Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття
Греція за часів Першої світової війни
Балканський регіон, як і вся Європа, був поділений на прихильників Антанти та блоку Центральних держав. Так, якщо Сербія була на боці Антанти, то Болгарія - прихильницею Німеччини. У Греції загострилося суперництво між проантантівським (очолюваним Е. Венізелосом) та пронімецьким (на чолі з королем Константиносом І, одруженим із сестрою кайзера Вільгельма II) угрупованнями. Спроби Антанти створити блок Волконських держав (Болгарія, Сербія, Греція) підтримав Е. Венізелос, який на знак примирення з Болгарією навіть погоджувався передати їй район Кавали. Однак пронімецьки налаштований уряд Болгарії прагнув не допустити утворення подібного об'єднання. Не знайшов Е. Венізелос підтримки в Німеччини і в питанні налагодження стосунків між Грецією та Портою.
У середині 1914 р. становище в Греції характеризувалося досить стабільним господарсько-економічним розвитком, що відбувався на тлі серйозних суперечок щодо зовнішньополітичної орієнтації країни в умовах наближення світової війни. Австро-угорський ультиматум Сербії (25 липня 1914) став водночас і вододілом у стосунках між супротивними грецькими угрупованнями. Прем'єр Е. Венізелос повідомив уряд Сербії, що в її конфлікті з Австро-Угорщиною Греція буде дотримуватися «сприятливого нейтралітету», але в разі болгарської агресії підтримуватиме сербів.
У серпні 1914 р. король Константинос І заявив своєму двоюрідному братові, німецькому імператору Вільгельму II, що при визначенні позиції його країни у війні він враховуватиме реальність військово-морської блокади Греції флотами Антанти, які у такий спосіб чинитимуть спротив прагненням греків увійти до блоку Центральних держав. У свою чергу прем'єр Е. Венізелос отримав гарантії від британського уряду про підтримку Греції в разі османської агресії.
У грудні 1914 р. грецький уряд (за погодженням з Італією та Антантою) ввів свої війська в Північний Епір на півдні Албанії. Наприкінці січня 1915 р. уряд Великої Британії запропонував Греції приєднатися до союзницьких сил у бойових діях на балканському та середньоземноморському фронтах. При цьому грецькій стороні гарантувалася передача тих територій у Малій Азії, де компактно проживали греки. Спроби Е. Венізелоса досягти компромісу у стосунках з Болгарією та Румунією закінчилися невдачею після остаточного приєднання Софії до блоку Центральних держав.
У лютому 1915 р. експедиційний корпус Антанти розпочав військову операцію в Дарданеллах. Та й цього разу не вдалося переконати короля в необхідності приєднання Греції до Антанти. Через відмову Константиноса І зайняти проантантівську позицію Е. Венізелос вийшов у відставку.
Ситуація, що склалася в середньоземноморському регіоні, відзначалася надзвичайною суперечливістю. Так, Росія, отримавши 6 березня 1915 р. згоду Антанти на захоплення Константинополя, виступала проти присутності грецьких військ у цьому регіоні. Своєю чергою невдачу військової операції Антанти в Дарданеллах грецький король використовував для підтвердження правильності обраної ним політики нейтралітету.
Незважаючи на відмову Греції підтримати дії Антанти на Балканах, на початку жовтня 1915 р. в містечку Карабурун (поблизу Салонік) відбулася висадка англо-французького військового десанту. На грецькій території було відкрито фронт, а болгарські війська захопили південну частину македонських земель.
Загострення внутрішньополітичного протистояння в країні між прихильниками різних зовнішньополітичних орієнтацій врешті-решт призвело 30 серпня 1916 р. до повстання. Його організаторами стала група офіцерів-«венізелістів», які належали до створеної в грудні 1915 р. організації «Національна оборона». У жовтні 1916 р. Е. Венізелос повернувся на Крит, де проголосив створення грецького тимчасового уряду, місцем перебування якого були обрані Салоніки. Таким чином Греція фактично розділилася на дві частини - на прихильників короля та прихильників Е. Венізелоса.
Держави Антанти надавали матеріальну й військову допомогу тимчасовому уряду. Військово-морські сили союзних держав блокували регіони країни, які перебували під контролем прихильників монарха. При підтримці Антанти збройні сили тимчасового уряду захопили Афіни. Король Константинос І зрікся престолу й передав трон своєму сину Александросу. 29 червня 1917 р. Греція вступила у війну на боці Антанти.
З середини вересня 1918 р. грецькі збройні сили брали активну участь у наступі сил Антанти на південнобалканському напрямку. 29 вересня 1918 р. Греція разом з країнами Антанти брала участь у підписанні перемир'я з Болгарією, 30 жовтня - з Османською імперією, а 11 листопада - з Німеччиною.
