Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття

Народна Республіка Македонія як складова тітовської Югославії

На установчій сесії Антифашистських зборів народного визволення Македонії 2 серпня 1944 р. було ухвалено входження краю до складу нової федеративної Югославії. Однак це рішення торкалося лише Вардарської Македонії, а питання про можливе об'єднання з нею інших частин македонських земель у межах південнослов'янської федерації залишалося відкритим. Воно стало на порядок денний як одне з першочергових завдань восени 1944 р., коли з приходом на Балкани Червоної армії в Болгарії було встановлено владу Вітчизняного фронту та розпочалося визволення від окупантів югославських земель. Наприкінці 1944 р. ідея утворення Федерації південних слов'ян була переведена у практичну площину¹. Розпочалися югославсько-болгарські переговори, на яких обидві сторони у своїх проектах угоди намагалися реалізувати власні задуми. Однак британський уряд, стурбований можливістю порушення територіальної цілісності Греції, в питанні об'єднання Югославії та Болгарії у федерацію займав таку позицію, яка унеможливлювала створення широкого федеративного об'єднання всіх південних слов'ян і навіть робила нереальним підписання союзного договору між обома країнами. І хоча в жовтні 1944 р. Й. Сталін та В. Черчіл домовилися про розподіл сфер впливу на Балканах і згідно з цією домовленістю СРСР. у Болгарії та Югославії отримував переважні позиції, британський прем'єр-міністр на Кримській конференції в лютому 1945 р. наголосив, що його країна не погоджується з об'єднанням Югославії та Болгарії.

Вирішення питання про болгарсько-югославську федерацію було тимчасово відкладене до визначення статусу Болгарії.

¹ Ідея створення федеративного об'єднання Югославії та Болгарії належить одному з діячів КПЮ М. П'яде і в листопаді 1944 р. була ухвалена керівництвом КПБ. Один з лідерів КПЮ Е. Кардель у своїх мемуарах стверджував, що ця ідея була висловлена Й. Сталіним у вересні 1944 р. під час перебування Й. Тіто в Москві. Разом з тим ідея федерації неодноразово обговорювалася за часів війни Г. Димитровим та Й. Тіто.

Для лідерів нової Югославії було важливим те, щоб у разі відновлення переговорів про союз із Болгарією визначальний голос залишався за Югославією. Лідер КПЮ Й. Тіто та його оточення прагнули звільнитися від радянської опіки в балканських справах Югославії, особливо в її відносинах з Болгарією та Албанією. Політика Кремля по відношенню до Югославії або щось «дозволяла», або щось «забороняла», підтверджуючи невідворотність перманентного радянського втручання у розв'язання післявоєнних проблем регіону. Й. Тіто на той час стримували авторитет СРСР, особисто Й. Сталіна, та ще комінтернівська ієрархічна дисципліна.

З іншого боку, спроби вирішення «македонського питання» в межах Федерації балканських народів безпосередньо зачіпали Грецію. Але якщо до середини 1945 р. питання про федерацію розглядалося в Белграді та Софії як «другий план» виконання головного завдання - створення в Греції «політичних умов, які б дали можливість об'єднати всіх македонців», то в наступний період уряд СРСР посилив свій тиск на Грецію. Так, під час роботи Потсдамської конференції (липень 1945) в Югославії та Болгарії було розгорнуто галасливу кампанію на захист македонців Егейської Македонії від грецької влади, яка нібито переслідує слов'ян. В умовах розгортання громадянської війни в Греції Югославія поступово перетворилася на другого (після СРСР) «донора» грецької компартії; на її території формувалися партизанські загони з греків та македонців, комуністичній повстанській армії надавалася військово-технічна допомога, а керівництву КПГ водночас нав'язували погляди лідерів КПЮ на вирішення «македонського питання». У свою чергу з Афін надходив зустрічний потік звинувачень у територіальних претензіях від слов'янських сусідів. Взаємні звинувачення в умовах розгортання громадянської війни призвели до значного погіршення становища на північному кордоні Греції та реально загрожували перерости у військове протистояння.

Однак прагнення Югославії та Болгарії вирішити за радянської підтримки свої територіальні проблеми (в тому числі в разі створення балканської федерації) були зупинені західними державами. У червні 1946 р. на Паризькій мирній конференції Болгарія так і не домоглася передачі їй Західної Тракії, яка відходила Греції. У цих умовах делегація Югославії на конференції вимушена була обмежитися лише заявою про Егейську Македонію та право македонців на вільне й незалежне існування поряд з іншими народами.

Підписання державами-перможницями мирного договору з Болгарією (лютий 1947) поставило на порядок денний питання про болгарсько-югославський договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу, головні положення якого узгодили Й. Тіто й Г. Димитров напочатку 1947 р. Однак у проекті договору передбачалося, що обмін територіями (Пірінська Македонія в обмін на сербські «західні краї») відбудеться лише після укладення союзу між Болгарією та Югославією (у межах Федерації балканських народів), коли між Болгарією і Югославією (та відповідно з Народною Республікою Македонія) зникнуть кордони.

З початком радянсько-югославського конфлікту (1948) поступово змінюється ставлення до проблеми федерації всіх зацікавлених сторін. Питання про федерацію з Болгарією було відкладене Белградом ще до початку відкритої полеміки з Інформбюро комуністичних партій (Комінформ). Однак після відмови Болгарського керівництва продовжити переговори з цього питання югославська сторона висунула пропозицію перетворення Пірінської Македонії на автономний край з перспективою його приєднання до Югославії.

Поступово погіршувалися відносини також і між КПЮ та КПГ. Так, на пленумі ЦК КПГ в липні 1948 р. була прийнята резолюція, яка засуджувала керівництво КПЮ та схвалювала дії Комінформбюро у конфлікті з Югославією. Це рішення призвело до розколу в КПГ та в Народно-визвольному фронті Егейської Македонії на прихильників Кремля та на тих, хто далі дотримувався лінії КПЮ, у тому числі і в «македонському питанні».

На пленумі ЦК КПГ в січні 1949 р. було прийнято рішення про створення «Народно-демократичної федерації балканських народів». За цим рішенням Македонія мала стати рівноправним суб'єктом цієї федерації. Однак це рішення було продиктоване суто прагматичними міркуваннями, викликаними нагальною потребою зміцнення комуністичної повстанської армії за рахунок македонців Егейської Македонії. Про утворення «незалежної Македонії» повідомила радіостанція «Вільна Греція», а до складу «Тимчасового демократичного уряду» Греції були введені й македонці. Усі ці кроки КПГ були розцінені в Белграді як ворожі та помилкові.

Соціалістична Республіка Македонія у складі СФРЮ, з 1991 р. - незалежна Республіка Македонія

Так завершилися спроби реалізувати ідею створення об'єднаної Македонії в межах Федерації балканських народів. Такий статус отримала вже на завершальному етапі Другої світової війни лише Вардарська Македонія, яка стала Народною Республікою (НРМ) у складі Федеративної народної республіки Югославія (ФНРЮ). Відповідно до конституції 1963 р. Македонія стала соціалістичною республікою у складі СФРЮ.

Невдовзі після звільнення Македонії від окупантів у ній було здійснено аграрну реформу, націоналізовано велику та середню промисловість, оптову та роздрібну торгівлю, банки, транспортні засоби. Індустріалізація НРМ ускладнювалася відставанням енергетичної бази, обмеженістю фінансів, гострою нестачею технічної інтелігенції та кваліфікованої робочої сили, проте уряд ФНРЮ приділяв особливу увагу розвитку Македонії, надаючи їй усіляку допомогу та підтримку. Темпи розвитку НРМ у порівнянні з іншими суб'єктами федерації були значно вищі. У результаті такої політики в Македонії було побудовано десятки великих підприємств і промислових об'єктів, у тому числі цементний та скляний заводи в Скоп'є, порцеляновий завод у Велесі, завод термоізоляційних матеріалів у Прилепі, завод холодильників у Бітолі. НРМ посідала перше місце в Югославії з виробництва тютюну та видобутку хромових руд. Значна її частка була у видобутку свинцево-цинкових руд, виробництві кераміки, окремих хімічних продуктів, бавовняних тканин тощо. Македонія експортувала феросплави, порцеляну, цеглу, скло, електротовари, продукцію деревообробної та деяких галузей легкої промисловості.

За роки перебування при владі Союзу комуністів Македонії (СКМ) у республіці різко скоротилася чисельність неписьменних, зросла кількість навчальних закладів та культурно-освітніх установ. За період з 1944 по 1991 р. Македонія перетворилася з аграрної на високорозвинуту індустріально-аграрну країну з прибутком на душу населення, який наближався майже до середньоєвропейського.