Всесвітня історія: довідник школяра та студента
СРСР ТА ПОСТРАДЯНСЬКІ РЕСПУБЛІКИ
М. ХРУЩОВ
Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — радянський державний і політичний діяч, Герой Радянського Союзу (1964), Герой Соціалістичної Праці (1954,1957, 1961). Походив з родини селян. З 1909 р. слюсар на заводах і шахтах Донбасу. У 1928 р. завідуючий організаційним відділом ЦК КП(б) України, з 1929 р. навчався в Промисловій академії. З 1931 р. на партійній роботі в Москві, з 1935 р. — перший секретар Московського комітету і Московського міського комітету ВКП(б). У 1938, березні 1947 рр. і в грудні 1947—1949 рр. — перший секретар ЦК КП(б) України, одночасно в 1944—1947 рр. — голова Ради Народних Комісарів (Ради Міністрів) Української РСР.
У Велику Вітчизняну війну член військових рад ряду фронтів, генерал-лейтенант (1943). З 1949 р. секретар ЦК і перший секретар Московського комітету ВКП(б). З 1953 р. Перший секретар ЦК КПРС, одночасно в 1958—1964 рр. — голова Ради Міністрів СРСР. Член ЦК КПРС в 1934—1966 рр., член Політбюро (Президії) ЦК в 1939—1964 рр. Один з ініціаторів «відлиги» у внутрішній і зовнішній політиці, реабілітації жертв репресій; зробив спробу модернізувати партійно-державну систему, обмежити привілеї партійного і державного апарату, поліпшити матеріальне становище й умови життя населення, зробити суспільство більш відкритим. На XX (1956) і XXII (1961) з’їздах КПРС виступив з різкою критикою культу особистості та діяльності Й. В. Сталіна. Однак збереження в країні тоталітарного режиму — придушення інакомислення, розстріл робітничих демонстрацій (Новочеркаськ, 1962 р.), свавілля відносно інтелігенції, втручання в справи інших держав (збройна інтервенція в Угорщині, 1956 р.), загострення військового протистояння з Заходом (берлінська, 1961 р., і карібська, 1962 р., кризи), а також політичне прожектерство (заклики «наздогнати і перегнати Америку!», обіцянки побудувати комунізм до 1980 р.) робили його політику непослідовною. Невдоволення державного і партійного апарату призвело у 1964 р. до зміщення Хрущова з усіх постів, які він посідав.
Л. БРЕЖНЄВ
Брежнєв Леонід Ілліч (1906—1982) — радянський державний і політичний діяч, перший (1964—1966) і генеральний (1966—1982) секретар ЦК КПРС, голова Президії BP СРСР (1960—1964, 1977—1982), Маршал Радянського Союзу(1976), Герой Соціалістичної Праці (1961), Герой Радянського Союзу (1966, 1976, 1978, 1981). Під час Великої Вітчизняної війни перебував на політроботі в Радянській Армії. З 1946 р. перший секретар Запорізького, Дніпропетровського обкомів КП(б) України. У 1950—1952 рр. перший секретар ЦК КП(б) Молдавії. З 1953 р. заступник начальника Головного політуправління Радянської Армії і ВМФ. У 1954—1956 рр. другий секретар, потім перший секретар ЦК КП Казахстану. У 1952—1953,1956—1960, 1960—1964 рр. секретар ЦК КПРС, голова Ради оборони СРСР. Один з основних організаторів усунення М. С. Хрущова (1964). У період перебування Брежнєва на посту генерального секретаря в країні взяли гору консервативні тенденції, наростали негативні процеси в економіці, соціальній та духовній сферах життя суспільства, здійснено інтервенцію в Чехословаччину (1968), введені радянські війська в Афганістан (1979).
ВІЙНА В АФГАНІСТАНІ
Війна в Афганістані в 1979—1989 рр. — неоголошена війна СРСР в Афганістані, що прикривалася лозунгом «інтернаціональної братської допомоги» афганському народу, а на практиці — маріонетковому прорадянському режиму. Введення радянських військ на територію Афганістану було здійснено 27 грудня 1979 р. У квітні 1988 р. між СРСР, США, Афганістаном і Пакистаном була підписана угода з політичного урегулювання ситуації в Афганістані й про виведення радянських військ. 15 лютого 1989 р. виведення радянських військ було завершено.
М. ГОРБАЧОВ
Горбачов Михайло Сергійович (нар. 2 березня 1931) — радянський і російський державний і громадський діяч, президент СРСР в 1990—1991 рр. Генеральний секретар ЦК КПРС в 1985—1991 рр. У 1966—1968 рр. перший секретар Ставропольського міськкому КПРС. У 1968—1970 рр. другий секретар, з квітня 1970 р. — перший секретар Ставропольського крайкому КПРС. У 1978—1985 рр. — секретар ЦК КПРС. Голова Президії ВР СРСР в 1989—1990 рр. Член Политбюро ЦК КПРС в 1980—1991 рр. (кандидат з 1979 р.). Виступив ініціатором перебудови. Після своєї відставки взяв активну участь у суспільному житті країни. З грудня 1991 р. президент Міжнародного фонду соціально-економічних і політичних досліджень («Горбачов-фонд»). Отримав Нобелівську премію миру (1990).
ПЕРЕБУДОВА
Перебудова — термін, який почав широко вживатися з середини 80-х рр. XX ст. і означав курс на реформування тоталітарної системи в СРСР. Політика перебудови, розпочата частиною керівництва КПРС на чолі з М. С. Горбачовим, привела до значних змін у житті країни і світі загалом (гласність, політичний плюралізм, закінчення «холодної війни» тощо). Наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. унаслідок суперечності й непослідовності в здійсненні перебудови сталося загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, а потім почався розвал Радянського Союзу.
СЕРПНЕВИЙ ПУТЧ 1991 р.
Серпневий путч 19—21 серпня 1991 р. — спроба антиконституційного перевороту, що здійснювалася консервативним крилом керівництва СРСР і КПРС. Був направлений на відновлення влади партійно-державної номенклатури. Заколот очолив Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) у складі О. Д. Бакланова, В. А. Крючкова, В. С. Павлова, Б. К. Пуго, В. А. Стародубцева, А. І. Тізякова і Г. І. Янаева. Для надання своїм діям видимості легітимності путчисти заявили, що президент СРСР М. С. Горбачов не може виконувати свої обов’язки за станом здоров’я. Його функції були покладені на віце-президента Янаєва. У Москву були введені війська, а Горбачов блокований на дачі в Криму. Заборонялися діяльність опозиційних КПРС суспільних об’єднань і випуск демократичної преси, відновлювалася цензура. Опір заколоту організувало керівництво Російської Федерації на чолі з президентом РРФСР Б. М. Єльциним, що спиралося на підтримку росіян, передусім населення Москви. У зіткненнях з військами загинуло троє людей. Путч закінчився невдачею. Його наслідками стали падіння комуністичного режиму і прискорення розпаду СРСР. У 1994 р. заарештовані у справі ДКНС були амністовані Державною думою Російської Федерації.
СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (СНД)
Співдружність Незалежних Держав (СНД) — міждержавне об’єднання, утворене Білорусією, Росією та Україною; в Угоді про утворення СНД, підписаній 8 грудня 1991 р. у Мінську, ці держави констатували, що СРСР в умовах глибокої кризи і розпаду припиняє своє існування, заявили про прагнення розвивати співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, культурній та інших сферах. 21 грудня 1991 р. до Угоди приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдавія, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан, що підписали спільно з Білорусією, Росією та Україною в Алма-Аті Декларацію про цілі й принципи СНД. У 1993 р. до СНД приєдналася Грузія. У 1993 р. прийнятий Статут СНД, який передбачає сфери спільної діяльності держав: забезпечення прав і свобод людини, координацію зовнішньополітичної діяльності, співробітництво у формуванні загального економічного простору, у розвитку систем транспорту і зв’язку, охорони здоров’я населення і навколишнього середовища, питання соціальної та іміграційної політики, боротьбу з організованою злочинністю, співробітництво в оборонній політиці та охороні зовнішніх кордонів.
