МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ЗАРУБИНЕЦЬКА КУЛЬТУРА — назва від с. Зарубинці на Київщині, де у 1899 В.Хвойкою був відкритий перший могильник цієї культури. Була поширена у басейні Прип’яті та Дніпра і мала п’ять локальних варіантів — середньодніпровський, прип’ятсько-поліський, верхньодніпровський, подеснянський та південнобузький.

Зарубинецька культура виникла на рубежі III—II ст. до н.е. внаслідок симбіозу прийшлих з території Польщі племен поморськокльошової культури та місцевого населення і припинила своє існування у середині І ст. н.е. (місцями зберігалася до II ст.).

Зарубинецькі племена утворювали поселення на мисах і заплавах, інколи у формі укріплених городищ. Житла були наземними та напівназемлянковими, квадратної або прямокутної форми і мали каркасно-плетену конструкцію. Всередині розміщувалися вогнище та ями-погреби. У побуті широко використовувалася кераміка, в т.ч. грецькі амфори, різноманітні знаряддя праці (ножі, коси, серпи, топори, долота, шила, голки), предмети убрання (булавки, намиста, підвіски, характерні фібули з трикутним щитком). Поховання були трупоспалювані — ямні, урнові, змішані, з застосуванням численного інвентаря, головно керамічних виробів — горщиків, мисок, горняток.

Переважає думка, що носіями зарубинецьких пам’яток були праслов’яни, хоча існує гіпотеза, що ними були давньогерманські племена бастарнів.

Д. Козак