Історія з грифом «Секретно». Таємниці українського минулого з архівів КГБ

Бочка для Мотрі, або Історія однієї зради

Історики мали би бути вдячними зрадникам підпілля. Адже їхні свідчення, вибиті силою чи витягнені обіцянками кращого життя, є неоціненним джерелом. Читаючи протоколи допитів, дослідники опиняються по один бік барикад зі слідчими НКВД і вишукують максимум потрібної інформації. Різниця в тому, що тепер її використовують для відтворення картини минулого, увічнення пам’яті загиблих, а тоді добували з однією метою — знищення підпілля та окремих діячів. Із протоколу допиту «розколотого» повстанця можна дізнатися про структури руху опору, його персональний склад, особливості роботи. Часто це відомості, які неможливо отримати деінде.

Такими є, до прикладу, протоколи допитів Артемізії Галицької. Колишній керівник ОУН на Буковині у своїх свідченнях дає розлогу й детальну картину діяльності підпілля на підконтрольних їй теренах, називає прізвища і посади сотень (!) його учасників. Тому сьогодні архівно-кримінальна справа № 67446 на Артемізію Григорівну Галицьку — головне джерело для дослідників діяльності ОУН на Буковині. Матеріали справи опубліковані в дев'ятому томі нової серії «Літопису УПА». У цій же книзі подана коротка біографія Артемізії, з якої важко зрозуміти, що штовхнуло підпільницю на зраду та спонукало її «всипати» практичну всю очолювану мережу. Адже в підпіллі вона не була випадковою людиною, її знали як глибоко ідейну і переконану націоналістку.

Артемізія Галицька народилася 1912 року в с. Садгора Чернівецької області в багатодітній родині. Після завершення навчання у вчительській гімназії в Ботошані, з 1932 року працювала вчителькою. Була активісткою просвітницького руху, попри заборону румунської влади, навчала дітей української мови, історії, культури. За це молода вчителька переслідувалася і неодноразово втрачала роботу. У 1940 році, після приєднання Західної України та Буковини до УРСР, вона налагодила зв'язок із членами ОУН із Галичини. Після відступу радянської влади Артемізія продовжила роботу в націоналістичному русі під румунською окупацією. Зокрема брала участь в організації втечі з лікарні керівника підпілля ОУН Буковини М. Колотила — «Кобзаря», затриманого румунами.

Агентурно-бойова група підполковника МГБ Віталія Захарова (сидить у центрі), яка діяла на Прикарпатті.

Тікаючи від румунського арешту, у 1942 році Артемізія перебралася до Львова, проте й тут було неспокійно. У листопаді — грудні того ж року містом прокотилася німецька хвиля арештів членів ОУН, тому Артемізія Галицька переїхала до Коломиї. Тут вона бере участь в організації та проведенні вишколів оунівців, викладаючи санітарну справу та ідеологію. Крім того, виконує функції зв'язкової між підпіллям рідної Буковини та Галичини. На початку 1944 року її забирає на роботу референт зовнішніх зв'язків Проводу ОУН Микола Лебедь. Артемізія бере участь у підготовці та проведенні переговорів між українським визвольним рухом та румунською окупаційною владою.

26 березня 1944 року Артемізія Галицька—«Мотря» з охороною у складі 10 осіб повернулася на рідну Буковину, аби очолити місцеве підпілля та творити відділи Української повстанської армії. Її активну роботу на цій посаді перервав арешт НКВД.

Біографія підпільниці в «Літописі УПА» закінчується таким абзацом: «Формально А. Галицька була заарештована УНКВД по Чернівецькій області 18 квітня 1945 року». Такою була специфіка радянської слідчої системи — людей тримали у в'язницях місяцями без офіційного арешту, намагалися з'ясувати і використати їх можливості, а вже потім офіційно заарештовували. 31 серпня 1945 року військовим трибуналом військ НКВД Чернівецької області вона була засуджена за статтями 54-1 «а» та 54-11 Кримінального кодексу УРСР до розстрілу. Однак Військова колегія Верховного суду СРСР рішенням від ю жовтня 1945 року, «взявши до уваги, що засуджена Галицька допомогла радянським органам у ліквідації підпільної організації ОУН на території Буковини», замінила розстріл на ю років виправно-трудових таборів. Відомостей про подальшу долю у справі немає.

Далі «Літопис УПА» подає тексти протоколів допитів колишньої підпільниці, в яких вона «сипле» своїх товаришів. На жаль, пояснень, коли і за яких обставин стався реальний, а не формальний арешт Артемізії, книга не містить. А відповідь саме на це запитання проллє світло і на інше, навіть важливіше — чому і як відважна повстанка стала зрадницею.

А сталося це через бочку, але не ту, що витвір рук бондаря, а вигадливу операцію НКВД. «Бочкою» підпільники називали особливий вид операцій чекістів, у документах радянської спецслужби зустрічаємо більш формальну назву «Літерний захід “ЛП"». ЛП — очевидно, означає «легендований провід». Тож маємо справу з діяльністю сумнозвісних агентурно-бойових груп, які діяли під виглядом повстанців. Деталі «Бочки» для «Мотрі» дізнаємося з виписки з агентурної справи «Фанатики», яка збереглася в 372-й справі, одній зі сформованих чекістами для прославлення власних подвигів.

Попередження підпілля для населення про діяльність провокативних груп.

Отже, Артемізія Галицька — «Мотря», провідник ОУН Буковини, була захоплена 27 грудня 1944 року, тобто за чотири місяці до офіційного арешту. Під час затримання непокірна повстанка спробувала покінчити життя самогубством і вистрелила собі в голову. Проте чекісти не дали їй вмерти — терміново під пильною охороною відправили на операцію в Чернівецьку лікарню. Прийшовши до тями, Артемізія зрозуміла: втекти їй не вдасться, тому вчинила другу спробу самогубства — «прагнучи смертельного результату, намагалася пальцем відкрити рани в районі голови». Проте й цього разу померти не дали.

Затриманий разом з Артемізією підпільник Мирослав Гайдук швидко зламався і надавав усю необхідну слідству інформацію. Про свою провідницю він заявив, що це «людина, яка ніколи не дасть потрібних свідчень про ОУН та УПА на Буковині». Тому чекісти вирішили випитати все підступом, організувавши «викрадення» жінки з лікарні «оунівцями».

Операцію провели на Різдво, 7 січня 1945 року. «Підпільники» доставили Артемізію на конспіративну квартиру в Чернівцях, привели до неї лікаря, який продовжив лікування. Це був професор, хірург Булевський, який в роки війни перебував у партизанському загоні Медведева, а тепер зображав колишнього діяча відділів отамана Тараса Боровця — «Бульби». Іншими учасниками смертельної гри були: заступник начальника УНКВД підполковник Біленко — в ролі представника Проводу ОУН «Тараса», начальник оперативного відділення УНКВД старший лейтенант Гончаренко — в ролі референта СБ «Івана», а також оперуповноважений відділу боротьби з бандитизмом старший лейтенант Гусак — у ролі підпільника «Стецька». До розробки залучено також дві жінки, утримувачі конспіративних квартир «Даша» і «Клава». Щоб підсилити враження реальності, чекісти імітували небезпеку можливого повторного арешту Артемізії і двічі міняли конспіративні квартири, «побоюючись провалу». При цьому хвору підпільницю перевозили в порожній шафі чи дивані.

«Мотря», яка сама організовувала втечу з лікарні свого товариша в 1942 році, повірила у порятунок. Коли їй стало краще, «Тарас» оголосив, що йому від імені Проводу ОУН доручено провести слідство, щоб з'ясувати причини провалу підпільних клітин після її арешту. Слідство проводитиме «есбіст» «Іван», якому Артемізія повинна була подати повні списки підпілля для перевірки та виявлення провокаторів. При цьому «Іван» був досить жорстким слідчим і грав роль «поганого поліцейського». «Добрим» був «Стецько», «який проявляв особливу турботу та увагу до “Мотрі”», чим привернув її до себе... Скориставшись дружбою і довірою «Мотрі», «Стецько» отримав від неї додаткові відомості про багатьох членів ОУН. При цьому встановлено, що «Мотря» не передає змісту своїх бесід зі «Стецьком» «Івану».

У результаті такого допиту чекісти отримали інформацію про 242 членів ОУН на Буковині, не рахуючи складу куреня УПА, а також дані про підпільників з інших областей — усього понад боо осіб!

Агентурно-бойова група, Станіславівська область. Початок 1950-х рр.

«У ході оперативної реалізації матеріалів, отриманих у результаті комбінації з “Мотрею”, — читаємо в чекістському звіті, — нами заарештовано:

1. Членів обласного проводу — 2 осіб.

2. Повітових керівників — 1 особа.

3. Районних керівників — 4 особи.

4. Підрайонних керівників — 5 осіб.

5. Станичних — 31 особу.

6. Господарчих станичних — 4 особи.

7. Пропагандистів ОУН — 2 особи.

8. Зв'язкових ОУН — 9 осіб.

9. Членів ОУН —117 осіб.

Крім цього, під час проведення операції із затримання оунівців за свідченнями “Мотрі” вбито:

1. Членів обласного проводу — 3 особи.

2. Районних провідників — 3 особи.

3. Підрайонних провідників — 5 осіб.

4. Станичних — 9 осіб.

5. Пропагандистів — 1 особа.

6. Учасників ОУН і УПА — 216 осіб».

У документах не знайдемо жодних відомостей про те, що пережила відважна підпільниця Артемізія Галицька, коли зрозуміла, що стала жертвою провокації і причиною арешту та вбивства сотень своїх соратників. Напевно, це було навіть страшніше, ніж двічі дивитися у вічі власній смерті...

Через кілька місяців отриману підступом інформацію оформлено у протоколи допиту тепер уже офіційно арештованої «Мотрі», яка «допомогла радянським органам у ліквідації підпільної організації ОУН на території Буковини».