Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття
Болгарія в добу «народної демократії» (1944-1948)
Поразки Болгарії у Другій балканській та Першій світовій війнах, пережиті суспільством як «національні катастрофи», залишили в свідомості болгар хворобливий слід. Саме прагнення забезпечити максимально сприятливий для країни вихід з Другої світової війни, уникнути нових територіальних втрат багато в чому обумовили її політичне життя з вересня 1944 р. на майже чотири повоєнні роки.
Після вересневого 1944 р. державного перевороту в країні була заборонена діяльність будь-яких партій, окрім БРП (комуністи) лівого крила БЗНС, БРСДП та НС «Звено». Усі спроби створення антиурядових опозиційних політичних об'єднань успіху не мали.
На рубежі 1944-1945 рр. внутрішньополітична ситуація в Болгарії багато в чому була забарвлена революційним ентузіазмом, який був характерним для різних прошарків населення. Це створило політико-психологічний імпульс до ліворадикального повороту курсу БРП, до порушення нею принципу коаліційності управління країною та зміни спрямованості економічних перетворень. Партія швидко перетворювалася на масову, - якщо у вересні 1944 р. її чисельність ледь сягала 14 тис. членів, то вже наприкінці року - понад 250 тис. Комуністи зайняли панівні позиції як у структурах ВФ, так і в системі виконавчої влади, особливо в силових та каральних органах.
Внутрішньополітична ситуація в Болгарії в перші повоєнні роки визначалася боротьбою за гегемонію в суспільстві між компартією та аграристами. Саме БЗНС становила головну перешкоду на шляху утвердження монополії на владу БРП, а ліве крило землеробів як складової частини ВФ поступово почало домінувати в селянському русі. Ліві лідери БЗНС - Н. Петков, Б. Бумбаров - відіграли провідну роль у відродженні партії. У листопаді 1944 р. спілка налічувала 1 30 тис. членів, а у травні 1945 р. - 350 тисяч.
Якщо НС «Звено» демонструвала готовність до співробітництва з БРП(к) на принципах пропорційного представництва, то БЗНС явно претендувала на роль політичного лідера в суспільстві. Неприйняття курсу компартії на встановлення політичної гегемонії та прискорення процесу усуспільнення економіки змусило інші партії ВФ висунути свої варіанти тлумачення Програми дій, прийнятої спільно 17 вересня 1944 р. Так, на думку лідера БЗНС Н. Петкова, у повоєнній Європі «розвинуті промислові країни перетворяться на соціалістичні, а такі країни, як Болгарія, розвиватимуться як селянські кооперативні республіки».
НС «Звено» виступала на захист приватної власності та ініціативи, за розвиток багатосекторної економіки та демократичних політичних інститутів, за посилення регулятивної ролі держави в системі виробництва.
БРСДП (15 тис. членів) була настроєна досить радикально, але, на відміну від БРП(к), вона пропонувала розпочати будівництво соціалізму з «соціалізації» шахт, банків, фабрик та оптової торгівлі, введення високого оподаткування великих підприємств та запровадження елементів планової економіки.
Криза міжпартійних стосунків у ВФ загострилася, після того як БЗНС та НС «Звено» заблокували низку запропонованих БРП(к) законопроектів: про конфіскацію майна, здобутого спекулятивним шляхом; про аграрну реформу; про націоналізацію гірничорудної промисловості; про прогресивне оподаткування. Поява альтернативних програм, висунутих партнерами по ВФ, змусила керівництво БРП(к) розпочати у вересні 1945 р. коригування курсу.
Знявши гасло тотального усуспільнення, комуністи тепер поклали в основу своєї політики тезу про посилення регулятивної ролі держави в економіці при одночасному заохоченні приватного капіталу. Це створило можливість діалогу з НС «Звено», а також нейтралізації претензій БЗНС на політичне лідерство. Керівництво БРП(к) провокувало поглиблення урядової кризи, розраховуючи усунути з кабінету найвпливовіших аграристів та скомпрометувати їхнє керівництво.
Підстави для таких розрахунків давала внутрішня ситуація в БЗНС, у якій склалося сильне антикомуністичне угруповання на чолі з Г.М. Димитровим (Гемето). Навесні 1945 р. його позбавили всіх посад, і він змушений був виїхати за кордон. І хоча прихильники незалежного курсу БЗНС залишилися в керівництві, яке очолив Н. Петков, у партії сформувалося угруповання діячів, готових до співробітництва з БРП(к).
У червні 1945 р. уряд призначив на кінець серпня вибори до Народних зборів. Підштовхнув до цього процес політичного розмежування. Протиріччя в питанні визначення політичного курсу ВФ призвели до розколу БЗНС і БРСДП, з яких виділилися два угруповання: БЗНС під керівництвом Н. Петкова та БРСДП на чолі з К. Лупчевим і Г. Чешджієвим. Ставши опозицію до Фронту, ці партії розгорнули боротьбу за перенесення виборів на осінь і були підтримані західними членами Союзної контрольної комісії (СКК). У цих умовах СРСР 14 серпня відновив дипломатичні відносини з Болгарією і під тиском союзників погодився на проведення виборів у листопаді.
До участі у виборах були допущені й чотири опозиційні партії: БЗНС Н. Петкова, БРСДП К. Лупчева, Об'єднана радикальна та Демократична партії. Однією з умов своєї участі у виборах БЗНС Н. Петкова висунула вимогу відставки уряду К. Георієва, у разі невиконання якої пригрозив бойкотувати вибори.
Ультимативна позиція керівництва аграристів дала привід керівництву БРП(к) ініціювати урядову кризу, в результаті якої кабінет залишили міністри-опозиціонери. Звільнені місця в реорганізованому уряді зайняли представники НС «Звено» та Радикальної партії. У свою чергу підсумки урядової кризи стали одним із приводів відмови БЗНС Н. Петкова від участі у виборах за єдиним списком разом з іншими партіями ВФ. Після невдалої спроби знову перенести строки виборів сформувався опозиційний блок, до якого ввійшли: БЗНС Н. Петкова, БРСДП Г. Лупчева та Демократична партія. Виборча платформа блоку повторювала березневу програму аграристів. Були висунуті також вимоги реорганізації судів і міліції, припинення арештів та практики інфільтрації комуністів у владні структури.
Підсумки виборів 18 листопада 1945 р. принесли переконливу перемогу Вітчизняному фронту (88 %). Депутатські мандати були розподілені згідно з партійним «ключем». Так, БРП(к) і БЗНС - ВФ отримали по 94 мандати. Але паритет головних політичних сил ВФ був лише позірним: насправді «землеробам» у коаліції відводилася другорядна роль, і вони мали рухатися у фарватері курсу компартії. Водночас поза ВФ залишалася значна за чисельністю і ступенем впливу частина БЗНС, для якої Н. Петков був символом самостійного селянського руху. До того ж результати виборів Велика Британія та США визнали недійсними, оскільки в них була обмежена участь опозиції.
Незважаючи на підсумки виборів, цілковиту легітимацію влади БРП(к) ускладнювали підтримка Великою Британією та США опозиційних партій і неврегульованість міжнародного статусу Болгарії. Так, реорганізація уряду у вересні 1945 р. викликала негативну реакцію західних членів СКК, які погрожували відмовитися від продовження обговорення умов мирного договору. Конфлікт вдалося врегулювати лише у грудні, коли СРСР погодився задовольнити вимоги союзників щодо проведення нових вільних виборів і доповнення уряду представниками опозиції.
Перші місяці діяльності уряду виявили хиткість існуючої коаліції. Розподіл влади вже не задовольняв жодну з партій, і розпочався новий раунд протиборства. Партії знову запропонували свої варіанти програми розвитку Болгарії: демократичний (НС «Звено»); соціалістичний (БРП (к)); «аграристський» (БЗНС - ВФ).
На початку 1946 р. БЗНС - ВФ поставила питання про розширення своєї частки в розподілі влади. Однак єдності серед аграристів уже не було: 60 % членів спілки не могли визначитися, якій частині партії віддати перевагу - ВФ чи Н. Петкову. Розкол у селянському русі робив марними претензії керівництва БЗНС - ВФ на лідерство. Альтернативна аграристська програма дедалі більше стала пов'язуватися з ім'ям Н. Петкова.
НС «Звено» виступала «за демократію, проти тоталітарного режиму в будь-якій формі, проти колективної та партійної диктатури». Незважаючи на свою відносну нечисельність, НС «Звено» утримувала досить міцні позиції в суспільстві.
Відкинувши попередні декларації про свободу приватної ініціативи, вже в грудні 1945 р. лідер БРП(к) Г. Димитров закликав звільнити «економічне та суспільне життя від спекулятивного та паразитичного капіталу». Згідно з законом про конфіскацію незаконно здобутого майна, з приватної власності було вилучено 2300 промислових об'єктів. Закон про трудову земельну власність обмежив розмір земельного наділу до 20 га. Було також здійснено комплекс заходів, що дали змогу компартії прибрати до своїх рук контроль над адміністративним апаратом та фінансами.
Щоб позбавити НС «Звено» впливу в армії, БРП(к) вдалася до фабрикування свідчень про існування серед офіцерів заколотницької організації. Улітку 1946 р. ВФ дав згоду на проведення чистки в армії, в результаті якої було звільнено близько 2,5 тис. офіцерів, а представника НС «Звено» Д. Велчева усунули з посади військового міністра. Парламент прийняв пакет законів про армію: для служби встановлювалися обмеження за політичними мотивами, значно підвищувався статус помічника командира по політчастині. Згодом розпочалися арешти провідних діячів НС «Звена». Загалом у 1946 р. у в'язницях і концтаборах опинилося до 30 тис. осіб.
За підсумками референдуму (95,8 % голосів) 8 вересня 1946 р. монархію було скасовано, а 15 вересня Болгарія проголошена Народною республікою.
У зв'язку з підготовкою до парламентських виборів та до підписання мирних договорів осінь 1946 р. стала переломним періодом у історії повоєнної Болгарії. Основні розбіжності між партіями ВФ і опозицією стосувалися сфери внутрішньої політики. Хвилі чисток, арештів, судове свавілля викликали невдоволення в суспільстві й кваліфікувались опозицією як установлення комуністичної диктатури.
Сучасна Болгарія
Вибори до Народних зборів у жовтні 1946 р. засвідчили концентрацію голосів виборців на двох полюсах: за БРП(к) проголосувало 53,6 % виборців, за партії опозиції - 28,3 %. Отримані НС «Звено» 1,6 % голосів та БЗНС-ВФ - 13 % означали принципову зміну розстановки сил усередині Фронту. Так, головою президії Народних зборів став комуніст В. Коларов, а сформований у листопаді 1946 р. уряд (10 з 20 міністерських посад призначалися комуністам) очолив Г. Димитров, який повернувся ще в листопаді 1945 р. з СРСР. Він також став головою конституційної комісії, а питання про конституцію стало центральним у протиборстві депутатів від компартії та опозиції.
ДИМИТРОВ ГЕОРГІЙ (1552-1949)
Народився в сім’ї ремісника. З 1894 р. - робітник друкарні. З 1902 р. - член БРСДП. З 1905 р. - секретар Софійського комітету БРСДП. У 1913-1923 рр. - депутат Народних зборів. У 1909-1923 рр. - секретар Загального робітничого профспілкового союзу. В 1915-1918 рр. - у в’язниці. З 1919 р. - член ЦК БКП(т), делегат III (1921) та IV (1922) конгресів Комінтерну. У 1923 р. - організатор Вересневого повстання. З 1923 р. - в еміграції в СРСР: працівник виконкому Комінтерну (ВККІ), член закордонного бюро ЦК БКП, секретар Балканської комуністичної федерації. У 1933 р. заарештований у Німеччині. У 1934 р. на судовому процесі виправданий. У 1934-1945 рр. - в еміграції в СРСР. У 1935-1943 рр. - генеральний секретар ВККІ. У 1940-1945 рр. - член закордонного бюро ЦК БРП(к). У 1946-1948 рр. - голова уряду НРБ. У 1948-1949 рр. - генеральний секретар БРП(к).
Розвиток подій у Болгарії в 1947 р. свідчив, що влада прагнула обмеження приватної власності. Широких масштабів набув викуп державою акцій окремих підприємств і банків. Уже навесні Вища економічна рада поставила питання про націоналізацію 360 підприємств, на яких було зосереджено половину виробничих потужностей країни.
У політичній сфері головною тенденцією залишалося подальше поглиблення розбіжностей між БРП(к) і БЗНС Н. Петкова щодо перспектив національного розвитку. Кульмінації це протистояння досягло під час обговорення закону про введення державної «тютюнової монополії». Н. Петков обстоював кооперативну форму організації виробництва, однак його слушні застереження щодо негативних наслідків одержавлення не були почуті. Голосування у квітні 1947 р. з питання про форму «тютюнової монополії» по суті остаточно визначило подальшу долю аграристської доктрини.
Після прийняття закону про «тютюнову монополію» відбувався інтенсивний процес підпорядкування державі приватного сектору. Це започаткувало становлення заснованої на жорстко централізованому управлінні та державній власності економічної моделі розвитку країни.
У лютому 1947 р. Болгарія підписала з державами антигітлерівської коаліції мирний договір. Завдяки підтримці СРСР їй вдалося відстояти свою територіальну цілісність. Але на неї наклали досить великі репараційні виплати. Невдовзі відбулося дипломатичне визнання Болгарії державами коаліції. Після вступу договорів у силу, Болгарію в тримісячний термін залишили радянські війська і припинила діяльність СКК. Ці обставини спонукали опозицію діяти рішучіше. І як акт відчаю та усвідомлення своєї приреченості пролунала вимога заборони БРП(к).
Керівництво БРП(к) зробило ставку на ті угруповання в селянському русі, які взяли курс на відмову від ідейних принципів аграризму та відокремлення від опозиційної БЗНС. Але, враховуючи настрої переважної частини селянства, для нейтралізації політичних суперників комуністи вдалися до дискредитації своїх головних опонентів та фізичного знищення їхнього визнаного лідера - Н. Петкова. Керівництво БРП(к) форсувало події, оскільки в парламенті обговорювався проект конституції, яка мала підвести юридичні підвалини під остаточне утвердження політичної монополії комуністів.
Приводом для усунення з політичної арени Н. Петкова став його гострокритичний виступ на засіданні Народних зборів у травні 1947 р., У своїй доповіді лідер аграристів обстоював демократичні принципи організації суспільства та вказував на головну ваду проекту конституції - загрозу монополізації влади однією партією. Проти Н. Петкова було порушено судову справу, його звинуватили в керівництві конспіративними антиупорядовими організаціями та у створенні «організованого центру англо-американських імперіалістів».
У серпні 1947 р., відразу після того як набрав чинності Паризький мирний договір, відбувся судовий процес над Н. Петковим, який закінчився винесенням йому смертного вироку та стратою. Ні втручання західних країн, ні прохання про помилування відомих громадських діячів не змогли врятувати опозиційного лідера. Невдовзі БЗНС розпустили, заборонили всі його друковані видання, а депутатів позбавили мандатів. Така сама доля спіткала й БРСДП К. Лупчева, багато діячів якої опинилися за ґратами. Все це означало ліквідацію залишків демократичних засад та парламентаризму в Болгарії.
У вересні ЦК БРП(к) прийняв рішення про прискорення «темпів революційних перетворень» і проголосив соціалістичну перспективу для Болгарії, правове підґрунтя якої було закладено в ухваленій 4 грудня 1947 р. конституції. Згідно з основним законом країни законодавча влада в ній передавалася Народним зборам, виконавча - раді міністрів, а місцева - місцевим радам та їхнім виконавчим комітетам. Засоби виробництва могли належати державі, кооперативам або приватним особам. Розвиток економіки будувався на планових засадах. Були заборонені монополістичні об'єднання, а держава залишала за собою право націоналізації як окремого підприємства, так і цілої галузі. Земля проголошувалася належною тим, хто її обробляє.
