для того, щоб правдиво і ретельно зобразити навколишній світ, потрібно в нього вдивлятися і вдумуватися. Він говорив своїм учням: «Щастя приходить до того, хто багато працює». Мистецтво, наука і винахідництво тісно переплітались у діяльності митця.

Саме Леонардо винайшов сфумато, що пом’якшувало обриси постатей і предметів, створювало враження, що вони наче губляться у ніжних напівсутінках, які прозорим димком огортали зображення.

Леонардо знався на анатомії, геометрії, фортифікації, меліорації, лінгвістиці, віршуванні, музиці. Коли він запропонував свої послуги герцогу в Мілані, то насамперед назвав свої навички військового інженера (будівника мостів, фортифікатора, суднобудівника), меліоратора, зодчого, а вже потім скульптора і живописця. Мистецтво він досліджував як науку: спостерігав, обчислював, експериментував.

Усе життя видатного художника і вченого минуло в переїздах він не мав ані власного будинку, ані сім’ї. Жив і творив у Флоренції, працював у Мілані. 1516 року король Франції Франциск І запросив Леонардо до себе, обіцяючи створити геніальному майстрові всі умови для спокійної праці. І він переїхав до Франції. Та сили поступово залишали митця. 23 квітня 1518 року Леонардо склав докладний заповіт. Помер видатний італієць у замку Клу, поблизу міста Амбуаз, 2 травня 1519 року у віці 67 років.

3-тя група «Знавці творчості Леонардо да Вінчі»

Перший визначний живописний твір Леонардо міланського періоду — «Мадонна у скелях» («Мадонна у гроті»), композиція якого вже вирізняється логічністю та точністю. Постаті Мадонни та ангела, які випромінюють спокій, але водночас і певну таємничість, викликають тривожне почуття, що підкреслено фантастичним виглядом самого грота і пейзажем. Це вже не просто пейзажний фон, а певне середовище проживання персонажів. Створенню цього середовища сприяє винайдений митцем метод виконання зображення — сфумато.

Справжньою вершиною живописного мистецтва Леонардо є «Джоконда» («Мона Ліза») — портрет молодої жінки (бл. 1503—1507). Картина є одним із найвідоміших творів живопису у світі. Виставлена в Луврі (Париж, Франція). Картину вивчали історики й копіювали живописці. Вона ще тривалий час залишалася б відомою лише знавцям мистецтва, якби не її історія.

1911 року «Мону Лізу» було викрадено і лише через 3 роки, завдяки випадковим обставинам, повернено музею. Упродовж цього часу «Мона Ліза» не сходила з обкладинок газет і журналів усього світу. Тому не дивно, що її копіювали частіше за решту живописних творів. Картина перетворилася на об’єкт поклоніння як шедевр світової класики. Загадка Джоконд и й до сьогодні притягує до Лувру щорічно мільйони відвідувачів.

На перший погляд, композиція картини здається простою та лаконічною — поясний жіночий портрет на фоні чудового пейзажу. Але ця простота є оманливою. Художник розв’язує доволі складне завдання — за цілковитої статичності моделі передати порухи її душі, її внутрішній світ. Спокійна поза і скромний одяг Джоконди фіксують увагу глядача на її обличчі. (На героїні — проста оливково-зелена сукня з тонкої тканини з круглим вирізом, злегка розшитим золотою ниткою. Звернімо увагу на руки Джоконди. Виділяючись світлою плямою на фоні темного одягу, вони також привертають нашу увагу.) Удивляючись в портрет, бачиш, що зображення настільки правдиве і живе, що в ньому можна побачити і биття пульсу на шиї Джоконди, і тремтіння губ в її загадковій посмішці; вираз обличчя постійно змінюється, воно справляє враження живого. Але це — лише початок ефекту, за деякої зміні кута зору, навіть зовсім незначної, обличчя набуває раптом зовсім виразних обрисів черепа, скроневі западини заглиблюються, очі починають провалюватися... Перед нами вже не всміхнена жінка, а якійсь знущальний оскал самої смерті. Це дуже добре видно під час перегляду оригіналу, але зовсім не передається в репродукціях. Виникає сильний психологічний ефект, ефект контрасту, коли в одному образі поєднані два абсолютно протилежних начала. І чим сильнішим є контраст, тим сильнішим є вплив, але сильнішого контрасту, ніж життя і смерть, придумати неможливо... Загадка в тому, як митцеві вдалося досягти саме зображення черепа, смерті, що мерехтить крізь гарне жіноче обличчя, адже це майже неможливе завдання, але це — рівень думки і духу видатного художника й філософа...

Придивіться до картини — і ви побачите, що сфумато надає їй урочистості, створює живу атмосферу, яка поєднала постать Мони Лізи та начебто місячний пейзаж за спиною жінки і простір між Джокондою та глядачами. Сучасники Леонардо захоплено сприймали Джоконду, бачили в ній живу істоту. Джорджо Вазарі, автор біографій італійських художників, стверджує, що Мона Ліза (скорочене від Мадонна Ліза) була третьою дружиною флорентійського торговця на ім’я Франческо дель Джокондо (іт. Francesco del Giocondo), чий портрет Леонардо виконував упродовж 4 років, проте не завершив його.

У наш час уже неможливо милуватися «вічнорусявим» волоссям Мони Лізи: воно потемніло і стало майже чорним. її руки потонули в мороці, одяг також утратив яскравість, а дивний пейзаж став ледве помітним. Але ця граційність, ці чудові темні очі сповнені пристрасті і водночас чисті, наче сама невинність,— це врода, яку варто назвати божественною.

Одним із найвищих досягнень Леонардо да Вінчі є «Тайна вечеря» («Таємна вечеря», 1495—1497) — усесвітньо відомий стінопис у монастирі домініканців Санта Марія делла Грація в Мілані.

Працюючи над цим твором, Леонардо не тільки виконував начерки, але й записував свої думки про дії окремих учасників сцени: «Той, хто пив і поставив кубок на місце, повертає голову до того, хто говорить; інший з’єднує пальці обох рук і з насупленими бровами дивиться на свого товариша, ще один показує долоні рук, знизує плечима до вух і висловлює здивування ротом...»

У записах не зазначені імена апостолів, але Леонардо, швидше за все, чітко уявляв дії кожного з них і місце, яке кожен мав посісти в загальній композиції. Імовірно, за його версією, апостоли розташовуються так (ліворуч, до Христа): Варфоломій, Яків (молодший), Андрій, Іуда Іскаріотський, Петро (позаду Іуди), Іоанн. Від Христа праворуч: Фома (позаду), Яків (старший), Пилип, Матвій, Фаддей, Симон Зілот. Уточнюючи в малюнках пози і жести, він шукав такі форми вираження, які поєднали б усі фігури в єдиному вирі пристрастей. Митець намагався зберегти в образах апостолів живих людей, кожен з яких по-своєму реагує на події, що відбуваються. Існують також інші тлумачення цієї фрески.

Неканонічність «Тайної вечері» заклав сам Леонардо. Особливо часто до цього сюжету зверталися художники XV ст. До Леонардо вже була ціла низка «Тайних вечерь» (у Андреа Кастаньйо, у Гірландайо-батька). Неканонічність стінопису Леонардо да Вінчі помічав і Дж. Вазарі: «Леонардо відкинув звичайні канонічні традиції — і розмістив Іуду Іскаріота поміж апостолів, а не вдалині, по інший бік столу, як це робили до нього». Після «Тайної вечері» Леонардо Іуду у роботах живописців упізнаватимуть за гаманом зі срібняками, що той тримає у руці, та острахом, що відображений на його обличчі.

Леонардо вбачав у людському тілі оселю душі людини, а в манері поведінки, міміці, гримасах — відображення душевних порухів, прекрасних чи потворних.

Доля «Тайної вечері» є трагічною: художник спричинив осипання стінопису, адже експериментував із фарбами, змішуючи темперу з олією. Згодом у стіні було пробито двері, і в трапезну почала проникати волога. Наприкінці XVIII ст. бонапартисти, які вдерлися до Італії, улаштували у трапезній стайню, а згодом — тюрму. Під час Другої світової війни у трапезну влучила бомба, але стіна вціліла. У 1950-ті роки розпис було фундаментально відреставровано.

5. Слово вчителя

Леонардо да Вінчі був генієм, який відкрив нові горизонти у мистецтві. Кожний із залишених ним творів — це етап у розвитку культури, а деякі його наукові відкриття і ідеї становлять інтерес і сьогодні.

Словникова робота. Сфумато — термін, що позначає м’якість живописного виконання, плавність тональних переходів, розпливчастість контурів як наслідок повітряної перспективи. Увів у вжиток у добу Ренесансу Леонардо да Вінчі.

Завдяки роботам Леонардо да Вінчі мистецтво живопису перейшло на якісно новий щабель свого розвитку. Це були рухи у бік реалізму, і багато що вже було досягнуто у вивченні перспективи, анатомії, більшої свободи композиційних вирішень. Але в плані живописності, роботи із фарбою, художники були ще доволі умовними та скутими. Лінія на картині чітко окреслювала предмет, і зображення мало вигляд розфарбованого малюнка. Умовним виглядав пейзаж, який відігравав другорядну роль.

Ідеї монументального мистецтва Відродження, у яких злилися традиції античності і дух християнства, найяскравіше відображає творчість Рафаеля Санті. У його мистецтві віднайшли зріле розв’язання два основних завдання: пластична досконалість людського тіла, яке відображувало внутрішню гармонію всебічно розвиненої особистості (у чому Рафаель наслідував античність), і складне розмаїття світу.

6. Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими у групах

4-та група «Біографи Рафаеля Санті»

Рафаель Санті народився 6 квітня 1483 року в родині Джованні Санті — придворного поета і живописця урбінських герцогів. Предки Рафаеля були дрібними торговцями, які походили з невеликого містечка Кольбордоло поблизу Урбіно. Дитячі та юнацькі роки Рафаеля минули в оточенні мистецтва. Батько був першим учителем Рафаеля, він зміг прищепити хлопчикові смак до прекрасного, ознайомити його зі світом тогочасного мистецтва.

1491 року Рафаель утратив матір, а через 3 роки помер батько. Одинадцятирічний хлопчик залишився сиротою під опікою дядька Фра Бартоломео. Після смерті батька, приблизно протягом 5 років, хлопчик навчався у майстерні придворного живописця урбінських герцогів Тімотео Віті. Сприйнятливий, чуйний до зовнішніх впливів Рафаель жадібно вбирав художні враження, з-поміж яких не останнє місце посідали роботи його вчителів.

1500 року Рафаель прибув до майстерні П’єтро Перуджино, у ті роки провідного представника умбрійської школи. Ранній період творчості Рафаеля справедливо називають «перуджинівським». Приблизно між 1503 і 1504 роками на замовлення сімейства Альбіцціні Рафаель написав для церкви Сан-Франческо у невеликому містечку Чітта ді Кастелло вівтарний образ «Заручини Марії» — твір, який гідно завершив ранній період його творчості. У цій композиції «усе приведено до золотої міри» (А. Бенуа), у ній немає нічого, що відволікало б від головної групи — Марії та Йосипа. Архітектурна декорація — найважливіша основа всієї композиції. 1503 року Перуджино перебрався до Флоренції, куди за ним восени 1504 року приїхав Рафаель.

Завдяки Перуджино Рафаель зблизився із флорентійським архітектором і будівельником Баччо д’Аньоло, у майстерні якого збиралися живописці, скульптори та зодчі Флоренції. Тут молодий Рафаель зустрічався з архітектором Кронаком, скульптором Андреа Сансовіно і живописцями Грааччі, Гірландайо та Сангалло. У будинку Баччо д’Аньоли він познайомився зі своїм майбутнім покровителем — Таддео Таддеї.

1514 року Папа Лев X призначив Рафаеля головним архітектором будівництва собору Св. Петра.

Рафаель прожив коротке життя, але залишив величезну кількість шедеврів. Він помер 6 квітня 1520 року у Римі (несподівано захворів і кілька тижнів страждав на гарячку) та похований у римському Пантеоні. Могилу Рафаеля прикрашає мармурова статуя Мадонни, яку виконав учень митця — скульптор Лоренцо Лоренцетто. Епітафія на надгробку, що написана латиною, повідомляє: «Тут покоїться той Рафаель, за життя якого велика природа боялася залишитися переможеною, а після його смерті боялася вмерти».

5-та група «Знавці творчості Рафаеля Санті»

За 4 роки перебування у Флоренції Рафаель створив найвідоміші зображення мадонн, утіливши в них гуманістичні ідеали високого Відродження. Його твори зображають здебільшого мадонн, яких художник малював поетично і водночас просто за своєю композицією. Одним із найперших творів майстра є фреска «Мадонна із Дитям» (1498), яку Рафаель виконав у 15-річному віці. Ані до, ані після Рафаеля жоден художник не спромігся створити стільки довершених і водночас різноманітних картин із зображенням Мадонни із Немовлям. Діва Марія на його картинах — то зовсім юна і ніжна дівчина, то стомлена селянка; то надійно тримає Немовля Ісуса у руках, то бавиться з ним на тлі різноманітних пейзажів.

Неповторні за красою, духовним багатством і сповнені особливого ліризму мадонни Рафаеля починаються з «Мадонни Конестабіле» (1500—1502), у якій уся чарівність юності, дівочий тендітний образ Марії, чистота спогадів художника дитячих років, проведених в Урбіно. Далі — «Мадонна в зелені» (1505), де відчувається вплив Леонардо да Вінчі, але вже звучить пластика Рафаеля. Велична й задумлива «Мадонна дель Грандука» і «Мадонна із безбородим Йосипом» (обидві 1505), і, нарешті, приголомшлива своєю ласкавого гармонією та щастям «Мадонна із Немовлям» (1506). Потужніше звучить інтонація, що надає цим картинам особливого трепетного стилю, зовсім позбавленого будь-якої сухості, що відрізняється від усіх попередніх художників. Замість прийнятих канонів ілюстрацій до біблійних сюжетів Рафаель пропонує глядачеві світ реальний, одухотворений своїми спостереженнями, сповнений світла і добра. «Прекрасна садівниця» завершує сюїту мадонн Рафаеля.

«Прекрасну садівницю» Рафаель створив 1507 року. Картина зберігається у Луврі (Париж). У цьому творі майстер оточує групу сповненим сяйва і радості пейзажем. Теми материнства, жіночності, ідеалу краси гармонійно поєднуються в цій картині. Установлено, що картини «Мадонна великого герцога тосканського», «Мадонна в зелені», «Мадонна зі щигликом», «Прекрасна садівниця» написані між 1504 і 1507 роками. У композиції останніх трьох картин вбачають вплив Леонардо да Вінчі. Усі три твори побудовані за єдиним принципом: у центрі пірамідальної групи — постать жінки, яка сидить у вільному скромному вбранні (традиційна для Марії червона сукня, стягнута в поясі, і синій плащ із мальовничими складками). Основа піраміди — дві нижніх оголених фігурки хлопчиків (Ісус та Іоанн Хреститель), які притулилися до колін жінки. Вони чи бавляться пташкою, чи тримаються за тонкий довгий хрест, чи просто завмерли на хвилинку. Емоційний зв’язок між трьома постатями яскраво виражений: це безмежна ніжність, довірливість, любов у поглядах, у дотиках рук, у тому, як горнуться діти до материнських колін. На всіх картинах такий самий тип жіночого обличчя, правильного, миловидного, з опущеними долу очима. Так само на всіх картинах хлопчики схожі між собою.

1507 року Рафаель написав картину «Покладання у труну». Замовлення на цей твір він отримав від знатної умбрійської пані Аталанти Бальоне. Тему обрала замовниця (вона пов’язана із загибеллю її сина). Від фігур тих, хто несе тіло, віє величною силою; із надзвичайним знанням анатомії та почуттям міри й гармонії зображено мертвого Христа, Його наготу. Так само як «Заручини Мадонни» підбили підсумок умбрійського періоду, «Покладання у труну» завершило роки перебування Рафаеля у Флоренції.

1508 року Рафаель приїжджає до Рима, щоб розписувати папський палац у Ватикані. У розписах станціє (розмальована зала у палаці) Рафаель продемонстрував талант видатного майстра композиції. Він розмалював 4 зали: станца дель Інчендіо, за нею розташовані станца делла Сеньятура (перекладається як «Кімната підписів» — тут Папа підписував важливі папери), станца д’Еліодоро і станца Константина.

Свою роботу художник розпочав зі станци делла Сеньятура. Саме тут він помістив усесвітньо відомі фрески «Парнас», «Диспути» і «Афінська школа» (1508—1512). У них Рафаель продемонстрував вміння змальовувати античні теми, емоції та сутність кожного із зображених персонажів. Наступну залу — станца д’Еліодоро (1512—1514) — прикрашають 4 фрески: «Вигнання Еліодора», «Меса в Больсені», «Визволення Апостола Павла з темниці» і «Зустріч Аттіли». Станцу дель Інчендіо виконували здебільшого учні Рафаеля під його керівництвом (1514—1517). Майстер працював над іншими замовленнями: будівництвом палаццо Каффареллі-Відоні та вілли Джуліо Медичі (відома під назвою вілли Мадама).

У фресці «Афінська школа», уособлюючи філософію, Рафаель представив Платона і Аристотеля в оточенні філософів і вчених різних періодів історії. Їх жести (один вказує на небо, другий — на землю) характеризують відмінність і усталеність їх учень.

Платон та Аристотель немовби повільно виходять із глибини, стають у центр групи вчених. За ними — інтер’єр чудового купольного храму, прикрашеного статуями Аполлона й Мінерви. Праворуч в образі Евкліда Рафаель зобразив свого великого сучасника — архітектора Браманте; далі — знамениті астрономи й математики; у групі праворуч художник зобразив себе. На сходах стоїть глава школи кініків Діоген, у групі ліворуч — Сократ і Піфагор; на передньому плані — задумливий Геракліт Ефеський. Величний образ Платона, за припущенням деяких дослідників, навіяний непересічним образом Леонардо, а в Геракліті зображений Мікеланджело. Головне — це загальна атмосфера високої духовності, глибокої шани до могутності людського духу і розуму. Логіка, абсолютна сталість, ясність і простота композиції створюють враження надзвичайної цілісної та дивовижної гармонійності.

У фресці «Парнас», яка уособлює поезію, зображений Аполлон в оточенні муз і поетів — від Гомера і Сапфо до Данте. У великій композиції «Диспути» зображено розмову отців церкви і вчених теологів про таїнство причастя. У ній земні персонажі (з-поміж них і художники та філософи кватроченто — Фра Анжеліко, Савонарола та ін.) об’єднуються із зображенням Трійці в оточенні святих та ангелів. Ми бачимо тут порівняння світу небесного з видінням Страшного Суду. Є тут навіть схожість вигляду й пози Христа із зображенням алегорії «Правосуддя» на склепінні станци. Вочевидь, програма «Диспути» містить ідею Божого суду, божественної справедливості.

Працюючи над станцами, Рафаель намалював славетну картину «Сікстинська Мадонна» (бл. 1512—1514). Вона впродовж тривалого часу перебувала у церкві Св. Сікста у П’яченці, де була вівтарним образом. Близько 1515 року Рафаеля відвідали в Римі «чорні монахи» — бенедиктинці із монастиря у П’яченці, які замовили йому картину «Сікстинська Мадонна». Рафаель уперше особисто натягує на підрамник величезне полотно і без будь-якої допомоги учнів пише свій шедевр. «Сікстинська Мадонна» — це апофеоз його творчості й один із найвидатніших творів світу.

У «Сікстинській Мадонні» набула найповнішого виразу можливість перевтілення давньої іконографії «Богоматері розлучення», теми сумного материнського передчуття, немовби усвідомлення жертви, яку Мати Христа повинна принести людям. У «Сікстинській Мадонні» бачимо трагічне відчуття, яке випромінюють ідеально прекрасна молода Жінка із Немовлям на руках, Якого Вона віддає на спокутування людських гріхів. Погляд Мадонни, що спрямований повз глядача, сповнений скорботного провіщення трагічної долі Сина (погляд Якого також не по-дитячому серйозний). «Сікстинська Мадонна» — один із найдосконаліших творів Рафаеля щодо образної мови композиції: постать Марії із Немовлям чітко вимальовується на тлі неба, поєднана загальним ритмом рухів із постатями Св. Варвари та Сікста IV, жести яких звернені в напрямку Мадонни, як і погляди двох ангелів у нижній частині композиції. їх постаті об’єднані також загальним золотим колоритом, що нібито символізує божественне світло. Але головне — це обличчя Мадонни, у якому втілений синтез античного ідеалу краси з духовністю християнського ідеалу, що було характерним для світогляду Високого Відродження.

1754 року картину придбав Август III Фрідріх за 20000 цехінів (цехін — венеціанська золота монета), що становило приблизно 70 кг золота, та відправив. Під час Другої світової війни гітлерівці заховали картину разом із іншими творами мистецтва. У травні 1945 року радянські солдати знайшли її у штольні неподалік Дрездена. 1955 року разом із іншими картинами її було повернуто до Дрездена. «Сікстинська Мадонна» силою свого впливу на глядача перевершує всіх інших мадонн, навіть створених Рафаелем.

7. Слово вчителя

Заслуга Рафаеля полягала в тому, що у своєму мистецтві він органічно пов’язав два різних світи — світ християнський і світ класичний. У картинах і фресках Рафаеля перед нами постає ідеально-піднесене зображення церковної легенди, античного міфу й людської історії.

VI. Підбиття підсумків уроку

Прийом «Мікрофон»

Завершіть речення.

Завдяки роботам Леонардо да Вінчі мистецтво живопису... (...перейшло на якісно новий щабель свого розвитку. Це були рухи у бік реалізму і багато що вже було досягнуто у вивченні перспективи, анатомії, більшої свободи композиційних вирішень. Але в плані живописності, роботи із фарбою, художники були ще доволі умовними та скутими. Лінія на картині чітко окреслювала предмет, і зображення мало вигляд розфарбованого малюнка. Умовним виглядав пейзаж, який відігравав другорядну роль.)
Заслуга Рафаеля полягала в тому, що... (...у своєму мистецтві він органічно пов’язав два різних світи — світ християнський і світ класичний. У картинах і фресках Рафаеля перед нами постає ідеально-піднесене зображення церковної легенди, античного міфу й людської історії.)

VII. Домашнє завдання

Для всіх: продовжити оформлення альбому «Культурна спадщина народів світу», доповнивши його сторінками «Творчість Леонардо да Вінчі» та «Творчість Рафаеля Санті».

Індивідуальне: учитель роздає інформацію «екскурсоводам» (10 учнів) для попередньої підготовки. На наступному уроці вони мають виступати з повідомленнями про творчість Ель Ґреко, Дієґо Веласкеса, Франсіско Гойї, Сальвадора Далі.