МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ЛУЖИЦЬКА КУЛЬТУРА — один із масивів великого кола т.зв. урнових полів (бл. XIII—VIII ст. до н.е.) на території Центральної (Німеччина) та Східної (Польща, Чехія, Словаччина) Європи. Назва від місцевості Нижня Лужиця (Східна Німеччина). Населення цієї культури проживало також на території Львівської та Волинської областей України і на заході Білорусі. Племена лужицької культури склалися на ґрунті носіїв місцевих культур бронзової доби — тшинецької та комарівської. Вони практикували трупоспалення на ґрунті або в урнах, зрідка — трупопокладення, окремі поховання черепів. У подальшому на ґрунті носіїв лужицької культури сформувалися деякі праслов’янські племена раннього залізного віку.

С.Безсонова