ЗАНЕПАД ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО (1710-1734 роки)

ЛИХI ВIСТI З УКРАЇНИ

Таке становище тривало до року 1722-го. Росiйський уряд не хотiв i чути про запорожцiв, а тим часом ще дужче та дужче обмежував автономiю України. Люднiсть українську обтяжували постоями росiйського вiйська, козакiв же щороку мучили роботами й не тiльки вже в Петербурзi та побiля нього, а ще й на каналах од Волги до Дону по рiчцi Камишiвцi, в Астраханi, на гирлах та на спорудженнi фортець на кавказькiй "лiнiї". З кожним роком українське козацтво тануло, мов страсна свiчка на повiтрi. Вважають, що тiльки на п’ять рокiв (1720 - 1725) на державних роботах померло бiля 20 000 козакiв; ганяли ж козакiв працювати не тiльки в цей час, а з самого початку шведської вiйни, з року 1700-го. Згадки про тяжку недолю козакiв на канальських роботах збереглись навiть у народних пiснях:

Ой, дали хлопцям широкi лопати

Та послали хлопця молодого та канави копати.

Ой, летiв ворон да iз чужих сторiн

Та летючи кряче:

"Ой, сидить хлопець та над канавою

Та жалiсно плаче".

Ой, летiв ворон та iз чужих сторiн

Та, летючи вгору, крикнув:

"Ще ж бо я хлопець, хлопець молоденький,

Ой, тутечки не привикнув!

Ой, продай же, тату, та воронiї конi

Та викупи мене, хлопця молодого,

Iз темної неволi!"

Зрештою козаки за часiв Петра I збiднiли вже до того, що навiть не мали за що купити коня й перетворювалися на хлiборобiв-посполитих. Полковничi уряди почали роздавати їх великоросiянам; року ж 1722-го до гетьмана була приставлена так звана Малоросiйська Колегiя, до якої з рук гетьмана перейшли всi судовi справи.

Гетьман Скоропадський до того був приголомшений одiбранням од нього залишкiв влади, що року 1723-го вмер, i Україна на якийсь час лишилася зовсiм без гетьмана.

Кари й утиски щодо козакiв не припинялися й пiсля того: ще року 1723-го було вислано 10 000 козакiв на Кавказ, на Каспiйське море, будувати там фортецю святого Хреста, а коли половина з тих козакiв померла там од пропасницi, а друга половина знесилилася, то року 1724-го на їхнє мiсце було послано 10 000 з iнших козацьких полкiв.

Пiсля смертi царя Петра Олексiйовича цариця Катерина I, продовжуючи полiтику свого чоловiка, наказом од 22 квiтня року 1725-го потвердила, щоб з України нiхто не смiв ходити на Запорожжя й навiть купцi, вирушаючи до Криму, мали обминати Сiч.