Серія "Великі українці" - Богдан Хмельницький

Богдан Хмельницький як особистість

Вихід Богдана Хмельницького як натяжка повстання на такі обрії був би неможливим, аби природа не наділила його неабиякими талантами. І вона дійсно не поскупилася. Богдан мав вроджену кмітливість, гострий розум, характер переможця. У вдачі гетьмана поєдналися хист полководця, будівничого держави, непересічного дипломата. Богдан умів тримати в шорах козацькі низи, схильні до вседозволеності й тупого бунту. Не вагаючись, міг суворо покарати тих, хто ставав поперек дороги. Приміром, у 1649 р. гетьман жорстко придушив повстання Худолія, яке спалахнуло на Запорізькій Січі. Через два роки були страчені корсунський, миргородський та прилуцький полковники Лук’ян Мозиря, Матвій Гладкий та Семен Герасимів.

Такі заходи гетьмана можуть видатися надміру жорстокими. Але в ті буремні часи панькатися не випадало. При Б. Хмельницькому молода держава уникла бунтів. Як дорого коштує невміння правителя вберегти внутрішню стабільність, добре продемонстрували водії в Україні, що розгорталися після смерті великого гетьмана. У жахливій братовбивчій війні 1658-1676 pp., як гірко писав літописець, “Україна сама себе звоювала”. Від зміцнілої за Богдана держави залишилася лише Лівобережна Гетьманщина, державність якої поступово згасала в задушливих московських обіймах. Майже все Правобережжя, а особливо серце Козацької держави Південна Київщина - були перетворені на рукотворну пустелю, де згарища та безлюддя зависли німим докором безголовим претендентам на гетьманську булаву.

Чигирин. Худ. Т. Шевченко, 1845.

На підміну від багатьох сучасних українських політиків, і u тих лише солодко мріяти, Б. Хмельницький не тільки народжував ідеї, а й залізною рукою втілював їх у життя.

Сучасники в один голос відзначали норовистий характер Богдана. Легко запалювався, але й швидко відходив. Міг різко змінити гнів на милість. Так, у 1653 р. гетьман у гніві наказав прикувати генерального писаря Івана Виговського до гармати. Потім, заспокоївшись, велів розкувати переляканого генерального писаря, очевидно, вважаючи, що належним чином провчив його.

Шляхетського глянцю не мав. Міг інколи навіть послам різонути з плеча, особливо польським. Тут давався взнаки брак досвіду світського життя. Це Іван Мазепа крутитиметься певний час при королівському дворі, де. набереться вишуканих манер. Богдан таких університетів не проходив. Його звички формувалися в суворих буднях життя на прикордонні, де через постійну небезпеку татарських набігів було не до витонченості.

Львів. Худ. Л. Пассаротті, гравер А Гогенберг, 1618 р.

Але маска жорсткої и непоступливої людини насправді приховувала природну доброзичливість. Це відразу зауважували спостережливі іноземці. Венеціанець Віміна писав про гетьмана, що “у поведінці він м’який і простий, і тим викликав до себе любов козаків, але з іншого боку - тримав їх в дисципліні суворими карами... Всім, хто входить до його кімнати, він стискав руку і всіх просить сідати, якщо вони козаки”. Інший сучасник зауважував, що “легкий був до нього доступ, бо до всіх був привітний і ласкавий”.

* * *

До розкошів В. Хмельницький схильності не мав. У стилі його життя надзвичайно яскраво відбився дух українського козацтва тих часів: нічого зайвого в побуті, уміння зі смаком погуляти, не без чарчини, а то й кварти оковитої. Головним критерієм при облаштуванні гетьманської резиденції та відборі власних речей була доречність. Ставши и гетьманом, Богдан так і залишився жити у своєму будинку в Чигирині, можливо ще батьківському, і використовував його як свою гетьманську резиденцію. Тут у світлиці він проводив генеральні ради та приймав іноземних послів. “У цій кімнаті немає ніякої розкоші, - мисли А. Віміна. У кімнаті стоять тільки грубі дерев'яні ослони, окриті шкіряними подушками... дамаський килим простягається перед невеликим ліжком гетьмана; в головах його висять лук і шабля, єдина зброя, яку він звичайно носить”.

Не особливо вибагливим був Б. Хмельницький і в їжі. Хоча на прийомах стіл його за давньою українською традицією вгинався від різних страв. Збереглося декілька описів частування при гетьманському дворі. А. Віміна писав так: “Стіл не від. точився більшою розкішшю, як і решта обстановки і посуду, ба їдять без серветок і не видно іншого срібла, крім ложок і кубків... Але гетьманський стіл не бідний добрими і смачними стравами, і звичайними в країні напоями: горілкою, пивом, медом. Вино, яким мало запасаються і рідко п'ють, подають до столу тільки у присутності знатних чужоземців”.

У схожих барвах описували банкет у гетьмана сирієць Павло Халебський та шведський посол Гільденбрандт.

Зазвичай одягався Б. Хмельницький просто. Головне, щоб було зручно. При потребі міг запросто мотнутись куди треба на бричці чи верхи. Каретою користувався лише в особливо урочистих випадках, як-от при в’їзді до Києва наприкінці 1648 р., коли його захоплено вітали кияни як визволителя. Тоді Богдан зодягав пишніші, ніж звикле, шати.

* * *

Родинне життя самого Б. Хмельницького видалося доволі насиченим. Він тричі одружувався, мав двох синів та чотирьох доньок. Першою дружиною стала на початку 1620-х рр. міщанка з Переяслава Ганна Сомко, сестра Якима Сомка, майбутнього соратника, а в 1663 р. претендента на гетьманську булаву на сумнозвісній Чорній раді в Ніжині. У 1647 р. Ганна померла, і Богдан захопився вродливою шляхтянкою Мотриною, яка добряче попсувала йому крові. Одночасно око на Мотрину поклав чигиринський підстароста Даніель Чаплинський, з яким Хмельницький і так побив горшки за хутір Суботів. Як зазвичай буває у таких випадках, неподілена жінка лише підлила оливи до конфлікту, зачепивши особливі струни чоловічої душі. Роз’ятрений Д. Чаплинський зробив наїзд на Суботів, де, за слонами Хмельницького, “гумно, збіжжя, якого було сто кіп, що його від кількох літ збирано... розніс і що було засіяно збіжжя на нивах - все пропало, худобою, кіньми і вівцями витолочено.” Фізично постраждав один із Богданових синів. Його “ледве живого залишили”.

Невдовзі польський комісар Шемберк наказав чигиринському полковникові Станіславу Кричевському запроторити Б. Хмельницького до в’язниці, одначе не врахував, що полковник доводився Богданові кумом. У цьому випадку кумівство відіграло дуже позитивну для України роль. С. Кричевський випустив свого кума. Той одразу ж утік на Запорожжя, де заходився готувати повстання.

У травні 1648 p., коли повітря в Україні просякло духом перших блискучих звитяг козаків над польським військом, Богдан святкував і свою суто чоловічу перемогу: наприкінці червня Мотрона опинилася в його господі. Д. Чаплинський утік, та Богдан не подарував йому ні наїзду на Суботів, ні одруження з Мотроною. А вимога видати Д. Чаплинського червоною ниткою проходитиме в козацьких петиціях до короля.

Наприкінці 1648 р. Б. Хмельницький випросив у єрусалимського патріарха Паїсія дозвіл на шлюб з Мотроною і обвінчався з нею у Софіївському соборі в Києві. Поєднував їхні долі сам патріарх. Та ба! - рука його виявилася важкою. Життя “молодят” не склалося.

Юрій Хмельницький. Невідомий художник. 1788 р.

Мотрона була доброю “штучкою” й намагалася сісти гетьманові на голову.

Дітям вона швидко стала кіпкою в горлі, а потім так остогидла, що старший Богданів син Тиміш у 1651 р. наказав стратити мачуху, скориставшись перебуванням батька на війні.

Судячи з того, що Тимоша ніяк не було покарано, гетьман дослухався голосу розуму, хоча серце й краяли ніжні почуття до Мотрони.

Невдовзі Богдан одружився з Ганною Золотаренківною, рідною сестрою ніжинського полковника Івана Золотаренка, цього разу вже востаннє.

З двох своїх синів - Тимоша та Юрія - Б. Хмельницький ставив на старшого, Тимоша. Прагнучи впровадити в Україні спадковий гетьманат, він бачив своїм наступником саме Тимоша. Той і справді подавав великі надії. Був тямущим і не нас задніх у військовій справі. Батько за вся ку ціну намагався досягти того, щоб Тимоша визнавали законним правителем усі сусідні монархи. Через не можу добився шлюбу сина з донькою молдовського господаря Василя Дунула. Задля цього пішов війною на майбутнього свата, коли той зламав слово. Та надії обірвала трагічна смерть Тимоша в Ясах, куди він у 1653 р. пішов з військом виручати тестя.

Тиміш Хмельницький. Невідомий художник XVII ст.

Тепер згорьованому батькові не залишалося нічого іншого, як просувати молодшого Юрія. Коли Богдан відчув, що стара в білому з косою вже на порозі, провів черга козацьку раду рішення про обрання 16-річного Юрія гетьманом. Та, на біду, на цьому хлопцеві природа явно відпочивала. Безвольний, хворобливий, неврівноважений він не годився на те, щоб успадкувати гетьманську булаву. Ця ноша була явно не для нього. Гетьманування Юрія у 1659-1663 pp. та подальша нещаслива доля його не раз змушували батька, як-то кажуть, перевертатися в трупі.

Доньки Богданові повиходили заміж за козацьких старшин. Старша Катерина у 1656 р. обвінчалася з Данилом Виговським, братом генерального писаря і майбутнього гетьмана. Потім вона була дружиною гетьмана Павла Тетері. Степанида вийшла за полковника Івана Печая. Третю доньку, ім’я якої невідоме, держав корсунський сотник Близький, четверту - Лук’ян Мовчан.