Всесвітня історія опорні конспекти 10 клас

Тема 4. ТОТАЛІТАРНІ ТА ДИКТАТОРСЬКІ РЕЖИМИ

ТОТАЛІТАРИЗМ

Тоталітаризм (від лат. — цілісність, повнота) — одна з форм політичного правління, яка характеризується зосередженням державної влади в руках певної групи людей (найчастіше політичної партії на чолі з лідером), які підпорядковують усі сфери життя суспільства своїм інтересам, встановлюють тотальний (загальний) контроль над ним; знищенням демократичних свобод і конституційних прав, репресіями опозиції, здійсненням політичного і духовного закабалення.

Передумови виникнення тоталітаризму:

1. Перша світова війна принесла руйнування і розорення країн, які потерпали від економічних, політичних і соціальних конфліктів.

Почали поширюватися ідеї шовінізму і расизму (Німеччина), сильної держави, в якій інтереси нації і держави будуть вищими від інтересів окремої людини (Італія).

Шовінізм {франц. — від прізвища солдата наполеонівської армії Шовена, прихильника завойовницької політики Наполеона) — один із різновидів націоналізму, проповідь винятковості та вищості однієї нації над іншими, розпалювання ворожнечі між народами.

Націоналам — психологія, ідеологія і політика в національному питанні, що ґрунтується на звеличенні своєї нації, визнанні пріоритету національного чинника в суспільному розвитку.

Расизм — сукупність антинаукових поглядів і тверджень про існування “вищих рас”, які творять культуру, і “нищих рас”, які не здатні до культурного прогресу. Служить обґрунтуванням агресивних воєн, масового винищення людей (наприклад, в гітлерівській Німеччині).

Опозиція (від лат. — протистояння) — протиставлення однієї політики, одних поглядів іншим, активна протидія їм. Носіями цих поглядів є партії, окремі групи, які виступають проти більшості.

2. Світова економічна криза, з якої деякі країни виходили не шляхом проведення реформ і демократизації суспільно-політичного життя, а шляхом встановлення тоталітарних режимів.

3. Тоталітаризм зароджується з особливостей внутрішнього розвитку країн:

• в СРСР — спирався на марксистсько-ленінське вчення про неминучість класової боротьби і необхідність встановлення “диктатури пролетаріату”, сильної влади, здатної подолати будь-яких ворогів;

• в Німеччині — спирався на ідеологічні підвалини національної винятковості (“Нація понад усе”), що призвело до поширення реваншистських настроїв (“Нам нині належить Німеччина, а завтра — цілий світ”);

• в Італії — на основі поширення ідей відновлення держави . на зразок Римської імперії, в якій інтереси нації і держави будуть вищими, ніж інтереси окремої людини (“Все для держави, нічого поза державою і нікого проти держави”);

• в Іспанії — внаслідок економічної відсталості, розгортання національних протиріч, прагнення сильної влади.

Прояви тоталітаризму — фашизм і сталінізм, які заперечують свободу і гідність особистості.

ОЗНАКИ ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ

Між тоталітарними режимами є відмінності і свої особливості, але для всіх характерні загальні ознаки:

1. Тоталітарні режими — це радикальні рухи, які сформували свої ідеології, що є офіційними і обов’язковими для всіх. Здійснюється ідеологізація всіх сфер державного, політичного, суспільного і особистого життя.

Ідеологія — система політичних, економічних, правових, моральних, естетичних, філософських і релігійних поглядів, теорій, принципів, які виражають інтереси певних соціальних верств населення.

2. Тоталітарні режими ставлять своєю метою побудову нового ладу, очищеного від вад попередніх періодів:

більшовики — безкласове комуністичне суспільство;

націонал-соціалісти (нацисти) Німеччини — расистський, вільний від євреїв, арійський рай;

фашисти Італії —відновлена Римська імперія, сильна, могутня, вплив якої поширюється на цілі народи.

3. Існування в країні єдиної масової партії, як носія їхньої ідеології, але монопольної структури, що стоїть над державою і всіма сферами суспільного життя. Державні структури виконують партійні замовлення.

4. Створення культу партійного лідера, “культу особи” (фюрер, вождь, дуче, “великий керманич” тощо), його обожнювання, концентрація всієї влади в його руках. Перетворення населення у натовп, слухняний волі вождя.

5. Ліквідація демократичних інститутів держави, прав і свобод громадян.

6. Заборона політичної або іншої опозиції.

7. Визнання репресій, насильства над громадянами ефективним способом керівництва державою і засобом досягнення своєї мети.

8. Повна монополія на інформацію. Абсолютний контроль усіх джерел інформації, наступальна пропаганда.

9. Насадження монополії в мистецтві, яке прославляє керівну роль партії, звеличує роль вождя і зв’язок партії з народом. Для всіх тоталітарних режимів характерні:

• зображення величних портретів вождя,

• велетенські скульптурні постаті вождя,

• грандіозні громадські будівлі тощо.

10. Кожен тоталітарний режим вигадував “ворогів”, з якими треба боротися.

11. Поширюється психологія ненависті, виховується ненависть до внутрішніх і зовнішніх “ворогів”: у фашистів — “ворогами” були євреї і комуністи; у комуністів — куркулі та вигадані саботажники, контрреволюціонери, “вороги народу” та ін.

12. Зловживання владою, політичне насильство, злочини і репресії (масові арешти та розстріли, концентраційні табори, окремі вбивства).

13. Створення апарату масового терору і підвищення ролі та значення в суспільстві репресивних органів.

14. Громадські інтереси вищі від інтересів особистих. Організація різнобічної діяльності, щоб зміцнити колективні зв’язки і ослабити роль родини, знищити індивідуальність.

15. Зневага до ліберальної демократії, яка сповідує гуманізм, віру в компроміс, прихильність до права, до виконання закону тощо.

16. Всебічний вплив на особистість через дошкільні заклади, школу, засоби масової інформації, державні і громадські організації, заклади культури, які перебувають під повним контролем партії і держави.

17. Дотримувалися принципу “мета виправдовує засоби”.

18. Абсолютна регламентація всієї життєдіяльності суспільства.

19. Повний контроль над економікою, одержавлення економіки, централізація управління економікою.

20. Нав’язування своєї ідеології іншим народам, зовнішня експансія, прагнення до світового панування.

Експансія (від лат. — поширення) — поширення свого впливу на інші країни і народи економічними методами (вивіз капіталу, валютна політика) шляхом дипломатичного тиску або збройної інтервенції.

21. Проголошення найвищою цінністю служіння ідеї: у СРСР — комуністичне суспільство,

у Німеччині — “тисячолітній рейх”, “нація понад усе”, в Італії — “великий Рим”.

Ідея — це сутність, сенс, значення; форма осмислення реальності.

22. Засилля бюрократизму, що характеризує відокремлення влади та її апарату від суспільства.

ФАШИЗМ

Одним із різновидів тоталітарних режимів є фашизм (фашизм в Італії, націонал-соціалізм (нацизм) у Німеччині).

Фашизм (від іт. — пучок, зв’язка, об’єднання) — це форма репресивно-терористичної диктатури, в основі якої лежить реакція, жорстокий терор, насильство, політика терористичних загарбань у прагненні світового панування.

Основні риси фашизму:

1. В управлінні здійснювався “фюрер-принцип” — безумовне підкорення нищих керівних органів вищим, централізація влади.

2. Ліквідація парламентсько-демократичних порядків, демократичних інститутів держави.

3. В основі ідеології лежали расизм, войовничий націоналізм, шовінізм, мілітаризм.

4. Расизм нацистів полягав у звеличенні власної нації й знищенні “неповноцінних народів”.

5. Проповідування “культу грубої сили”.

6. Культ особи “вождя”, наділеного рисами провидця, проводиря, за яким потрібно слідувати.

7. Крайня агресивність у зовнішній політиці. Прагнення домогтися світового панування, “життєвого простору”, пограбування і знищення інших народів.

8. Головна ставка робилася на силу, війну і агресію.

9. Вищість інтересів нації і держави за інтереси окремої особистості або групи людей, підкорення особистості державним структурам.

10. Впровадження фашистської ідеології в усі сфери державного. громадського, культурно-освітнього життя.

11. Дискредитація демократії, створення міфу про її неефективність, пропаганда необхідності “твердої руки”, яка здатна навести порядок у країні Мілітаризм — нарощування озброєнь, воєнної могутності з метою підготовки до війни.

Дискредитація — підрив довіри до кого-небудь, приниження гідності, авторитету.

НАСЛІДКИ ПОШИРЕННЯ ІДЕОЛОГІЇ ФАШИЗМУ

1. Було ліквідовано парламентську систему.

2. Були встановлені фашистські диктатури:

в Італії — Муссоліні, 1922 p.;

в Німеччині — Гітлера, 1933 p.;

в Іспанії — Франко, 1936-1939 pp.

3. Велася шалена гонка озброєнь.

4. Фізично було винищено мільйони людей.

5. Проводився геноцид щодо різних народів (євреїв, циган та ін).

6. Гинули ідеали честі, добра, совісті, заохочувалися негідницькі діяння.

7. Була розв’язана Друга світова війна.

СТАЛІНІЗМ

Сталінський тоталітарний режим утвердився наприкінці 20-х — у 30-х pp. XX ст.

Передумови появи сталінізму:

1. Встановлення політичної диктатури Комуністичної партії.

2. Ліквідація політичного плюралізму.

3. Однопартійна система і ліквідація будь-якої опозиції. Відсутні інститути громадянського суспільства. Перетворення рад і громадських організацій у придатки владних структур.

4. Зрощення Комуністичної партії з державою, ліквідовано принцип верховенства права. Відсутній поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Фактично, він існує лише формально.

5. Позбавлення громадян прав і реальної участі у суспільно-політичному житті.

ОСНОВНІ РИСИ СТАЛІНІЗМУ

1. Культ особи Й. Сталіна. Зміцнення режиму абсолютної влади, який підтримувався системою бюрократії та органами політичного контролю.

2. Підпорядкування режиму і централізованому партійно-бюрократичному апарату всіх сфер суспільного життя.

3. Засилля бюрократизму, що характеризує відокремлення влади та її апарату від суспільства.

4. Заборона діяльності опозиційних партій і громадських організацій.

5. Зміцнення монополії Комуністичної партії на владу.

6. Панування партійно-державної еліти, яка користується недосяжними для інших благами і привілеями, перетворення її в особливу силу, що піднялася над суспільством і державою.

7. Наявність лише одній офіційної ідеології для суспільства — марксизму-ленінізму, основним носієм якої є Комуністична партія.

8. Абсолютна підпорядкованість громадян і всіх організацій і спілок, у тому числі й церкви, правлячій партії.

9. Повна монополія Комуністичної партії на засоби масової інформації.

10. Найвищою цінністю оголошувалося служіння ідеї комуністичного будівництва, укорінення якої у свідомості людей покладалося на пропаганду.

11. Повна відсутність прав і свобод громадян.

12. Відчуження людини від власності, влади, держави, духовно-культурних цінностей. Незахищеність, безсилля громадян перед політичною владою.

13. Пошуки внутрішніх ворогів.

14. Всевладдя каральних органів (ДПУ, НКВС), застосування політичних переслідувань, насилля, терору, репресій.

15. Природним станом сталінського режиму була агресивність (внутрішня і зовнішня), жертвами якої ставали цілі народи.

16. Надумана зовнішня небезпека і необхідність ізоляції країни.

17. Існування концентраційних таборів, які базувалися на рабській праці для втілення грандіозних проектів комуністичного будівництва.

18. Основні методи регулювання суспільних відносин — проведення надзвичайних заходів, адміністративний тиск, насилля і репресії.

19. Наявність різноманітних надзвичайних органів (надзвичайні комісії, політвідділи МТС тощо).

20. Владу не можна замінити демократичним шляхом, волевиявленням народу, бо вся виборча процедура контролюється владою і репресивними органами, а самі вибори перетворені у фарс.

21. Знищення приватної власності, одержавлення економіки.

22. Активна каральна діяльність позасудових органів (Особлива Нарада при НКВС СРСР, “двійки”, “трійки” тощо).

23. Нагнітання в країні атмосфери страху, пошуку “ворогів народу”.

НАСЛІДКИ СТАЛІНІЗМУ

1. Відбувся прискорений розвиток важкої індустрії як основи гонки озброєнь.

2. Головний економічний пріоритет — збройні сили, які знаходилися під контролем партії.

3. Фізично винищено мільйони людей.

Загальна кількість жертв репресій часів сталінізму становить майже 40-55 млн чол.

4. Відбувалися не просто репресії, а геноцид щодо окремих народів (наприклад, голодомор в Україні в 1932- 1933 рр.)

5. У селянина було відібрано землю, знищено в ньому почуття власника і перетворено на кріпака. Проти селян була розв’язана громадянська війна.

6. У суспільстві склався не просто “культ вождя”, а обожнювання тирана, авторитарний спосіб мислення, який базувався на вірі в правоту Й. Сталіна.

7. Цілі покоління людей, чимало з яких живуть і сьогодні, є носіями тоталітарної свідомості, що проявляється в:

• обмеженні потреб;

• нетерпимості до іншої думки;

• постійному зверненні до минулого, де “було краще”;

• прихильності до сильної влади, диктатури тощо.

Знищення населення радянської Росії і СРСР протягом 1917-1953 pp.

(крім військових втрат 1939-1945 pp.)

(за Р. Медведевым)

1. Громадянська війна і голод у Поволжі 1918 - 1922 pp. — до 5 млн чол.

2. Політичні репресії 20-х років — десятки тисяч.

3. Примусова колективізація та розкуркулення після 1929 р. — 10-14 млн чол.

4. Український голодомор — 6-7 млн чол.

5. Великий терор 1934-1939 pp. — 10 млн чол.

6. Розстріли і страти 1937-1939 pp. — 1 млн чол.

7. Депортації із Західної України, прибалтійських держав — 2 млн осіб.

8. Іноземні військовополонені: поляки, фіни, німці, румуни, японці — 1 млн чол.

9. Депортації до ГУЛАГів у 1930-1945 pp. — 7 млн чол.

10. Депортації народів: поволзьких німців, чеченців, інгушів, кримських татар та ін. — 1 млн чол.

11. Післявоєнна перевірка репатрійованих і жителів окупованих німцями територій — 5-6 млн чол.

Отже, знищено майже 50-55 млн осіб.

У 30-х pp. фашистські та профашистські режими прийшли до влади в 17 із 27 європейських держав.

Диктатори післявоєнної Європи

(1917-1939 pp.)

Країни	Час існування	Диктатор	Головні риси
1	2	3	4
Радянська Росія (СРСР)	25.10(7.11) 1917-1953 р.	В. І. Ленін (до 1924 р.), Й. Сталін (до 1953 р.)	Більшовицький переворот. Сталінізм. Терор.
Угорщина	1919-1944 pp.	Адмірал Хорті	Авторитарний режим.
Італія	1922-1943 pp.	Беніто Муссоліні	Фашистський переворот. Диктатура.
Болгарія	1923-1944 pp.	О. Цанков	Військовий переворот. Авторитарний режим. 3 1934 р.- диктатура царя Бориса II.
Іспанія	1936-1975 pp.	Генерал Ф. Франко	Військовий фашизм, тоталітарний режим, терор.
Туреччина	1923-1938 pp.	Мустафа Кемаль-паша (Ататюрк)	Особиста диктатура. Однопартійна національна держава.
Португалія	1926-1975 pp.	А. Салазар	Авторитарний режим. Воєнна диктатура.
Югославія	1929-1941 pp.	Король Олександр	Монархічна диктатура.
Румунія	1930-1941 pp.	Король Кароль П	Монархічна диктатура.
Німеччина	1933-1945 pp.	Адольф Гітлер	Фашистська диктатура. Терор.
Австрія	1933-1945 pp.	Дольфус	Диктатура напівфашистського Вітчизняного фронту.
Естонія	1934-1940 pp.	Константин Пец	Авторитарний режим.
Латвія	1934-1940 pp.	Карл Ульманіс	Авторитарний режим.
Греція	1935-1941 pp.	Генерал Й. Кондиліс Генерал Метаксас	Авторитарний військово-монархічний режим.
Албанія	1925-1940 pp.	Ахмед Зогу (з 1928 р. король)	Авторитарний режим — спочатку президентський, а потім монархічний.
Литва	1929-1940 pp.	А. Сметана	Націоналістична однопартійна держава.
Польща	1926-1939 pp.	Юзеф Пілсудський	Диктаторський режим “санації”.