МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО Михайло Володимирович (1878— 1952) — військовий діяч, генерал-полковник Армії УНР. Закінчив Омський кадетський корпус (1898), 1-ше Павлівське військове училище (1900), Миколаївську академію Генштабу (1913). Учасник російсько-японської війни (1904—1905), Першої світової війни. Один з активних провідників українізації в російській армії. Влітку 1917 — командир української бригади в Катеринославі, з грудня 1917 — інспектор Генерального секретаріату військових справ на Румунському фронті, генерал-майор. За часів Гетьманату — командир 11-ої піхотної дивізії, отаман Катеринославського козацького коша. Підтримав антигетьманське повстання Директорії. З грудня 1918 до початку червня 1919 — командуючий УГА. З червня 1919 — військовий радник диктатора ЗУ HP, з грудня 1919 — командир Запорізького корпусу і командуючий Армією УНР. З листопада 1920 перебував у таборі інтернованих вояків у Каліші, Тарнові. У 1924 переїхав до Праги, де у 1925 очолив Музей визвольних змагань України. У 1944—1948 — військовий міністр уряду УНР в екзилі. Один із засновників Української Національної Ради (1948). Автор наукових праць із військової історії України, спогадів. Похований у Парижі.

Л.Гриневич