МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ОЛЕКСАНДР ЯРОСЛАВИЧ НЕВСЬКИЙ (1221—1263) — князь новгородський, переяславський, тверський, київський, владимиро-суздальський. Другий син Ярослава Всеволодовича. В 1236 став князем у Новгороді Великому й княжив до зими 1240—1241. 15 червня 1240 на чолі своєї дружини й новгородського ополчення розбив шведське військо при впадінні р. Іжори до Неви, за що отримав прізвисько Невський. Коли Тевтонський орден почав загрожувати Новгороду, жителі міста знов покликали Олександра Ярославича Невського на княжіння (весна 1241). Протягом 1241 відстоював у німців Копор’я і вигнав їх з північно-західних новгородських земель. 5 квітня 1242 на льоду Чудського озера розбив військо Тевтонського ордену, що зупинило наступ німців на схід.

Олександр Ярославич Невський княжив у Новгороді до 1248, коли монголи посадили у Владимиро-Суздальському князівстві його молодшого брата Андрія, а самому Олександру Ярославичу Невському дали Київ. До Києва він не поїхав, і його правління там було номінальним. У 1252 відібрав Владимир-на-Клязьмі в Андрія, зберігши за собою Новгород. Змушений був підкоритися монголам, збирав податки на їхню користь з руського населення, придушував народні повстання проти них. У 1262 поїхав до золотоординського хана Берке на Волгу. На зворотному шляху захворів і помер у м. Городці. Похований у Владимирі-на-Клязьмі у Рождественському монастирі. Канонізований православною церквою.

М. Котляр