Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття

Будівництво соціалізму в Болгарії. Живковізм (1953-1985)

Смерть Й. Сталіна та зміни в СРСР спонукали керівництво БКП до перегляду політичної лінії: було розпочато процес нормалізації відносин з Югославією, Грецією, США, ліквідовано трудові табори, знижено ціни на товари, підвищено зарплату, пом'якшено дію законів, які регламентували трудову дисципліну. На VI з'їзді БКП (березень 1954) посаду генерального секретаря було замінено секретаріатом, а першим секретарем став Т. Живков.

ЖИВКОВ ТОДОР ХРИСТОВ (1911-1998)

Народився в м. Правей у селянській родині. У 1929-1941 рр. - робітник друкарні в Софії. З 1932 р. - член БКП. У 1934-1941 рр. - голова Софійської ради комітетів БКП. З 1943 р. - засновник ВФ, керівник Першої (Софійської) повстанської військово-оперативної зони.

Під час вересневого (1944) державного перевороту командир загонів народної міліції. У 1944-1948 рр. - голова Софійської ради комітетів БРП(к). З 1945 р. - депутат Народних зборів. У 1948-1949 рр. - секретар Софійського міського комітету БКП та голова Софійського комітету ВФ. У 1950-1954 рр. - секретар ЦК БКП.

У 1954-1989 рр. - перший (з 1981 р. - генеральний) секретар ЦК БКП. У 1962-1971 рр. - голова ради міністрів НРБ. У 1991-1992 рр. - під слідством, засуджений до семи років ув’язнення. У 1996 р. амністований.

На квітневому (1956) пленумі ЦК БКП під впливом рішень XX з'їзду КПРС та радянської «відлиги» було засуджено культ особи, відзначено необхідність відновлення «ленінських принципів» партійного життя, розвитку самостійної ініціативи трудових колективів і громадських організацій. Уряд очолив А. Югов, відомий як «жертва червенковського терору», а сам В. Червенков став його заступником. Між старим і новим керівництвом до 1962 р. існували суперечності, які не давали переваги жодному з лідерів, що призвело до утвердження в БКП «колективного» керівництва.

Квітневий (1956) пленум ЦК БКП на перший план висунув завдання прискорення індустріалізації та завершення кооперації сільського господарства. Передбачалося надати кооператорам право на отримання пенсій, які б співвідносилися з прибутками від діяльності конкретного ТКЗГ, підвищити мінімальні пенсії та зарплату, скоротити робочий тиждень до 44 годин тощо.

У зв'язку з народним повстанням восени 1956 р. в Угорщині болгарська влада заходилася створювати спеціальні робітничі загони, а в БКП розпочалася нова хвиля чисток, які зачепили в першу чергу тих, хто вже на початку «відлиги» виявив ознаки вільнодумства.

На VII з'їзді БКП (червень 1958) було констатовано, що в Болгарії побудована матеріально-технічна база соціалізму та утвердилися дві головні форми власності - державна й кооперативна. А в 1959 р. партія взяла курс на «прискорення економічного розвитку країни».

Згідно з адміністративно-територіальною реформою, кількість округів досягла 28. Вони набули статусу адміністративно-господарських одиниць з широкою економічною самостійністю. Іншими словами, відбулася заміна галузевого принципу управління територіальним, що в свою чергу призвело до ліквідації ряду міністерств.

Перетворення в галузі сільського господарства розпочалися з укрупнення існуючих кооперативів (в середньому до 4,2 тис. гектарів), ТКЗГ отримали техніку, яка раніше належала машинно-тракторним станціям. Змінилася й система закупівлі сільгосппродукції - вона стала договірною. Однак, незважаючи на вжиті заходи, рівень виробництва сільгосппродукції сягав лише довоєнного рівня. У жовтні 1962 р. в Болгарії було прийнято рішення про імпорт канадського зерна.

Невтішний стан економіки примусив владу відмовитися від подальшої децентралізації управління країною. Уже з 1966 р. стала запроваджуватися політика «інтенсифікації суспільного виробництва». На підприємствах відбувалася заміна застарілої техніки та механізація виробничих ділянок з високим рівнем ручної праці. На ряді підприємств у порядку експерименту застосовувався новий механізм управління.

Вихід із гострих суперечностей серед керівництва БКП наприкінці 50-х років був знайдений у рішеннях XXII з'їзду КПРС, що розвінчували культ особи Й. Сталіна. У Болгарії, керівництво якої діяло в радянському політичному фарватері, всю відповідальність «за допущені прорахунки» було покладено на В. Червенкова, якого в 1962 р. позбавили всіх посад та виключили з партії. Однак порушення балансу сил у «колективному керівництві» призвело до посилення протиріч між Т. Живковим та А. Юговим. Голова ради міністрів був позбавлений посади й виведений зі складу керівництва.

На VIII з'їзді БКП (листопад 1962) було ухвалено перспективний план розвитку Болгарії на 20 років (1961-1980), який передбачав завершення будівництва соціалізму та поступовий перехід до комунізму.

Завдяки підтримці кремлівського керівництва Т. Живков зумів усунути А. Югова від влади і в 1962 р. сам очолив раду міністрів. У 1971 р. Т. Живкова у відповідності з новою конституцією обрали головою Державної ради. Так поступово захоплюючи вищі посади в партії та державі, Т. Живков упродовж десятиліть міцно утримував важливі важелі влади в Болгарії. Значною мірою цьому сприяла і вміла ротація номенклатурного керівництва країни. Так, у 1977 р. Т. Живков здійснив «превентивну кадрову акцію», під час якої позбулася своїх посад значна кількість партійних функціонерів і майже сорок тисяч членів БКП були позбавлені партійних квитків.

Загалом же складалося враження, що методи керівництва, запроваджені Т. Живковим та його найближчим оточенням, не давали підстав для побоювань. Цьому значною мірою сприяли підвищення рівня життя, досягнення в науці, культурі, освіті, спорті, що посилювало консолідацію болгарського суспільства.

У 1971 р. було прийнято нову конституцію, яка проголошувала НРБ соціалістичною державою, а БКП - керівною силою суспільства. Основний закон увібрав у себе ключові положення нової програми БКП, ухваленої X з'їздом. Головним своїм завданням партія вважала побудову соціально однорідного розвинутого соціалістичного суспільства. Так, розвиток виробничих сил передбачалося здійснити за допомогою підвищення концентрації та спеціалізації виробництва, запровадження досягнень науки й техніки та всебічної інтеграції з країнами - членами Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Удосконалення виробничих відносин планувалося здійснити за рахунок поступового зближення державної та кооперативної форм власності на основі усуспільнення виробництва та поглиблення поділу праці.

На початку 80-х років, як і раніше, комуністичний режим у Болгарії на перший погляд був стабільним, але в різних сферах економічного й політичного життя суспільства поступово наростали кризові явища. Уже в 60-х роках екстенсивний розвиток економіки вичерпав свої можливості, а демографічні зміни вели до скорочення чисельності населення, зайнятого у сфері матеріального виробництва. Все це спонукало до переведення економіки країни на рейки інтенсифікації та підвищення продуктивності праці. Однак розпочата тоді економічна реформа (підприємства отримали певну самостійність у вирішенні виробничих проблем, підвищувалася матеріальна зацікавленість працівників у результатах праці тощо) так і не привела до радикальних зрушень у формах та методах управління економічною сферою. Створена ще на рубежі 50-х років централізована командно-розподільча система залишалася фундаментом комуністичного режиму в Болгарії. Незважаючи на те, що в 70-ті роки було введено в дію понад 100 нових великих промислових підприємств, темпи економічного зростання ставали дедалі повільнішими: якщо в 60-х роках приріст ВНП досяг 6,4-5 %, то у 80-х роках - близько 3 %. Як і в попередні роки, перевага надавалася розвитку виробництва засобів виробництва, що було пов'язане із створенням економічно малоефективних промислових гігантів - металургійного заводу в Пернику, азотно-тукового комбінату в Старій Загорі та ін. Неподалік від Софії було побудовано Кремінковський металургійний комбінат, який через грубі прорахунки проектантів вимушений був працювати на радянській сировині.

На початку 70-х років співвідношення продукції промислового та аграрного секторів економіки становило 80 і 20 % відповідно. Але, зважаючи на пріоритети індустріалізації, болгарське керівництво після завершення колективізації докладало зусиль до того, щоб підвищити ефективність сільського господарства. Ставка була зроблена на укрупнення діючих кооперативів. За радянським прикладом було ліквідовано машинно-тракторні станції, а техніку продано господарствам. У 1970 р. розпочалося створення аграрно-промислових комплексів (АПК) шляхом об'єднання кооперативів та державних господарств. Але тотальне одержавлення та гігантоманія в сільському господарстві разом із несприятливими кліматичними умовами призвели до зниження основних показників виробництва.

Наростаючі труднощі та застійні явища зумовлювали зниження життєвого рівня людей. Наростання соціальної напруги в болгарському суспільстві посилювалися негативними явищами в громадсько-політичній сфері. Зосередження влади в руках керівництва БКП давало йому змогу здійснювати повний контроль над виробництвом та розподілом. Але головною своєю турботою комуністична еліта вважала не подолання кризових явищ в економіці та політиці, а збереження своїх панівних позицій та привілеїв. Дедалі виразніше проявлявся монополізм особистої влади Т. Живкова. З роками його впевненість у власній мудрості, незамінності та непогрішності міцніла все більше. Фактично в країні склався авторитарний режим Живкова, вміло підтримуваний його улесливим оточенням.

Існуючі економічні та внутрішньополітичні проблеми на початку 80-х років «наклалися» із серйозними ускладненнями на міжнародне становище НРБ. Зовнішній борг країни досяг 4,4 млрд доларів. І хоча до кінця 1984 р. його майже увесь погасили (залишалося погасити 0,7 млрд доларів), ціна цієї акції була надзвичайно високою. У першу чергу це позначилося на обмеженні активності економічних зв'язків із західними країнами. До того ж багатомільярдний борг було сплачено не завдяки збільшенню експорту болгарської продукції, а в результаті переробки сировини та реекспорту на світовий ринок радянських енергоносіїв. Це, своєю чергою, примусило кремлівське керівництво скоротити обсяг експорту до Болгарії нафтопродуктів. Країна опинилася на межі енергетичної кризи. У містах були введені графіки споживання населенням електроенергії. Однак «темні ночі» мали далекосяжні наслідки, оскільки зумовили розгортання процесу деморалізації болгарського суспільства. Люди втрачали довіру до комуністичного режиму, який за чотири десятиліття побудови соціалізму так і не створив необхідних умов життя. Розуміння вичерпаності економічних можливостей породжувало, з одного боку, настрої безнадії, а з іншого - сприяло пошуку шляхів подолання кризових явищ у болгарському суспільстві.

Вміло проведена на Заході в першій половині 80-х років пропагандистська акція з дискредитації Болгарії на міжнародній арені досягла своєї мети. Світовій громадській думці була нав'язана версія про причетність болгарських таємних служб («болгарський слід») до вбивства дисидента-письменника Г. Маркова в Лондоні та замаху на понтифіка Івана Павла II в Римі. Болгарський режим у західних засобах масової інформації змальовували як незаконного торговця зброєю та розповсюджувача наркотиків. Особливо хворобливо в Болгарії було сприйнято заяву уряду США (липень 1982), в якій НРБ визнавалася країною, що сприяє тероризму.

На початку 80-х років різко загострилася демографічна ситуація. Дані перепису вказували на те, що населення Болгарії неухильно старіло, а народжуваність (окрім турків і циган) - падала. Всі заходи влади (підтримка молодої сім'ї, стимулювання народжуваності тощо) виявилися неефективними. В цих умовах у грудні 1984 р. в країні була розпочата кампанія під назвою «Процес відродження» по заміні неболгарських імен та прізвищ на болгарські. Майже 850 тис. громадян (10 % населення) - турків, тюркомовних та помаків (болгар-мусульман) - були піддані принизливій процедурі, за результатами якої оголосили, що турки в Болгарії не проживають взагалі. Здійснення владою асимілятивної політики викликало спротив серед населення та мало далекосяжні наслідки для політичного режиму Живкова.

Віддзеркаленням загострення суспільно-політичної кризи в Болгарії стало виникнення різних опозиційних організацій. Зокрема, був створений Турецький національний рух на чолі з А. Догановим, який розпочав здійснювати різні акції політичного та господарського саботажу. У Михайловському окрузі у 1982-1984 рр. діяла підпільна Соціал-демократична партія. Однак головні сили опозиції зосереджувалися за кордонами Болгарії, де перебувало близько восьми тисяч болгарських політемігрантів. Майже всі вони гуртувалися навколо таких організацій, як «Вільна й незалежна Болгарія», «Болгарський національний фронт», «Болгарська ліга прав людини», БРСДП(о).