Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття

Албанія за часів Другої світової війни

Під час італійської окупації (квітень 1939 - вересень 1943) в Албанії змінилося п'ять маріонеткових урядів, на чолі яких стояли великі землевласники. Італійська окупаційна влада істотно обмежила діяльність колаборантів, не допускаючи їх до зовнішньополітичної сфери. Водночас албанські військові частини були включені до складу італійської армії, а економіка країни була повністю підпорядкована потребам Італії.

Територія Албанії 28 жовтня 1940 р. стала плацдармом агресії італійських військ проти Греції. Однак на початку 1941 р. греки відвоювали в італійців південну частину Албанії. Та після нападу нацистської Німеччини (квітень 1941) на Югославію і Грецію італійці відновили свій контроль над усією територією Албанії. У серпні 1941 р. майже увесь населений албанцями та сербами край Косово був приєднаний до італійської Албанії.

Окупація фашистською Італією не викликала організованого збройного опору, хоча в Албанії ще з періоду італійсько-грецької війни існували окремі збройні загони, очолювані людьми різних політичних орієнтацій, серед яких були націоналісти, комуністи, республіканці та ін. Певним імпульсом до активізації антифашистських настроїв у Албанії став напад гітлерівської Німеччини на СРСР та розгортання визвольної боротьби проти окупантів у сусідній Югославії.

Вирішальне значення для розгортання національно-визвольного руху в країні мало створення Комуністичної партії Албанії (КПА), яка була заснована у листопаді 1941 р. У 1939-1941 рр. кілька комуністичних гуртків намагалися об'єднатися, але це вдалося здійснити лише на початку радянсько-німецької війни. Цілеспрямована діяльність керівництва Компартії Югославії (КПЮ) сприяла поширенню впливу та контролю над розрізненими угрупованнями албанських марксистів, привела до їхнього згуртування та заснування 8 листопада 1941 р. компартії. Прийнята програма дій КПА передбачала організацію збройного опору окупантам та формування національно-демократичних органів влади в Албанії.

Компартія зуміла об'єднати найвагоміші національні сили й претендувала на лідерство в антифашистському визвольному русі. Уже навесні 1942 р. КПА розпочала створення партизанських загонів. На звільнених від окупантів територіях комуністи створювали нові органи влади - Національно-визвольні ради (НВР). На конференції представників антифашистських сил у Пезе 16 вересня 1942 р. було утворено загальноалбанський Національно-визвольний рух (НВРух).

У листопаді 1942 р. в Албанії виникла ще одна антифашистська організація - «Баллі комбетар» («Національний союз»), яку очолив один з відомих лідерів національного руху М. Фрашері. До складу Союзу входили патріотично налаштовані землевласники, інтелігенція та духовенство, які обстоювали запровадження республіканського ладу, здійснення економічних та соціальних реформ.

Упродовж першої половини 1943 р. збройні загони НВРуху та «Національного союзу» протистояли як окупантам, так і один одному. Каменем спотикання у їхніх відносинах було питання належності Косова. Якщо Союз-наполягав на збереженні краю у складі Албанії, то НВРух утримувався навіть від будь-яких заяв з цього питання. Не додало популярності Союзу і рішення його керівництва про обмеження операцій проти італійських військ улітку 1943 р.

У липні 1943 р. в Лабітоні на конференції НВРуху, в якому КПА залишалася єдиною політичної партією, був створений вищий орган нової влади - Генеральна національно-визвольна рада (ГНВР), яку очолив лідер комуністів Е. Годжа. Рада спрямовувала діяльність місцевих органів, які виконували увесь обсяг військових, політичних та господарських функцій. Комуністи очолювали також і збройні сили - Національно-визвольну армію (НВА).

З ініціативи британської військової місії на Балканах на початку серпня 1943 р. в селищі Мук'я (поблизу Тирани) відбулася зустріч між представниками НВРуху та Національного союзу з метою утворення спільного антифашистського фронту. Однак Е. Годжа відмовився схвалити підготовлений проект угоди, оскільки вона передбачала рівноправне керування обох організацій новоствореною структурою. Проти угоди різко виступили й радники КПЮ, для яких було неприйнятним перебування Косова у складі Албанії.

Відмова КПА визнати Мук'їські угоди спричинила відновлення ворожнечі між НВРухом і Союзом та відставку одного з належних до компартії його керівників - А. Купі. Будучи палким прихильником монархії, він створив організацію «Легалітет», яка виступала за реставрацію королівського режиму.

У вересні 1943 р. війська гітлерівської Німеччини окупували залишену італійцями країну, а маріонетковому уряду нова влада дозволила проголосити незалежність Албанії. Албанці, які співпрацювали з італійськими та німецькими окупантами, здебільшого представляли великих землевласників, торговельну буржуазію, католицьке духовенство або певні прошарки інтелігенції. Колабораціонізм дискредитував їх у очах більшості албанського населення. У свою чергу гітлерівці, спекулюючи на популярній ідеї створення «Великої Албанії в етнічних кордонах», для боротьби проти прокомуністичних сил на Балканах активно залучали збройні формування «баллістів» та «Легалітету», а з етнічних албанців була створена дивізія СС «Скандербег». Фактично з осені 1943 р. прокомуністичному НВРуху протистояли не тільки німецька окупаційна влада та маріонетковий уряд, а й колишні учасники антиіталійського опору.

Держави антигітлерівської коаліції не визнавали албанський уряд в Лондоні. Це означало, що майбутнє Албанії визначатиметься співвідношенням сил різних антифашистських угруповань усередині країни та ставленням до них держав-переможниць. За цих умов основним одержувачем союзницької допомоги став НВРух.

За фактичного нейтралітету союзників по антигітлерівській коаліції боротьба за владу в Албанії вирішилася упродовж зими 1943-1944 рр. Тоді НВА зуміла стримати наступ об'єднаних сил німецького вермахту та колабораціоністів, а й уже навесні розпочала контрнаступ. Коли більшість Південної Албанії була звільнена від гітлерівців, 24 травня у звільненому Перметі відбувся конгрес. На зібранні НВРуху було прийнято низку організаційних і політичних рішень, які стосувалися майбутнього країни: НВРух було перейменовано на Національно-визвольний фронт (НВФ); головнокомандувачем НВА став Е. Годжа; короля позбавили влади й заборонили повертатися на батьківщину; усі договори, укладені албанською владою до 1939 р., скасовувалися. Конгресом були сформовані вищі органи влади: законодавчий - Антифашистська національно-визвольна рада (АНВР) та виконавчий - Антифашистський національно-визвольний комітет (АНВК) у складі одинадцяти членів (дев'ять - від КПА) на чолі з Е. Годжею. Конгрес наголосив на необхідності не тільки завершити визволення країни від окупантів, а й створити нову народно-демократичну Албанію.

ГОДЖА ЕНВЕР (1908-1985)

Народився в родині мусульманського землевласника в Гірокастрі. У 1920-1929 рр. - учень ліцею в Корчі. У 1930-1931 рр. - студент університету Монпелье (Франція). У 1933-1936 рр. - секретар консула Албанії в Брюсселі. У 1936-1939 рр. - вчитель французької мови в албанських школах та гімназіях. Неодноразово був заарештований. Листопад 1941 р. - один із засновників Компартії Албанії (КПА). У 1941-1943 рр. - тимчасовий секретар ЦК КПА. У 1943-1948 рр. - генеральний секретар ЦК КПА. 1942-1945 рр. - голова Національно-визвольного руху (з 1943 р. - НВФронту, з 1945 р. - Демократичного фронту). У 1943-1944 рр. - комісар генерального штабу НВА. У 1944-1954 рр. - головнокомандувач НВА (з 1945 р. - Албанська Народна армія). У 1944 р. - голова Антифашистського національно-визвольного комітету. У 1944-1945 рр. - голова Тимчасового уряду. У 1946-1956 рр. - голова Ради міністрів, міністр закордонних справ та оборони. У 1948-1985 рр. - генеральний секретар (з 1956 р. - перший секретар) ЦК Албанської партії праці (АПП).

Вихід Червоної армії на Балкани примусив гітлерівське командування розпочати виведення вермахту з Албанії і сприяв активізації бойових дій НВА, яка до літа 1944 р. звільнила три чверті території країни. 17 листопада частини НВА вступили до Тирани.

У жовтні 1944 р. в Бераті відбувся конгрес НВФ, на якому АНВК був реорганізований у Тимчасовий уряд (сім - члени КПА, чотири безпартійні), який очолив Е. Годжа. Конгрес також прийняв «Декларацію прав албанського народу», в якій гарантував проведення вільних виборів до конституційної асамблеї після звільнення країни, висловлював намір зберегти тісні зв'язки з СРСР, Великою Британією та США. До 29 листопада 1944 р. останні підрозділи німецького вермахту залишили Албанію.