Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього
Занепад родин та громад
До Індустріальної революції повсякденне життя більшості людей минало в межах трьох давніх структур: малої родини, розширеної родини та місцевої тісної громади.[111] Більшість людей працювали в родинному бізнесі (наприклад, родинному фермерському господарстві чи родинній майстерні) або на родинному підприємстві своїх сусідів. При цьому родина виконувала роль благодійного фонду, системи охорони здоров’я, освітньої установи, будівельної галузі, профспілки, пенсійного фонду, страхової компанії, радіо, телебачення, газети, банку та навіть поліції.
Коли людина хворіла, родина піклувалася про неї. Коли людина старіла, родина підтримувала її, а діти ставали її пенсійним фондом. Коли людина помирала, родина брала на себе піклування про її сиріт. Якщо людина хотіла збудувати дім, родина приходила на допомогу. Якщо людина хотіла відкрити свій бізнес, родина збирала необхідні для цього кошти. Якщо людина хотіла одружитися, родина вибирала або, принаймні, схвалювала чи відхиляла кандидатуру потенційного чоловіка чи дружини. Якщо у людини виникав конфлікт із сусідом, родина допомагала своїми м’язами. Але якщо хвороба людини була надто тяжкою, щоби родина могла з нею впоратись, новий бізнес вимагав надто великих інвестицій або сварка з сусідом переростала у відкрите насильство, на допомогу приходила місцева громада.
Громада надавала допомогу на основі місцевих традицій та економіки послуг, що часто значною мірою відрізнялися від законів попиту та пропозиції вільного ринку. В старомодній середньовічній громаді, коли сусід мав у цьому потребу, йому допомагали збудувати хатину або захистити овець від вовків, не очікуючи взамін якоїсь платні. Коли ж допомоги потребував інший член громади, сусід повертав зроблену йому послугу. В той самий час місцевий володар міг вигнати всіх селян на будівництво його замку, не заплативши за це ані копійки. Взамін селяни розраховували, що він захистить їх від розбійників та варварів. Сільське життя передбачало багато угод, але мало грошових розрахунків. Звичайно, існували кілька ринків, але їхня роль була обмеженою. Люди могли купувати рідкісні спеції, одяг та інструменти, а також наймати юристів та лікарів. Проте на ринку купувалося менше 10 % популярних товарів та послуг. Більшість людських потреб задовольнялися родиною та громадою.
Царства та імперії виконували важливі завдання, приміром вели війни, прокладали дороги та будували палаци. Для цих цілей царі підвищували податки і час від часу мобілізували солдатів та робітників. Однак, за кількома винятками, правителі зазвичай не втручалися в повсякденні справи родин та громад. Навіть якби вони й хотіли втрутитися, їм було б складно це зробити. Адже давні сільськогосподарські країни мали небагато надлишків, з яких можна було би годувати натовпи урядових чиновників, поліцейських, соціальних працівників, вчителів та лікарів. Відповідно, більшість правителів не розвивали масову систему соціального забезпечення, охорони здоров’я чи освіти. Вони залишали вирішення таких питань родинам та громадам. Навіть у рідкісних випадках, коли правителі намагалися інтенсивніше втручатися в повсякденне життя селян (як, наприклад, за часів китайської династії Цінь), вони робили це, перетворюючи на представників державної влади голів родин та старійшин громад.
Доволі часто труднощі переїзду та спілкування настільки ускладнювали втручання у справи віддалених громад, що багато царств поступалися громадам навіть найголовнішими прерогативами правителів, такими як збирання податків та покарання. Османська імперія, наприклад, замість утримання великих сил імперської поліції, дозволяла встановлювати справедливість шляхом родинної вендети. Що таке вендета? О, це дуже просто. Якщо мій кузен когось убив, брат жертви може вбити мене, і це буде дозволеною помстою. Допоки насильство не виходило за прийнятні межі, султан, який сидів на троні у Стамбулі, або навіть місцевий паша у такі конфлікти не втручався.
За часів династії Мін (1368–1644) населення Китаю було організоване за системою баоцзя. Об’єднання з десяти родин складало цзя, а десять цзя – бао. Коли той чи інший член бао скоював злочин, покарані за це могли бути інші члени бао, особливо старійшини. Збір податків теж покладався на бао, і саме старійшини, а не державні чиновники зобов’язувались оцінювати ситуацію кожної родини та визначати розмір податку, який вона повинна сплачувати. З точки зору імперії, така система мала величезні переваги. Замість утримання тисяч податкових інспекторів та збирачів податків, які би стежили за доходами й видатками кожної родини, ці завдання залишалися старійшинам громади. Старійшини чудово знали, скільки «коштує» кожен селянин та зазвичай могли змусити його платити податки без залучення імперської армії.
Багато царств та імперій насправді являли собою не що інше як великий рекет під приводом захисту. Правитель був таким собі capo di tutti capi (босом усіх босів), який збирав гроші, а взамін гарантував, що сусідні злочинні синдикати та місцеві бандюги не чіпатимуть тих, хто під його захистом. Більше він не робив майже нічого.
Щоправда, життя в лоні родини та громади було далеким від ідеального. Родини та громади іноді гнобили своїх членів не менш жорстоко, ніж сучасні держави та ринки, а їхня внутрішня динаміка часто була сповнена напруги та насильства – проте вибору не було. Втратити свою родину та громаду в 1750 році для людини означало ледь не смерть. Після цього вона не мала ані роботи, ані освіти, ані підтримки під час хвороби та горя. Ніхто не позичив би їй гроші та не захистив би її в біді. Поліцейських, соціальних працівників та обов’язкової освіти тоді ще не було. Щоби вижити, така людина мусила швидко знайти альтернативну родину або громаду. Хлопці та дівчата, які тікали з дому, в кращому разі, могли стати прислугою в новій родині. В гіршому ж, на них чекала армія чи бордель.
За останні два століття все це різко змінилося. Індустріальна революція дала ринку колосальні нові можливості, забезпечивши державу новими засобами спілкування та пересування й надавши в розпорядження уряду армію клерків, вчителів, поліцейських та соціальних працівників. Ринок та держава швидко виявили, що їх розвиток блокують традиційні родини та громади, які не дуже полюбляють зовнішнє втручання в їхні справи. Батьки родин та старійшини громад неохоче дозволяли молодшому поколінню всотувати ідеї національних освітніх систем, записуватися до армії або перетворюватися на міський пролетаріат без коріння.
Поступово держави та ринки почали застосовувати свою зростаючу силу для послаблення традиційних зв’язків усередині родини та громади. Держава посилала своїх поліцейських для припинення родинних вендет та заміни їх судовими рішеннями. Ринок посилав своїх вуличних торговців для знищення давніх місцевих традицій та заміни їх комерційною модою, що постійно змінюється. Втім, цього було замало. Щоби справді зруйнувати вплив родин та громад, була необхідна п’ята колона.
Держава та ринок вийшли до людей з пропозицією, від якої неможливо було відмовитися. «Станьте особистостями, – говорили вони. – Одружуйтеся з ким завгодно, не питаючи дозволу своїх батьків. Беріться за будь-яку роботу, яка вам подобається, навіть якщо старійшини громади проти. Живіть де хочете, навіть якщо не зможете приїздити щотижня на родинний обід. Ви більше не залежите від вашої родини чи громади. Замість них про вас потурбуємося ми, держава та ринок. Ми забезпечимо вас їжею, дахом над головою, освітою, охороною здоров’я, соціальними гарантіями та роботою. Ми забезпечимо пенсії, страхування та захист».
Романтична література часто називає особистістю людину, яка бореться проти держави та ринку. Так от, немає нічого більш далекого від правди. У наш час держава та ринок є матір’ю та батьком особистості, і вижити особистість може лише завдяки їм. Ринок забезпечує нас роботою, страхуванням та пенсією. Якщо ми хочемо опанувати якусь професію, навчити нас готові державні навчальні заклади. Якщо ми хочемо відкрити свій бізнес, гроші нам позичить банк. Якщо ми хочемо побудувати будинок, це зробить будівельна компанія за банківську іпотеку, в деяких випадках субсидовану або гарантовану державою. Коли ми зіткнемося з насильством, нас захистить поліція. Коли ми захворіємо на кілька днів, про нас подбає медичне страхування. Якщо ми втратимо працездатність, почне діяти служба соціального захисту. Якщо нам знадобиться цілодобова допомога, ми можемо вийти на ринок та найняти доглядальницю – зазвичай сторонню людину з іншого кінця світу, яка доглядатиме за нами з відданістю, якої ми більше не очікуємо від власних дітей. Коли ми маємо кошти, то можемо провести свої золоті роки в чудовому й затишному будинку престарілих. Податкові органи ставляться до нас як до окремих осіб і не очікують, що ми будемо сплачувати податки сусідів. Суди теж розглядають нас як окремих осіб і ніколи не каратимуть нас за злочини наших кузенів.
Окремими особами є не лише дорослі чоловіки, але й жінки та діти. Протягом більшої частини історії жінок розглядали як власність родини або громади. Натомість сучасні держави вважають жінок особистостями, які мають економічні та юридичні права, незалежно від їхньої родини та громади. Вони можуть мати власні банківські рахунки, вирішувати, за кого виходити заміж, та навіть подавати на розлучення або жити самі по собі.
Але звільнення особистості мало свою ціну. Багато хто з нас зараз шкодує про втрату міцних родин та громад, почуваючись чужими одне одному та боячись влади, яку мають над нашим життям безпристрасні держава та ринок. Держави та ринки, які складаються зі сторонніх особистостей, можуть втручатися в життя своїх членів значно легше, ніж держави та ринки, які складаються з міцних родин та громад. Коли сусіди в багатоповерхових будинках не можуть навіть домовитись, скільки платити прибиральниці, як очікувати, що вони зможуть протистояти державі?
Угода між державами, ринками та окремими особами – річ непроста. Держава та ринок не можуть дійти згоди щодо своїх взаємних прав та обов’язків, а окремі особи скаржаться, що ті багато вимагають, але мало дають. У багатьох випадках особи експлуатуються ринками, а держави утримують армію, поліцію та бюрократію для переслідування окремих осіб, замість їх захисту. Дивовижно, але ця угода працює – хоч і неідеально. Вона змогла пробитися крізь безліч поколінь соціальних систем людей. Мільйони років еволюції пристосували нас жити та думати як члени громади. А тут, не спливло й двох століть, як ми стали чужими окремими особами. Це є найкращим свідченням усемогутньої сили культури.
При цьому мала родина не цілком зникла з сучасного пейзажу. Коли держави та ринки відібрали в родини більшість її економічних та політичних повноважень, вони залишили їй деякі важливі емоційні функції. Передбачається, що сучасна родина все ще має задовольняти інтимні потреби, які держава та ринок (поки що) задовольнити не здатні, проте не облишають спроб. Сьогодні ринок значно більшою мірою формує спосіб романтичного та сексуального життя. Раніше головною свахою була родина. Сьогодні ж наші романтичні та сексуальні преференції визначає ринок, який потім також допомагає їх забезпечити – за чималенькі гроші. Раніше наречений та наречена зустрічались у родинній вітальні, а гроші переходили від одного батька родини до іншого. Сьогодні ж залицяння відбуваються у барах та кав’ярнях, а гроші переходять від закоханих до офіціантів. Ще більше грошиків падає на банківські рахунки модних дизайнерів, фітнес-центрів, дієтологів, косметологів та пластичних хірургів, які допомагають нам з’явитися у кав’ярні якомога схожішими на ринковий ідеал краси.
Родина та громада проти держави та ринку
Держава теж приділяє сьогодні більше уваги родинним стосункам, особливо між батьками та дітьми. Батьки зобов’язані відправляти своїх дітей для здобуття державної освіти. Надто лайливих чи жорстоких батьків держава карає. Подеколи може навіть ув’язнити батьків або віддати їхніх дітей до прийомних родин. Ще донедавна саме припущення, що держава повинна забороняти батькам бити чи карати їхніх дітей, було б відкинуте як абсурдне та нездійснене. У більшості суспільств батьківська влада вважалась священною. Повага до батьків та послух були одними з найбільш беззаперечних цінностей, і батьки могли робити майже все, що заманеться, включаючи вбивство новонароджених, продаж дітей у рабство та видання своїх доньок заміж за понад удвічі старших чоловіків. Сьогодні ж батьківська влада відійшла на другий план. Молодь дедалі більше звільняється від послуху дорослим, тоді як батьків звинувачують в усьому, що йде не так у житті їхньої дитини. Фрейдисти готові засудити матір та батька так само швидко та показово, як колись судили своїх жертв сталінські трійки.
