Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна

71. «Зіна», «Студент» Винниченка

Оповідання Володимира Винниченка «Студент» — хвилююча розповідь про драматичний епізод часів революції 1905 року. Він не залишався осторонь складних революційних подій 1905 року — сам писав листівки, видавав брошури, намагаючись розбудити національну і класову свідомість селян. Не раз він з товаришами вирушав у села для роз’яснювальної роботи на місцях.

В оповіданні «Студент» розповідається про те, як у селі трапилася пожежа. Нещасні люди збирають рештки пожитків і не знають, що робити далі. їм хочеться знайти хоч ворога-палія і зігнати на ньому злість. Несподівано кимосьвисловлюється здогад, що підпал учинили студенти. Натовп наелектризований відчаєм настільки, що вірить кожному слову і готовий розтерзати винуватця. У цей момент з’являється студент, розділяє біль знедолених, і тут йоговистежують жандарми, які, власне, і пустили чутку про студентів-паліїв. Свою непричетність до пожежі хлопець доводить пострілом у скроню.

Цей студент-агітатор знав, що за ним стежать, але коли трапилося лихо, то зрозумів, що не може бути осторонь людського горя, а зобов’язаний розділити його. Яка висота морального обов’язку народного заступника розкриваєтьсяперед нами, коли читаємо про те, як студент підходить до погорільців: «…і молоде, худе та бліде лице його наливалось чимось похожим на крик і плач погорілих людей, і дедалі йшов він, то все менше озирався назад і частішезупинявся, розпитував і болючими великими очима дивився на дрижачих дітей, на виючих собак, на шматки погорілих розкиданих дощок».

Жахливість, трагічність подій, які описує Володимир Винниченко, відтворені також з допомогою вражаючих контрастів. Вони роблять розвиток подій ще більш напруженим, тонко передають не тільки настрої селян, сприйняття нимистудента, вираз його обличчя, а й картини відчаю погорільців та, торжества весни у природі, жахливого буяння пожежі та її кволих останніх подихів уранці: «А з того боку, де згоріла половина села, сходило сонце, веселе і радісне.Наплювать йому на недогорілі балки, на сірі, чорні обличчя, на дику тугу, на повислі руки маленьких людей. Воно собі’умите, веселе, сміючись плило з того боку, звідки нісся всю ніч вітер, звідки тікали і хмарки, і місяць».

Дівчата у Винниченкових оповіданнях не монументальні, духовно замкнуті і неприступні. У них зовнішня краса поєднується з природною щирістю, душевністю, і сама дівчина вражає своєю цілісністю, запалом, енергією. Як ось в оповіданні «Зіна»: «… ця дівчина щоранку влітала до мене в кімнату, нашвидку струсювала мою руку, бризкала в усі кутки сміхом та словами, хапала мене за рукав і з такою хапливістю витягала на вулицю, ніби в тому будинку починалася пожежа…» Тож і постає перед нами Зіна, незвичайна Зіна, загадкова, і поведінка у неї чудна, зовнішня врода казкова, натура лірична.

Зіна не в тільки позитивною або тільки негативною особою в оповіданні. Хоча спочатку вона може не сподобатись своєю самовпевненістю, потім виявляється, що всі й індивідуальні риси є необхідними для вирішення проблеми, що згодом постане перед нею. І те, що вона вважає, ніби все робить легко, головним чином і допомагає їй.

Зіна з легкістю вирішує, що для неї зараз важливіше: народ чи коханий, з легкістю отримує все, що їй потрібно. Ця легкість органічно сплелася з її ставленням до життя. І зовнішність цієї дівчини така ж хвилююча, як і її внутрішній світ. Такі люди мають сильну чисту душу, вони здатні бути лідерами. Іншого враження героїня не залишає.

Цікаво, що автор коментує найменший порух Зіни, коли хоче підкреслити, що саме відчуває дівчина. І ці рухи, разом узяті, а також найменші зміни у виразі її обличчя, особливо очей, створюють неповторні моменти в оповіданні, які кожен читач сприймає, мабуть, по своєму.

Найголовнішими рисами портрета будь-якого героя творів Винниченка є, на мій погляд, уста та очі. "Вони часто зображують душевний стан, зокрема очі - щілини, просвіт до душі і серця персонажів".

Взагалі очі - невід'ємна частина портрета людини. По очах можна побачити, як змінюється внутрішній стан персонажа, коли настає критичний момент. У кожного з героїв при цьому змінюється вираз перш за все очей: в Зіни - вони потемніли, завмерли. І в момент розв'язки критичної ситуації знову ж таки очі персонажа вказують на його душевний стан. Найкраще це видно у Зіни: ціла буря йде з очей її. По очах можна багато чого дізнатися про саму людину, її психологічний стан. Очі, як просвіт до душі, безпомилково вказують на справжнє людське єство.

При несподіваному вирішенні кризової ситуації людина мимоволі відкриває себе. Виявляється справжній, внутрішній портрет - суть цієї людини, її духовне обличчя.

Мабуть, з усіх інших найбагатшою духовно виявилася Зіна. У тій бурі, що знялася з її очей, кожному була передана часточка захоплення, потенціал якого вона зберігала в собі. На якусь мить люди з цілого натовпу стали єдиною істотою, яка неначе народилася з Зіни. Відбулася еволюція людини, її злет. А еволюція духовного світу завжди супроводжується змінами зовнішнього вигляду людини. Принаймні, так думаєш, коли перед нами постають герої В.Винниченка.