Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього

Вічний двигун

Революції останніх двох століть були настільки стрімкими та радикальними, що змінили найбільш засадничу характеристику соціального ладу. Традиційно, соціальний лад був жорстким та непіддатливим. Само слово «лад» означало стабільність та безперервність. Швидкоплинні соціальні революції були винятком, а більшість соціальних перетворень спричиняло нагромадження численних маленьких кроків. Люди звикли вважати, що така соціальна структура є негнучкою та вічною. Родини та громади могли боротися, щоби змінити їхнє місце в межах цього ладу, але сама ідея, що люди здатні змінити фундаментальну структуру ладу, була чужою. Люди звикли миритися з таким статус-кво, який проголошував, що «так завжди було і так завжди буде».

За останні ж два століття відбулися настільки швидкі зміни, що соціальний лад набув динаміки та податливості. Сьогодні він існує у стані постійної переплавки. Коли ми говоримо про сучасні революції, то зазвичай згадуємо 1789-й (Французька революція), 1848-й (Ліберальна революція) або 1917-й (Російська революція). По суті ж, у наші дні революційним є кожен рік. У наш час навіть тридцятилітній може правдиво розповідати недовірливим підліткам: «У роки моєї молодості світ був геть іншим». Наприклад, інтернет увійшов у широкий вжиток лише на початку 1990-х, не більше двадцяти років тому. Сьогодні ж ми не уявляємо світ без нього.

Таким чином, будь-яка спроба визначити характеристики сучасного суспільства схожа на визначення кольору хамелеона. Єдиною характеристикою, в якій ми можемо бути впевнені, є безперервні зміни. Люди вже звикли до цього. Більшість із нас вважають соціальний лад чимось гнучким, що ми можемо легко змінювати та покращувати за бажанням. Основною обіцянкою досучасних правителів своїм підданим було захистити традиційний лад або навіть повернутися до якоїсь втраченої золотої доби. В останні два століття політики переважно обіцяють виборцям зруйнувати старий світ та побудувати на його місці кращий. Навіть найконсервативніші політичні партії не закликають просто залишити все без змін. Усі вони обіцяють соціальні реформи, освітні реформи, економічні реформи – і часто здійснюють ці обіцянки.

Так само, як геологи очікують, що тектонічні рухи призведуть до землетрусу та виверження вулкану, так і ми можемо очікувати, що різкі соціальні рухи призведуть до кривавих спалахів насильства. Політична історія ХІХ та ХХ століття часто подається, як низка смертоносних війн, геноцидів та революцій. За аналогією з дитиною в нових черевиках, яка стрибає з калюжі в калюжу, ця точка зору розглядає історію як стрибки з однієї кривавої бані в наступну, від Першої світової війни до Другої та Холодної, від геноциду вірменів до геноциду євреїв та геноциду в Руанді, від Робесп’єра до Леніна та Гітлера.

У цьому є певна правда, але цей знайомий нам усім перелік лих веде трохи не туди. Ми надто зосереджуємось на калюжах та забуваємо про суху землю, що їх розділяє. Друга половина сучасної ери бачила безпрецедентні рівні не лише насильства та жаху, але й миру та спокою. Чарльз Діккенс писав про Французьку революцію так: «Це були найкращі часи, це були найгірші часи». Це може бути справедливо не лише для Французької революції, а й для всієї епохи, яку вона передвіщала.

Це особливо справедливо для семи десятиліть, що минули після закінчення Другої світової війни. Протягом цього періоду людство вперше зіткнулося з можливістю повного самознищення та пережило чимало справжніх війн та геноцидів. Водночас ці десятиліття були також найбільш мирними в людській історії – причому з великим відривом. Це дивно, бо ці самі десятиліття принесли більше економічних, соціальних та політичних змін, ніж будь-яка попередня ера. Тектонічні плити історії рухаються з величезною швидкістю, але вулкани переважно мовчать. Схоже на те, що новий гнучкий лад здатен підтримувати та навіть ініціювати радикальні структурні зміни, не руйнуючись у жорстоких конфліктах.^[112]