МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

АРМІЯ УНР — формування, створене на основі українізованих частин російської армії, загонів добровольців, Січових Стрільців, "вільного козацтва" та колишніх військово-полонених-галичан. Ядром армії був 1-й Український корпус генерала П.Скоропадського. Центральна Рада відкидала необхідність створення регулярної армії, обстоюючи принцип формування збройних сил на міліційній основі. Внаслідок цього, а також під впливом більшовицької агітації українізовані частини розклалися. У березні — квітні 1918 армія налічувала близько 15 тис. вояків, 60 гармат, 250 кулеметів. У листопаді 1918 під час протигетьманського повстання військо Директорії УНР уже складалося з Окремого Загону Січових Стрільців, Запорізького корпусу, окремих частин Сірої та Сердюцької дивізій та повстанських загонів. Чисельний склад цієї армії сягав до 300 тис, але після п’ятимісячної війни з радянською Росією лишилося тільки 30 тис. Навесні 1919 армія була реорганізована: з 11 дивізій створено п’ять самостійних груп: Січових Стрільців, Запорізька, Волинська, дивізія полковника Удовиченка та група отамана Ю.Тютюнника. Після походів 1919—1920 на Київ та Одесу армія зменшилася до 23 тис. вояків. У листопаді 1920 після тяжких боїв з Червоною армією вона перейшла Збруч і була інтернована польською владою.

А.Буравченков