МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ЗУБРИЦЬКА КУЛЬТУРА — була поширена на території Волині та Верхньої Наддністрянщини. Сформувалася у середині І ст. н.е. на основі інтеграційних процесів між місцевими носіями пам’яток пшеворської культури та прийшлими з Прип’ятського Полісся групами населення зарубинецької культури. На Наддністрянщині в процесі її формування взяли участь дакійські племена липицької культури. На Волині Зубрицька культура функціонувала до кінця II ст. і припинила своє існування у зв’язку з інтервенцією германських племен готів у Наддніпрянщині. Пам’ятки цієї культури існували до III ст. і трансформувалися у локальну групу, близьку до черняхівської культури, яка поступово переросла у пам’ятки корчакського типу раннього середньовіччя. Племена Зубрицької культури утворювали невеликі поселення з 4—6 жител, в яких мешкали 20—35 осіб. Це були напівземлянки або наземні споруди каркасно-стовпової або каркасно-плетеної конструкції. Всередині житла була лежанка, на земляній підлозі розпалювали вогнище. Біля кожного житла розташовувалося 5— 10 ям-погребів. Предметами побуту були кераміка ручного виготовлення, ремісничі вироби (прясла, ножі, проколки, шила, голки), прикраси (фібули, намиста), предмети особистого вжитку (гребені), мисливства (наконечники стріл, списів, шпори). Творцями пам’яток Зубрицької культури були венеди — найраніші слов’янські племена, описані римським істориком Тацітом.

Д. Козак