Історія з грифом «Секретно». Таємниці українського минулого з архівів КГБ

Чому зраджували і чи зраджували? Чому ставали героями і чи справді ставали ними? Радянський Союз розпався чи був зруйнований? Відповіді на ці запитання десятиліттями ховали під грифами «Секретно».

Сьогодні історик Володимир В'ятрович, який на посаді директора архіву Служби безпеки України розсекретив архіви радянської спецслужби від ЧК до КГБ, розповідає про минуле України 1918—1991 років.

Книга написана у формі нарисів про різні аспекти роботи таємних органів і табірної системи СРСР — ГУЛАГу, про боротьбу українського визвольного руху на сході і заході країни, про унікальні долі священиків, котрі кинули виклик системі. Історик оприлюднює раніше не доступні справи, заведені «органами» на митців «Розстріляного відродження» та дисидентів; розкриває причини Чорнобильської катастрофи і розповідає про останні відчайдушні спроби чекістів врятувати Союз.

Читач ознайомиться з методами глобальних інформаційних воєн XX століття з участю спецслужб провідних держав, побачить механізми депортацій та нутрощі в’язничної системи, знайде внутрішні причини розпаду «тюрми народів». І, можливо, зможе для себе відповісти на запитання, поставлені вище...

Вступ

Дискусії про те, чи може інформація про події минулого бути таємною, в Україні продовжуються тривалий час. Особливо гострими вони стали після затримання співробітниками Служби безпеки України історика Руслана Забілого у вересні 2010 року. Дослідника, який працював із документами 1940—1950-х років, намагалися звинуватити у «підготовці до розголошення державної таємниці». Своє слово в обговоренні сказали професійні історики з України і закордону та ширші кола громадськості. Протесті акції, заяви і звернення врешті змусили висловити позицію і владу. Спочатку вустами керівників своєї адміністрації, а відтак і сам президент Віктор Янукович заявив:

«Я проти того, щоб закривали історію і щоб політики робили на цьому спекуляції». Обнадійливу для українських істориків заяву зіпсували наступні обіцянки президента «розсекретити» вже давно розсекречені документи про Голодомор. Тож яким насправді буде ставлення нової влади до відкриття правди про наше минуле і чи не закінчиться воно черговий раз порожніми обіцянками, покаже час.

Проте вже сьогодні можна зробити певні висновки з так званої справи істориків. Перший оптимістичний — громадянське суспільство в Україні здатне організовуватися і відстоювати власні інтереси, незважаючи на часом брутальний тиск влади. Другий висновок песимістичний — українці ще надто мало уявляють, що містять архіви колишнього КГБ, яку інформацію там можна віднайти і наскільки вона є важливою для розуміння нашої історії. Крім того, їм практично невідомий досвід роботи з аналогічними архівами в сусідніх нам країнах Східної Європи.

Тому й досі з'являються гарячі дискусії про можливі потрясіння після відкриття архівної інформації, а дехто навіть лякає суцільними вендетами, що можуть перерости у громадянську війну.

Тож аби пролити світло на те, які саме історичні документи зберігаються в архівах української спецслужби, розповісти на їхній основі історії людей, що піднялися на боротьбу проти тоталітарного режиму й потрапили під жорна репресій, показати, як нищилося і переписувалося минуле пропонуємо до вашої уваги збірку статей під назвою «Історія з грифом “Секретно”». Жоден із матеріалів, про які йтиметься, не містить інформації, що може вважатися державною таємницею, адже поширення правди про минулі події не може завдати шкоди національним інтересам України. Нанесені на них грифи «Секретно» і «Совершенно секретно» не відповідають визначеним українським законодавством грифам «Таємно» і «Цілком таємно», а тому є лише нагадуванням про епоху, коли від нас намагалися приховати історію, а не підставою для продовження цієї ганебної практики.

Книга, яку ви тримаєте в руках, містить тексти, що впродовж кількох місяців щотижнево з'являлися у спеціальній авторській колонці на сайті www.tsn.ua. Її поява — це результат співпраці автора з керівником інтернет-департаменту TCH.ua Вадимом Осадчим та редактором рубрики «Погляди» Орестом Сохаром. Отож їм належить найбільша подяка за пропозицію вести колонку і приємну співпрацю у підготовці та публікації матеріалів.

Київ, серпень 2011 року.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст