МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

НАРОДНЕ ОПОЛЧЕННЯ — в період радянсько-німецької війни добровільні військові та воєнізовані формування з осіб, які не підлягали першочерговому призову по мобілізації. В Україні було сформовано два ополченських корпуси (в Харкові та на Дніпропетровщині) та 8 дивізій (у Ворошиловградській, Сталінській та Сумській областях, у Кременчуку та Кіровограді). З них у боях як самостійне з’єднання брала участь лише Кременчуцька дивізія, а інші через незавершене формування вели бойові дії окремими частинами, а також використовувалися для поповнення з’єднань Радянської армії та партизанів. Значні контингенти народного ополчення брали участь в обороні Києва (бл. 35 тис), Одеси (бл. 55 тис), Харкова, Донбасу, Сталінграда (80 тис.) та ін.

Т.Вронська