МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

НАКАЗНИЙ ГЕТЬМАН — титул призначеного гетьманом козацької України свого заступника з-поміж досвідченої старшини для керівництва військовим з’єднанням з метою виконання певного стратегічного завдання чи усім військом за умови його відсутності. З початку Визвольної війни наказними гетьманами були: влітку 1648 М.Кривоніс, у червні — липні 1649 С.Кричевський, квітні — травні 1651 Д.Лисовець. В окремих випадках одночасно призначалися кілька наказних гетьманів (у червні — липні 1657 — А.Жданович і Г.Лесницький). З 1660 наказні гетьмани інколи виконують функції намісника гетьмана в управлінні Лівобережною Україною: Я.Сомко (1660—1663), Д.Многогрішний (1668—1669). Пізніше уряди Речі Посполитої та Росії вдаються до практики призначення наказних гетьманів як керівників козацької організації чи Гетьманщини: О. Гоголь (1675—1679), П.Полуботок (1722— 1724).

В. Степанков