Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття
«Друга Чехословацька Республіка» та її занепад
Зраджена західними союзниками, Чехословаччина стала легкою здобиччю нацистської Німеччини. Уже на початку жовтня вермахт окупував прикордонні райони ЧСР, захопивши також і землі, у яких за Мюнхенською угодою передбачалося проведення плебісциту. Водночас польські війська зайняли Тешинську область, а в листопаді угорські збройні підрозділи увійшли до південних районів Словаччини та Підкарпатської Русі. У результаті анексії ЧСР втратила майже третину території з п'ятимільйонним населенням та понад 40 % промислового потенціалу, значну частину сировинних і паливних ресурсів, комунікації та оборонні споруди на кордонах.
Проте наслідки Мюнхенської змови були значно глибшими для долі ЧСР, аніж втрата територій. Через крах демократичної системи країна опинилася в стані глибокої морально-політичної кризи, результатом якої стало її внутрішнє переродження. Вразливою стала вся економічна система. Не могло бути й мови про самостійну зовнішню політику. Обман великих держав породив суспільну апатію. Громадяни були дезорієнтовані, армія - деморалізована, а дискредитована капітуляцією правляча коаліція політичних партій розпалася. Частина збанкрутілих політичних лідерів залишила країну.
Післямюнхенський період існування чехословацької держави увійшов в історію під назвою «друга республіка» і став паузою перед її зникненням через півроку. Мюнхенська змова завдала руйнівного удару по правопорядку та чехословацькій державності. Так, президент Е. Бенеш 5 жовтня 1938 р. пішов у відставку і згодом емігрував до США. У країні швидко встановлювався тоталітарний режим. Усі політичні партії «саморозпустилися»1, а замість них було створено дві дозволені - Партія національної єдності й Національна партія праці. Президентом Чехословаччини з листопада 1938 р. став колишній голова Вищого адміністративного суду Е. Гаха (1872-1945).
6 жовтня 1938 р. у Братиславі лідери Словацької народної партії, скориставшись моментом, проголосили автономію Словаччини. На чолі словацького уряду став Й. Тісо. Прихильники нового курсу дотримувалися гасла «Гітлер-Глінка - єдина лінка» (лінія). Автономії домоглися й українські політичні сили Підкарпатської Русі, де місцевий уряд очолив А. Бродій. У листопаді 1938 р. в Празі Національні збори ухвалили закон «Про автономію Словаччини та Підкарпатської Русі», а країна отримала офіційну назву Чехо-Словаччина.
1 КПЧ була заборонена.
Після Мюнхенської змови у гітлерівської Німеччини вже не виникало особливих труднощів для остаточної ліквідації чехословацької державності, незважаючи на зобов'язання цього не робити. А. Гітлеру потрібно було лише дочекатися зручного моменту.
